Вже минуло три місяці відтоді, коли Китай повідомив Всесвітню організацію охорони здоров’я про загрозу з боку нового коронавірусу. Цей збудник, наразі відомий як SARS-CoV-2, спричиняючи інфекцію COVID-19, швидко поширився в місті Ухань та по всьому Китаю, а згодом захопив увесь світ. Й кожна країна наразі переживає серйозний гуманітарний виклик, та не всі однаково з цим справляються…
Реформи без результатів
Щодо України питань ніби немає: жодна система не витримає стільки «реформ», які проводяться по моделі «лєбєдь+рак+щука» та до того ж тривають довгі роки. Та, на диво, у ситуації епідемії зламалися навіть системи охорони здоров’я, побудовані «на західний манер».
Понад усе зараз критикують американську систему охорони здоров’я: надто пізно відреагували, мало проводиться тестів, не вистачає устаткування, брак персоналу тощо. Пардон, але цю систему охорони здоров’я світ і самі Штати критикують уже давно – передусім за захмарні ціни на ліки та програми страхування, які не покривають навіть тривіальні потреби пацієнтів. Й так само там проводяться (та ніяк не закінчаться) контроверсні реформи «Трамп проти Обами».
Попри те, що видатки (державні та приватні) на охорону здоров’я у США на душу населення найвищі у світі, ця країна відстає від інших у деяких аспектах, таких як очікувана тривалість життя і ефективність медичного страхування.
Проблема Європи
Схоже, європейським урядам теж доведеться переосмислити політику в галузі охорони здоров’я, що вони проводили протягом останніх десятиліть, передусім – стримати тенденцію до зменшення доступності медичної допомоги. Фахівці зазначають, що європейські системи охорони здоров’я у 2020 році «менш публічні», ніж вони були 30, а то й 10 років тому, й це сталося здебільшого через зменшення присутності державного сектору у системі охорони здоров’я, аби зробити останню «більш ефективною». Наслідком такого підходу стало повільне, але стабільне скорочення державних витрат на охорону здоров’я.
Дані Організації з економічного співробітництва та розвитку (OECD) показують, що з 1990 р. державні витрати на охорону здоров’я зменшились у більшості європейських країн. У деяких країнах Східної Європи це зниження навіть перевищило 30 відсотків. Ця тенденція зумовила різноманітні негативні наслідки, приміром, зниження ємності медзакладів, тобто зменшення кількості лікарняних ліжок.
Таблиця. Кількість ліжок у країнах ЄС на 1 000 населення: тенденція до зменшення (OECD Health Data 2019)
Трагедія полягає в тому, що в умовах кризи ці «зниклі» лікарняні ліжка були вкрай необхідні тяжким хворим.
Німеччина – як приклад і як виняток
Природно, чим краще підготовлені лікарні, тим більше життів можна врятувати в ситуації епідемії. Однак, і кількість пацієнтів має значення, адже коли медичні заклади захлинаються в потоці хворих, надавати допомогу важче. Передусім тому, що лікарі не встигають швидко відреагувати на зміни у стані пацієнта, госпіталізованого у відділення інтенсивної терапії. Секрет Німеччини – не тільки у якості підготовки медперсоналу, але й кількості ліжок, але про цей чинник буде мова трохи згодом. У цілому, вирішальне значення у реакції цієї країни на епідемію COVID-19 зіграли три фактори:
- кількість ліжок для інтенсивної терапії,
- достатня кількість захисного одягу,
- гарно підготовлений навчений персонал у відділеннях інтенсивної терапії.
Перший фактор – найкритичніший. В Італії до коронавірусної кризи значилося 5 000 ліжок, з тих пір їх стало дещо більше. В Британії – взагалі 4 100 ліжок. А в Німеччині їх близько 28 000, при цьому німці обіцяють подвоїти цю цифру вже в найближчому майбутньому. Крім того, там одразу були відкриті для «мирних» пацієнтів військові госпіталі. Тому рівень смертності в Німеччині був порівняно низький – на березень цей показник становив близько 0,4%. Й саме тому цю країну наводять як приклад, що варто наслідувати.
Надзвичайна ситуація – привід для переоцінки цінностей
Свого часу низка країн вибрала не західну, а «радянську» модель громадської охорони здоров’я. Ця модель не дуже популярна в розвинених країнах, але чудово працює в бідніших країнах. Одна з особливостей такої системи – принципово інша роль лікаря: робиться ставка на численний і дешевий, нехай і не дуже кваліфікований (у якійсь певній вузькій ніші), медичний персонал.
Дійсно, на Заході лікарі, навіть найменш визнаних спеціалізацій – це завжди висококваліфіковані фахівці, люди, престижні в соціуми, з високими зарплатами. Поєднання доходу і соціального статусу роблять фах лікаря привабливим для амбітної та інтелектуальної молоді.
А от у країнах, які колись скопіювали радянську модель, все інакше. Як нам усім прекрасно відомо, в радянській системі лікар за рівнем доходу – звичайна собі професія, незважаючи на кількість зусиль, які докладалися для її опанування. Навіть гірше, адже наші лікарі ще й усім винні – вони ж «давали клятву Гіппократа»! Проте якщо абстрагуватися, то у такого підходу до організації системи охорони здоров’я виникає один плюс: праця медичних фахівців дешева, отже їх, відповідно, у системі може бути дуже багато. Й якщо вважати, що у переважній більшості випадків основні загрози для життя людини середнього або помірно старшого віку становлять не якісь екзотичні хвороби , а «банальні» захворювання, то головним чинником у цьому контексті є швидкий доступ до медичних послуг. І «масова» соціалістична модель його безперебійно забезпечує.
Звісно, стара радянська модель охорони здоров’я має серйозні структурні недоліки, інша справа, що недоліки ці починають проявлятися тільки в заможних суспільствах. Подовження життя людей викликає й збільшення питомої ваги складних і резистентних захворювань, які можуть ефективно лікуватися тільки висококваліфікованими лікарями у медичних закладах з дороговартісним сучасним обладнанням.
Але коли суспільство потребує швидкої і масової реакції на загрозу, то систему охорони здоров’я, побудовану за соціалістичною моделлю, можна назвати ефективною. Особливо якщо порівнювати її не із системами заможних країн (на кшталт Німеччини чи Японії), а з охороною здоров’я країн приблизно з тим же рівнем ВВП на душу населення. Наприклад, якщо взяти одну із найбідніших країн світу, КНДР, то можна здивуватися, наскільки ефективно вони відреагували на виклик COVID-19. І причина ефективності системи охорони здоров’я Північної Кореї здебільшого в тому, як вона влаштована. Не випадково за кількістю лікарів на кожні 10 тисяч чоловік Північна Корея обігнала навіть США: за даними ВООЗ, в 2016 році в КНДР на 10 тисяч населення припадало 37 лікарів., а у США – 26.
Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
