Операції на щитоподібній залозі: зону ризику ліквідовано

934

priznaki-schitovidkiВсесвітньо відома оперна прима італійського походження Амеліта Галлі-Курчі багато років хворіла на зоб. І коли її щитоподібна залоза збільшилася настільки, що почала заважати диханню, велика Травіата погодилася на операцію. Оперативне втручання пройшло успішно, воно відбулося під місцевою анестезією і тривало 70 хвилин. За цей час Амеліта навіть кілька разів заспівала. В операційній були присутні музичні критики, аби контролювати якість голосу в динаміці. За два місяці співачка повернулася на сцену. Втім, під час виступу вона не могла впоратися ані з голосом, ані з диханням — неповторне колоратурне сопрано поволі почало згасати. Це й стало завершенням оперної кар’єри. А ім’ям співачки нарекли зовнішню гілку верхнього нерва гортані — саме через її травмування оперна дива і втратила свій дар.

Напевне багатьом хірургам, які проводять оперативні втручання на щитоподібній залозі, відомий цей прикрий випадок. Подібні ситуації і нині не рідкість у тиреоїдній хірургії. Цей вид операцій належить до технічно складних і є зоною високого ризику — збереження неушкодженими нервів гортані та прищитоподібних залоз досі залишається «ахіллесовою п’ятою» хірургії цього органа. Підтверджує факт нев-благанна статистика: частота травм поворотних нервів гортані становить від 0,3 до 13,5%, а післяопераційного гіпопаратиреозу — від 2,1 до 18%.

Але й наука не стоїть на місці — тернопільські вчені перші й поки що єдині в Україні розробили й успішно впровадили в практику методику ідентифікації нервів гортані під час операцій на щитоподібній залозі. Очолив колектив однодумців професор кафедри військово-польової та амбулаторної хірургії Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (ТДМУ), Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України Віктор Шідловський. Кореспондент «ВЗ» попросила науковця розповісти про те, яким був шлях до інновацій, та поділитися результатами впровадження нової технології.

ВЗ Важко повірити, але невже за півстоліття вчені так і не знайшли способу подолати проблему?

Binder1.pdf - Adobe Acrobat Pro_Страница_20_Изображение_0001Віктор Шідловський, професор кафедри військово-польової та амбулаторної хірургії Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (ТДМУ), Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України
— Чому ж? На сьогодні у світі розроблена ціла низка візуальних, електрофізіологічних та інших технологій, які дозволяють визначити, пошкоджений нерв під час операції чи ні. Наприклад, доволі поширений у світі метод електрофізіологічної ідентифікації. Річ у тім, що в країнах зі страховою медициною за травмування нервів гортані хірургів карають великими штрафами. Приміром, у США відшкодування сягає 1,5 мільйона доларів. Тому, аби виправдати свої дії, лікар повинен засвідчити доказами, що під час операції ці нерви не були пошкоджені. Втім, існуючі нині методи інтраопераційної візуалізації нервів гортані не є абсолютно надійними, застосування багатьох із них у клінічній практиці технічно складне. Більшість методик надто «громіздкі» у виконанні: потрібно виконувати низку доволі складних маніпуляцій, але й вони не гарантують стовідсоткового результату. То чи можна вважати такі методики ефективними?

Крім того, всі ці методи призначені для перевірки цілісності нижніх нервів гортані, тобто поворотних, а не верхніх, від яких, власне, й залежить милозвучність голосу. Це й змусило мене вдатися до наукових і творчих пошуків.

Я понад тридцять років проводжу операції на щитоподібній залозі, і весь час це було предметом мого постійного розмірковування: у який же спосіб виявити верхні нерви гортані й удосконалити вже існуючі методики ідентифікації нижніх. Це мав бути метод, котрий практично зі стовідсотковою точністю дозволяв би стверджувати, що саме ця тканина і є нерв. Під час операції складаються такі умови, що нерв взагалі неможливо побачити. Фактично хірург покладається лише на власну інтуїцію, визначаючи ділянку, де він мав би проходити. Тому я намагався створити ефективну методику, яка вказувала б місцезнаходження нерва і той шлях, яким він пролягає.

ВЗ На яких засадах базується ваше ноу-хау?
— Розроблена і апробована колективом у складі доцента Олександра Шідловського та аспіранта ТДМУ Ярослава Розновського методика ідентифікації нервів гортані
в операційній рані ґрунтується на особливостях електрофізіології — передачі нервового імпульсу в синапсі та тропності тканин до частоти й сили подразнення електричним струмом. В її основу покладена різна здатність тканин операційної рани проводити змінний електричний струм заданої частоти й сили. Річ у тім, що нервова тканина і нерв дуже чутливі до певного електричного подразнення, тоді як м’язова та інші тканини — малочутливі. Отож, якщо ми спробуємо застосувати електричне подразнення, яке властиве нервовій тканині, то на нього реагуватиме саме нервова тканина. Коли ж подразнюватимемо сам нерв, то отримаємо найінтенсивнішу відповідь, а чим більше ми віддалятимемося, тим менший сигнал будемо отримувати.

У процесі апробації методу ми з’ясували, що під час операцій на щитоподібній залозі потрібно відмовитися від міорелаксантів, а замість ендотрахеальної трубки слід використовувати ларингеальну маску — це дозволить звільнити голосову щілину. Як відомо, мовні звуки утворюються коливанням голосових зв’язок і приводяться до руху струменем повітря, яке, надходячи з легенів, проходить крізь голосову щілину. І якщо ці зв’язки при подразненні нерва будуть напружуватися або розслаблятися, то відповідно змінюватиметься і звук. Отож, перед нами постало завдання — виявити ці зміни звукових коливань. Для цього в трубку ларингеальної маски над голосовими зв’язками ми встановили широкополосний міні-мікрофон, який фіксував усі зміни під час утворення звуку. Отримані звукові коливання досить сильно різнилися за частотою та амплітудою. При подразненні нерва вони були найвищими, а при електростимуляції тканин навколо нього були нижчими. Щодо верхніх нервів гортані, то амплітуда коливань при їх подразненні, в порівнянні з поворотним нервом, була нижчою, а частота коливань — значно вищою.

Оцінюючи в такий спосіб зміни частоти й амплітуди електричного сигналу, ми можемо чітко визначити місцезнаходження нерва або ж ділянку, в якій він проходить. Це допомагає уникнути травми нерва під час операції, особливо з приводу рецидивного зоба й поширеного пухлинного процесу.

Доволі суттєвим моментом для нас було створення технічних засобів для реалізації методу, тобто медичних приладів. Технічну сторону забезпечувала група вчених — математиків, фізиків, спеціалістів у галузі IТ-технологій під керівництвом завідувача кафедри комп’ютерних наук Тернопільського національного економічного університету, професора Миколи Дивака.

ВЗ Чи вдалося запатентувати цей метод?
— Так. Принагідно хочу зазначити, що ми апробували нову методику під час оперативних втручань у понад 150 хворих — негативного результату не отримали жодного разу. До того ж, була розроблена й спеціальна технологія, за якою, власне, й проводили це дослідження. Ділянку оперативного втручання поділили на три зони: нижніх полюсів щитоподібної залози, де визначали місцезнаходження поворотного нерва, входу поворотного нерва в гортань, і зону верхніх нервів гортані. Під час операції усі три зони і всі чотири нерви підлягають обов’язковій ідентифікації. Розроблену технологію та сам метод запатентовано: ми отримали один патент на винахід і два патенти на корисну модель. Окрім того, матеріали про наш спосіб ідентифікації нервів гортані були опубліковані в зарубіжних наукових виданнях.

ВЗ Які ж переваги вашого методу?
— Запропонована нами методика дає можливість з цілковитою достовірністю визначати розміщення гортанного нерва в операційній рані під час проведення втручання та інтраопераційно підтверджувати цілісність гортанних нервів. Її переваги і в тому, що вона не вимагає багато часу: на ідентифікацію чотирьох нервів гортані ми загалом витрачаємо 5-7 хвилин. Щоправда, при рецидивному зобі чи при поширених пухлинних процесах ця процедура вимагає дещо більше часу. Наш метод не є високовитратним: усе, чого він потребує, — це ларингеальна маска, мікрофон, генератор електричного струму, фільтр-перетворювач для звукового сигналу, персональний комп’ютер і спеціальні програми.

Зусиль було докладено чимало, і не лише лікарями. Тільки квінтесенція математичних розрахунків, комп’ютерних технологій, засад електрофізіології, фізіології людського організму та медицини дає можливість розробляти нові та удосконалювати вже існуючі методи діагностики та лікування.

Лариса Лукащук, власкор «ВЗ», м. Тернопіль

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я