Уляна Супрун: Без тактичної медицини не існує медицини військової

2172

Доступно на русском

Нещодавно в Україні відбулася перша міжнародна конференція «Розвиток, стандартизація та впровадження тактичної медицини в Україні». Про актуальність цієї проблеми та шляхи її вирішення — наша розмова з організатором конференції, директором гуманітарних ініціатив Світового Конґресу Українців і програми «Захист патріотів» Уляною Супрун. 

medic_1529375c

ВЗПоняття «тактична медицина» — нове не лише для пересічних українців, а, мабуть, і для медиків нашої країни. В чому її відмінність від медицини цивільної?
— Тактична медицина — це надання медичної допомоги постраждалим у зонах активного конфлікту та їх евакуація в безпечну зону. Тому вона починається не з лікаря, а з солдата. Ми повинні навчити кожного бійця рятувати своє життя і життя свого побратима у випадку поранення. Умови бойових дій «насаджують» свою специфіку в алгоритм надання першої допомоги пораненим — це догоспітальна допомога в умовах бою, де потрібно не лише врятувати потерпілого, а й виконати бойове завдання. Кожен боєць армій країн НАТО добре обізнаний у питанні надання першої допомоги, він має сучасну індивідуальну аптечку, і завдяки їй надає таку допомогу безпосередньо на лінії вогню. Це найперша складова тактичної медицини. Наступна — надання допомоги в укритті. І нарешті — евакуація потерпілого до шпиталю. Госпітальна допомога — це вже складова військової медицини, яка за сучасних умов не може існувати без медицини тактичної. Адже, навіть маючи найкращі військові шпиталі, найсучасніші реабілітаційні центри, ми втрачатимемо життя солдатів, якщо не зможемо врятувати їх на полі бою. Кого ми будемо лікувати в шпиталях, якщо від кровотечі солдат може загинути за три хвилини, якщо він не має із собою аптечки чи не знає, як нею скористатися? Аптечка — такий самий необхідний атрибут бійця, як і каска, бронежилет, зброя. Згідно із західною статистикою, з тих, хто отримав сумісні з життям поранення, більшість солдатів (60%) помирають від кровотечі внаслідок поранення кінцівок, 30% — від пневмотораксу, 10% — через блокування дихальних шляхів. Якби в бійців були сучасні джгути, котрі вони можуть накласти собі впродовж 15 секунд, та інші засоби надання першої допомоги, що містяться в аптечці натівського зразка, якщо б вони вміли ними користуватися, таких втрат вдалося б уникнути.

ВЗУкраїнські бійці, які перебувають у зоні АТО, також не навчені азам тактичної медицини?

Binder1.pdf - Adobe Acrobat Pro_Страница_16_Изображение_0001Уляна Супрун, директор гуманітарних ініціатив Світового Конґресу Українців і програми «Захист патріотів»
— Такі навички мають не більше 10% учасників АТО. Це неабияка проблема, і Україна виявилася до неї не готовою. Тому необхідність розвивати і стандартизувати тактичну медицину надто актуальна. Вона обумовлена ситуацією, яка нині склалася на Сході країни. За даними відкритих джерел, за 11 місяців від початку анексії Криму, з лютого 2014 року, загинуло 1430 українських воїнів, тобто в середньому 129 щомісяця. Для порівняння: втрати сил Альянсу у війні в Афганістані за весь період, починаючи із січня 2002 року, — 3 387 осіб, тобто у середньому 24 бійці щомісяця. Тож наше завдання — краще підготувати людей, які готові захищати Україну і європейські цінності, надати їм необхідну допомогу. Гуманітарна ініціатива Світового Конґресу Українців «Захист патріотів», що проводить інструктажі з тактичної медицини у форматі курсів бійця-рятувальника за стандартами армії США та країн НАТО, працює в Україні з травня минулого року. За цей час наші курси пройшли понад 12 тисяч українських військових, бійців різних силових структур, добровольчих батальйонів, було роздано понад 10 тис. індивідуальних аптечок, укомплектованих за стандартами НАТО. Впродовж минулого року на цю програму було зібрано понад 1 млн 300 тис. дол., кошти пожертвували українці Австралії, Канади, США, Великобританії, Чехії та інших країн світу. Втім, ми розуміємо, що такої кількості підготовлених бійців замало, якщо порівняти її з кількістю учасників АТО. Тож необхідно якомога більше подібних навчаннь. Але для цього потрібні бажання і зусилля керівництва тих структур, де перебувають бійці, треба, щоб в Україні було налагоджено систему тактичної медицини. Адже коли ми почали нашу програму у травні 2014 року, в Україні взагалі не існувало такого напрямку. За останні місяці країна трохи просунулася в цій справі — вже існують певні концепції щодо навчання бійців, формується система евакуації поранених, хоча й хаотична. Цивільні лікарі почали «доповнювати» колег із військових шпиталів, дедалі більше цивільних лікарень приєднуються до надання медичної допомоги військовим. Але від початку війни Україна так і не спромоглася створити систему, яка б чітко діяла без втручання вищого керівництва. Замість того, щоб розпорошувати фінансові й людські ресурси на хаотичну евакуацію поранених, закупівлю найдешевшого, а не найнеобхіднішого та найякіснішого, краще подбати про створення нової ефективної системи планування, доставки матеріалів тощо.

ВЗВи помітили зацікавленість у цьому ?
— Із боку окремих структур — так. Приміром, у СБУ, Державній прикордонній службі, Управлінні державної охорони працюють над тим, щоб їхні співробітники навчалися тактичній медицині, розробляють відповідні програми. Сьогодні ми підписали меморандум про партнерство із СБУ в цьому напрямку. Надаватимемо їм поради, навчатимемо інструкторів для відомства, аби вони могли впровадити тактичну медицину як складову навчання співробітників служби. Однак доки всі силові відомства країни не визнають тактичну медицину пріоритетним напрямком своєї діяльності, ситуація кардинально не зміниться. Особливо це стосується Збройних Сил України, де повинні зрозуміти: модернізація армії починається не лише із забезпечення сучасною зброєю, а й із освоєння сучасних знань, до яких належить і наука збереження життя солдата. Втім, поки що з військовим відомством у цьому напрямку співпрацювати складно. Міністерство оборони досі не має програми навчання бійців основам тактичної медицини. Хоча в країні розпочалася потужна хвиля мобілізації, а це — десятки тисяч людей, котрі не мають відповідної підготовки! Я бачу значні перешкоди на шляху розвитку тактичної медицини в Україні, бо існуюча бюрократична система не хоче змінюватися. Люди, які роками сидять на своїх теплих місцях, також не бажають змін і відповідальності за них. Важко працювати з тими, хто не цінує життя своїх бійців. Приміром, на нинішню конференцію ми запросили працівників Міністерства оборони України, медичного департаменту цього відомства, представників Української військово-медичної академії, генерального штабу Збройних Сил України. Але більшість із них не з’явилися на конференцію. Чому вони не зацікавлені поспілкуватися з людьми, які можуть допомогти в розвитку тактичної медицини?

Конференцію відвідало багато бійців добровольчих батальйонів, волонтерів, які, власне, й без того допомагають евакуювати поранених, забезпечують солдат хорошими індивідуальними аптечками, навчають надавати першу допомогу. Тут є представники окремих силових структур, керівник СБУ, МОЗ України. А от Міністерства оборони та Нацгвардії ми так і не дочекалися. Тож наші західні партнери бачать, що Міноборони не зацікавлене в розвитку тактичної медицини, наданні допомоги бійцям.

ВЗМожливо, вони вважають, що знань з військово-медичної підготовки часів СРСР їм вистачить?
— По-перше, відтоді минуло чверть століття. По-друге, в той час концепції тактичної медицини не існувало взагалі, її було започатковано тільки у 2000 році. Доти існувала лише військова медицина. Під час Другої світової війни, війни у В’єтнамі, Афганістані солдати не надавали собі першої допомоги — це робили медики. І лише на початку війни в Іраку в США почали навчати кожного бійця, як надати допомогу собі й товаришу. Після цього людські втрати значно зменшилися. І тактичну медицину перейняли всі країни НАТО, постійно її розвиваючи та удосконалюючи засоби захисту солдата на полі бою.

ВЗНа які з них потрібно рівнятися Україні?
— США має найбільший досвід у цій галузі. Там створено Комітет з тактичної медицини — дорадчий орган, який надає свої поради Департаменту оборони США стосовно того, як має розвиватися цей напрямок, як повинні проводитися навчання, якими протоколами з тактичної медицини потрібно керуватися тощо. До складу комітету входять спеціалісти в цій галузі, військові та цивільні лікарі, дослідники, експерти. У США дуже дбають про своїх солдат. Там кожен випадок загибелі військового ретельно досліджується, особливо з огляду на те, чи можна було його врятувати. І проаналізувавши випадки, роблять відповідні висновки: що потрібно поліпшити, які засоби закуповувати тощо. Тактична медицина у світі формувалася не теоретично — це був еволюційний і доволі болісний процес. Але Україні не обов’язково його проходити, вона може перейняти кращий світовий досвід у США та інших країн НАТО, які володіють «золотим стандартом» тактичної медицини.

Саме тому ми запросили до участі в конференції людей, котрі хочуть і можуть допомогти Україні в цьому питанні: військових, лікарів, розробників програм з тактичної медицини тощо. Вони готові надати багато цінних порад, адже делеговані урядами країн НАТО, щоб поспілкуватися з українськими спеціалістами і з’ясувати, що їм потрібно найбільше. Тож я вважаю, що становлення тактичної медицини може відбутися в Україні набагато швидше ніж, приміром, у США, якщо на те буде політична воля.

ВЗСкільки часу потрібно щоб підготувати бійця-рятувальника?
— Базовий курс зазвичай становить 16 годин (впродовж двох-трьох днів), навчання відбувається на тренувальній базі або в інститутах чи військових академіях. А якщо ми з місією їдемо в зону АТО, на місце дислокації військових, то навчаємо їх впродовж одного дня — на жаль, на більше у них не вистачає часу. Сьогодні на конференції ми проводимо 4-годинні ознайомчі курси, аби люди, які взагалі не мають уявлення про тактичну медицину, могли зрозуміти її суть і те, наскільки вона важлива та дієва. Тут також організовано виставку, де представлено найнеобхідніші засоби надання першої допомоги та медичної допомоги в мобільних шпиталях, яких у країнах НАТО існує 4 типи. Перший — ті, що працюють на передовій. Там хірурги роблять найпростіші операції, необхідні для врятування життя. Другий рівень — подалі від фронту. Там вже можна робити більше операцій, надавати масштабнішу допомогу. У шпиталях третього рівня є хірурги різного профілю, приміром, судинний, нейрохірург, тощо. Четвертий рівень — це повномасштабний пересувний шпиталь, де є МРТ, КТ, донорська кров тощо, і в якому можна проводити всі види операцій. Хоча мобільні шпиталі — це вже підрозділи військової, а не тактичної медицини. Але ж ми повинні пам’ятати, що вони обидві мають і можуть розвиватися тільки в тісному взаємозв’язку.

ВЗЧи буде продовження нинішньої конференції у вигляді наступних заходів?
— Все залежить від зацікавленості в них з боку українських структур. Але в інших країнах подібні конференції відбуваються кілька разів на рік. Там обговорюються усі зміни
в галузі тактичної медицини, озвучуються нові рекомендації, протоколи тощо. Сподіваюся, що й Україна піде таким шляхом.

Розмову вела Світлана Тернова, «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я