Якість медичної освіти: що потрібно, аби український диплом лікаря цінували у світі?

Чому традиційно рейтинг медичних вишів очолюють американські навчальні заклади? Чи є в України шанси потрапити до освітніх «топів» і що їй для цього потрібно зробити? І чому, попри всі проблеми вітчизняної освіти, українських лікарів визнають у світі? Своїми спостереженнями та міркуваннями з читачами «ВЗ» ділиться керівник відділу моніторингу якості освіти ПВНЗ «КИЇВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ», кандидат медичних наук Андрій Шмаргальов. А йому є що розказати, адже він тривалий час і стажувався і працював за кордоном.

Гонка за лідерами

Одразу хочу розвіяти міф про те, буцімто український диплом лікаря мало визнається або «погано котується» у світі. Це прояви комплексу меншовартості. Насправді в більшості країн існує формальна процедура визнання документів про освіту, яка базується на аналізі та перевірці легальності таких документів. І якщо диплом виданий закладом, який входить до переліку World Directory of Medical Schools, то він, як правило, визнається без проблем. Усі українські медичні університети, які мають ліцензію на провадження освітньої діяльності, включені до цієї бази. Це дає нашому випускнику право продовжити навчання на післядипломному рівні в тому числі й за кордоном. Таким чином, отримавши диплом, наприклад, Київського медичного університету, можна здати додаткові іспити та вступити до резидентури у Сполучених Штатах.

Що стосується практикуючих лікарів, то в кожній країні існує свій механізм визнання права на провадження фахівцями медичної практики, який зазвичай включає професійний іспит та іспит на знання мови. Це складний процес, який разом із підготовкою до іспитів може тривати декілька років. До речі, іноземний фахівець, який бажає працювати в Україні, теж має пройти відповідну процедуру. Тому формально з визнанням нашого диплома проблеми не існує, але існує неформальна площина, де звертають увагу на авторитетність закладу, в якому була здобута медична освіта, та на якість цієї освіти. Для роботодавців у всьому світі ім’я та репутація відомих закладів вищої освіти розвинених країн мають вагоме значення, тоді як між українськими вишами вони не бачать жодної різниці. Саме тому ми маємо активно продовжувати зміни у медичній освіті, а кожен заклад повинен перейматися розбудовою власного імені на міжнародній арені.

Цікаво, що в країнах-лідерах (за рівнем якості надання медичної допомоги) системи підготовки лікарів суттєво відрізняються (до речі, вони можуть відрізнятися і в межах кожної країни залежно від закладу). Але є універсальне мірило — це професійні стандарти та незалежні іспити, які підтверджують відповідність отриманої освіти цим стандартам. У розвинених країнах існують дуже серйозні вимоги до ліцензування лікарів, оцінювання якості їхньої освіти та контролю практики, до яких активно залучена професійна спільнота. В такому середовищі лікарська помилка реально загрожує позбавленням лікаря ліцензії. Тому вчать там так, аби лікар не лише отримав, а й не втратив права лікувати.

Якщо говорити про світових лідерів медичної освіти, то одразу спадають на думку Сполучені Штати Америки. І для цього є вагомі підстави, адже лише Гарвардська медична школа й Школа медицини Джона Гопкінса дали, можливо, найбільшу кількість Нобелівських лауреатів з медицини та фізіології. Безумовно, серед лідерів — і країни Європейського Союзу, Австралія та Нова Зеландія, а нині до них наполегливо наближаються країни Азії, зокрема Японія, Китай із Гонконгом, Малайзія та Сінгапур.

Американська та європейська освіта досягли свого рівня завдяки, по-перше, тривалій історії становлення університетів. При цьому нові університети та приватні школи намагаються з самого початку досягти стандартів, закладених лідерами, вкладаючи в це дуже багато сил і коштів. По-друге, в цих країнах існує мінімальний вплив державних органів на процес освіти та підготовки фахівця будь-якої галузі. Університети мають дуже високий ступінь автономності або є повністю незалежними, при цьому серйозно ставляться до моніторингу своїх успіхів та невдач. По-третє, важливий чинник — фінансування. Якщо у нас більшість медичних закладів вищої освіти державні й отримують державне фінансування за рахунок платників податків, то в розвинених країнах бюджети закладів освіти сформовані з багатьох джерел, де оплата за навчання становить усього 10–20%. Більшу частку доходів приносить наукова робота: університети вибудовують партнерські відносини з приватними компаніями, пропонуючи свої дослідження, розробки та ноу-хау, що дозволяє виводити їх на світовий ринок. Чималі кошті в бюджет надходять і від надання медичних послуг, адже більшість університетів мають власні клініки, медичні й діагностичні центри. Те саме стосується і напрямків «Фармація» та «Стоматологія». Наприклад, наш японський партнер Aichi Medical University, отримує не менше 75% доходу від власної університетської клініки. Тому в Україні маємо будувати схожу модель, починаючи з відповідних законодавчих ініціатив.

Співвідношення ціни та якості медичної освіти

Спираючись на власний досвід роботи за кордоном, можу сміливо стверджувати: рівень нашої медичної освіти там не вважається низьким чи дуже поганим. Проте, він вимагає певних прогресивних змін і збільшення ступеня свободи у формуванні освітніх політик. Звичайно, у нас сформувалися певні традиційні підходи, ми маємо свої як переваги, так і недоліки. Із переваг можна назвати сильну теоретичну підготовку, особливо на перших курсах. Але, на жаль, це досягається досить суворим підходом до навчання зі зміщеним фокусом контролю до перевірки обсягу завченої інформації замість перевірки вміння її використовувати. Також у нашій країні досить непогана підготовка з класичних методів діагностики та обстеження, наші молоді лікарі краще працюють руками, тоді як у Європі чи США більше покладаються на сучасні технології.

На якості підготовки лікаря позначаються й особливості вимог до вступників. Історично склалося, що українська система зарахування до вишів передбачає вступ практично одразу після закінчення середньої школи. Наприклад, у США, Канаді та деяких інших країнах, на програму підготовки лікаря (MD program) не допускають вчорашнього школяра — як правило, підготовка до вступу триває близько двох років, а її зміст віддалено нагадує те, що у нас вивчають на перших двох курсах. При університетах функціонують підготовчі відділення (Pre-Med), де майбутніх студентів навчають основам анатомії, фізіології, базовим предметам. Так, молодь отримує, приміром, ступінь бакалавра з біології, можливість попрацювати десь у лікарні волонтером або парамедиком, а вже потім вирішує, продовжити навчання лікарській справі чи ні. До медичної школи вступають практично зрілі люди 25-35 років зі сформованими уявленням про професію, мотивацією та самодисципліною.

Українська медична освіта ще перебуває у пошуку своєї оптимальної моделі. Поки що в нас зберігається високий ступінь впливу держави на політику вишів та громіздка нормативна система, але процес трансформації і лібералізації продовжується. Деякі позитивні зміни ми вже бачимо.

Обов’язковою вимогою роботи освітнього закладу є ліцензування, тоді як акредитація є об’єктивним підтвердженням якості освіти. Наразі ця процедура проводиться Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) або іноземними акредитаційними агентствами, перелік яких затверджено Розпорядженням Кабінету Міністрів України. Така практика дає можливість отримати незалежний і об’єктивний висновок про якість освітніх програм.

Відмінності різних систем медичної освіти визначають і різну вартість навчання. Університет повинен мати сучасну матеріально-технічну базу, власну клініку, науково-педагогічний склад найвищого рівня, в тому числі й іноземних фахівців. Для європейських та американських університетів є нормою боротьба за професіоналів, вони займаються справжнім хедхантингом аби залучити на роботу до університету спеціаліста міжнародного рівня. На жаль, у нашій країні така практика не дуже розповсюджена. Тому й вартість навчання американського лікаря складає приблизно 35–75 тис. доларів на рік. Для порівняння, вартість навчання у медичному університеті в Україні становить близько 30–45 тис. грн на рік для вітчизняних та 100–120 тис. грн для іноземних студентів. У Європі цифри будуть дещо меншими ніж в Америці. Наприклад, у Польщі вартість навчання на медичних спеціальностях складає 6–12 тис. доларів на рік.

Від Step до КРОК

Система перевірки якості підготовки лікарів у США інституціолізована, вона проводиться асоціаціями та спілками медичних екзаменаторів країни за допомогою системи незалежного оцінювання. Так, ліцензійні іспити USMLE (United States Medical Licensing Examination) складаються з двох етапів: Step 1 (теоретична частина іспиту, що перевіряє фундаментальні знання з біомедичних наук) та Step 2 (має дві складові – теоретичну тестову частину та практичну, яка відбувається у формі об’єктивного структурованого клінічного іспиту, коли екзаменатор практично не спілкується зі студентом, а спостерігає за його роботою з пацієнтом).

Україна має схожий підхід, однак із певними відмінностями. Відповідно до законодавства, студенти, які здобувають освіту за спеціальностями у галузі знань «Охорона здоров’я», мають пройти багаторівневу атестацію у формі Єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ). Цей іспит складається з Ліцензійного інтегрованого іспиту Крок (Крок 1 та Крок 2), іспиту з англійської мови за професійним спрямуванням та міжнародного іспиту з основ медицини. ЄДКІ є незалежним від закладу вищої медичної освіти та проводиться Центром тестування МОЗ України. Лікарі-інтерни підтверджують рівень своєї теоретичної підготовки, складаючи ліцензійний іспит Крок 3.

Для медичних університетів важливим є питання ефективної підготовки студента до Кроку. Тут кожен заклад має власні стратегії. Команда фахівців Київського медичного університету приділяє цьому питанню багато уваги, і, на нашу думку, запорукою успіху у підготовці до складання Крок є три основні речі:

1. системний проактивний підхід закладу вищої освіти;
2. високий рівень відповідальності здобувача освіти;
3. спільна робота закладу і здобувача над покращенням системи підготовки.

Прикладом спільної роботи в цьому напрямку є запроваджений нами за ініціативою студентів та викладачів спеціальний інтегрований підготовчий курс, який можна пройти протягом навчального семестру, що передує складанню іспиту. Він допомагає систематизувати знання з найбільш важливих аспектів всіх дисциплін або профілів, що входять до іспиту Крок. Опитування показали, що абсолютна більшість слухачів курсу визнала такий формат дуже ефективним і вважає за потрібне зробити його частиною освітньої програми на постійній основі. Іноземні студенти, які проходили цей курс, складали Крок 1 на початку 2020 року і результат виявився значно кращим у порівнянні з минулим роком.

Також здобувачі освіти КМУ підтримують високий рівень власної відповідальності, опановуючи метод «вчусь навчаючи», коли одні студенти допомагають іншим готуватися до контрольних заходів (у західній освіті цей метод називається peer-tutoring). Ще одним потужним нововведенням стало впровадження розробленої в університеті навчальної онлайн-платформи PrExam для підготовки до ліцензійних іспитів. Це унікальний цифровий сервіс, база якого налічує понад 200 000 тестових завдань. Ця програма була впроваджена нами у січні цього року й виявилася на часі після запровадження карантину.

Слід зазначити, що трансформація атестації студентів-медиків та лікарів продовжується, й уже зараз ми впроваджуємо контроль практичної підготовки студентів у формі ОСКІ, що значно покращить об’єктивність оцінювання.

Олена ЖОГА, спеціально для «ВЗ»