Цьогоріч Україна відзначає своєрідну «круглу дату»: рівно 20 років тому, в 1995-му, наша держава переступила епідемічний поріг, здавалося б, уже майже забутої хвороби — туберкульозу. Відтоді ситуація жодним чином не покращилася. Якщо 1995-го в країні було зафіксовано 21 500, то 2014-го — вже 25 500 нових випадків захворювання, і це не рахуючи окупованих територій. Найгострішою проблема туберкульозу традиційно є на півдні та сході нашої держави. Проте має вона свою специфіку й на північному заході України — на теренах Волинської області. Лише торік тут було зафіксовано 713 нових випадків захворювання на цю недугу. Серед них 20 — у пацієнтів віком до 18 років.
Порівняно з 2013 роком 2014-го захворюваність на туберкульоз у нас дещо зросла. В перерахунку на 100 тис. населення торік в області зафіксовано 68,85 випадку, тоді як в середньому по Україні цей показник склав 59,5. Тож серед регіонів нашої держави за кількістю нових випадків захворювання на туберкульоз Волинська область посідає 6-е місце.
Юрій Валецький, генеральний директор Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об’єднання, доктор медичних наукВ області також є 250 ліжок у протитуберкульозних санаторіях. Із них 100 — в обласному протитуберкульозному санаторії для дорослих (смт Колки Маневицького району) та 150 — в обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» (с. Згорани Любомльського району).
Що стосується забезпеченості протитуберкульозних закладів Волині медичним персоналом, то проблем із молодшою та середньою ланками немає — наявні всі 100% фахівців. Із лікарями ситуація набагато складніша: заклади забезпечені ними лише на дві третини. До того ж майже чверть волинських фтизіатрів пенсіонери. Проте в Управлінні охорони здоров’я Волинської ОДА цю ситуацію критичною не вважають. Обіцяють, що протягом 2-3 років ситуація покращиться, адже нібито «на підході» чимало молодих фахівців.
Туберкульоз має певні особливості й щодо поширення в межах Волинської області. «Лідерами» в цьому сумному заліку є Турійський і Рожищенський райони, де торік зафіксовано показники захворюваності відповідно 102,28 та 90,31 випадку в перерахунку на 100 тис. населення. Найнижча захворюваність спостерігалася в Горохівському та Ратнівському районах — відповідно 38,11 та 49,9 випадку на 100 тис. населення. Фахівці вважають: вищу захворюваність фіксують там, де більше над цим працюють. Хоча поширеність туберкульозу на Волині в тому чи іншому районі залежить і від наближеності до великих залізничних вузлів (міста Ковель і Ківерці), а також наявності на певних територіях значної кількості осіб, які не піддаються обліку. Йдеться, передусім, про осіб ромської національності, які традиційно не надто зголошуються на прискіпливий контроль свого здоров’я.
Небезпечною особливістю епідемії на нинішньому етапі є й значне зростання кількості випадків захворюваності на хіміорезистентний туберкульоз. Якщо «звичайний» туберкульоз потребує шестимісячного курсу лікування загальною вартістю близько 100 доларів, то боротьба з хіміорезистентним збудником вимагає вже щонайменше 20-місячного курсу, при якому потрібно застосовувати як мінімум 5-6 препаратів загальною вартістю близько 10 тис. доларів. І якщо в першому випадку труднощів із забезпеченням хворих ліками коштом держави немає, то в другому періодично виникають перебої.
Іншою проблемою є те, що не всі хворі погоджуються навіть на безоплатний курс лікування, який їм пропонує держава. Попри те, що на туберкульоз хворіють і цілком благополучні люди, значна частина хворих — це ті, хто зловживає алкоголем чи має наркотичну залежність. Такі пацієнти рідко свідомо ставляться до свого здоров’я, понад те — не завжди переймаються ризиками для оточуючих.
Насправді в Україні передбачено механізм примусової госпіталізації хворих на активну форму туберкульозу. Залучивши правоохоронні органи та судову систему, медики дійсно можуть примусово госпіталізувати таку людину. І на Волині прецеденти такої госпіталізації були. Однак лікарі не мають права примусово лікувати чи тримати «під замком». В окремих випадках медикам удавалося переконати госпіталізованого розпочати лікування й досягти бажаного результату. Проте частіше такі горе-пацієнти навідріз відмовлялися лікуватися й намагалися накивати п’ятами зі стаціонару за першої ліпшої нагоди.
Ігор Ващенюк, начальник Управління охорони здоров’я Волинської обласної державної адміністраціїОтже, відповідь на запитання, як нам подолати епідемію, очевидна — потрібно підвищувати рівень життя. Без цього ми не досягнемо значних успіхів у боротьбі з недугою. З’являтимуться нові методи, нові препарати, та чи будуть вони доступними нашим пацієнтам? Люди мають бути забезпечені відповідним харчуванням, можливістю нормально відпочивати. В країні необхідно додержуватися санітарних норм, зокрема в громадському транспорті: наші автобуси і тролейбуси не повинні нагадувати діжки з оселедцями. Туберкульозу не місце в державі, яка розташована в центрі Європи, і в нас є всі підстави подолати цю проблему.
Сергій Хомінський, спеціально для «ВЗ», м. Луцьк
