Лікар — слуга хворих

426

«Від медичного обслуговування — до медичної послуги» — під таким гаслом реалізується медична реформа. От тільки не всі розуміють різницю між цими поняттями. Історично склалося так, що послуги надавала комерційна медицина, отже, сьогодні — слово лікарю приватної клініки.

Юлія СТЕПНОВА, педіатр та клінічний імунолог приватної клініки Your Baby, м. Харків
Моя практика розпочалася ще на третьому курсі медичного університету: перший лікарський досвід здобувала в реанімаційному відділенні обласної дитячої лікарні. Потім працювала в районній дитячій поліклініці, на швидкій допомозі, у міській лікарні, й ось тепер — у приватній клініці.

З практики знаю, що і в державній, і в приватній медицині методи лікування, протоколи, фармацевтичні засоби, а нині досить часто й обладнання — однакові. У чому ж тоді різниця, коли у медиків одна мета?

Побутує думка, що приватна медицина, насамперед, заробляє гроші (бо такий закон підприємництва), а державна завжди більше уваги приділяє безпосередньо лікуванню. Майбутнім лікарям у вишах говорили, що місія державної системи охорони здоров’я полягає насамперед у профілактиці, підтримці здоров’я населення та, зрештою, у лікуванні осіб, котрі не змогли зберегти своє здоров’я. Натомість завданням комерційної медицини було здійснення ефективної діагностики та забезпечення амбулаторного лікування тих, хто має можливість оплатити медичні послуги, які не змогли свого часу надати ані в поліклініці, ані в стаціонарі. Навіть виник новий медичний термін — «державно-приватне партнерство». До речі, завдяки такому партнерству в нашій країні з’явилися перші томографи й інше дороговартісне обладнання. То в чому ж різниця між послугою, яку надають у приватній клініці, і обслуговуванням — у державному медичному закладі? Це — однокореневі слова, які походять від дієслова «служити». Так воно і має бути, бо лікар споконвіку служив хворим, а люди платили йому за зцілення не тільки грошима, а й повагою, вдячністю, любов’ю. Державна медицина не становила винятку. Завжди «дякували» за якісну діагностику, ретельний догляд у стаціонарі, «душевність» дільничного терапевта, комфорт тощо. Реформа всі ці складові «подяки» економічно обґрунтувала і вклала в поняття конкуренції між медичними закладами. Там, де краще обслуговують (тобто комфортно, немає черг, привітний персонал), і дякують більше, підписуючи декларації з лікарями цього закладу. Та річ навіть не в цьому. Найцінніше в нашому житті — час, який пацієнти нерідко втрачають у довжелезних чергах у коридорах поліклінік. У цьому головний «мінус» комунальних закладів. Натомість пацієнти знають, що в приватній клініці прийом триває від 20 до 30 хвилин. Хоча, звичайно, ситуації бувають різними — деякі клінічні випадки потребують спільного розбору із завідувачами відділень та «вузькими» спеціалістами.

Економиться час і на лабораторних обстеженнях. У нас, наприклад, первинні аналізи біологічного матеріалу обраховують за півгодини в будь-який час роботи клініки (для цього лаборанти працюють у дві зміни), і коли мама з дитиною повернеться з лабораторії до лікаря, він уже матиме результати дослідження.

Іншою складовою вартості медичної пос­луги є психологічний стан пацієнта, насамперед маленького. Наприклад, коли в коридорі поліклініки темно, бо заклад економить на освітленні, пацієнти почуваються гірше.

Також важливо досягти з пацієнтом, як із дорослим, так і з дитиною, взаєморозуміння, що породжує довіру до лікаря й бажання виконувати його настанови. Це дуже важливий нюанс, тож коли лікарю немає часу для усвідомлення цього, бо він роздратований великою чергою, гомоном під дверима, думками про малу зар­платню, — його послуга
якісною не буде.

Це не всі складові вартості послуги, але вони безпосередньо пов’язані з різним ставленням людини до власного здоров’я. Коли безкоштовно, то й ціни ні послузі, ні лікарю немає, а коли певна сума вже вкладена у здоров’я, тоді пацієнт усвідомлює свою відповідальність за нього.

Колеги з міських поліклінік, які відтепер перетворено на комунальні некомерційні підприємства, не дуже хочуть відверто говорити про принади системи, за якої «гроші ходять за пацієнтом». Бо поки не зрозуміло, на які статті витрат розподілятиметься капітаційна ставка. Якщо для дітей віком до 5 років вона становить 1480 грн на рік, а від 6 до 18 років — 814 грн, то виникає низка запитань, зокрема: скільки разів дитині протягом року потрібно провести клінічний аналіз крові, якщо в неї хронічне захворювання? А ще сюди слід додати аналіз сечі, рентген, інші лабораторні дослідження. Не впевнена, що на все цих коштів вистачить. Для порівняння: у нашій клініці досить низька вартість аналізів і прийому лікаря, але одне відвідування обходиться батькам щонайменше у 350-400 грн з аналізами включно.

Не можна говорити, що державні та комунальні медичні заклади — для бідних, а приватні — для багатих. По-перше, приватних клінік у нас дуже мало, а вузькопрофільних і зовсім немає. По-друге, за моїми спостереженнями, у закладах первинного рівня відсутній чіткий розподіл на багатих і бідних пацієнтів. До приватного лікаря приходять люди з досить низьким рівнем доходів, коли втрачають надію на безкоштовну якісну допомогу. Їх ставлять у такі умови, наприклад, відмовою надавати послуги вдома у хворого. Сьогодні важко зрозуміти, у яких міських поліклініках Харкова дільничні терапевти та педіатри, котрі підписали декларації з пацієнтами, ходять на виклики, а в яких — ні.

Трапляються випадки, коли батьки звертаються до приватної клініки, бо переймаються, що дільничний педіатр призначив їх дитині лікарські препарати телефоном, навіть не обстеживши малюка! Отже, не в системі справа і не у вартості послуги, а в її якості. Коли людині загрожує небезпека, вона ладна заплатити будь-які гроші, аби врятувати себе чи свою дитину. І добре, коли ціна фіксована, обґрунтована, зрозуміла, а гроші потрапляють не до кишені, а до каси. Бо це забезпечує гарантії не тільки пацієнтам, а й лікарям, які отримують стабільну та гідну зарплату.

Так склалося, що сьогодні приватна медицина взяла на себе колишнє завдання державної — профілактику. Причому спочатку нею в приватних клініках вважали, насамперед, вакцинацію. Нині поняття профілактики розширилося, аж до запровадження в дитячих клініках сімейної медицини. Основна мета моєї роботи як педіатра й імунолога — не педіатрія і не імунологія, як може здатися на перший погляд, а імунопрофілактика. Це дуже цікава сфера медицини, котрій належить майбутнє. Але наша держава не приділяє їй практично жодної уваги. Те, що відбувається в поліклініках із вакцинацією дітей, — рутина: виконати план, прищепити потрібну кількість маленьких пацієнтів тими вакцинами, які отримали безкоштовно. Держава формально орієнтує батьків на потребу вакцинувати дітей, а коли вони відмовляються — ніхто не наполягає. Людей не інформують про можливі наслідки такої відмови.

Натомість приватна клініка дає право вибору вакцини, досліджує наслідки вакцинації, виявляє імунну відповідь на щеплення. Бо ж провести вакцинацію — це ще не все, потрібно отримати інформацію про захист від захворювання. Ми використовуємо індивідуальний підхід до кожної конкретної дитини, складаємо індивідуальні графіки вакцинації, відслідковуємо імунну відповідь організму на препарати тощо. Імунологія, імунопрофілактика й імунореабілітація — основа майбутньої системи охорони здоров’я.

Лікарі-приватники також ведуть наукові дослідження. Прикладом є наукове співробітництво нашої клініки з Інститутом мікробіології та імунології ім. І. І. Мечнікова НАМН України з перевірки напруженості імунітету щеплених осіб.

Поступово розширюючи імунопрофілактику, приватні лікарі нарощують просвітницьку роботу серед населення. І відбувається це не за вказівкою. Коли молода сім’я з немовлям уперше приходить на прийом, обов’язково розповідаємо про ази здорового способу життя, імунітет і способи його підвищення. Пізніше, коли наближається термін вакцинації, спільно з батьками розробляємо індивідуальний календар щеплень.

Досить часто імунопрофілактику батьків здійснюють наші лікарі — це економить час дорослих. А коли проводили щеплення, вони починали запитувати про своє здоров’я — так у клініці з’ясували доцільність введення посад сімейних лікарів. Сьогодні їх у нашому колективі вже кілька, й це добре, бо, як на мене, значно ліпше, коли сімейний лікар спостерігає всю родину. Для нього профілактика — не порожні слова, а реальний стан здоров’я маленьких пацієнтів і їх батьків. Саме тому наша приватна клініка спеціалізується не тільки на педіатрії, а й на сімейній медицині. До назви Your Baby додаємо Your Family, бо це і є справжня сімейна медицина — коли встановлюється міцний зв’язок між лікарем і родиною.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я