Борги по зарплатах перед медиками зростають

4131

Станом на 10 серпня 2019 року держава заборгувала майже 119 млн грн працівникам галузі в дев’яти областях України. Найбільше потерпають медики Івано-Франківщини, Львівщини, Сумщини, Тернопільщини та Чернігівщини. Але «найцікавіше» попереду. У четвертому кварталі платити медикам узагалі буде нічим: незабезпеченість фонду заробітної плати сягає 2,5 млрд грн.

Фото: УНІАН

Станом на 10 серпня 2019 року держава заборгувала майже 119 млн грн працівникам галузі в дев’яти областях України. Найбільше потерпають медики Івано-Франківщини, Кіровоградщини, Львівщини, Сумщини, Тернопільщини та Чернігівщини. Але «найцікавіше» — попереду. У четвертому кварталі платити медикам узагалі буде нічим: незабезпеченість фонду заробітної плати сягає 2,5 млрд грн.

П’ятий рік поспіль з настанням осені медичні заклади б’ють на сполох: заборгованість із заробітної плати персоналу починає наростати як снігова лавина, а до кінця року прогнозують «боргову кризу».

У жовтні 2017 року за підтримки Профспілки працівників охорони здоров’я України медики навіть виходили на Всеукраїнську акцію протесту, однією з причин розгортання якої були великі борги із виплати зарплат. Станом на 1 вересня 2017 року вони перевищили 100 млн грн, а фонд заробітної плати на четвертий квартал взагалі не було профінансовано. Акція протесту допомогла: Уряд вишукав кошти, аби покрити борги, однак ситуація повторюється з року в рік. З державної казни на охорону здоров’я виділяється стільки коштів, що їх не вистачає на виплату зарплат в останньому кварталі, і в липні-серпні заборгованість починає наростати. Щоправда, у різному обсязі, можливо, не в усіх областях, але тенденції залишаються незмінними. «Паличкою-виручалочкою», котра хоч якось допомагала вирішити згадану проблему в попередні роки, виявлялися рішення Уряду про перерозподіл резервного фонду МОЗ і нерозподілених видатків медичної субвенції (коштів, закладених у державному бюджеті для окупованих територій Луганської та Донецької областей), а також про додаткове фінансування.

«У нинішньому році ситуація — катастрофічна, — говорить Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Вікторія Коваль. — У борговій пастці опинилася спеціалізована ланка медичної допомоги, яку на відміну від первинки фінансують із субвенції. Нині для виплати заробітних плат медикам вторинної та третинної ланок до кінця року не вистачає 2,5 млрд грн (станом на 1 травня 2019 року). Зменшено й обсяг резерву коштів і нерозподілених видатків медичної субвенції — до 669,4 млн грн, тож їх замало для перерозподілу. Тому практично в усіх областях України виникає дефіцит фонду заробітної плати. Зростає й фактична заборгованість».

За даними Профспілки працівників охорони здоров’я України станом на 10 серпня 2019 року зафіксовані випадки несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам закладів охорони здоров’я вже в 9 областях: Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Чернігівській (для порівняння — у травні нинішнього року таких областей було 5).

Заборгованість почала стрімко зростати з червня 2019 року. Так, станом на 1 червня вона становила 14,56 млн грн, на 10 липня — 89,03 млн грн, а на 10 серпня досягла 119,34 млн грн (у тому числі прострочена — 39,26 млн грн).

Причина одна — недофінансування

Профспілка вважає: така ситуація повторюється з року в рік через недостатнє фінансування системи охорони здоров’я. Наприклад, у 2019 році обсяг медичної субвенції зменшили на 1,9 млрд грн — до 55,7 млрд грн, що, за даними МОЗ України, становить 60% від потреби.

За таких умов утворюється заборгованість із виплати заробітної плати працівникам галузі, скасовуються виплати допомоги на оздоровлення, неможливо забезпечити диференціацію в оплаті праці медиків і впроваджувати мотиваційні механізми (преміювання, стимулюючі доплати, надбавки тощо). Тому Профспілка звернулася до Уряду (тоді ще очолюваного В. Гройсманом) з вимогою погасити заборгованість по зар­платі та ліквідувати дефіцит фонду оплати праці шляхом виділення додаткового фінансування в обсязі 2,5 млрд грн. Натомість попереднє керівництво МОЗ України в офіційній відповіді пояснило, що визначення остаточних видатків на охорону здоров’я та розподіл їх за напрямами використання здійснюють відповідні місцеві органи влади під час формування та затвердження місцевих бюджетів. Також Міністерство заявило, що звернулося до обласних держадміністрацій з проханням взяти це питання на контроль і не допустити утворення заборгованості перед медиками.

Як реагують на місцях?

По-різному. Наприклад, у Києві жодної заборгованості перед медиками наразі не існує.

«Фонд оплати праці до кінця 2019 року в медичних закладах Києва забезпечений у повному обсязі, поточної або простроченої заборгованості, неповного розрахунку із заробітної плати немає, — говорить завідувач відділу з соціально-економічних питань Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Віталій Левицький. — З 1 липня 2018 року медичні заклади первинної допомоги Києва, які підписали договори з НСЗУ, тепер отримують кошти за програмою капітаційних виплат, і поки що проблем із виплатою зарплат в місті немає. Бюджет вторинної ланки формується із субвенції та надходжень з міського бюджету. Кошти, які галузь столиці недоотримує із субвенції, додає бюджет міста. Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» Києву передбачена медична субвенція в розмірі 4,199 млрд грн. Це забезпечує в повному обсязі тільки видатки на обов’язкові виплати із заробітної плати, але не загальні видатки на її виплату на 2019 рік, що становлять по Києву 5,362 млрд грн. Різницю в 1,163 млрд грн покривають за рахунок міського бюд­жету і таким чином забезпечують обов’язкові та стимулюючі виплати».

У цьому році фінансування столичної галузі охорони здоров’я становить понад 10 млрд грн. Це нарешті дало змогу встановити та підвищити середню муніципальну надбавку (за складність і напруженість у роботі) до заробітної плати медичним працівникам на вторинній ланці. Вона не є обов’язковою для всіх медпрацівників — виплачують її в межах затвердженого фонду заробітної плати та за рахунок його економії. Максимальний розмір надбавки за складність та напруженість у роботі не може перевищувати 50% посадового окладу (тарифної ставки) працівника. У 2017 році по місту така доплата в середньому становила 26%, у 2018-му — 32%, у 2019-му — 50%, тобто є найвищою. Якщо порівняти середню заробітну плату медичних працівників Києва (станом на 1 січня 2019 року — 8406 грн), то вона на 38% менша, ніж середня зарплата по місту в цілому (13 542 грн). Водночас столичні медики отримують на 30% більше за своїх колег по Україні (5853 грн).

Варто також зважити, що до таких обрахунків потрапляє й зарплата на первинній ланці, яка останнім часом збільшилася. Однак обіцяні на початку реформи високі статки лікарів первинки стали реальністю не скрізь. За результатами моніторингу Профспілки у 2018-2019 роках, відбуваються скорочення чисельності (штату) працівників КНП та одночасне підвищення рівня заробітної плати медиків і спеціалістів немедичного профілю. Водночас, за словами Віталія Левицького, у Києві відсутні єдині підходи в оплаті праці медиків: «вилка» середньої заробітної плати лікарів ЦПМСД у 2018 році коливалася від 3645 до 25 827 грн. Найвищою вона була у великих районах міста, де мешкає значна частина пацієнтів із «червоного списку», який на той час ще не відмінили. З початку 2019 року капітаційну ставку за цим списком вдвічі зменшили, отже, і надходження до закладів охорони здоров’я почали зменшуватися. Наприклад, якщо в грудні 2018 року центри ПМСД Києва отримали від НСЗУ 105,7 млн грн, то в січні 2019-го — лише 94,2 млн грн. З 1 квітня 2019 року (замість із 1 липня, як це було передбачено на початку року) фінансування «червоного списку» взагалі скасували — надходження від НСЗУ за квітень 2019 року зменшилися ще на 11%, або на 10 458 626 грн, порівняно з попереднім місяцем (до речі, унаслідок цього вся первинна ланка України в цілому недоотримала 360 млн грн). З часом надходження почали збільшуватися за рахунок «зеленого списку», але не так швидко, як того вимагають реалії сьогодення: у липні Київ отримав від НСЗУ 93 млн грн, але це значно менше, ніж наприкінці 2018 року.

Незабаром у реформу ввійдуть медичні заклади вторинної та третинної ланок. Профспілка постійно наголошує, що досі залишаються не вирішеними питання соціально-економічного захисту цих медичних працівників, бо відсутні механізми та заходи щодо збереження існуючого змісту й обсягу трудових прав і гарантій працівників.

Також автори реформ висувають ідею взагалі відмінити єдину тарифну сітку, як на первинній ланці, і встановити гідні зарплати всім медикам. Але тоді виникає питання: де держава вишукає необхідні кошти, якщо наразі заборгувала медикам навіть із чинними посадовими окладами (тарифними ставками)?

«Тобто медична реформа пропагує хороші починання, але вони мають бути фінансово підкріплені, а коли замість 5% від ВВП на галузь виділяють близько 3,2% (за розрахунками профспілки, у 2019 році галузь недоотримала з бюджету 72 млрд грн), то економитимуть на всьому, у тому числі й на зарплаті медичних працівників», — констатує Віталій Левицький.

Полтавська область «прикрита» пілотом, що апробує новий механізм фінансування, однак і там без підтримки місцевих бюджетів не обій­тися. Голова Полтавської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України Олександр Кувічка стверджує, що кілька років поспіль (ще до початку дії пілоту) зарплати медикам Полтавщини виплачують без затримок. Субвенції завжди не вистачало (вона покривала реальні потреби не більше ніж на 70%), тож на місцях передбачали додаткові кошти.

Нині НСЗУ також платить «історичний бюджет» — 60%, решту заклади мають отримати за надані послуги. Наразі минуло небагато часу, аби можна було заробити стільки коштів, щоб бодай трохи підвищити заробітні плати медикам вторинної та третинної ланок, тому вони залишаються мізерними. Медичні працівники, як і раніше, звільняються через невдоволеність своїми зарплатами. Але заборгованості вдається уникнути. І щодо кінця нинішнього року на Полтавщині панують оптимістичні настрої: влада в районах обіцяє вишукати необхідні кошти, аби покрити дефіцит фонду оплати праці.


У більшості ж областей «дорого-вказ згори» не допускати боргів перед медиками трактують з огляду на власні можливості, а отже, й виконують по ситуації.


«Згідно із чинним законодавством органи місцевого самоврядування — власники комунальних закладів (підприємств) охорони здоров’я не зобов’язані безпосередньо фінансувати видатки на оплату праці медиків. Добровільно вони можуть, за рішенням рад, запроваджувати програми розвитку та підтримки комунальних закладів, зокрема програми місцевих стимулів, які стосуються питання підвищення оплати праці, — говорить Вікторія Коваль. — Основним завданням медико-соціальних програм, котрі фінансують із місцевих бюджетів, є організація медичного обслуговування, матеріально-технічне оснащення та розвиток комунальних закладів охорони здоров’я. Натомість оплата праці у комунальних некомерційних підприємствах охорони здоров’я має забезпечуватися з доходу, який формується в основному за рахунок оплати державою наданих закладом медичних послуг населенню. Водночас комунальні заклади охорони здоров’я, що надають вторинну та третинну медичну допомогу, продовжують отримувати кошти медичної субвенції з державного бюджету України. Тому місцева влада, здійснюючи їх фінансування, наполягає: видатки на оплату праці мають надходити із загальнодержавних джерел. Заперечити тут складно, однак утворюється замкнене коло: держава перекладає проблему на місцеву владу, а та обурюється подібним «підходом» до її вирішення».

Ще одна проблема пов’язана з трансформацією закладів спеціалізованої ланки надання медичної допомоги. На неї також потрібні кошти, інакше й мови не може бути ні про комп’ютеризацію, ні про інформатизацію, необхідну для укладання договору з НСЗУ, ні про належну матеріально-технічну базу, яка допоможе КНП вистояти в умовах конкуренції. І для вирішення згаданих питань керівники медичних закладів також звертаються до місцевої влади, аби та «підкинула копійчину». Тож розмови ще й про додаткові кошти із місцевих бюджетів на виплату зарплат у такій ситуації сприймаються майже як зухвальство з боку головних лікарів.

Розкол по лінії «розмежування»

Одним із найяскравіших надбань реформи називають розмежування первинної та вторинної ланок. Однак воно відбулося не тільки в «медичному просторі», а й у часі. Первинну ланку вже фінансують винятково на договірних умовах з НСЗУ: вона отримує кошти, що «прийшли за пацієнтом», отже, цим фінансам «урізання» не загрожує. Спеціалізована ланка все ще живе за рахунок субвенції, на яку грошей чомусь постійно не вистачає. Тому, спостерігаючи за тим, як вчасно і в яких розмірах отримують зарплати сімейні лікарі, їх колеги з вищих рівнів можуть тільки заздрити власникам декларацій із пацієнтами.

Утім, не все так просто, як здається на перший погляд. Голова галузевої Профспілки стверджує, що випадки анулювання помилкових чи повторних декларацій, котрі спостерігали останнім часом, подекуди позначилися й на зарплатах. Деяких сімейних лікарів «перевели» на мінімалку. Залишається сподіватися, що ненадовго — до з’ясування ситуації та наведення порядку з деклараціями.

Заборгованості із виплатою зарплат у закладах первинки немає, однак їх справедливість залежить від умов колективного договору. Адже з відміною тарифної сітки, якщо в договір не внесено зобов’язання керівника виплачувати передбачені чинним законодавством надбавки, доплати, оздоровчі тощо, працівник не зможе на них розраховувати. Тому в деяких закладах первинки такі виплати й не забезпечують, і формально заборгованістю це вважати не можна, на відміну від вторинної ланки, де їх мають здійснювати неодмінно (поки що).

Що рік наступний нам готує?

Для уникнення подібних непорозумінь після трансформації вторинної та третинної ланок галузева Профспілка пропонує МОЗ України підготувати методичні рекомендації з унормування навантаження на лікарів, аби було зрозуміло, за що працівник отримує заробітну плату і на яку суму може розраховувати. Бо лікарі спеціалізованої ланки не підписують декларацій із пацієнтами, тож за бажання на них можна звалити роботу за трьох, а зарплату залишити за одного. За наявності рекомендацій щодо навантажень і керівник закладу, і його власник розумітимуть, яка кількість лікарів їм потрібна для надання належної медичної допомоги населенню, які суми передбачати на підтримку установи тощо. Для укладання колективного договору також треба мати певні орієнтири в оплаті праці: що має бути обов’язковим, а що — додатковим.

«Ніхто не говорить про жорстку регуляцію цих питань. Однак чому, наприклад, службовець повинен відпрацювати впродовж тижня чітко визначену кількість годин, а сімейний лікар зобов’язаний працювати в режимі 24/7? Ще складніше ці питання вирішувати в госпітальному секторі. І ми не бачили жодних конкретних напрацювань від попереднього складу МОЗ. Декларувалися лише тези: заклади стануть КНП, отримають свободу у формуванні штатних розписів, навантаження на персонал, визначенні зарплат, оплачуватиметься медична послуга. Це загальні посили, за якими немає конкретики, а саме вона забезпечує життєдіяльність галузі.

Не кажу вже про авральні ситуації. Що, коли станеться якась епідемія? Де брати додаткових фахівців? Чи зможуть окремі заклади зі своїми планами самостійно сформувати мережу надання медичної допомоги виходячи з державницьких позицій? І чи будуть захищені лікарі, якщо не передбачити відповідних гарантій? Поки питань до подальшого руху реформ більше, ніж відповідей. І вирішити їх треба на старті, аби запобігти виникненню проблем на кшталт заборгованості перед медичними працівниками. Нині Профспілка готує пропозиції для нового Уряду», — підсумовує Вікторія Коваль.

Світлана Тернова, «ВЗ»


Інформація щодо стану виплати заробітної плати працівникам закладів охорони здоров’я станом на 10.08.2019 та незабезпеченості фонду оплати праці

Назва регіону

Заборгованість з виплати заробітної плати станом на 10.07.2019, (млн. грн.)

Заборгованість з виплати заробітної плати станом на 10.08.2019 /в т.ч. прострочена, (млн. грн.)

Незабезпеченість ФОП коштами станом на 01.05.2019 (за інформацією МОЗ), (млн. грн.)

1.

Вінницька

119,26

2.

Волинська 

76,30

3.

Дніпропетровська

221,80 

4.

Донецька

9,83

5.

Житомирська

71,93

6.

Закарпатська

8,8

2,8

55,69

7.

Запорізька

106,45

8.

Івано-Франківська

20,8

42,44/16,3

174,96

9.

Київська

157,42

10.

Кіровоградська

14,5

9,5/2,7

93,43

11.

Львівська

12,25/3,4

167, 46

12.

Луганська

69,50

13.

Миколаївська

0,32

22,25

14.

Одеська

-*

-*

101,40

15.

Полтавська

113,51

16.

Рівненська

131,72

17.

Сумська

14,0

11,71

109,59

18.

Тернопільська

18,89

19,16/0,56

138,55

19.

Харківська 

2,51

220,50

20.

Херсонська

3,59

4,16

40,78

21.

Хмельницька

3,04

42,93

22.

Черкаська

60,68

23.

Чернівецька

2,9

48,85

24.

Чернігівська

17,0/17,0

132,01

25.

м. Київ

 

Разом

89,03

119,34/39,96

2486,81

*Працівникам Одеського Національного медичного університету заборговано заробітну плату у сумі 18,2 млн. грн., стипендії студентам- 7,0 млн. грн.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я