Ми продовжуємо серію матеріалів про значимих лікарів у житті відомих людей. Сьогодні у нас незвичайна історія, якою поділився з нами лідер гурту «Антитіла», молодіжний посол ЮНІСЕФ в Україні Тарас Тополя. З відомою співачкою Alyosha Тарас виховує двох синів – Романа та Марка.
Спеціально для нашого видання Тарас віднайшов сімейну історію про лікаря, який має особливе значення для нього та його родини та надав її ексклюзивну фотографію.
ВЗ: Тарасе, чи є у вашому житті лікарі, які мали особливе значення? Хтось, з ким, можливо, пов’язаний порятунок чи серйозні інсайти. Готові розповісти про них?
В моїй родині є наш рідний лікар-ендокринолог. Це моя тітка — Кожухар Наталія
На щастя, в моєму особистому житті не було таких випадків, коли від неї напряму залежало моє життя чи порятунок. Але знаю, що для багатьох людей вона стала справжньою рятівницею. Досить довго здійснювала практику в медустанові м. Ямпіль Вінницької області, згодом підписала контракт і понад 10 років жила та працювала в Лівії.
Знаю, що пацієнти ходили до неї в кабінет не лише особисто, а й цілими сім‘ями, і не тільки за лікарською допомогою, а й за життєвими порадами. Бо знали що «дохтур Наталя» розумна і розсудлива, зможе багато чого підказати та багато в чому допомогти.
ВЗ: Чи є якісь особливі історії, пов’язані з діяльністю пані Наталії, про які ви б хотіли розповісти?
Є така історія. Це було давно, але вона врізалася в пам’ять. Одного разу нашій рідній лікарці зателефонувати з лікарні і сказали, що привезли її пацієнта Сергія (він хворів на цукровий діабет і був у неї на обліку) вже без свідомості. Це видавалося дуже дивним, бо саме того дня він приходив на прийом і нічого в його стані не говорило про катастрофу, що насувається. Сергій тоді отримав свій інсулін на місяць і пішов додому. А тут таке! Тітка швидко їде до лікарні: пацієнт знаходиться в комі, вже не реагує ні на що – на жодні подразники. За клінічними проявами — гіпоглікемія. Лікарка призначає лікування і паралельно обстежує хворого – робить аналізи і виявляється, що в нього рівень цукру нижчий, не те що його “робочого”, а далеко нижчий норми здорової людини. Звичайно, лікування проводиться інтенсивно, паралельно відбувається пошук причини такого критичного стану, оскільки тітка хворого знала багато років, відслідковувала динаміку, знала, що цукор міг бути високим, але ніколи ще не був таким низьким.
Згодом виявляється, що пацієнт ввів собі весь інсулін, що отримав зранку. Тобто місячну дозу – 1600 од!
Тоді ж почалось її чергування біля ліжка хворого. Треба було не допустити ще більшого пониження цукру, бо при гіпоглікемічній комі через 15 хвилин наступають незворотні процеси в корі головного мозку… Лікар Надія безперервно вводила ліки, щогодини вимірювала цукор… Вона приходила додому тільки переодягатись, вмитись і щось попити. За дітей забула – вони належали самі собі. Маю сказати, що вдома всі її розуміли, бо було ж питання життя та смерті
В такому режимі тітка прожила 3 доби. На четвертий день боротьби нормалізувався тиск, дихання, повернулися рефлекси та й цукор зміг триматися в межах норми майже 12 год., але пацієнт все не приходив до свідомості.
Звичайно, вона подумала про ускладнення і каже: «Сергій, ну май вже ти совість, я стомилась і хочу відпочити.» Бере і сильно щипає його в ділянці соска. Раптом пацієнт відкриває очі і посилає її конкретно… «Все, значить буде жити», – видихає тітка.
Вона часто згадує цю історію через ще одну причину – згодом виявилося, що це був суїцид. Пацієнт був з інвалідністю, безробітний, жив з мамою. Через негаразди з особистим життям вирішив ввести собі шалену дозу інсуліну і більше не прокидатися. А вона не пустила його, виходить…
ВЗ: Непроста історія… Які риси, ви вважаєте, робить лікаря Лікарем життя для пацієнтів, як ви вважаєте?
Лікар життя — це не лише професіонал своєї справи, а й великою мірою психолог, друг, рятівник. Без особистого підходу до пацієнта, без занурення у його надії, страхи, переживання, без правильного налаштування на перемогу над хворобою, шанси на одужання у пацієнта знижуються. Так, це дуже складно, іноді пацієнти самі вносять деструктив у лікувальний процес, але… обираючи таку важливу професію Лікаря, потрібно зважати на це! Ремонт тіла неможливий без ремонту душі…
ВЗ: Яким на вашу думку повинен фахівець, той, про якого хочеться розповідати?
Я особисто дуже не люблю зверхніх лікарів. Тобто я прекрасно розумію, що той, від кого залежить моє одужання, знає набагато більше, ніж я, що він профі у своєму ремеслі. Але це зовсім не означає, що мені не потрібно пояснювати, для чого і від чого та чи інша призначена мені чи моїм дітям терапія та препарати. Траплялися в житті ситуації, коли з професійної точки зору у лікаря нібито все було добре, але через психологічний дискомфорт і несприйняття манери спілкування процес одужання тривав довше, ніж міг би.
Це, до речі, дуже характерна історія для медичних установ силових відомств, де мені доводилося бувати. Недобре, коли жорстка військова субординація і наказовий тон переходять у площину «лікар-пацієнт».
ВЗ: А як ви вибираєте лікарів для своїх дітей, які найголовніші критерії?
Знання, вміння знайти особливий підхід до дитини, відсутність заангажованості під фармацевтичні компанії — одні з головних критеріїв вибору.
ВЗ: Дякуємо за інтерв’ю!
