Олександр Хорст: Справжній лікар може розслабитися лише на пенсії

440

Експертна хірургія — поширений європейський медичний тренд. Фахівці вважають доцільнішим займати свою окрему нішу задля накопичення досвіду та критичної маси випадків. Наприклад, професор Хорст допомагає німцям впевнено стояти на своїх двох, віртуозно оперуючи людські стопи.

Олександр Хорст: Справжній лікар може розслабитися лише на пенсії

ВЗ Чому ви зосередили свою професійну діяльність саме на стопі?

Олександр ХОРСТ, головний лікар Клініки ортопедії та травматології, керівник Центру хірургії стопи лікарні Святого Йозефа (Ессен, Німеччина)Олександр ХОРСТ, головний лікар Клініки ортопедії та травматології, керівник Центру хірургії стопи лікарні Святого Йозефа (Ессен, Німеччина)
— Хірургія стопи, як і інші спеціалізації, вимагає наявності відповідного сертифіката. Щоб його отримати, пот­рібно багато років займатися за певною програмою, маючи базову спеціалізацію ортопеда-травматолога. До 2005 року в Німеччині травматологія й ортопедія були двома різними нап­рямками. Я працюю в клініці з 2002-го, і на самому початку кар’єри мені довелося здобувати додаткову спеціалізацію та знайомитися з великою кількістю нової інформації. Але для медичного закладу така реформація була на користь: окрім звичної травматології ми почали опановувати безліч методик ендопротезування й поступово розширили спектр медичних послуг.

Як правило, свій вибір майбутній ортопед-травматолог робить ще у виші, тому що цей фах вимагає не тільки знань, а й фізичної сили. Тож «пробувати кістки на дотик» я почав на студентській лаві. Після шестирічного загального медичного курсу стільки ж часу довелося витратити на спеціалізацію з хірургії та ще два роки — з травматології. Щоб здобути спеціалізацію, необхідно виконати певний мінімум операцій.

Після складання іспитів й отримання всіх ліцензій, фахівець починає практикувати. Ортопедія розвивалася шляхом «від більшої кістки до меншої», тому кожен молодий спеціаліст проходить такий самий шлях. На початку моєї кар’єри про хірургію стопи й мови не було — більшість таких патологій залишалися поза ортопедичною хірургією. Стопа вимагала ювелірного підходу, і наше відділення в клініці відкрилося чи не останнім. Перед цим тривалий час ми вчилися на трупах і манекенах. Тому я самос­тійно оперую стопу лише 10 років.

ВЗ Чи багато таких фахівців у Німеччині?

— Важко назвати точну кількість: зараз саме ця ніша ортопедії стала дуже популярною. Але не всі фахівці, які беруться оперувати стопу, мають відповідний сертифікат. Видавати його мають право лише дві спеціалізовані спільноти: товариства DAF і GFFC. Сертифікат вважається ознакою високої спеціалізації й діє пожиттєво, тобто не вимагає підтвердження чи перекваліфікації. Не було жодного випадку, коли б його забрали або відкликали. Але думаю, що ситуація найближчим часом зміниться, і нас почнуть жорсткіше контролювати, оскільки щороку таких спеціалістів усе більшає.

ВЗ Але, мабуть, хірургія стопи також вимагає від фахівця самовдосконалення, незважаючи на молодий вік спеціальності?

— Звичайно! Кожен із нас мусить щороку відвідувати спеціалізовані конг­реси з хірургії стопи. Їх усього два, але там збирають найновішу і найактуальнішу інформацію. Окрім цього, є загальні ортопедичні конференції, у рамках яких проводяться сесії з хірургії стопи.

Відвідуючи ці заходи, потрібно звертати увагу не тільки на свою спеціалізацію, адже опорно-рухова система — єдиний механізм, і, оперуючи стопу, хірург мусить враховувати стан решти кісток та суглобів, а також супутні захворювання.

Є й локальні освітні заходи, які здебільшого влаштовують компанії — виробники ортопедичної продукції, котру ми використовуємо під час своїх операцій. Щороку ці розробки вдосконалюються, і ми мусимо знати про це. Більше того, хочу зазначити, що участь у таких заходах самовдосконалення — ініціатива самого хірурга, і оплачує він її з власної кишені. Але за їх відвідування нам нараховують бали, загальну кількість яких контролює Лікарська палата. Усього за рік ми мусимо набрати 50 балів, одна ж конференція дасть максимум 8.

ВЗ Скільки потрібно оперувати початківцю, щоб стати експертом із хірургії стопи?

— По-перше, як я уже казав, хірургія стопи — не для початківців. Хірург-ортопед мусить набити руку на загальній хірургії, навчитися віртуозно оперувати суглоби, хребет і кістки. Починаючи працювати на стопі, треба виконувати мінімум п’ять оперативних втручань на тиждень, лише тоді за кілька років вдасться досягнути експертного рівня. Але кількість операцій після отримання ліцензії вже ніхто не контролює, хоча й це, напевно, також невдовзі зміниться.

ВЗ Чи доводиться вам зараз виконувати хірургічні втручання на інших відділах опорно-рухового апарату?

— У нашій клініці дотримуються принципу високої спеціалізації. Тобто не може бути й мови, щоб я став за операційний стіл замість колеги, який оперує хребет, хоча, звичайно, я вмію це робити. У нас створені окремі експертні відділення навіть для таких близьких частин руки, як плече і лікоть. Звичайно, методики подібні, але кожен фахівець займає свою нішу.

ВЗ Наскільки затребувана така хірургія у вашій країні?

— З кожним роком пацієнтів більшає! Раніше люди не часто турбували лікаря через проблеми естетичного характеру і зверталися по допомогу вже з нестерпним болем. Сьогодні пацієнти не тільки уважніше ставляться до своїх ніг, а й висувають суворіші вимоги до свого зовнішнього вигляду. Це характерно для людей будь-якого віку, адже роки не є предик­тором розвитку таких захворювань. Я оперую пацієнтів віком від 17 років і без верхньої вікової межі. І мене втішає загальна поінформованість населення Німеччини, адже вже майже кожен знає, що криві пальці ніг, шишки або шпори на п’ятках — проб­леми, яких потрібно позбутися.

ВЗ Тобто вікові обмеження відсутні?

— Так, уже 20 років ми звертаємо увагу не на паспортний вік пацієнта, а на його реальний стан здоров’я. Лікар може відмовити у хірургічному втручанні тільки в тому випадку, коли ризик очевидно перевищує користь.

ВЗ Які технології мають бути у відділенні експертної хірургії стопи?

— Оскільки хірургія стопи — дуже молода спеціалізація, прогрес в устаткуванні не такий очевидний, як у «сусідніх» сферах діяльності, приміром, хірургії кисті. Основні інновації відбуваються в плані різних допоміжних розробок. Зараз для фіксації кісточок стопи ми використовуємо мікроскопічні титанові пластини, які не потребують видалення, тобто пов­торної операції. Вони гіпоалергенні й нетоксичні. Але є певні вимоги до укомплектування такого відділення з точки зору стерилізації, адже ризик інфекційного запалення кісток дуже високий. У нас окрема система вентиляції, у нашій операційній заборонені будь-які інші види оперативних втручань. Звичайно, ми маємо спеціальні інструменти для хірургії стопи, маленькі бормашини та рентгенпрозорий стіл.

Спектр заходів охоплює як операції на м’яких тканинах, з пересадки сухожилків, так і повну реконструкцію кісткової та м’якої тканин стопи. Ми оперуємо порожнисту стопу, клишоногість (нейрогенну або вроджену), «кінську стопу», неправильне положення стопи внаслідок нещасних випадків, операцій, неврологічних захворювань (наприклад, поліомієліту, інсульту, розсіяного склерозу, ДЦП), опущену стопу (рефлекторний параліч розгиначів стопи), нейрогенну або посттравматичну ревматичну стопу, діабетичну стопу, неправильне положення плесна, артрози гомілково-стопного суглоба тощо. Обсяг необхідних оперативних заходів залежить від клінічного і радіологічного виснов­ку й обговорюється з пацієнтом.

ВЗ Чи тривалий процес реабілітації після хірургічного втручання на стопі?

— Усе залежить від виду операції, адже, якщо уважно придивитися, стопа не така вже й маленька. Коли ми оперуємо лише один великий палець, то відновлення триває чотири тижні, протягом яких пацієнт носить спеціальне взуття, але його пересування, як правило, обмежене власним житлом. І це приклад найлегшого випадку оперативного втручання. Більшість операцій на стопі призводить до значних і тривалих набряків через особливості кровообігу. Стопа — найвіддаленіша від серця ділянка, тому вимагає особливої уваги. Час від часу наші пацієнти потребують лімфодренажу, від якості якого залежить швидкість відновлення.

Приблизно через сім тижнів нога дос­татньо стабілізується, і можна знову повертатися до звичного способу життя, включаючи заняття спортом. Але якщо стопа була деформована десять або більше років, то і семи тижнів замало.

ВЗ Чи покривають страхові компанії вит­рати на хірургію стопи?

— Так! Проблема стопи ніколи не буває суто естетичною, будь-яке порушення завжди патологічне, а отже, спричиняє біль або порушення рухової функції.

ВЗ Які функції ви виконуєте як керівник відділення?

— На жаль, вони забирають левову частку мого робочого дня. Я слідкую за порядком у відділенні, розписую графіки чергування лікарів. Щодня вирішую, хто з моїх лікарів має робити те чи інше втручання. Окрім цього, я — об’єднуюча ланка між відділенням і керівництвом лікарні, тому мушу комунікувати з обома сторонами. Також слідкую за всіма інноваціями й повинен вчасно забезпечувати ними відділення. І на це також доводиться витрачати чимало часу, адже потрібно обґрунтувати необхідність нового приладу або пластинки перед керівництвом клініки, щоб вчасно виділили кошти. Також до моїх обов’язків входить підрахунок балів лікарів, тобто я ще й відповідаю за їх самовдосконалення. Ну і, звичайно, купа паперової роботи, прийом пацієнтів й власні операції.

ВЗ Коли ж ви оперуєте?

— Щодня! Я вже встиг прооперувати пацієнта до зустрічі з вами і після неї маю ще кількох. Між ними запланована зустріч із фінансовим директором щодо ремонту у відділенні, а пізно ввечері я мушу написати звіти з кожного втручання й подивитися знімки пацієнтів, яких оперуватиму завтра.

ВЗ Чи вдається відпочивати і як ви проводите своє дозвілля?

— Обираючи фах лікаря, кожен студент має розуміти — розслабитися вдасться лише на пенсії, і то не завж­ди! Поки ти ще звичайний лікар, інколи є час і на родину, і на хобі. Але коли ти стаєш шефом відділення, один робочий день змінюється іншим. Добре, що моя родина розуміє це і підлаштовується під мій графік. Ми маємо багаторічну традицію — щодня вечеряти разом. Тепер це відбувається пізно, але, на щастя, у родинному колі, адже всі мене чекають. Один з вихідних я проводжу в лікарні, оглядаючи пацієнтів, інший — з рідними. Відпустку чекаю з великим нетерпінням, адже тоді можна тимчасово вимкнути телефон.

ВЗ Чи не шкодуєте, що обрали такий фах?

— У жодному разі! Я не уявляю себе в іншій професії. Це була мрія дитинст­ва, і я щасливий, що вона здійснилася. Знаєте, відчуття, із яким переступаю поріг операційної, зовсім не змінилося: я так само хвилююся. Звичайно, адміністративне навантаження інколи дуже дратує, але я вмію пригнічувати негативні емоції.

ВЗ Що найбільше надихає під час операцій?

— Повернення пацієнту здоров’я та бажаної якості життя. Більшість операцій на стопі спрямовані на реконст­рукцію й відновлення, і коли ти повертаєш людині радість руху — це неймовірне відчуття! Але щоб займатися ювелірною хірургією, треба ще й отримувати задоволення від такої копіткої роботи руками.

ВЗ У якому віці хірурги вашого фаху мають вийти на пенсію?

— Офіційних вказівок щодо віку немає. Звичайний контракт із лікарнею, як правило, триває до 65 років. Але хірурги-експерти працюють зазвичай довше. Наприклад, у моєму відділенні старший лікар у свої 70 років оперує щодня. Усе залежить від фізичного стану і загального самопочуття.

Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

 

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я