Для лікарки з Миргорода Лади Середи медицина — наука не стільки про хвороби й боротьбу з ними, скільки про радість відчувати себе здоровим. Це вона доводить власним прикладом і прикладом своєї сім’ї. Також лікарка активно залучає до здорового способу життя земляків-миргородців.
ВЗ Як ви прийшли у лікарську професію?
— У дитинстві я дуже часто хворіла, за станом здоров’я навіть не могла відвідувати дитячий садок, а от у лікарні опинялася мало не щомісяця. Тоді не було смартфонів із мультиками. Тож, щоб розважити подруг по палаті, складала казочки про те, як Королева Здоров’я перемагає Королеву Хвороб. Це давало віру в одужання і мені самій, і тим дітям, яких недуга вклала на лікарняне ліжко. Ще мені пощастило зустріти людину, котра творила дива, — Заслужену лікарку України, завідувачку дитячої консультації Кременчука, а згодом — директорку Кременчуцького медичного училища Валентину Федько. Їй я зобов’язана і своїм одужанням, і вибором професії. Адже саме в той час у мене виникло палке бажання лікувати дітей. Спочатку я закінчила Кременчуцьке медичне училище, а згодом — Полтавський медичний стоматологічний інститут.
ВЗ Бути дитячим стоматологом складно?
— Деякі діти плачуть, коли опиняються в стоматологічному кріслі, можуть кусатися, вперто не відкривати рота. Але мене діти не дратують, бо я згадую себе в цьому віці. Я виробила систему жестів, за допомогою яких малюк повідомляє мені про свої відчуття. Це спрацьовує. Терплячою і доброзичливою, звісно, потрібно бути. Та в мене інший рецепт: своїх маленьких пацієнтів треба любити.
ВЗ У вас своєрідне розуміння поняття «охорона здоров’я». Що ви вкладаєте в нього?
— Ну точно не хвороби, ліки, мікроби, біль, страх і навіть смерть… Для мене це словосполучення означає радість відчувати себе здоровим і бажання допомогти іншому стати таким. Здається, ВООЗ саме так і формулює поняття «здоров’я». Тобто це не тільки відсутність хвороби, а й психологічна, емоційна, соціальна гармонія людини із собою і світом. Навіть наше профільне міністерство так й називається — Міністерство охорони здоров’я. І кожна людина має багато внутрішніх резервів, аби стати гармонійною і щасливою, — важливо тільки знайти їх і реалізувати задля свого ж добра.
ВЗ Що саме спонукало вас змінити спосіб життя?
— Ми з чоловіком (він, до речі, теж стоматолог) належимо до тієї категорії лікарів, які не вірять, що подолати хворобу можна тільки за допомогою ліків. Обоє переконані: вести нездоровий спосіб життя сьогодні дорого і нераціонально. Подивіться лишень, скільки коштує лікування!
Наш старший син Леонід народився, коли ми вчилися на третьому курсі. На сьомий день після його народження я вийшла на навчання. Дозволити дитині хворіти ми не могли, тому ще немовлям загартовували його: вчили плавати, обтирали снігом. Другий син, Володимир, народився під час інтернатури і теж пройшов суворе загартування. Згодом ми всією сім’єю бігали по снігу босоніж. Друзі й родичі не розділяли такого способу життя і… продовжували хворіти. Якось, у 2005 році, я проходила курси тематичного вдосконалення «Сучасні проблеми раціонального харчування здорової і хворої людини. Оздоровлення населення», що відбувалися в Першому Московському державному медичному університеті ім. І. М. Сеченова. Після повернення створила в місті «Клуб здорового харчування», котрому багато земляків завдячують поліпшенням стану свого здоров’я.
ВЗ Ви організували в Миргороді рух прихильників скандинавської ходьби. Як це сприяє оздоровленню населення?
— В усіх наших починаннях важливу роль відіграє особистий досвід і власний приклад. Сталося так, що мій чоловік переніс два інсульти, страждав від надлишкової маси тіла та миготливої аритмії. Врятувала Володимира… скандинавська ходьба! Мені вдалося віднайти в Харкові тренера з цього виду спорту, і я відправила чоловіка туди (у Харкові мешкає наш старший син). Після кількох місяців тренувань куди й поділися його хвороби та зайві кілограми, а через два роки зникла миготлива аритмія. Більше того, Володимир пройшов відповідні курси і тепер має сертифікат тренера, став срібним призером Всеукраїнських змагань зі скандинавської ходьби. Йому так припала до душі ця справа, що він навіть підготував трьох тренерів у нашому місті й «заразив» своїм захопленням усю родину: «витягли» на сканди-ходьбу 69-річного брата після перенесеного інсульту, його дружину, мою маму, якій 82 роки, багатьох наших друзів і колег, моїх пацієнтів, містян і гостей курорту «Миргород». Так народилася громадська організація «Спортивна родина — здорова країна», яка охоплює нині більше півсотні активних миргородців. І люди досі тягнуться до нас, бо сканди-ходьба — це здоров’я, гармонія в собі, зняття втоми й стресу, гарна статура, впевненість у власних силах, чудовий настрій.
ВЗ Ваша громадська робота — цілком безкорислива?
— Звичайно! Щопонеділка на стадіоні «Старт» збираються всі охочі до сканди-ходьби. Цей вид спорту доступний кожному: треба мати знаряддя — спеціальні палиці (новачками ми даємо їх в оренду), бажання, хороші дороги. До речі, коли сканди-рух поширився в Миргороді, міська влада пішла нам назустріч: в осінні й зимові вечори територію стадіону освітлюють, і наші спортсмени почуваються комфортно та безпечно.
Сьогодні організація «Спортивна родина — здорова країна» умовно поділена на три клуби: молодіжний, для тих, кому за 60, та людей поважного віку, яким понад 80 років. Про сканди-ходьбу неодноразово розповідали місцеві газети і телебачення. Адже наші учасники, особливо старенькі, охоче діляться тим, наскільки поліпшилося їхнє здоров’я: зникли задишка, біль у колінах, запаморочення тощо, вони почуваються молодшими, до них повернулися радість і сенс життя.
Спорт — це активне життя, а можливо, й щось більше, я переконана в цьому! Як лікар і людина, котра в дитинстві була звільнена від уроків фізкультури за станом здоров’я, дуже ціную тренування зі сканди-ходьби. Одного разу поїхала в Італію на відпочинок і зустрілася там з міжнародним тренером із цього виду спорту — Антоніо Монтроне. Він дав мені кілька уроків. Зараз ми дружимо й підтримуємо тісні зв’язки. До речі, я вільно володію італійською — 4 роки присвятила її вивченню. Коли в Миргород приїздять гості з Італії, мене запрошують бути перекладачем.
Ще один цікавий момент: саме Україна 2018 року поставила рекорд Гіннеса з наймасовіших змагань зі скандинавської ходьби. Тоді на Хрещатику зібралося найбільше її прихильників, у тому числі й учасники АТО, котрі через поранення втратили кінцівки. Приїхав також фундатор сканди-ходьби фін Марко Кантанева. Були й наша родина та земляки-миргородці. Майже 5 годин тривав цей надзвичайний марафон, який побив усі наявні наразі досягнення.
ВЗ Що найбільше тривожить вас сьогодні як дитячого лікарястоматолога і як лікаря загалом?
— Те, що в нас називають реформою. Реформи потрібні й необхідні! Але це має бути наближення до кращих світових стандартів, удосконалення медицини, а не знищення, руйнація галузі, зокрема стоматології. На сьогодні в комунальних медичних закладах нашого району залишився один державний хірург-стоматолог, кілька терапевтів і я як дитячий фахівець… на 11 тис. дітей! 80% лікарів вищої категорії скоротили, дорогі стоматологічні установки демонтували й відправили у підвал, а людей — у Центр зайнятості, де лікарю-стоматологу пропонують… роботу зварювальником. І що дивує: зарплата останнього — 12 тис. грн, а лікаря — 4,2 тис. грн. Хіба це повага держави до професії лікаря, яку доводиться здобувати протягом багатьох років? Це, на мою думку, гірше, ніж вирубка виноградників у часи безалкогольного закону. І що робити лікарю з Миргорода високої кваліфікації, який 30 років відпрацював у бюджетній сфері? Їхати в Польщу на заробітки, бо найматися в райцентрі ні до кого? Це безглуздя!
Але я оптиміст і вірю в майбутнє України, ба навіть в одужання нашої медицини. Це мій принцип, моє кредо, моя позиція і… надія.
Ніна КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ»
Стаття дуже цікава.Молодець ! Так тримати! Пишаюся Вами і Вашою родиною, і дуже вдячна долі за те ,що вона звела мене з такими неймовірними та цікавими людьми.