ЖИТТЯ НА ДОЛОНЯХ

2062

28-30 листопада цього року Фонд Віктора Пінчука в рамках програми «Колиски надії» для лікарів-неонатологів провів у Києві міжнародну науково-практичну конференцію «Сучасні підходи до організації та надання медичної допомоги недоношеним новонародженим». Про найважливіше з цього заходу, а також інтерв’ю з координатором проекту «Колиски надії» Світланою ГАВРИЛЕНКО та всесвітньо відомим лікарем-неонатологом, який виходив немовля з масою тіла 270 грамів, професором Рангасамі Раманатаном (США) — у цьому матеріалі.

Конференція стала новим етапом у реалізації освітньої складової програми «Колиски надії» — протягом трьох днів українські лікарі-неонатологи мали можливість підвищити свою кваліфікацію, ознайомитися з новими світовими практиками, аби в подальшому впроваджувати прогресивні підходи виходжування недоношених новонароджених в Україні. «Ми розуміємо, що сьогодні недостатньо просто оснастити центри допомоги новонародженим найсучаснішим та найкращим обладнанням, насамперед надзвичайно важливим є рівень професіоналізму медичного персоналу.Подібні освітні заходи Фонд проводить із 2006 року, але цього разу вперше присутня настільки широка аудиторія українських лікарів, а серед доповідачів — зарубіжні фахівці такого високого рівня. В рамках програми «Колиски надії» Фонд планує і надалі організовувати такі конференції, що стане новим етапом реалізації її освітньої складової», — повідомив Валерій Вакарюк, заступник Голови правління Фонду Віктора Пінчука.
Крім того, конференція сприяла унікальній можливості прямого діалогу з найкращими фахівцями галузі — світовими експертами в неонатології з Австрії, Польщі, США, Туреччини.
Спеціалізована конференція за участю міжнародних спеціалістів такого високого рівня — перша в практиці української неонатології.

Щодо актуальності проблематики для України, то переоцінити її неможливо. Керівник Національного проекту «Нове життя» Віктор Сірман повідомив: «В Україні щороку народжується понад 3000 дітей з дуже малою масою тіла — менше 1500 грамів, у тому числі біля 1000 дітей з екстремально малою масою тіла — менше 1000 грамів. І сьогодні вже не стоїть питання, чи варто виходжувати таких немовлят. Глибоко недоношена новонароджена дитина — це громадянин України, якому Конституція гарантує надання медичної допомоги. І права будь-якої дитини захищені міжнародними документами, зокрема Конвенцією про права дитини. Наразі стоїть питання, як найбільш раціонально допомогти таким дітям вижити і зберегти здоров’я, щоб стати повноцінними членами суспільства».

Напрацювання, практичні поради й рекомендації авторитетних та поважних експертів із різних куточків світу, які є не лише досвідченими та високопрофесійними лікарями-практиками, але й водночас науковцями та дослідниками, знадобляться нашим лікарям у щоденній роботі та допоможуть вдосконалити процес виходжування малюків на місцях.

Як зможуть скористатися інформацією конференції її учасники і ті з медиків, хто не зміг на ній побувати? З цим та іншими питаннями ми звернулися до координатора проекту «Колиски надії» Світлани Гавриленко.
— Після того, як наш партнер — телеканал ICTV — виконає професійний монтаж абсолютно всіх доповідей, що прозвучали під час конференції, ми плануємо розтиражувати диски з цим відеоматеріалом та розповсюдити їх по всіх областях України з метою ознайомлення якомога більшої кількості лікарів зі змістом конференції. Адже цей захід є дійсно унікальним для українських неонатологів.

ВЗ Під час конференції багато уваги приділялося питанням оснащення відділень інтенсивної терапії, перинатальних центрів тощо. Проводилися навіть майстер-класи з демонстрацією можливостей сучасної медичної техніки. Але багато хто з присутніх бачить таке устаткування тільки під час по-дібних заходів, на жаль. Як можна виправити ситуацію?

— У своїй роботі ми намагаємося максимально наблизитися до високих міжнародних стандартів оснащення відділень інтенсивної терапії новонароджених. Адже саме ці відділення є зоною відповідальності Фонду Віктора Пінчука у співпраці з Держнацагентством з інвестицій та управління національними проектами за проектом «Нове життя — нова якість охорони материнства та дитинства». Тож Фонд закуповує тільки сучасне високотехнологічне обладнання від світових виробників. Зрозуміло, що силами одного приватного Фонду охопити всі медичні установи країни, які надають допомогу новонародженим, неможливо. Вважаємо, що державі необхідно активніше залучати до співпраці представників соціально-відповідального бізнесу, і ми знаємо, що сьогодні на високому рівні вже розпочато роботу з розвитку приватно-державного партнерства, меценатства тощо. До речі, у 2009 році до нашого проекту «Колиски надії» долучився відомий британський художник Демієн Херст, який передав гроші, отримані від продажу його роботи «Темні дні» на аукціоні «Сотбіс», на оснащення двох відділень виходжування недоношених новонароджених Національної спеціалізованої дитячої лікарні «ОХМАТДИТ».

ВЗ І Фонд, і ваша програма докладають чимало зусиль для підвищення професійного рівня лікарів. Окрім проведення подібних конференцій, які ще можливості використовуєте?

— Окрім обов’язкових технічних тренінгів, які проводять постачальники медичного обладнання, з 2008 року досить широко практикуємо навчання безпосередньо на робочих місцях у Житомирському обласному перинатальному центрі. З цим медичним закладом нас пов’язують не просто партнерські, а, можна сказати, вже родинні відносини. Центр радо приймає до себе на навчання лікарів та медичних сестер з усієї України, які невеличкими групами протягом 4-5 діб просто пліч-о-пліч працюють з житомирськими колегами. Також ми тісно співпрацюємо із Санкт-Петербурзькою неонатологічною школою, тому багато наших лікарів пройшли стажування у Петербурзі.

ВЗ Із часу заснування програми «Колиски надії» скільком дітям вдалося допомогти?

— Результати нашої робити досить вагомі — за час існування програми, з 2006 року, п’ятнадцять тисяч немовлят отримали «другий шанс» на життя. Але кожне врятоване життя — безцінне, тож справа не в цифрах. Крім того, потрібно дбати і про подальшу долю маленьких пацієнтів. Не секрет, що батьки та родичі таких діточок після виписування з лікарні зазвичай стикаються з багатьма проблемами, пов’язаними з їхнім розвитком та здоров’ям. Саме тому на цій конференції ми порушили питання подальшої реабілітації недоношених дітей. Для участі у ній були запрошені професор, директор Українського медичного центру реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи, головний дитячий невролог МОЗ України Володимир Мартинюк та старший лікар цього ж Центру, дитячий невролог вищої категорії Віра Здвижкова. Їх змістовні та цікаві доповіді викликали чисельні позитивні відгуки учасників конференції, що засвідчує актуальність теми ранньої реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, підтверджує великий інтерес та прагнення неонатологів до більш тісної співпраці з дитячими неврологами.

Серед інших добре відомих неонатологам імен, чиї доповіді слухали під час конференції, — сенсація 2011 року, — професор Рангасамі Раманатан (США), який виходив одну з найменших новонароджених на Землі. Дівчинка при народженні важила 270 грамів(!) і була такою крихітною, що вміщалася на долоні лікаря. Мелінда (так її звуть) з’явилася на світ в результаті кесаревого розтину, проведеного на 24-му тижні вагітності. Дострокові пологи проходили через високий тиск матері.

Отже, ми дуже вдячні організаторам та колегам з телевізійної компанії ICTV, які сприяли організації інтерв’ю для «ВЗ» з паном Раманатаном, яке і пропонуємо вам.

ВЗ Пане Рангасамі, вас, звичайно, не може не хвилювати подальша доля Мелінди. Як Ви оцінюєте її розвиток сьогодні?

— Я бачу цю дитину щомісяця. І вона почувається чудово. Більше не приймає ліків і добре їсть. Однак про результати можна буде говорити лише за 4-5 років. Але дитинка вже може сидіти, повзати. Вона була такою слабкою, що провела у лікарні 144 дні! І ми дуже багато чого навчилися, виходжуючи цю крихітку. Ми зрозуміли, що лише командна робота може забезпечити такий результат. Я дуже вдячний моїй команді, лікарям, медсестрам, без них у мене одного нічого б не вийшло. У нас чудові медсестри — вони зуміли вставити катетери у ці крихітні вени. Ми проводили з малечею 24 години на добу. Це була справжня боротьба, але сьогодні дуже щасливі, що у нас все вийшло.

Зараз їй рік і 4 місяці. Вона народилась у серпні минулого року, але передчасно, тому можна сказати, що у грудні їй виповнився лише рік.

Коли я вперше побачив Мелінду-Стар, був шокований. Ми попередили родину, що не стикалися з такими випадками раніше, але спробуємо врятувати їхню донечку. Протягом двох місяців я не був упевнений, що ця дитина зможе поїхати додому. Потім ситуація трохи стабілізувалась, однак гарантії у тому, що все буде гаразд із її легенями, очима, не було.

ВЗ У зв’язку з цим ще запитання: які аспекти слід вивчати педіатрам, що «переймають естафету» від неонатолога та опікуються здоров’ям дітей, народжених з малою та надмалою масою тіла?

— Коли дитина перебуває під нашим постійним наглядом у лікарні, ми тримаємо її під контролем. Та якщо малечу забирають додому, не знаємо, що з нею відбувається надалі. У Сполучених Штатах кожну дитину, яка народилася з масою тіла, меншою за 1,5 кілограми, слід показувати педіатру або іншому спеціалісту. Лікарі зобов’язані стежити за тим, як така дитина росте, і втручатись, якщо бодай щось пішло не так. Деякі педіатри не знають, що робити, бо ніколи не мали справу із надто маленькими дітьми. Тож ми часто запрошуємо педіатрів до нашої лікарні та долучаємо їх до виходжування дитини безпосередньо перед виписуванням із лікарні. Ми розповідаємо їм: ось що відбувалося із крихіткою протягом останніх місяців, наразі вона має такі проблеми, а ось це її ліки. Коли педіатри мають якісь запитання щодо немовля, яке ми виходили у нашому Центрі, вони звертаються до нас, і ми їм залюбки допомагаємо. Якщо неонатологи не беруть до уваги цю спів­працю, тож вони погано піклуються про дітей. Педіатри мають бути долучені до виходжування дитини ще до того, як пацієнта відправлять додому, аби знати, який у нього стан, яке лікування призначити у майбутньому.

ВЗ Декілька слів щодо організації системи перинатальної допомоги: яка схема, на вашу думку, є найоптимальнішою? Наприклад, в Україні майже кожен регіон має перинатальний центр, який оснащено сучасною апаратурою тощо. Але проблема підготовки кадрів (як лікарів, так і середнього медичного персоналу) для них залишається актуальною. Де вчаться мистецтва виходжування таких малюків ваші лікарі?

— Щодо регіоналізації перинатальних центрів. Не можна забезпечити 3-й (просунутий) рівень піклування за новонародженими у кожному місті. Не-можливо мати стільки високопрофесійного персоналу. Низка досліджень показала, що набагато більше шансів вижити у дітей, мам яких під час вагітності перевезли у великий перинатальний центр, ніж у тих, які народились у місцевих центрах, а потім потрапили у великі. Варто потурбуватись про матерів із ризикованою вагітністю ще до пологів. До групи ризику потрапляють із високим артеріальним тиском, неконтрольованим діабетом або хворі на лупус. Аби захистити дитину в таких випадках, краще перевезти маму до добре обладнаного перинатального центру із досвідченими неонатлогами. Ми розподіляємо всі випадки на 3 групи. Перша — звичайна, коли дитина скоріш за все одразу після пологів буде з матір’ю, друга — можливо цій дитині знадобиться трохи кисню, якісь антибіотики або допомога відносно стабілізації кров’яного тиску. І третя — найскладніші випадки. Про перші дві групи піклується відповідний персонал, який має постійно консультуватись із лікарями та медсестрами третього рівня.

У Сполучених Штатах ми проводимо набагато більше тренінгів та навчальних курсів для медсестер, ніж у будь-якій іншій країні. На цій конференції я почув, що медсестри були шоковані тим, що захід було організовано виключно для них. Що тут дивного? Адже саме вони 24 години на добу проводять із немовлям. Я приходжу лише на 2-3 години. Дуже важливо, аби вони були членами команди, а не просто медсестрами. Ми приділяємо дуже багато уваги їм та дуже їх поважаємо. Якщо моя медсестра каже, що із дитиною щось негаразд — я обов’язково перевірю малюка. Але й для медсестри, аби сягнути цього рівня довіри, треба бути частиною команди, професіоналом. Ми маємо зробити так, аби медсестри та лікарі прислухались одне до одного, працювали на одному рівні. Не може бути вищого рівня і нижчого, у нас це не працює. І так має бути і тут.

ВЗ Основними принципами виходжування недоношених дітей з екстремально низькою масою тіла є:
• підтримання адекватних температури і вологості навколишнього середовища, балансу рідини й електролітів;
• повноцінне харчування дитини;
• профілактика та корекція метаболічних порушень, дихальних розладів.
Чим би Ви доповнили кожен з цих аспектів? Відомо, наприклад, що Ви є апологетом неінвазивної вентиляції легенів, тож, можливо, могли б дати свої поради колегам і щодо забезпечення повноцінного харчування тощо?

— Коли дитина народжується надто передчасно, кожна частина її організму незріла. Я зазвичай починаю з голови та закінчую ногами. Спочатку ми захищаємо мозок. Як це робимо? Перш за все треба зменшити ризик кровотечі. Коли дитина народжується недоношеною, її кров’яні судини дуже тендітні, тож кожна зміна тиску може призвести до кровотечі. Піклуватися про нормальне функціонування легенів дитини — найлегше. Якщо вони нерозвинені — вводимо сурфактант. За роки практики ми зрозуміли, що ендотрахеальна інкубація ушкоджує легені дитини. Тож і на цій конференції я пояснював, як простіше застосовувати неінвазивну вентиляцію легенів. Я не люблю складнощів, хай-тек. Це ми можемо зробити, використовуючи звичайні технології, лоу-тек. Також усі знають, як лікувати дітей із проблемами серця. Недоношені часто мають відкриту артеріальну протоку. Коли дитина перебуває в утробі матері, вона поєднує серце та легені, але коли немовля з’являється на світ, це їй не потрібне, вона має бути роз’єднана. У частини дітей вона закривається самостійно, іншим необхідна наша допомога — або ліки, або операція. За статистикою, оперативного втручання потребують менш ніж 10% дітей.

Наступне — очі. Найперша причина сліпоти у дітей — так звана ретинопатія недоношених. Ви знаєте Стіві Вандера? Він сліпий, бо народився недоношеним та отримав забагато кисню. У 1953 році, коли Стіві Вандер з’явився на світ, жодних моніторів, які контролюють насичення киснем, не існувало. Цій сліпоті можна запобігти. Нині у багатьох країнах, зокрема в Україні, статистика виживання недоношених дітей збільшується. Однак, якщо не піклуватись про них, вони отримують різні проблеми.

Ще одна річ — годування. Найкраща їжа, звісно, — мамине грудне молоко. Коли діти народжуються передчасно, у матері недостатньо молока, тож ми годуємо їх внутрішньовенно. І коли дитина починає їсти, збільшуємо кількість годувань. Раніше ми вважали, що у перші два дні недоношена дитина не потребує молока. Але дослідження довели: навіть 2-3 міліграми молока кожні 3-6 годин допомагають дитині перейти до грудного вигодовування, поліпшити самопочуття. Ми постійно спонукаємо мам годувати груддю. Деякі через певні причини не мають молока, у цьому випадку звертаємось до донорської програми, яка забезпечує материнським молоком. Так само, як банки крові, у США існують молочні банки. Окрім цього, недоношеним дітям вкрай необхідні додаткові вітаміни та мікроелементи, на зразок кальцію і фосфору, аби кістки були міцними.

ВЗ Ви маєте величезний досвід. Будь ласка, прокоментуйте, яких найпоширеніших помилок припускаються спеціалісти? Як їм запобігти?

— Усі припускаються помилок. Найчастіша з них — неправильні ліки чи доза. У США 90 тисяч пацієнтів помирають від неправильних ліків. Тож у наших перинатальних центрах діє правило: дві медсестри мають перевіряти, чи правильні ліки та чи у вірному дозуванні дали дитині. Інколи навіть грудне молоко дається не тій дитині. Тож кожного разу, коли даєте малюку ліки, грудне молоко, кров чи іншу біологічну субстанцію, ви маєте перевірити ім’я дитини і реєстраційний номер. Потім інша медсестра проводить цю ж перевірку ще раз. А вже тоді дитині вводять необхідне.

Тетяна Стасенко, «ВЗ»
Фото Фонд Віктора Пінчука © 2012
Фотограф Сергій Іллін

 

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я