Під такою назвою у світ вийшла книга про професора Віктора Івановича ЩЕГЛОВА — основоположника ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні й одного з основоположників цього напрямку у світі.
Книга увібрала в себе публікації, які підтримували розвиток і удосконалення нового методу, що піднімали дух лікарям-новаторам і хворим. До даного збірника увійшли статті відомих журналістів, учених, відгуки пацієнтів, які були опубліковані як у вітчизняній пресі, так і за кордоном — протягом усього цього часу. У ньому читач ознайомиться і з публіцистичними статтями Віктора Щеглова, сповненими професійного запалу, людської небайдужості та сміливих новаторських ідей. Ідей, реалізація яких дала можливість вийти на нечуваний досі у світі рівень лікування тяжких і вкрай небезпечних для людини судинних захворювань.
Переконливі результати
Ендоваскулярну (внутрішньосудинну) медицину світ визнав видатним досягненням ХХ ст. та медициною ХХІ ст. Вона 37 років практикується в Україні завдяки лікарям, які зараз є співробітниками Державної установи «Науково-практичний центр (НПЦ) ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України».
Очолює Центр основоположник ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні та один із піонерів цього напряму у світі, заслужений лікар України, професор Віктор Щеглов. На високому майстерному рівні він особисто провів близько 10 000 внутрішньосудинних втручань на судинах головного та спинного мозку, за що був удостоєний численних нагород як в Україні, так і в світі. Зокрема, він — Людина 1996 року в США та Вчений 2000 року в Україні.
Першу ендоваскулярну операцію на судинах мозку Віктор Щеглов виконав 27 листопада 1974 року. Це була реконструктивна операція на каротидно-кавернозному співусті. Відтоді він, а з січня 1997 року — Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України під його керівництвом, уперше у світі та єдиний в Україні проводять планові реконструктивні операції за таких найпоширеніших складних судинних патологій, як мішкоподібні аневризми судин головного мозку, артеріовенозні мальформації, каротидно-кавернозні та артеріо-синусні співустя тощо.
Застосування методу ендоваскулярної нейрорентгенохірургії високоефективне за найнижчої смертності у лікуванні таких тяжких і дуже небезпечних для життя людини судинних захворювань, як ішемія головного мозку (щороку в Україні додається по 150‑200 тисяч випадків), доброякісні та злоякісні пухлини головного мозку (метод дає можливість видаляти пухлини на сухому полі без переливання крові), у лікуванні деяких видів епілептичної хвороби (завдяки чому напади або зникають, або рідшають до 1 випадку на рік і перебігають без втрати свідомості), у лікуванні травматичних розривів сонних артерій тощо.
І, що найважливіше, тут вдалося досягти найнижчих показників смертності — менш як 1 %! (До ери ендоваскулярної нейрорентгенохірургії смертність від мішкоподібних аневризм становила 20‑30 %, від артеріовенозних мальформацій — 25 %…) Навіть тоді, коли хворий перебуває у вкрай тяжкому стані (раніше таку категорію хворих називали неоперабельною і ставили протипокази до лікування), але у нього б’ється серце, є пульс та спонтанне дихання — у Центрі ніколи не поставлять протипоказання для ендоваскулярної операції, тут прооперують негайно(!), і такий підхід дає позитивні результати.
За всю історію в Інституті нейрохірургії до Щеглова (до 1974 р.) прооперували лише 52 хворих із мішкоподібними аневризмами, 49 хворих із артеріовенозними мальформаціями та 49 хворих із каротидно-кавернозними співустями. І коли він уже зробив 525 найскладніших ендоваскулярних операцій на судинах головного мозку без скальпеля (й успішних!) — такого ще не було на планеті — провідні країни світу тільки почали це робити. Зокрема, Японія провела 1 операцію (професор Такі виключив аневризму середньої мозкової артерії — з ускладненнями).
Колись найскладнішу й доволі ризиковану операцію на мозку завдяки Щеглову перетворено в маніпуляцію, сказав Д. Фьорст (Королівська клініка Лондона, Велика Британія). Ендоваскулярна операція на судинах мозку — це операція першої черги вибору, якій у даний час уже немає рівноцінної заміни. Цей порівняно простий метод дає змогу розв’язати складні медичні проблеми. Боротися проти ендоваскулярної нейрорентгенохірургії — все одно, що боротися проти сходу сонця.
Через терни — до зірок
Ендоваскулярний метод знайшов дуже благодатний грунт саме в Україні. Чому? Відбувся збіг багатьох чинників. Передусім на той час жодна людина в Інституті нейрохірургії не володіла сучасною для того часу технікою виключення таких складних судинних патологій, як мішкоподібні аневризми, артеріовенозні мальформації тощо. Можна було навчитися цього на Заході, але тоді не можна було посилати спеціалістів за кордон. Можна було навчитися і в межах СРСР — у Мінську (Злотник), Ленінграді (Хілько, Самотокін), у Москві (Коновалов, Філатов). Але таке навчання було не дуже поширеним, тому й виходило, що самі не могли і молодих людей не вчили. А декому, хто мав здібності, просто не давали оперувати.
У той же час в інституті була ціла група теоретично досвідчених спеціалістів, які дуже вболівали за Інститут нейрохірургії. Найбільше хочеться відзначити шановного академіка А. П. Ромоданова, директора Інституту нейрохірургії впродовж 30‑ти років — надзвичайно виховану людину, інтелігентну, яка ніколи не дозволяла собі підвищувати голос. Це була справжня Особистість і Людина з великої літери.
А.П. Ромоданов був істинним патріотом, дуже поважав і підтримував молодь. Якось він викликав молодого нейрохірурга Віктора Щеглова на розмову, аби доручити поїхати до Москви вчитися ендоваскулярних операцій. Віктор почав його вмовляти не направляти до столиці, оскільки він дуже полюбив мікрохірургію. Але врешті-решт молодий лікар не зміг відмовити директорові.
Згодом він зрозумів, що ендоваскулярна нейрорентгенохірургія має колосальну перспективу. Коли це усвідомив, то був у настільки неймовірно піднесеному настрої, що, прийшовши до А.П. Ромоданова, із запалом вигукнув: «Я буду займатися ендоваскулярною нейрорентгенохірургією!» Коли Андрій Петрович це почув, відповів: «Я рідко помиляюся в людях. Я знав, що ти зрозумієш новий напрям, бо ти маєш допитливий розум і досить нестандартний характер». — «Тільки в мене є одне прохання — нікого мені не ставити в керівники. Я буду звертатися безпосередньо до вас». Тоді Ромоданов запитав: «А ти зможеш того чи того не допустити до ендоваскулярної нейрорентгенохірургії протягом 10‑ти років?» — «Тих, хто буде тільки вказувати пальцем, — ніколи!»
Розвиток внутрішньосудинної нейрорентгенохірургії у Києві нагадував зліт космічного корабля. Про можливості внутрішньосудинного втручання нейрохірурги, та й у цілому медики, мріяли сотні років. І завдяки праці талановитого лікаря з Києва це стало реальністю. Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія стала новим витком у розвитку медичної науки, який увійшов у багато напрямів медицини: нейрохірургію, офтальмологію, гінекологію, кардіологію тощо. Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія відкрила нову еру у розвитку нейрохірургії, та й у цілому медицини. Дала якісно новий поштовх для вивчення фундаментальних наук — наприклад, таких як кровопостачання та функції мозку. А найголовніше: виховала нову людину — лікаря з новим розумінням операції та з більш гуманним ставленням до хворого.
Центр — цей повноцінний, міцний, професійний, високоспеціалізований заклад — є флагманом, науково-методичним центром цього новітнього напряму медицини, визнаною в усьому світі школою підготовки ендоваскулярних нейрорентгенохірургів.
До Щеглова у Київ (як у своєрідну Мекку) приїздили вчитися більше сотні зарубіжних нейрохірургів. Тут побували такі найвидатніші світила світової нейрохірургії, генії нашого часу, як Піа, Г. Цоймер, В. Хук (Німеччина), Уайт, Д.‑П. Спелман, Б. Мета, Х. Наута, Г. Шмідек, (США), Саймон, Д. Фьорст (Велика Британія), Ч. Дрейк, А. Фокс (Канада), Ж. Море (Франція), Т. Акіра (Японія), Л. Лілик (Аргентина) тощо. Вони приїздили саме в Центр. І ці великі люди нашої планети сиділи тижнями в операційних Центру і вчилися оперувати аневризми судин головного мозку.
Віктор Щеглов підготував цілу плеяду учнів, які сьогодні очолюють ендоваскулярні клініки та центри світу — у Німеччині, США, Угорщині, Аргентині, Саудівській Аравії тощо. Найкращі — Євген Буцко, Дмитро Щеглов, Андрій Луговський, Степан Гудак, Михайло Бурбелко. Це спеціалісти вищого класу, які відомі на світовому рівні і мають нагороди міжнародного зразка.
На сьогодні Центр став головною школою підготовки внутрішньосудинних нейрорентгенохірургів. Створено Всеукраїнську асоціацію ендоваскулярних нейрорентгенохірургів, яка щорічно проводить фахові конференції та симпозіуми, видає спеціалізований журнал. Спільно з завідувачем кафедри нейрохірургії НМАПО ім. П. Л. Шупика членом-кореспондентом НАМН України Миколою Поліщуком на базі Центру організовано навчання спеціалістів з України та закордону за новою навчальною програмою та принципами.
Преса — «четверта влада»
Віктор Щеглов пам’ятає, хто допомагав йому торувати шлях до визнання. Це журналісти Петро Медвідь, Василь Калита, Іван Власенко, Тетяна Чеброва, Юрій Віленський, Наталія Вишневська та багато-багато інших майстрів пера, які стали для нього та його Центру справжніми друзями на довгі роки.
Він дуже добре пам’ятає усе, що було написано про становлення ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні та світі. І особливо пам’ятна найперша стаття «Операція без скальпеля», яка вийшла друком 19 жовтня 1977 р. (В. Гальченко, «Робітнича газета»). У цьому живому репортажі (просто з операційної) постає молодий і талановитий київський ендоваскулярний нейрохірург Віктор, який рятує безнадійно хвору, але таку закохану в життя та рідну Долину Троянд, що у Болгарії, 20‑річну Рум’яну Стоянову. Останнє, що бачить вражений журналіст в операційній, — як ця тендітна дівчина на операційному столі притискає руку рятівника до своєї щоки, мокрої від сліз — сліз вдячності. Вона дала слово, що коли одружиться і матиме сина, обов’язково дасть йому ім’я Віктор. І вона його дотримала. Ім’ям хірурга назвали своїх синів іще кілька порятованих. Натомість партія не погладила молодого лікаря по голівці за цю зухвалу, як вони казали, статтю. Його одразу ж викликали на засідання партбюро інституту, аби він відмовився від викладених у ній фактів і написав спростування. Отакі були часи… Та не таким був Щеглов!
Преса відіграла величезну роль у становленні цього нового напряму, яке нерідко здійснювалося у боротьбі та жорсткому протистоянні. Вона відображала нові можливості методу, нові підходи до лікування та операції, нові інструменти. А головне — новий результат.
Уже той факт, що тут не виконувалася трепанація черепа, викликав неабиякий інтерес громадськості. Адже трепанація черепа — це тяжка хірургічна черепно-мозкова травма, завдана під наркозом, навіть якщо проводиться лікарем із «золотими» руками. Це дуже тяжке втручання, оскільки порушується цілісність шкірних покривів голови, твердо-мозкової оболонки, артерій та вен, ламається та скушується кістка, видаляється начебто функціонально неважлива мозкова тканина, але це не так, оскільки життєво важлива кожна клітинка мозку.
Ось як описував цю процедуру талановитий лікар та письменник Михайло Булгаков: «Одним прийомом Пилип Пилипович навів на лобі червоний вінець. Шкіру з голеним волоссям відкинули, наче скальп, відкрили кістяний череп. Пилип Пилипович крикнув:
— Трепан!
Борменталь подав йому сяючий коловорот. Кусаючи губу, Пилип Пилипович почав втикати коловорот і висвердлювати в черепі маленькі дірочки. На відстані сантиметру одна від одної, так, що вони йшли навколо черепа. На кожну він витрачав не більше п’яти секунд. Потім пилкою небаченого зразка, встромивши її хвостик у першу дірочку, почав пиляти так, як випилюють жіночу, ручної роботи, скриньку. Череп тихо вищав і трясся. Хвилини за три потому кришку черепа зняли».
Нічого подібного у Центрі Щеглова пацієнтові переживати не потрібно. Бо ендоваскулярна операція на судинах мозку — елегантна, малотравматична, фізіологічна, безкровна. Вона передбачає нові принципи ставлення до хворого — гуманні, направлені на якомога повніше та швидше його відновлення після операції.
Вона дала змогу істотно поліпшити діагностику захворювань судин головного мозку та їх лікування. Дала можливість за допомогою порівняно простих інструментів розв’язувати найскладніші хірургічні та діагностичні проблеми. За її допомогою вдалося заходити ВГЛИБ МОЗКУ, НЕ ТОРКАЮЧИСЬ ЙОГО, — тобто досягати будь-якої ділянки, включаючи стовбурові структури, не торкаючись його.
Це створює неймовірно позитивне ставлення до самої операції. Під час такої операції людина перебуває у стані свідомості, що дає можливість стежити за функціями мозку і в разі можливих ускладнень — миттєво приймати рішення й реагувати.
Усі ці переваги ендоваскулярної нейрорентгенохірургії — нового методу, впроваджуваного Віктором Щегловим у Києві, знайшли своє відображення у численних публікаціях. І у цій книзі…
Наталія ВИШНЕВСЬКА, кандидат філологічних наук
Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України. 04050, м. Київ, вул. Мануїльського, 32, корпус № 5, поверхи №№ 7, 8, 9.
Тел.: (044) 483‑32‑17, (067) 447‑54‑62, (067) 447‑54‑63.
З питань придбання книги звертайтеся за тел.: (044) 483‑32‑17, (067) 447‑54‑62, (067) 447‑54‑63.
