ПРИВАТНА МЕДИЦИНА – 2012: ЗМАГАННЯ ТРИВАЄ

1916

Неоднозначна тема, яку краще обминати – саме так сприймається питання взаємодії бюджетної та приватної медицини в Україні. Починаючи з 90-х років, ці два сектори функціонують паралельно, перетинаючись лише на рівні пацієнта. Чи зможуть вони дійти спільної лексики, стало одним із головних питань II спеціалізованої конференції «Приватна медицина в Україні – 2012», яка нещодавно відбулася у Києві.

У пошуках спільних шляхів

Незважаючи на те, що у нашій країні приватні медичні заклади функціонують уже не одне десятиріччя, цей ринок залишається відносно молодим, а відтак і не до кінця врегульованим. Особливо у частині взаємовідносин із державними установами охорони здоров’я, з якими у приватного сектора продовжується негласне змагання. Саме цей аспект червоною лінією пройшов через конференцію, яку відкрив Віталій Мохорєв, начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації. У своїй доповіді він підкреслив, що на сьогодні у нас існують три форми власності: державна, муніципальна та приватна. У приватному закладі власник повністю відповідає за всю інфраструктуру і матеріальне забезпечення, і при цьому його заклад є установою охорони здоров’я. У разі виникнення якихось екстремальних ситуацій приватний лікувальний заклад, якщо у ньому є стаціонар, зобов’язаний надавати посильну допомогу, госпіталізувати тощо. «Таким чином, якщо ви взялися надавати медичну допомогу, то за будь-якої форми власності ви в певному сенсі стаєте людиною державною», — зазначив В.Мохорєв. За його словами, ця точка зору ґрунтується на сучасних законодавчих положеннях, згідно з якими заклад охорони здоров’я — це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних працівників.
Також доповідач зауважив, що уявлення медичних працівників про МОЗ України як органу, який контролює діяльність майже всіх закладів охорони здоров’я, не відповідає дійсності. Адже насправді йому підпорядковані лише 41 відомча установа та 181 заклад системи Головного управління охорони здоров’я. Основна комунальна власність перебуває в обласному або міському підпорядкуванні.
За словами В.Мохорєва, майже половина всіх приватних медичних закладів у Києві це стоматологічні кабінети, ще 47% припадає на амбулаторні послуги, і лише 7% — на стаціонари. Основною тенденцією він назвав те, що поступово збільшується частка лікарів, які працюють у приватних установах.

Напрямками, у яких варто об’єднати можливості муніципальної системи охорони здоров’я та приватного медичного сектора, на думку доповідача, є:
• здійснення спільних заходів щодо забезпечення контролю за впровадженням системи якості надання медичних послуг;
• забезпечення надання екстреної медичної допомоги населенню в умовах єдиного медичного простору;
• використання високовартісного обладнання закладів охорони здоров’я на взаємовигідних умовах;
• залучення сімейних лікарів-практиків до обслуговування населення за договорами із закладами охорони здоров’я.

Але кращим засобом створити нормальні правила взаємодії між державними та приватними медичними закладами В.Мохорєв вважає введення обов’язкового медичного страхування.

Ускладнений рух

Олег Петренко, перший заступник генерального директора Універсальної клініки «Оберіг», у своєму виступі висвітлив оцінку приватного медичного ринку України.

«За останні 5 років обсяг державних витрат на потреби охорони здоров’я збільшився майже вдвічі й у 2012 р. оцінюється на рівні 56 млрд грн. У відносних величинах їх питома вага у ВВП залишається практично незмінною на рівні 3,7%. Незважаючи на те, що частка загальних витрат на охорону здоров’я в нашій країні не поступається деяким розвиненим країнам, приватні витрати з розрахунку на душу населення становлять лише $260, із них 88% припадає на лікарські засоби і вироби медичного призначення», — розповів О.Петренко. За його словами, сукупний обсяг приватного (оплачуваного домогосподарствами) медичного ринку сягає близько $4,04 млрд, а за винятком негоспітального сегмента $1,5 млрд, або $33 на душу населення.

Стосовно моделей фінансування медичного сектора, доповідач відзначив, що кошти можна отримати різними способами, але всі доступні варіанти вкладаються у 4 категорії: сума податкових надходжень, премій на обов’язкове соціальне страхування, сума прямої оплати громадян за надані послуги та премій на добровільне медичне страхування. Теоретично моделі фінансування української медицини можна поділити на бюджетну, соціального страхування та приватну.

Доповідач подав неоднозначні результати маркетингового дослідження, згідно з якими на цей час 56% населення готові оплачувати якісні медичні послуги. Серед киян 20% заявили, що хоча б один раз на рік користувалися послугами недержавних медичних установ, 88% були змушені оплачувати медичні послуги в державних установах системи охорони здоров’я, 96% купували лікарські засоби протягом останнього року.

Серед основних чинників подальшого розвитку приватного сектора О.Петренко назвав високий попит населення на якісні медичні послуги, збільшення особистих витрат на охорону здоров’я впродовж останніх 5 років, досить високий рівень рентабельності (у середньому 15-20%), високий інтерес інвесторів до медичного ринку. Крім того, на тлі загальної тенденції до підвищення зацікавленості населення у власному здоров’ї у великих містах сконцентрований зростаючий пласт платоспроможного сегмента, готового оплачувати послуги приватних провайдерів. Ще одним важливим напрямком розвитку галузі, на думку доповідача, є зростання експортного потенціалу деяких видів медичних послуг, у першу чергу пластичної хірургії та стоматології.

Але існують чинники, які перешкоджають розвитку галузі. Зокрема, низька динаміка ВВП, що негативно позначається на попиті. А також відсутність професійних об’єднань, спроможних відстоювати інтереси ринку приватних послуг, та гостра нестача кваліфікованого менеджменту медичних установ, а постійна інфляція оплати праці лікарів та недостатній обсяг інвестицій в розвиток персоналу створюють суттєві кадрові проблеми.

Ключова ланка

На потребах пацієнта, який завжди залишається основною ланкою медичного ринку, зупинилася Світлана Жахалова, керівник відділу досліджень медичного та фармацевтичного ринку компанії GfK Ukraine.
У 2012 р. витрати споживачів у секторі охорони здоров’я були найвищими на лікарські засоби. Ціни на препарати за останній рік дещо збільшилися, але спостерігався незначний спад ринку. Щодо ринку медичних послуг, то тут ціни майже не змінилися, і попит залишився на рівні 2011 р. — у середньому споживачі витрачають на лікування близько 5% сімейного бюджету. Але ці витрати поступово зростають.

За словами С.Жахалової, споживач сьогодні не користується активно ані платними, ані безоплатними медичними послугами і віддає перевагу відповідальному самолікуванню із вибірковим залученням спеціалістів охорони здоров’я. Близько 80% населення самостійно «призначає» собі лікарські засоби, понад 40% українців користуються народними засобами. У той же час 70% людей зверталися у 2012 р. по медичну допомогу, близько 40% — у приватні клініки. С.Жахалова підкреслила, що медичну страховку має лише 19% населення.

Нове слово

Великий блок конференції був присвячений інноваціям у медицині як одному з основних драйверів розвитку приватного сектора охорони здоров’я.

Відкрив його Яків Березницький, головний лікар клініки «Гарвіс», який розповів про нововведення у хірургії.
«У певний момент зменшилася кількість пацієнтів загальної хірургії у зв’язку з тим, що у багатьох державних та інших приватних закладах з’явилося більш сучасне обладнання, наприклад, нові ендоскопічні системи. І тоді ми вирішили розвиватися за напрямком пластичної хірургії, а також вивчати методи, які в Україні ще не поширені. Тому зараз у нас існують оперативні втручання, які можна отримати тільки тут», — пояснив Я.Березницький. За його словами, у міру освоєння нових операцій у клініці збільшується кількість пацієнтів та поліпшується майстерність хірургів.

За кожним напрямком у закладі визначено лідера, який навчає персонал.
«Цей метод виявився дуже ефективним. Наприклад, ми бачимо, що в гінекологічному відділенні два молодих спеціаліста за останні 6 років навчилися оперувати майже на одному рівні з лідером, який їх навчає», — відзначив доповідач. Він висловив точку зору, що у будь-якому напрямку хірургії можна знайти щось нове. Наприклад, операції флеболога вважаються рутинною справою, і їх роблять у будь-якому хірургічному відділенні. Проте застосування таких методів, як ендоскопічна дисекція перфорантних вен, комбінована мініфлебектомія, венектомія з двох боків уможливлюють не лише досягти кращих результатів, але й суттєво збільшують пацієнтопотік.

«За нашим досвідом, багатопрофільність хірургічної клініки дає можливість заповнити всю інфраструктуру і працювати максимально ефективно», — завершив свій виступ Я.Березницький.

Володимир Мельник, керівник офтальмологічного відділення МНПО «Медбум», виступив із доповіддю «Інноваційні послуги як клієнтські магніти». За підсумками спікера, потенціал хірургії катаракти в Україні — це збільшення кількості операцій на 200-300 тис. на рік.

На думку В.Мельника, перспективними напрямками хірургії катаракти на сьогодні є:
• перехід із середніх (2,5-3 мм) розрізів на малі (2-2,2 мм), що зменшить вірогідність післяопераційних запальних реакцій та індукційного післяопераційного астигматизму;
• застосування нових приладів, що збільшують точність розрахунку оптичної сили інтраокулярних лінз;
• використання когерентного лазера при хірургії катаракти, що зменшить ризики хірургічних маніпуляцій;
• винахід та введення в практику акомодаційних інтраокулярних лінз, що дасть змогу досягти ефекту мультифокальності при збереженні якості зору.

Лояльний працівник — ефективна робота

Велику зацікавленість аудиторії викликав виступ Тетяни Міхнової, генерального директора Медичного Центру Святої Параскеви, у якому розглядалися методи мотивації персоналу.
Т. Міхнова нагадала, що сьогодні приватна медицина перебуває у реаліях, коли всі лікарі — це колишні співробітники державних лікарень, у яких зберігся держбюджетний менталітет. Тільки 5% лікарів, на її думку, здатні працювати у приватній медицині, а 95% не визначили свої цілі. Більшість медичних працівників не мають ніякого уявлення про те, як будувати власну кар’єру і створювати цінність для клієнта, за яку він буде готовий заплатити — адже у державних закладах через бюджетне фінансування та велику завантаженість лікарів таке питання не постає. Значна кількість лікарів працює не за покликанням, тож, не має базової мотивації. Звичайно, все це відображається на якості медичних послуг і на прибутку підприємства.

«Будуючи мотивацію для персоналу, важливо пам’ятати, що підлеглі не вміють читати ваших думок. Намагайтеся налаштувати їх не тільки на процес, але й на результат. Спробуйте з’ясувати, на який час орієнтується людина. Якщо працівником керує «минуле», для нього на першому місці — традиції та «як це було». Він погано сприймає нововведення. Для людини з курсом «на сьогодення» важливо, що відбувається зараз. Якщо в пріоритеті — «майбутнє», то працівник уміє вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки із сучасності у майбутнє», — зазначила Т.Міхнова.

Однією з рекомендацій, наданих доповідачкою, було забезпечення працівникові успішного досвіду: успіх підвищує відчуття компетентності, а відтак і внутрішню мотивацію. Також бажано запропонувати винагороду, яка відповідатиме складності виконаної роботи та використовувати не лише матеріальне, але й словесне заохочення. Для цього потрібно залучати персонал у різні види діяльності, до прийняття рішень, ставити реальні цілі, які відповідають можливостям. Бажано також допомагати людині виявити їх слабкі та сильні сторони, і вже виходячи з цього, намітити поетапну стратегію досягнення цілей. Але найголовнішим в ефективній мотивації залишається усунення демотивуючих факторів.

Зокрема, не варто створювати змагання між працівниками, за результатами якого одна людина отримає підвищення. «Ви, можливо, думаєте, що це гарний спосіб для створення внутрішньої конкуренції, але хтось повинен програти, і він ображатиметься на вас, переможця і компанію. Окрім цього, не тримайте людину на одному місці лише тому, що вона добре виконує свою роботу — таким чином ви її просто втратите. Ще одна поширена помилка — нагороджувати тільки тих, хто гучніше «кричить». Серед людей, які не займаються саморекламою, достатньо тих, хто заслуговує на винагороду», — порадила Т. Міхнова.

Паралельні світи

На конференції було ще багато цікавих доповідей. Але відповідь на питання, поставлене на початку цієї статті, сформувалося, скоріше, під час дискусій.
Державна медицина ще довго посідатиме лідерські позиції на медичному ринку — насамперед через неможливість великої частини населення сплачувати приватні послуги. Але саме приватний сектор рухає українську охорону здоров’я шляхом інновацій, навчає індивідуального підходу до пацієнта, відпрацьовує схеми найбільш ефективного функціонування медичного закладу — звичайно, тому, що це єдиний спосіб виживання у конкурентних умовах. У глобальному сенсі порозуміння можна досягнути лише завдяки політичній волі, але вже сьогодні два паралельних світи української медицини можуть узяти один в одного все найкраще.

Марина ЧІБІСОВА,
спеціально для «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я