Півтора року тому всі сподівалися на те, що за цей час пандемія вщухне бодай наполовину, але сталося навпаки – попри набутий досвід і нарощування темпів вакцинації. В Україні – свої проблеми, які заважають ефективній боротьбі з пандемією. І у медиків їх не менше ніж у пацієнтів.
Нова загроза — фульмінантні форми
Олександр ДУДА, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професорВЗ З якими новими реалії пандемії стикаються медики?
— У світі «розгулюють» дедалі новіші мутації ковіду, в європейській частині — здебільшого «Дельта», «Дельта плюс», а на американському континенті з’явилася ще одна, 12-та мутація — «Мю». Нині клінічний перебіг захворювання змінився. Якщо раніше хворіли здебільшого люди похилого та старечого віку із соматичною патологією (зокрема, ЦД та гіпертонічною хворобою), то зараз на «Дельту» страждають люди віком 20-40 років. Спостерігають так звані фульмінантні (блискавичні) форми.
Якщо раніше захворювання розгорталося в три етапи (респіраторний, розвиток пневмонії, термінальна фаза — цитокіновий шторм), то сьогодні до третьої стадії захворювання минає 2-5 діб.
Вибирати чи поєднувати й прискорюватися?
ВЗ ВООЗ повідомила, що вірус викоренити не можна, доведеться з ним жити.
— Також ВООЗ вважає, що COVID-19 «мандруватиме» світом ще 2-5 років. Жодна економіка не витримає такого навантаження. Тому у світі напрацьовано два основних підходи для зупинення цієї інфекції.
Перший — посилення медичної інфраструктури, нарощування ліжок, забезпечення закладів кисневими станціями плюс запровадження локдаунів.
Другий — вакцинація. Але це непростий шлях. В Україні за всіх зусиль, агітації, попереджень вакциновано лише 25% педагогів, загальний показник вакцинованих в країні становить 9 % (в Африці — 3% !). ВООЗ поставив за мету вакцинувати 40% населення… через півтора року. Це, як то кажуть, ні про що: за цей час ці люди (і набагато більше) перехворіють і сформують груповий імунітет без вакцинації. Але заплатять за нього власним здоров’ям, а хтось і життям чи його якістю.
Якість життя після хвороби не менш важлива
ВЗ Маєте на увазі наслідки хвороби?
— Так. Постковід триває від 4 до 12 тижнів після перенесеного захворювання, а лонгковід забирає 9 місяців життя, упродовж яких людина не може повернутися до нормального стану. Щонайменше такі наслідки загрожують 3-4% хворим на ковід. Але щоб навести достовірні дані, потрібно, аби з цього приводу в Україні також проводили дослідження. На жаль,у нас такі хворі не стоять на обліку. А якщо й звертаються до лікаря, наприклад, із втратою смаку, то зазвичай чують у відповідь, що із цим можна жити і працювати, тож, мовляв, не морочте голову. А такий симптом є в багатьох молодих людей. Наприклад, до нас звернувся 27-річний пацієнт, який упродовж 5 місяців не відчуває смаку, що значно впливає на якість життя та психологічний стан людини.
Діагностика має бути дуже швидкою
ВЗ До чого готуватися українцям найближчим часом?
— З огляду на стрімко зростаючу статистику захворюваності, госпіталізацій і досить високі показники летальності (Україна за показником добової летальності часто опиняється на 5-7-му місці серед країн Європи), нас чекають нелегкі часи. Збільшується наповненість стаціонарів. Тим більше, що туди привозять пацієнтів, у яких висока температура й ознаки респіраторної інфекції, але не обов’язково коронавірусної. Лікарю необхідно проводити диференційну діагностику. Доки він не отримає результатів досліджень, він не може спрямувати такого пацієнта в інший заклад. Тож і час втрачається, і ліжка заповнюються, і пацієнт «під питанням» ризикує підхопити інфекцію, якої в нього, можливо, й немає.
Зараз у Києві в лікарнях з’являється дедалі більше сучасної апаратури, за допомогою якої можна зробити ПЛР-дослідження й протягом 45 хвилин отримати вірогідний результат.
Але ж у районних лікарнях такого обладнання немає. Тож можна лише уявити, яке навантаження буде на ліжковий фонд! А деяким пацієнтам місця в лікарні не знайдеться, діагностика затягнеться, а потім усі нарікатимуть, чому він так пізно звернувся по медичну допомогу.
Медиків просто використовують
ВЗ Виходить якесь замкнуте коло. Як його розірвати?
— Потрібне зовсім інше ставлення до медицини з боку держави. Щоб вона не використовувала медиків, коли біда, а потім так само швидко забувала.
Бо коли хвиля пандемії наростає, тільки й чуємо, які медики герої. А влітку, коли зменшилася кількість госпіталізованих, лікарям, які працювали в ковідних лікарнях, сказали: «Йдіть додому, будьте напоготові, але платитимемо вам 2/3 медичних окладів».
Хто витримає таке ставлення? Нині формується бюджет на наступний рік, і знову жодного натяку на те, що він відповідатиме вимогам закону — 5% від ВВП на охорону здоров’я. Тож і бачать лікарі «світло в кінці тунелю» десь у Польщі, яка відчиняє перед ними всі двері.
Мене вкрай бентежить те, що сьогодні медичні працівники дедалі частіше зазнають професійного «вигорання» — через важку роботу, небезпечні умови праці та ще й неналежне ставлення до них з боку суспільства.
Дізнайтеся більше: Отримання страхових виплат за «профковід» може ускладнитися – як діяти медикам на випередження?
Інфекціоністи й епідеміологи — раритет української медицини
ВЗ Кадрова політика в охороні здоров’я завжди «кульгала».
— Але в період пандемії це стало дуже критичною. Навіть хворі із легким перебігом, які лікуються амбулаторно, й ті незадоволені, мовляв, декларацію ми підписали, а сімейні лікарі нам не приділяють достатньої уваги. Але ж і сімейних лікарів довели до межі: щодня майже сто телефонних дзвінків, прийом в амбулаторії тощо. А в стаціонарах навантаження на персонал зросло взагалі неймовірно. Якщо раніше в нашій лікарні було дві реанімації (загальна — 6 ліжок, інфекційна — 6), то стало три (по 12 ліжок). Це свідчить про те, що тяжких і вкрай тяжких хворих було дуже багато, а отже, й серйозне навантаження на лікарів. Хто його візьме на себе?
Цьогоріч на кафедру інфекційних хвороб Національного університету охорони здоров я України імені П.Л.Шупика прийшло 6 лікарів-інтернів інфекціоністів, що вкрай мало.
А де взяти лікарів-епідеміологів? Через їх дефіцит до сьогодні в Україні належним чином не проводять епідрозслідування. Тоді як у Китаї ще на старті епідемії працювали бригади по 5-6 лікарів, до яких входили військові епідеміологи. Тож і пандемію в Ухані швидко подолали.
Дізнайтеся більше: Чи можна замінити лікарів – епідеміологів на «інфекційних детективів» без медичної освіти?
Чому лікарні «заздрять» дорогам і не стали елементом нацбезпеки
ВЗ Фінансування лікарень під час пандемії покращило їхній стан?
— Узагалі медичним стаціонарам потрібно приділяти не меншу увагу, ніж будівництву доріг. Таку, як у разі забезпечення їх киснем (зроблено дуже багато). Але ж і в забезпеченні ліками не можна покладатися тільки на гуманітарну допомогу з-за кордону. Наразі ми дійсно спостерігаємо суттєву різницю між тим, як було на початку пандемії, і тим, що є сьогодні: зроблено дуже багато важливих кроків. У нас є протоколи, ми навчилися проводити сортування хворих тощо. Але деякі лікарні залишаються в поганому стані. Бо ж тепер їх утримання — на совісті місцевої влади. А питання охорони здоров’я й, особливо, епідемічної безпеки — це державний клопіт.
Ось ми говоримо проте, як успішно відбувається вакцинація в Ізраїлі. А хто там відповідав за закупівлю вакцин? Моссад. Ось вам і показовий рівень уваги до національної безпеки.
Чому COVID-19 лютує по-різному
ВЗ Деякі експерти говорять про те, що коронавірус в Україні не так лютує, як у сусідніх державах. Ми не бачимо його реального розмаху чи тому є наукове пояснення?
— Це дуже важливе питання, відповідь на яке дало б нам можливість спрогнозувати події. Але це мають зробити вірусологи. Можливо, вже з’явилися якісь місцеві штами (наприклад, у Росії, де спостерігали спалах влітку). Поки що це неможливо довести.
Попри півтора року пандемії, ковід ставить перед нами ще більше запитань. Наш Інститут мікробіології і генетики одним із перших в країні почав досліджувати штами коронавірусу про наявність мутацій вірусу. У Європі можна собі дозволити такі дослідження, в Україні ж це розкіш. Як бачимо, економіка впливає на охорону здоров’я.
Альтернативи вакцинації немає, але вона має бути «чесною»
ВЗ Сьогодні дедалі більше чуємо про те, що нові мутації коронавірусу не бояться вакцин.
— Дані досліджень, у тому числі й у США (на підставі майже 550 тис. осіб), за останні пів року свідчать про те, вакцинація в 17 разів зменшує тяжкість перебігу хвороби і розвиток ускладнень.
Альтернативи вакцинації немає. Треба лише чесно відповісти на три питання: кого вакцинувати, коли і чим?
Але тут у нас все так заплутали, що люди не довіряють МОЗ щодо того, які вакцини закуповує держава, у яких умовах вони мають зберігатися і насправді зберігаються, тож і бояться вакцинуватися. Бо ніхто не пояснює, чому в одних регіонах у щеплених не виникає ускладнень, а в інших вони є. Чомусь в інших країнах оприлюднюють і факти смерті після вакцинації і їхні причини. Щоб розібратися – це реакція організму, вади серії вакцин, які потім вилучають, деякі ускладнення офіційно реєструють, щось взагалі не пов’язано з вакцинацією.
Наші чиновники ігнорують чи бояться говорити населенню правду, а воно — боїться їх та їхніх закликів. Та й лікарі отримують «установки»: мовчіть, якщо важите роботою. То яка наука після цього допоможе розвінчати міфи й страхи?
ВЗ А які питання найбільше непокоять пацієнтів?
— Дехто стурбований тим, що після щеплення не відчуває жодної реакції, й вважає, що йому ввели фізрозчин замість вакцини. Тому для заспокоєння можна порадити людині здати тест на антитіла. Але сьогодні багато чуємо, що цього робити не слід, бо зрозуміло, що за це хтось має платити. Так, антитіла можуть щось «розповісти» про гуморальний імунітет, а клітинний такому «прочитанню» не піддається. Але якби на такі дослідження виділяли кошти, це можна було б робити. Однак державі це нецікаво.
COVID-19 – штучного походження?
ВЗ А про штучне походження вірусу пацієнти вже не запитують?
— Дані американської розвідки в цьому питанні різні: два висновки про те, що це вірус природного походження, один — що штучного. Тож одностайної позиції у світі не вироблено. З урахуванням того, що перебіг захворювання не відповідає законам епідеміології (а таких законів багато), я особисто схильний вважати, що COVID-19 штучного походження.
ВЗ Якщо пацієнти не зовсім довіряють вакцинації, то чи довіряють вони лікуванню, тактика якого також зазнає постійних змін?
— Дійсно, світ уже проходив і застосування хлорохінів, від яких виникало більше ускладнень, ніж позитивного ефекту, і препарату, яким лікують гельмінтів у тварин, начебто для активації імунної системи (але чому саме для тварин?). В Україні відбулося тотальне захоплення антибіотиками, хоча всі розуміють, що на вірусну пневмонію вони не діють. Тому, якщо у хворого розвиваються так звані постковідні ускладнення, потрібно розібратися, чи не виникли вони внаслідок поліпрагмазії, коли йому призначали безліч препаратів, зокрема й абсолютно непотрібних. Однак часто й самі хворі наполягають на призначенні безлічі препаратів, у тому числі й антибіотиків. Добре, якщо хоча б просять про «посилення терапії», але часто доводиться розмовляти з родичами, які приходять до лікаря з диктофоном, аби записати його «відмову» призначати якісь ліки. От виходить лікар з реанімації, втомлений, ледь на ногах тримається, а тут йому всі претензій «згідно із законом».
Потрібен не лише рецепт, а й контроль
ВЗ Незабаром вільний продаж антибіотиків заборонять, це вплине на ситуацію з антибіотикорезистентністю?
— На жаль, сучасна людина вживає 75% антибіотиків, які вона отримує впродовж життя, з їжею. А потім лише в реанімації з’ясовується, що якийсь препарат у неї «не працює», його треба змінювати, але проблема в тому, що резистентність зазвичай виникає до групи антибіотиків. Або ж трапляється, що «відповіді» на антибіотик немає, бо він фальсифікований. Лікар не може цього з’ясувати. Тому контролювати такі питання й відповідати за їх вирішення має держава.
Менше тестувань і епідрозслідувань — менше відповідей
ВЗ Чому в Україні почали робити менше тестувань?
— Менше тестувань — менше відповідей, які треба давати суспільству. А ще ж тестування потребує й відповідних коштів. В епідеміологічному плані це неправильно, бо пацієнти із легкими чи безсимптомними формами (усього таких близько 80%) теж виділяють віруси. Тяжкість перебігу хвороби залежить від кількох чинників, зокрема від вірусного навантаження. Тобто має значення, була людина в масці чи ні, на якій дистанції перебувала від поширювача. А також, чи є в неї, наприклад, захворювання ротової порожнини (хронічний тонзиліт тощо). Зрештою, чи вакцинована вона. Це щодо індивідуальних заходів безпеки.
Але потрібні ще й колективні. Наприклад, у Китаї з самого початку пандемії проводили епідрозслідування, тож «блокували» поширення інфекції на рівні оточення інфікованих, робочих колективів, родин. А в нас, образно кажучи, розлили пальне і кинули сірник. І ніхто цю пожежу не стримує, щоб далі не поширювалася, лише госпіталізуємо потерпілих.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
