Лікарське самоврядування – це болюча тема для української медицини. В усіх державах континентальної Європи рішення щодо діяльності галузі охорони здоров’я остаточно затверджують лише після спільного їх узгодження. Тож одним із пріоритетів для нової команди МОЗ має стати прискорення прийняття закону про лікарське самоврядування в Україні. Так вважає Микола Тищук, Голова правління Всеукраїнського Лікарського Товариства і наш сьогоднішній співрозмовник.
Микола ТИЩУК, Голова правління Всеукраїнського Лікарського ТоваристваПісля прийняття закону про лікарське самоврядування потрібно визначити певний перехідний період для його реалізації в повному обсязі, але це не має тривати довго — достатньо 1 року.
Розвиток медичної галузі: чого очікує медична громадкість від нової влади
Костянтин Надутий: Головне – розробити стратегію розвитку галузі
Анатолій Рогов: Запровадження парамедицини потрібно зупинити
Володимир Шамрай: Без державної програми з онкології ситуація вийде з-під контролю
Віталій Цимбалюк: Без науки в медицини немає майбутнього
Процеси реформування, що наразі розпочато, де в чому привальні, а подекуди значно відхилюється від необхідного курсу. Наприклад, у системі безперервного професійного розвитку відбулося бодай часткове скасування застарілих процедур. Водночас не створено багатьох механізмів, потрібних для повного і раціонального перезавантаження системи, які наблизили б її до європейських моделей. Наприклад, не зрозуміло, хто акредитуватиме освітні заклади, які забезпечуватимуть навчання лікарів? Це має бути не державна і при цьому абсолютно незалежна структура. Попередній склад МОЗ чомусь залишив цю функцію за державою. Хоча в Європі такі питання вирішують на рівні лікарського самоврядування. Тому наша організація планує розпочати такий процес уже зараз, оскільки чинні закони нам цього не забороняють. Маємо якомога швидше досягти повномасштабного саморегулювання медичної професії. Щодо запропонованого минулим керівництвом МОЗ ліцензування лікарів, то ми виступаємо категорично проти. Під прикриттям прогресивної ідеї Міністерство хотіло створити підконтрольний йому орган із 30 експертів, які мали б вирішувати долю лікарів: дати право займатися лікарською діяльністю чи відмовити. Тож, з одного боку, лунали декларації про демократизацію, децентралізацію, демонополізацію галузі, а з іншого — МОЗ «закручувало гайки» під себе. Зрештою, і рішення про ліцензування було непідготовленим для реального втілення. Це швидше було «відпискою» під отримання гранту, тож і відповідна законодавча ініціатива потрібна була для звіту за освоєння грантових коштів. Сподіваюся, що зі зміною влади подібні ідеї та наміри залишаться в минулому, а лікарському самоврядуванню буде надано «зелене світло». Хоча шлях цей і непростий, маємо пройти його усвідомлено і якнайшвидше.
Світлана Тернова, «ВЗ»
