Довго запрягали, однак швидко рушили

1389

Тема паліативної допомоги в українському суспільстві довгий час замовчувалася. Про неї зрідка згадували лише ті, кому довелося зіткнутися з проблемою безпосередньо: медики, родичі невиліковних хворих, громадські активісти. Офіційно поняття «паліативна допомога» було затверджене у вітчизняному законодавстві, що регламентує діяльність системи охорони здоров’я, лише у 2012 році. Наразі в Україні розроблено проект Стратегії розвитку паліативної допомоги на період до 2027 року, але оскільки фінансування цієї програми передбачено з місцевих бюджетів, то кожний регіон реалізує її по-своєму. Зокрема, у Дніпрі заявили: з 2018 року обласний центр одним із перших у країні запроваджує масштабну й комплексну систему надання допомоги невиліковним пацієнтам, до того ж тут уже розпочато будівництво обласного паліативного центру, що не має аналогів в Україні.

ВЗ Коли на Дніпропетровщині з’явилися перші паліативні ліжка?

Юрій КРИНИЧНИЙ, головний позаштатний спеціаліст із паліативної та хоспісної допомоги Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА та Департаменту охорони здоров’я населення Дніпровської міської ради, Голова Дніпропетровської обласної організації ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги»
— Якщо оперувати сухими цифрами й фактами, то перше в області відділення паліативної допомоги на 20 ліжок було відкрите у місті Марганець у 2004 році. У 2007-му з’явилися 20 ліжок на базі 4-ї міської лікарні у Дніпродзержинську (нині Кам’янське), у 2011-му — 15 ліжок у центральній районній лікарні Широкінського району, у 2012-му — 20 ліжок на базі міської лікарні №14 у Кривому Розі. Через два роки, у жовтні 2014-го, й у Дніпрі в КЗ «Дніпропетровська міська лікарня №15» ДОР було введено перші паліативні ліжка.

ВЗ А чому обласний центр так довго «пас задніх»? Невже у промисловому місті-мільйоннику, де традиційно висока частка онкохворих — основної категорії паліативних пацієнтів, не було потреби у хоспісному відділенні?

— Потреба була, але не було відповідної нормативно-правової бази для правильної організації та повноцінного функціонування хоспісних ліжок. Паліативне відділення з’явилося у Дніпрі досить пізно, але завдяки змінам, внесеним до Основ законодавства України про охорону здоров’я у 2011-2012 роках, воно відповідало європейським стандартам надання хоспісної допомоги. До того ж ми одразу зак­лали більш-менш достатнє фінансування паліативних ліжок: 35 грн на харчування і 65 грн на лікування (це на рівні фінансування ліжок для ветеранів). Цими коштами ми в основ­ному забезпечені за рахунок субвенції з держбюджету.

А от відділення, створені у середині 2000-х років у районних центрах за ініціативою місцевої влади, тільки називалися «паліативними». Бо по суті це були звичайні терапевтичні та геріатричні ліжка, які здебільшого використовували для госпіталізації самотніх пацієнтів похилого віку, котрим не вистачило місць у відповідних відділеннях. Ці люди у своїй більшості не були паліативними хворими, вони пот­ребували радше соціального, аніж медичного догляду. Тож я вважаю, що цілеспрямовано і свідомо соціальні та хоспісні ліжка на Дніпропетровщині розділили лише після 2012 року. Відтоді почався й поступовий розвиток повноцінної паліативної служби регіону.

ВЗ Яка наразі ситуація з паліативними хворими у Дніпрі та області? Скільки хоспісних ліжок функціонує в регіоні, чи достатньо їх для забезпечення пот­реб пацієнтів?

— Нині в області налічується 132 ліжка для паліативних хворих. 45 із них — на базах кількох лікарень Дніпра, інші функціонують у Кам’янському (20 ліжок), Кривому Розі (20), Марганці (15), Нікополі (10), Широківському (15) та П’ятихатському (7) районах. Загалом це трохи більше чверті від необхідного, адже згідно з рекомендацією Європейської асоціації паліативної допомоги на 100 тис. населення має бути 10 хоспісних і паліативних ліжок. Щодо контингенту наших пацієнтів, то більшість із них (майже 80%) — хворі з онкологічною патологією, деякі страждають на синдром Паркінсона, хворобу Альцгеймера чи інші види деменції, а також на ВІЛ-інфекцію/СНІД та мультирезистентні форми туберкульозу.

У цілому згідно з офіційною статистикою на Дніпропетровщині паліативної допомоги потребують близько 5 тис. пацієнтів. Але річ не тільки в підрахунку кількості ліжок і хворих. Адже паліативна допомога — цілий комплекс медичних, соціальних і психологічних заходів, покликаних забезпечити максимально можливу якість життя невиліковно хворих, а також підтримку їх сімей. І, на жаль, до сьогодні ми не мали змоги надавати пацієнтам та їх рідним таку всебічну допомогу.

ВЗ Ви кажете «до сьогодні», тобто зараз відбулися певні зміни?

— Так, восени минулого року у Дніпрі було презентовано затверджену міську програму паліативної допомоги, яка почала діяти з 1 січня 2018 року. Основна мета нової програми — вдосконалити систему паліативної допомоги в амбулаторних умовах для забезпечення гідної якості життя людей з невиліковними хворобами шляхом контролю больового синдрому, інших проявів недуги, а також соціальної, духовної, психологічної підтримки хворих і їх рідних. У проекті документа розписаний чіткий механізм взаємодії медичної служби із соціальними працівниками територіальних центрів, психологами, волонтерами, представниками духовенства. Головне, щоб усі ланки цієї системи почали працювати комплексно та злагоджено.

Для забезпечення якісної амбулаторної допомоги паліативним хворим в усіх дванадцяти міських центрах первинної медико-санітарної допомоги заплановано створення спеціальних мобільних бригад для виїзду до пацієнта додому — з цією метою передбачено придбання додаткового транспорту. До складу таких бригад окрім сімейного лікаря та медсестри за потреби входитимуть соціальний працівник, психотерапевт. Адже крім медичних процедур (знеболювання, перев’язки тощо) багато паліативних хворих потребує й соціально-побутової, психологічної допомоги.

Також буде створено єдину в місті виїзну мультидисциплінарну бригаду, яка зможе на дому надавати невиліковним хворим консультаційно-діагностичні послуги (аналіз крові, ЕКГ тощо). Планується, що до цієї бригади за запитом сімейного лікаря входитимуть необхідні конкретному пацієнту вузькі спеціалісти: ендокринолог, гастроентеролог, хірург та інші. По суті, бригада стане об’єднуючою ланкою між первинним та вторинним рівнями надання медичної допомоги.

Крім того, передбачене створення так званих пунктів прокату засобів медичного догляду за паліативними пацієнтами (ходунків, протипролежневих матраців), а також забезпечення хворих засобами реабілітації саме в амбулаторних умовах (сечо- й калоприймачами, підгузками тощо). У програму закладена і додаткова закупівля ліків та знеболювальних засобів для паліативних хворих. Зокрема, у 2018 році на лікування хронічного больового синдрому з міського бюджету планується спрямовувати вдвічі більше, ніж у 2017-му, — 2,6 млн грн. Загалом на реалізацію міської програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах на 2018-2021 роки з міського бюджету буде виділено понад 40 млн грн, з яких у цьому році заплановано використати близько 9 млн.

ВЗ Вищезгадана програма — міська, а чи стосуватимуться зміни на краще хворих з області?

— По-перше, до стандартів надання паліативної допомоги в обласному центрі поступово підтягуватимемо й інші медичні заклади регіону — зараз я та моя команда працюємо над розробкою аналогічної обласної програми. По-друге, для важких пацієнтів з області вже розпочато будівництво сучасного паліативного центру, який облаштують за всіма європейськими нормами. Триповерховий заклад збудують на базі стаціонарного корпусу КЗ «Дніпропетровська міська лікарня №15», у якому свого часу і з’явилося перше в місті хоспісне відділення. Це дуже міцна цегляна будівля, від якої, власне, залишаться тільки стіни. Усе інше буде реконструйовано й змінено відповідно до сучасних стандартів.

Майбутній центр розрахований на 20 одно- і 13 двомісних палат. У кожній з них буде власна душова, зручні багатофункціональні ліжка, поруч з якими розташовуватимуться кисневі маски. В установі змонтують два ліфти, облаштують цифровий рентгенкабінет, сучасний харчоблок, встановлять відеоспостереження, відкриють каплицю. Важливими складовими структури центру стануть кабінет корекції болю (адже окрім наркотичних анальгетиків больовий синдром іноді можна зняти й іншими засобами) та мала операційна, де проводитимуться локальні хірургічні втручання. У медичному закладі передбачений також денний стаціонар, де пацієнти зможуть отримати знеболювання. Крім того, діятиме пункт прокату медичних засобів, буде створено виїзну бригаду, обов’язково відкриємо кабінет психотерапевта. До того ж у центрі заплановані кімнати для тимчасового перебування родичів і волонтерів…

ВЗ А звідки кошти на таке масштабне будівництво? У яку загальну суму обійдеться створення обласного паліативного центру і коли чекати його відкриття?

— Слушне запитання, адже, дійсно, з боку це виглядає фантастично: від моменту прийняття облрадою рішення про виділення перших 5 млн грн на проект центру в грудні 2016-го до початку будівельних робіт восени 2017 року минуло лише 9 місяців. За цей час було розроблено й узгоджено проект, проведено тендери, обласною адміністрацією разом із депутатським корпусом облради виділено дофінансування у розмірі 60 млн грн. Коли згадую всі ці події й усвідомлюю строки, у мене й самого голова йде обертом.

Але насправді за низкою стрімких подій стоїть п’ятирічна копітка праця багатьох людей: медиків, громадських активістів, волонтерів, обласних депутатів і чиновників. Ідея створення центру народилася ще у 2012 році завдяки активності членів ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги», яку на всеукраїнському рівні очолює Василь Князевич. На обласному рівні я спочатку знайшов підт­римку в депутата облради Сергія Солопова, котрий є керівником приватної клініки і не з чуток знає проблеми паліативних пацієнтів. Завдяки його депутатському запиту ідею створення центру підтримали Голова обласної ради Гліб Пригунов (за фахом він, до речі, також лікар, дитячий хірург) і директор Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА Наталія Будяк. Так розпочалася наша тісна й плідна співпраця у цьому питанні. Коли готували медичне завдання по центру, то наради в Департаменті охорони здоров’я ОДА під її керівництвом упродовж трьох місяців проводили буквально щотижня. Спільно обговорювали кожний поверх, кожну палату: де, що і як має бути розташоване й облаштоване. Наразі всі наші побажання офіційно задокументовані й передані головному розпоряднику коштів — управлінню капітального будівництва Дніп­ропетровської ОДА. А про хід робіт на будівництві щотижня доповідають особисто Голові облдержадміністрації Валентину Резніченку.

Загалом на створення центру з обласного бюджету виділено 65 млн грн. Відкриття медичного закладу заплановане на січень 2019 року.

ВЗ Як думаєте вирішити кадрове питання, адже спеціальності «Паліативна медицина» в українських медичних вишах досі немає?

— Завдяки нашій домовленості з єдиною в Україні кафедрою паліативної й хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика на базі Дніп­ропетровської міської лікарні №15 уже третій рік проводяться місячні виїзні курси для лікарів області. Вони включають лекції, тематичну частину, заняття по скайпу та екзамени. Своїми знаннями і досвідом з надання паліативної допомоги з нашими спеціалістами діляться не тільки медики, а і юристи, психологи. Протягом трьох років навчання за бюджетні кошти пройшли вже 120 лікарів різних спеціальностей. І особисто мене радує, що третина слухачів курсів — головні лікарі, їх зас­тупники, чиновники з Департаменту охорони здоров’я, а це свідчить про те, що в організаторів сфери охорони здоров’я нарешті з’явився інтерес до теми паліативної допомоги.

Не забуваємо і про медичних сестер, адже саме на них лягає відповідальність за виконання більшості настанов лікаря й догляд за важкохворими. Завдяки нашим зусиллям до циклу післядипломної освіти усіх медсестер два роки тому було включено цикл паліативної медицини. Він триває від 4 до 16 годин залежно від спеціальності медичної сестри і забезпечує оволодіння необхідними фаховими навичками. Окрім того, у міській програмі паліативної допомоги передбачено навчання на місячних курсах усіх медичних сестер загальної практики. Очікується, що ці курси прой­дуть сімейні медсестри Дніпра, які першими стикаються з паліативними хворими.

Ірина КАДЧЕНКО, спеціально для «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я