Житомирщина: Сьогоднішнє реформування — це вирішення проблем учорашнього дня

972

1302591950_vrach1Малинський міськрайонний центр первинної медико-санітарної допомоги діє з початку нинішнього року. З якими труднощами довелося зіткнутися? Головний лікар центру Олександр Андрійцев стверджує, що розподіл майна, приміщень і кадрів — не найскладніша проблема.

Проблеми фінансування

VZ_46-47_2014_Страница_15_Изображение_0001Олександр Андрійцев, головний лікар Малинського міськрайонного центру первинної медико-санітарної допомоги
Основна проблема у нас — звісно, як і в усіх — фінансування. На другому місці — оснащення (якщо ми маємо лише 30% від необхідного, зрозуміло, що виконувати на належному рівні завдання, які ставить реформа, неможливо) та санітарний транспорт. Ці автомобілі за 18-20 років не лише вичерпали свій ресурс, але й надто затратні по пальному. До речі, недолугі бюрократичні рішення з цього питання вимагають перегляду: чи не варто, наприклад, видавати талони на пальне на цілий рік — ми приблизно знаємо, яку маємо потребу в ньому. Натомість же видатки з бюджету «розбиваються» на кожен місяць і нам кажуть: на цей місяць ви, мовляв, уже все використали.

Наступне питання — медичне обладнання. Особ­ливо діагностичне. Кожен головний лікар сам десь щось шукає, але такого, щоб методичні рекомендації передбачали необхідність на первинному рівні експрес-діагностики цукру, загального аналізу крові (хоча б — де можна дістати тестові системи, хто їх поставляє) — немає. Лабораторна діагностика повинна бути на озброєнні сімейного лікаря! Проте ніяких подальших кроків, крім рекомендацій, до цього часу МОЗ України не передбачило. Тому доводиться самостійно заповнювати цю нішу, поки держава ще до цього не дійшла. Я багато років пропрацював заступником головного лікаря Малинського міськрайТМО, тож можу впевнено стверджувати: віднесення сільського й міського населення до одного рівня надання медичної допомоги — це однозначно покращення медичного обслуговування сільського населення. Принаймні — в Малинському районі. Адже всі лікарі працюють на одному рівні, коли виникає необхідність у консультації або обслуговуванні викликів у сільській місцевості — це забезпечується лікарями, які працюють у центрі. Проте хотів зауважити, що реформа — справжня реформа системи охорони здоров’я — не може бути без комп’ютеризації та інформатизації. Без застосування сучасних інформаційних технологій те, що ми зараз називаємо проведенням реформ, — це вирішення проблем учорашнього дня.

Відсутність координаційного центру

Організаційні питання також потребують вирішення. Приміром, у нас створили аж два відділи охорони здоров’я — при райдержадміністрації та міськвиконкомі. Вже з огляду на те, що їх два, нез­розуміло, яке ж ними здійснюється керівництво: ким вони керують, як розподіляють сфери впливу і який результат такого подвійного керівництва? На мою думку: без єдиноначальності — коли немає координуючого об’єднуючого центру — будь-яка справа приречена на невдачу. Раніше про показники стану здоров’я влада запитувала головного лікаря міськрайТМО (чи ЦРЛ в інших районах), якому інформацію надавав інформаційно-аналітичний центр закладу, зараз же в жодному районі ніхто не має уявлення про стан здоров’я свого населення. Тому що інформація тепер не зливається в єдине ціле на рівні району: кожна служба — екстреної допомоги, міськрайТМО, центр ПМСД — окремо звітує на обласному рівні. Жоден район не знає своїх загальних показників: якщо раніше всю інформацію зібрали в районі й привезли, то зараз ми спочатку її здаємо й тільки тоді дізнаємося, що у нас в районі робиться. Тобто відділи охорони здоров’я в нашому районі на сьогодні не виконують своїх організуючих функцій — саме вони повинні збирати й надавати інформацію про стан здоров’я населення.

Ще одне питання до відділів охорони здоров’я: от, наприклад, виявили у нас хворого на жовтяницю, і кожна структура — заклади первинного, вторинного рівнів, а ще ж є і СЕС — окремо здійснює якісь заходи. А яка загальна картина: скільки осіб захворіли, яка тенденція, коли вдасться ліквідувати? Не лише немає спільних дій, а й насамперед — координуючого центру. В результаті виникає багато проблем, які вирішувати треба на обласному рівні. То для чого тоді ми створювали відділи охорони здоров’я на місцях? І ще таке зауваження до реформаторів: складається враження, що у столиці не лише набагато краще за нас знають, що у нас тут, на місцях, відбувається, а й приймають за нас рішення! «Ми вирішили, а ви — можете чи ні — робіть, що вам кажуть!»

Питання до стратегії реформування

Ще одна проблема стоїть дуже гостро — реабілітація пацієнтів. Вона передбачена на вторинному рівні, але й на первинному повинна бути однозначно! Адже головний напрямок нашої роботи — профілактика ускладнень. Коли заклад вторинного рівня виписав пацієнта з тимчасовою непрацездатністю, він проходить реабілітацію і йде працювати. Але ж є категорії хворих, які втрачають працездатність. Відтак ними займається не вторинний, а первинний рівень. Проте реформа первинки цього не передбачає — в штатному розписі закладів первинного рівня такої посади немає. Що ж, доводиться шукати вихід — відповідний наказ про штати дозволяє нам мати, крім лікарів загальної практики-сімейної медицини, ще й фахівців інших спеціальностей. За цим «інших спеціальностей» ми й уклали трудову угоду з реабілітологом та відкрили кабінет фізичної реабілітації — з червня вже надано допомогу 49 особам.

Подібна ситуація і з педіатрами — це теж питання до стратегії реформування. Декларуючи сімейну медицину, відповідне законодавство передбачає, що сім’єю має займатись один лікар. Згідно з законодавством про охорону здоров’я після 1 січня 2020 р. педіатрів у центрах ПМСД не повинно бути — вузькопрофільні спеціалісти виводяться з їх складу. Стосовно педіатрів — це повне безглуздя. Адже надання допомоги, діагностика, лікування дітей — особливо від 0 до 7 років — мають певні особливості. І як би не вчили сімейних лікарів — вони ніколи не матимуть таких знань і навичок для надання допомоги дітям до 7-ми років, як педіатри.

Підсумовуючи, хочу сказати: сімейний лікар — це дійсно ключова фігура. Але якщо ми хочемо організувати надання медичної допомоги на первинному рівні дійсно на засадах сімейної медицини, то у нього мають бути помічники — у першу чергу педіатр та акушер-гінеколог.

Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

 

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я