РЕФЕРЕНТНІ ЦІНИ: ВИГІДНО ВСІМ?

Те, що вартість більшості ліків в Україні в кіль­ка разів перевищує ціну аналогічних препаратів у Європейських країнах, – факт доведений. За­лишається довести ще одне: подолати таке па­радоксальне явище можна. Першим кроком на шляху до цивілізованої державної політики в цій сфері стала Постанова Кабінету Міністрів Укра­їни «Про реалізацію пілотного проекту щодо за­провадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб із гіпертоніч­ною хворобою», ухвалена 25 квітня 2012 року.

Постановою було намічено кілька етапів реалі­зації проекту. На першому – передбачалося за­провадження порядку визначення зовнішніх по­рівняльних (референтних) цін, встановлення граничного рівня оптово-відпускних цін на лікар­ські засоби з використанням механізму визна­чення референтних цін на обмежену групу ліків для внутрішнього ринку України, їх оприлюднен­ня; контроль за цінами з боку Держлікслужби; відпрацювання механізму часткового відшкоду­вання вартості ліків (реімбурсації) за рахунок ко­штів державного фінансування. На разі перший етап пройдено – визначено референтні ціни та встановлено граничний рівень оптово-відпускних цін на лікарські засоби від гіпертонії. Із 1 серпня 2012 року роздрібна ціна на препарати, включе­ні до пілотного проекту, не повинна перевищува­ти 37,5% від граничної оптово-роздрібної ціни. Про це повідомила під час прес-конференції в МОЗ перший заступник Голови Державної служ­би України з лікарських засобів Інна Демченко.

«Згідно з цим проектом, саме держава регулю­ватиме ціну виробника. Тобто ціна на ліки вста­новлюватиметься за єдиними правилами – вона має бути не вище граничної оптово-відпускної ціни плюс 10% – націнка дистриб’ютора і 25% – націнка аптечної мережі», – зазначила вона.

Як повідомляє прес-служба МОЗ України, до 1 серпня 2012 року суб’єкти господарської діяль­ності (аптечні мережі) привели ціни на генеричні лікарські засоби, що зареєстровані в Україні і підпадають під дію пілотного проекту, у відпо­відність до наказу МОЗ України від 01.06.2012 № 419, у якому й наведено перелік оптово-від­пускних цін. На сьогодні асортимент антигіпер­тензивних лікарських засобів в аптеках стано­вить від 100 до 180 найменувань. Загалом же до пілотного проекту за торговельними назвами включено 243 препарати.

Другий етап реалізації пілотного проекту перед­бачає впровадження реімбурсації лікарських засобів, тобто часткового відшкодування їхньої вартості, яку хворі на гіпертонічну хворобу по­чнуть отримувати вже з 1 вересня – після при­йняття Урядом відповідного рішення. За підра­хунками експертів, зменшення цін на ліки на 15% знизить показник смертності від усклад­нень гіпертонічної хвороби (зокрема, інсультів) на 45-50%, а громадяни України зекономлять у такий спосіб щонайменше 160 млн грн.

МОЗ України спрямувало в регіони методичні рекомендації для лікарів щодо механізму випи­сування рецептів на придбання пацієнтами ліків від гіпертонії. Держлікслужба України своєю чергою розробила рекомендації для фармацев­тів з питань відпуску ЛЗ в аптеці. Утім, і в лі­карів, і в фармацевтів досі виникає чимало за­питань з приводу деталей реалізації пілотного проекту.

ВАСИЛЬ НЕТЯЖЕНКО: ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП ПРОЙДЕНО

Про особливості та механізм реалізації другого етапу пілот­ного проекту ми попросили роз­повісти головного позаштат­ного спеціаліста МОЗ України за спеціальністю «Терапія», члена- кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, профе­сора Василя НЕТЯЖЕНКА.

– Чому для пілотного проекту було обрано саме артеріальну гі­пертензію?

– Бо це надзвичайно актуальна проблема. Приблизно 12 мільйонів громадян країни мають підвище­ний артеріальний тиск (АТ), а це третина дорослого населення. Із них лише 60% знають про своє захворю­вання, але починають лікуватися лише 40%, і тільки 14% хворих лі­куються системно, тобто не місяць- два, а щонайменше півроку-рік. Для порівняння: у Чехії постійно ліку­ють артеріальну гіпертензію (АГ) 60% хворих, у цілому по Європі – 30%. Причини недисциплінованості українських гіпертоніків різні – під час опитувань більше половини з них говорили, що забувають при­ймати ліки або їх нічого не турбує, 26% побоюються побічних ефектів, 14% не мають грошей на медприпа­рати, 12% не вважають їх ефектив­ними, 10% хвилюються, що звикну­ти до них тощо.

– І які наслідки такого своєрід­ного підходу до лікування ?

– Досить сумні. Щороку в Укра­їні серед дорослого населення реє­струють 105–110 тис. хворих, у яких на тлі гіпертонічної хвороби вини­кає інсульт. У разі геморагічного ін­сульту (кожен третій випадок із за­гального числа) 40% таких хворих помирає (у разі ішемічного інсульту – 30%), крім того, щороку реєстру­ють ще й 50 тис. хворих з інфарк­том міокарда (смертність серед цієї категорії – 20–25% у перший рік). Ті, кому вдалося врятувати життя, залишаються непрацездатними і часто потребують сторонньої до­помоги. І це при тому, що в разі системного лікування багатьох трагедій можна було б уникнути. Доведено: якщо знизити систоліч­ний тиск на 10 мм. рт. ст. кількість ускладнень знижується на 38%, якщо ж на 20 мм. рт. ст. – на 50%.

– Чи добре обізнані наші ліка­рі з тим, як ефективно лікувати цю хворобу?

– У разі призначення медика­ментозної терапії хворим на гі­пертонічну хворобу лікарі повинні користуватись критеріями, визна­ченими наказом МОЗ України від 24.05.2012 № 384 «Про затверджен­ня та впровадження медико-тех­нологічних документів зі стандар­тизації медичної допомоги в разі артеріальній гіпертензії». Затвер­джені протоколи з діагностики та лікування АГ розміщено на сайті МОЗ України – там передбачено особливості лікування, наприклад по групам пацієнтів (люди старшо­го віку, підлітки, вагітні), за наяв­ності супутніх захворювань тощо. Кожен лікар повинен послугову­ватися такими протоколами. Та найбільшою проблемою нині є те, як змусити чи заохотити пацієнта стежити за рівнем АТ й у разі його підвищення звернутися до фахів­ця. Перший крок – організовувати постійно діючі пости вимірювання АТ у громадських місцях. Так ро­блять у багатьох країнах, і це дає позитивні результати. Далі – змі­нювати ставлення до свого здоров’я у населення, вести роз’яснювальну роботу.

– Пілотний проект пропонує безкоштовне лікування АГ всім охочим чи лише незаможнім?

– Усім без винятку. Але найбіль­ше зацікавлені у ньому соціально незахищені верстви населення – ті, хто свідомо ставляться до власно­го здоров’я, однак не завжди мають можливість турбуватися про нього через фінансову скруту.

Як свідчить практика, тривалість та обране лікування безпосередньо залежить від вартості медикамен­тів, особливо в сільській місцевості. Хворий отримує визначені пілотним проектом ліки за пільговим рецеп­том лікаря, але якщо пацієнт обере інший препарат цієї групи за вищою ціною – він доплачує різницю безпо­середньо в аптеці.

– Які саме препарати потра­пили під дію пілотного проекту і чому?

– На сайті МОЗ України оприлюд­нено практично весь перелік препа­ратів, усі фармацевтичні назви і їхні референтні (середні) ціни, які було запропоновано виробникам. Обрано 3 основні групи антигіпертензивних препаратів – інгібітори АПФ (енала­прил, лізиноприл) – наші лікарі вико­ристовують цю групу в лікуванні 60% пацієнтів, бета-адреноблокатори (бі­сопролол, метопролол, небіволол) – їх приймають 20% хворих і антагоністи кальцію (амлодипін та ніфедипін). Таким чином було визначено сім так званих хімічних молекул, які найчас­тіше використовують для лікування АГ. На кожну з них існує приблизно 30–40 різних препаратів – як вітчиз­няного, так й імпортного виробни­цтва. Для комплексного лікування лікар може виписати 3 препарати різних груп, але, як показує практи­ка, 75% наших пацієнтів адекватно відреагують на один грамотно піді­браний препарат. Тому на початку ми рекомендуємо виписати хворому 1 препарат на 1 місяць, потім подиви­тися, як він реагує на таке лікування, і або коригувати дозу, або призначи­ти додатково препарат іншої групи. Тож спочатку хворому доведеться звертатися до лікаря за пільговим ре­цептом 1 раз на місяць, потім – раз на 2–3 місяці. Водночас він буде не про­сто купувати ліки, а й перебувати під наглядом фахівця.

– І ці ліки можна буде придбати лише за рецептом?

– Ні, рецепт потрібен для того, щоб отримати компенсацію. Але якщо пацієнт хоче лікуватися за власний рахунок, то він може отри­мати (поки що) будь-який із цих препаратів в аптечній мережі без рецепту. Принаймні ця норма пра­цюватиме певний час – у «перехід­ний період», але рано чи пізно ми перейдемо на винятково рецептур­ний відпуск ліків, як це робить увесь цивілізований світ. Хворий обирає більш доступний лікарський засіб за умови надання пільгового рецепта, в якому зазначена міжнародна непа­тентована назва лікарського засобу.

Пацієнт може отримувати препа­рат за пільговим рецептом на тери­торії, де він фактично прописаний. Якщо, наприклад, пацієнт їде до іншої області або міста, то йому по­трібно зареєструватися у місцевому медичному закладі й отримати там рецепт, за яким в аптеці йому нада­дуть препарат.

– Хто має право виписати такий рецепт і чим він відрізняється?

– Виписуватиме такі рецепти той, хто займається лікуванням АГ, а саме: сімейний лікар, лікар загаль­ної практики, кардіолог, педіатр (се­ред підлітків також є хворі на гіпер­тонію). Списки лікарів, які мають право виписувати ці рецепти, буде внесено до автоматизованої інфор­маційної системи. Рецепти випису­ватимуть тільки на типових блан­ках (форма №1) за умов звітності, вони мають спеціальні номери, на них повинно бути 2 підписи, кру­гла печатка – це звітний документ. Зрештою, досвід роботи з пільгови­ми рецептами в нас уже є – правила виписування рецептів та вимог-за­мовлень, порядок відпуску ЛЗ з ап­тек та їх структурних підрозділів, інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків і вимог-замовлень регулює Наказ МОЗ України від 19.07.2005 № 360. Інша справа, що ніколи пільго­виків не було в такій кількості. Тому головні лікарі ЛПЗ мають тримати на постійному контролі дотриман­ня правил виписування рецептів, забезпечити необхідну кількість ре­цептурних бланків та їх облік.

– Чи не обмежується кількість таких рецептів?

– Ні. Але потрібно, щоб лікарі до­стеменно знали, скільки у них на дільниці хворих на АГ – у кожній області слід створити електронний реєстр таких пацієнтів, адже сума компенсаційних коштів, яка над­ходитиме в регіони, залежатиме від кількості хворих на АГ, внесених у відповідні реєстри. Тому ці реєстри потрібно якнайшвидше привести у відповідність до реальної статис­тики. На жаль, в окремих областях спостерігається суттєва різниця між показниками захворюваності й офі­ційно встановленою кількістю хво­рих на гіпертонію.

– Чи в усіх аптеках відпускають «компенсовані» препарати і чи є у них відповідні запаси?

– Право відпуску мають лише аптеки, які уклали відповідні угоди з місцевими органами влади. Але укладати такі угоди можуть усі ап­теки. Рецептурні бланки також по­винна забезпечувати місцева влада – для цього їм виділяють спеціальні кошти. Кошти з держбюджету, пе­редбачені на компенсацію, перероз­поділять між областями – обласне управління охорони здоров’я разом з аптечною мережею розв’язуватиме питання щодо компенсації. А щодо запасів ліків – Державній акціонер­ній компанії «Ліки України» до 25 травня цього року було доручено провести закупівлю двомісячного за­пасу лікарських засобів для лікуван­ня осіб із гіпертонічною хворобою. Усі повинні бути готові до того, що 1 вересня пацієнт прийде у поліклініку за рецептом, в аптеку – за безкоштов­ними ліками і його запит задоволь­нять. На жаль, деякі аптеки і лікарі вважають, що «чергова кампанія» мине сама собою, тож і вичікують. Але підготовчий етап уже пройдено і часу до старту залишилося обмаль. Тож свою роботу повинні активізу­вати й штаби (центральні, обласні, районні), яким доручено слідкувати за впровадженням проекту.

– Як Ви вважаєте, чи буде поши­рено набутий досвід на інші кате­горії лікарських засобів?

– Так, якщо результат пілотного проекту буде успішним.

Матеріали підготувала Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКА ЗОРУ

Петро ХОМРАЧ, головний лікар Менської ЦРЛ, депутат обласної ради

Механізм відшкодування вар­тості препаратів для лікування гі­пертонічної хвороби потрібно було впровадити вже давно, адже дале­ко не всі хворі можуть купувати ці ліки постійно. Тому ми активно підключилися до цієї ініціативи держави. ЦРЛ і амбулаторії райо­ну забезпечені всім необхідним (у тому числі достатньою кількістю рецептурних бланків), з лікарями постійно проводимо заняття, де пояснюємо їм щонайменші деталі того, як все має відбуватися – від прийому хворого, виписування рецепту до механізму відшкоду­вання. Подбали і про належну інформацію для пацієнтів, а та­кож про те, щоб з 1 вересня у нас не виникало «рецептурних» черг. На майбутнє хотілося б, щоб ця процедура була дещо спрощена, адже щомісяця пацієнт повинен оформляти рецепт, а лікар його ви­писувати, обліковувати тощо. На­приклад, можна запровадити так званий паспорт хворого на АГ, де лікар робитиме лише відмітки про відвідування і пролонгацію прийо­му препарату, чи передавати такі відомості безпосередньо в аптеку в електронному вигляді, щоб на під­ставі цього там відпускали необ­хідні ліки. Якщо ж хворий не може прийти до лікаря на прийом, його повинен відвідати сімейний лікар та його медсестра – пацієнт має відчути, що нова ідея – це турбота про нього, а не додатковий клопіт.

Владислав КОЗЛОВСЬКИЙ, за­відувач комунального підприєм­ства «Аптека №127» Житомир­ської міської ради

Звісно, держава прагне впли­нути на процес повернення апте­кам коштів (і це відрадно!), аби він був стабільним та прозорим. Пере­конаний, до речі, що надалі здій­снюватимуться подібні кроки сто­совно й інших груп медикаментів. Державна служба з лікарських за­собів розробила рекомендації для фармацевтів із питань відпуску ЛЗ в аптеці (тим більше, що за поді­бною схемою ми працюємо вже не перший рік – за програмами піль­гового та безкоштовного відпуску ліків). Так пацієнту з рецептом, у якому вказано одну із семи речо­вин, тобто міжнародну непатен­товану назву лікарського засобу із переліку внесених до реєстру ліків для гіпертоніків, провізор повинен повідомити про наявні лікарські препарати в аптеці (зі вказаною в рецепті діючою речовиною) – а від­так запропонувати спочатку більш доступний за ціною лікарський засіб та видати пацієнту препа­рат зі знижкою. Рецепти форму­ються в реєстри – їх передають у структуру, яка відповідатиме за відшкодування коштів, що отри­муватиме аптека. Тобто рецепт стає фінансовим документом, у чому зацікавлені й лікар, й апте­ка. Нібито все розумно й прозоро. Але в нас, на жаль, не обходиться без «каменів спотикання». Про це свідчить бодай такий приклад з практики безкоштовного відпус­ку медикаментів. На разі є певний перелік препаратів, який повинен бути відшкодований державою (зокрема, психотропних лікар­ських засобів у разі захворювань нервової системи, хвороб Паркін­сона та епілепсії). Фінансування ж проводиться на рівні приблизно 60%. Ми неодноразово порушу­вали це питання перед місцевою владою (адже відшкодування цих коштів має здійснюватися з місь­кого бюджету). І хоча ми завжди маємо з нею порозуміння, проте проблема в тому, що коштів бра­кує не лише для потреб фармації, зокрема, та медицини загалом, а й для розв’язання нагальних народ­ногосподарських питань. На жаль, такі реалії всієї України – коштів не вистачає. Ми застосовували різні схеми – регулювали черги, контролювали терміни та кіль­кість отриманих препаратів кож­ним окремим пацієнтом. Але це ніщо інше, як «перетягування ков­дри». Такими методами проблему не розв’язати. Тож я хочу наголоси­ти, що новий проект повинен бути перш за все підтверджений гаран­тіями його повної та якісної реа­лізації (і головне – фінансовими). Враховуючи ж досвід попередніх програм (недостатнє відшкоду­вання коштів), упевненості в такій гарантії, на жаль, немає.

Крім того, спірною є ситуація з ціною навіть на ті медикаменти, які вже підлягають пільговому відпуску (або вартість яких уже відшкодовує держава). Так, ви­робники реєструють свої ціни в МОЗ за однією ціною, в оптовому ж сегменті вона, зазвичай, вища – отже придбати такий препарат для пільгового відпуску пацієнтам аптека не має права.

Інший приклад: за бюджетні кошти ми можемо купити дешев­ший лікарський засіб – проте в МОЗ України він не зареєстрова­ний, відтак права на його відпуск ми не маємо. Тобто виникає си­туація, коли дешевший препарат аптека не може придбати, а купу­вати дорожчий – немає сенсу. Тож «каменів спотикання» – багато (додайте сюди ще й велику кіль­кість діючих аптек, що породжує нездорову конкуренцію).

Олена КАЧАН, головний те­рапевт Рівненської області, за­відувачка Центру аритмології Рівненської обласної лікарні, заслужений лікар України.

Станом на серпень 2012 року в Рівненській області за­реєстровано понад 244 тисячі хворих на АГ (серед приблизно 1 млн населення регіону). Тож зрозуміло, наскільки це акту­альна проблема для нас. До того ж ми переконані, що цей перелік буде поповнюватися, коли буде налагоджено більш детальний облік, наприклад, для формування електронного реєстру таких пацієнтів (поки що його створено лише у Рів­ненському районі). Щойно ми розпочали реалізацію пілотно­го проекту – було сформовано робочу групу, до якої увійшли керівники охорони здоров’я, головні позаштатні терапевти і головні лікарі кожного райо­ну, а також організовано від­повідні штаби в кожному регі­оні. Вони проводили активну підготовчу й інформаційну роботу – на сьогодні медичні працівники області обізна­ні з деталями впровадження пілотного проекту і готові до цього. Певна річ, лікарі пер­винної ланки усвідомлюють, що на них лягає додаткове на­вантаження – у кожного лікаря кілька сотень хворих на гіпер­тонію, кожному з них потріб­но виписати рецепт і не один, адже найчастіше такі пацієнти отримують комбіноване ліку­вання, до того ж слід вести ще й звітну документацію. Кож­ному фахівцю, який задіяний у проекті (амбулаторно-по­ліклінічна ланка, сімейна ме­дицина, керівники районних відділів охорони здоров’я), ми надали методичний посібник, у якому містяться відповіді на всі запитання, що можуть ви­никати в процесі повсякден­ної роботи. До нас приїздили фахівці МОЗ, які також вели роз’яснювальну роботу. Пи­танню впровадження проекту на території області було при­свячено й колегію облуправ­ління охорони здоров’я. Своєю чергою ми перевіряли стан го­товності поліклінік, амбулато­рій області – всі заклади мають рецептурні бланки і замов­лення у достатній кількості, у багатьох закладах лікарі вже виписують рецепти на групи препаратів, визначені піло­том. Хоча механізм компенса­ції ще не впроваджено, і тому виникає багато запитань, як це буде відбуватися. Особливо важливо при цьому налагоди­ти взаємозв’язок з аптечною мережею. Начебто порозумін­ня у цих питаннях є, та як буде насправді – покаже час. Поки що аптеки знизили ціни на згадану групу препаратів, але не на обіцяні 20%. Пацієнти ж очікують реальної компенса­ції вартості ліків від держави – в цьому полягає головна ідея проекту і від цього залежить, чи він буде лише пілотним, чи стане реалією нашого життя. Принаймні про це свідчать і дзвінки на спеціальну «гарячу» телефонну лінію, яка працює на базі Центру здоров’я.