Рівненщина: Порятунок пораненого — справа рук самого пораненого?

2017

VZ 13-14_2015_Страница_17_Изображение_0001Не маючи досвіду воєнних дій, наша країна не набула його й щодо військово-медичної підготовки — ще донедавна здавалося, що потреби в цьому немає. Про те, як працювали фронтові медики, ми знаємо або з підручників, або з художніх фільмів. Та реалії сьогоднішньої війни на Сході України геть не схожі на кіно: часто для пораненого бійця єдиним шансом на порятунок є самодопомога та не більше 5 хвилин часу.

Вижити самому та врятувати інших

Важко уявити, як дасть собі раду поранена людина без медичної освіти, під обстрілом та ще й за лічені хвилини. Втім Юрій Тарасюк, координатор громадської організації «Білі берети — Рівне», судинний хірург Рівненської обласної клінічної лікарні, стверджує: якщо правильно донести до кожного бійця необхідну інформацію, підготувати їх фізично (мається на увазі практичне відпрацювання на тренувальних полігонах та в навчальних центрах ситуаційних задач із надання першої допомоги пораненому) і психологічно до дій у критичних умовах, вони зможуть вижити самі та врятувати побратимів. До речі, це стосується і медичних працівників.

«Як би прекрасно ми не знали, що треба робити, і не вміли накласти джгут чи поставити декомпресійну голку — без урахування тактики ми просто не зможемо застосувати свої уміння і знання до пораненого, бо є реальна ймовірність постраждати й самому, — каже Юрій Тарасюк. — Тому медицина військового часу суттєво відрізняється від цивільної і навіть від медицини невідкладних станів, адже головне в ній — певний алгоритм дій.

Тактична медицина ділить зону бойового конфлікту на три частини: червону, жовту й зелену. Червона — зона безпосереднього бойового контакту, під обстрілом; жовта — зона укриття або відносного спокою; зелена — польовий шпиталь. Для кожної з них передбачено свої завдання. Так, у червоній зоні, оскільки вона є найнебезпечнішою, боєць у переважній більшості випадків може розраховувати лише на себе (самодопомога). Тут надається поміч лише при критичній (смертельній) кровотечі й тільки в положенні лежачи. У жовтій зоні обсяг допомоги розширюється, і тут поранений може розраховувати на допомогу побратима (а іноді — тільки на допомогу побратима). Зелена — зона роботи медиків, медичних бригад, лікарів.

На жаль, тактичною медициною, яка покликана навчати армійців і військових медиків виживати й діяти в бойових умовах, донині серйозно ніхто не займався. Її не вивчають ані в інститутах, ані в училищах.
А військово-медична підготовка, яку раніше викладали в навчальних закладах і яка дісталася нам у спадок від повоєнних радянських часів, нині недолуга та неефективна.

Ще й досі мобілізованим армійцям, які вирушають на передову, обов’язково видають лише по 1 джгуту та по 2 індивідуальних перев’язувальних пакети. Інших засобів для надання допомоги на полі бою у військових просто немає. То наскільки адекватною може бути ця допомога?»

Невблаганна статистика

VZ 13-14_2015_Страница_16_Изображение_0002Лише недавно, під тиском громадських організацій і зокрема ГО «Білі берети», Міністерство оборони України таки затвердило перелік засобів, які входять до індивідуальної аптечки українського військового, — за зразком аптечки натівської армії IFAK, хоча й із деякими відмінностями. Проте поки що держава не поспішає забезпечувати ними армійців, і лише завдяки волонтерам такі аптечки з’являються в бійців на передовій. При цьому чимало військових навіть уявлення не мають, як ними користуватися.

А між тим це питання — нагальне, адже індивідуальна аптечка бійця містить засоби для надання допомоги безпосередньо на полі бою при травмах, від яких найчастіше (загалом у 98-99%) поранений помирає протягом перших 30 хвилин. За даними військових експертів-медиків армій НАТО і США, це, зокрема, критична кровотеча, яка в умовах АТО є причиною загибелі 60-65% поранених, пневмоторакс при проникаючому пораненні груднини, який призводить до смерті в 30-34% випадків, і порушення прохідності верхніх дихальних шляхів, на яке припадає 4-7% всіх смертей. Проблема в тому, що час для порятунку таких поранених — дуже обмежений. І якщо при пневмотораксі він становить хоча би 15 хвилин, то при критичній кровотечі та порушенні прохідності верхніх дихальних шляхів — відповідно всього 2-3 та 5-6 хвилин. Малоймовірно, що в такій ситуації, під обстрілом, до бійця зможе дістатися медик — хіба товариш виявиться поруч. Тож поранений може розраховувати лише на себе та вміст індивідуальної аптечки: якщо сам собі зарадить, то зможе дочекатися, доки його евакуюють у безпечне місце та нададуть необхідну медичну допомогу.

До речі, «Білі берети» багато сперечалися з Міністерством оборони України щодо виключення з індивідуальної аптечки бійця знеболювальних препаратів налбуфіну та буторфанолу, і спочатку ніби домоглися свого, проте наразі, завдяки старанням пострадянських генералів, їх знову повернули. До того ж, у соціальних мережах офіційні структури поширюють відеоролики щодо застосування цих ліків у бойових умовах, а військові медінструктори розповідають про так званий больовий шок (поняття, якого в сучасній медицині взагалі не існує, бо це — радянський міф!) і рекомендують вводити по 5-6 доз знеболювального препарату. А робити цього не можна! Адже налбуфін та буторфанол у 70% поранених призводять до галюцинацій, а в 30% — до агресії. Уже були випадки в зоні АТО, коли під дією цих препаратів у бійців (між іншим, озброєних!) виникала неконтрольована поведінка, від якої потерпали й їхні побратими. Крім цього, чи не перше місце серед ускладнень у поранених вояків в АТО посідає передозування, небезпечне зупинкою дихання. На жаль, і про такі випадки відомо чимало.

Знеболювальні в бойових зонах обов’язково повинні бути (на випадок тяжкої бойової травми — відірвана кінцівка, обширний опік тощо), проте використовувати їх повинні тільки медики, командири підрозділів або спеціально навчені люди, які знають, коли і як їх можна застосувати.

Борючись зі стереотипами пост-радянської військової медицини, яка не тільки мало чим допомагає, а, навпаки, може ще й зашкодити, волонтери-медики і зокрема інструктори «Білих беретів» займаються навчанням бійців основам тактичної медицини. Завдяки цьому на всіх полігонах України вже підготовлено близько 20 тис. мобілізованих.

Бойовий досвід

VZ 13-14_2015_Страница_16_Изображение_0001Інструктори ГО «Білі берети» систематично здійснюють виїзди в зону АТО з метою навчання підрозділів Збройних Сил України та добровольчих батальйонів. Першою була Тернопільська організація (зареєстрована в червні 2014 року, керівник Андрій Салагорник), з якої все почалося, а згодом у зоні АТО побували інструктори Львівського, Київського, Чернігівського та Закарпатського підрозділів. І цей список постійно розширюється. Члени цієї громадської організації постійно невеликими групами позмінно перебувають у зоні бойових дій, а також працюють як медики в складі добровольчих батальйонів, тому мають досвід не тільки теоретичний, а й бойовий.

Рівненська організація «Білі берети» діє з листопада минулого року. За кілька останніх місяців її 11 інструкторів (серед них 7 лікарів та 4 парамедики) на місцевому полігоні провели навчання для 4 тис. мобілізованих і наразі продовжують цю роботу. При цьому планують запровадити подібні заняття і для лікарів області.

«Відсутність системного навчання тактичній медицині — сьогодні велика проблема, — каже Юрій Тарасюк. — Адже донині бійцям ніхто не розповідав навіть про те, як користуватися тими ж джгутами та індивідуальними перев’язувальними пакетами, які їм видають в обов’язковому порядку, не кажучи вже про індивідуальні аптечки, чи як надати допомогу пораненому під обстрілом. Ми ж, окрім цього, навчаємо мобілізованих діяти за допомогою підручних засобів. І на випадок, якщо з аптечками їм «не пощастить», розказуємо, як можна їх скомпонувати самостійно. Оригінальна індивідуальна аптечка коштує сьогодні понад 100 доларів. Проте передбачені в ній засоби можна замінити простішими, але не менш ефективними, здешевивши тим самим її вартість до 300-400 грн.

Наприклад, голку для декомпресії груднини, яка входить до індивідуальної аптечки і коштує близько 700 грн, можна замінити внутрішньовенним катетером вартістю лише 10 грн. Він мало чим відрізняється від голки, хіба що довжиною, і здатний врятувати людині життя. Те саме стосується і кровоспинного препарату «Целокс», на який останнім часом всі «полювали», вважаючи панацеєю. А між тим, правильно застосований звичайний бинт зупинить кровотечу не гірше. До того ж на гроші, які коштує один пакет «Целокса», можна придбати кілька ящиків бинтів. Це треба пояснювати людям.

VZ 13-14_2015_Страница_16_Изображение_0003Кожен військовослужбовець має бути готовий врятувати своє життя і життя свого товариша на полі бою. Звісно, різні люди по-різному поводяться в екстремальних ситуаціях, проте, якщо бійця правильно налаштувати психологічно, доступно донести інформацію, в критичний момент він зможе себе опанувати. Буває, на полігоні новобранці досить скептично ставляться до військово-медичної підготовки, але це — тільки до першого обстрілу. Втративши на полі бою друга чи розгубившись перед пораненим, хлопці змінюються, бо розуміють, наскільки важливо володіти навичками надання первинної медичної допомоги.

Сподіваємося, що найближчим часом тактична медицина отримає новий поштовх для розвитку, в тому числі й на державному рівні, і безглуздих смертей бійців на полі бою поменшає».

Дана РОМАНЮК, власкор «ВЗ», м. Рівне

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я