Система охорони здоров`я минулого року потрапила під удар двічі. Спочатку її майже поставила на коліна пандемія COVID-19, а потім карколомного удару завдав другий етап медичної реформи. «Гроші ходять за пацієнтом» – під цим гаслом, перевіреним первинкою, розпочали реформування вторинної ланки. А якщо згадати, що це був самий розпал карантинних обмежень і відділення, котрі напряму не надавали допомогу пацієнтам з коронавірусом та ургентні послуги, просто зачинили, то зрозуміло, що ані пацієнти, ані гроші за ними до цих лікувальних закладів просто не дійшли.
До того ж перехід на нову форму фінансування, тобто оплату за послугу, був, м`яко кажучи, не зовсім правильно прорахований. І грошей, які надходили в медичні заклади за сумнозвісними пакетами, не вистачало часом навіть на оплату комунальних платежів. От лікарів і почали скорочувати, обіцяючи взяти на роботу, коли ситуація поліпшиться. Проте, поліпшення так і не настало. Про це свідчить інформація зі звіту Державного центру зайнятості – вже і в січні 2021 року втратило роботу 6 тис. медиків.
Варто усвідомлювати, що пандемія продовжується, так само, як і медреформа. До того ж ситуацію ускладнює і процес децентралізації. Адже у місцевих громад не вистачає ані досвіду, ані часто і фінансів утримувати медичні заклади. Скільки ж ще медиків за власним бажанням чи за вказівкою зверху напише заяву на звільнення? І хто лікуватиме українців під час епідемія і після? Ці фактори певно, можна вважати суб`єктивними і не враховувати, проте вони досить наочно демонструють те , наскільки держава цінує медиків та їхню працю.
