Одяг лікаря, тобто медична форма як втілення ідентичності, заслуговує в історії медицини окремого розгляду. А висвітлити аспекти медичної практики, які в іншому випадку залишалися б невидимими, може допомогти нам теорія моди. Отже, у центрі уваги — одяг медиків, які рятують життя в операційній.
Від почуття власної гідності — до чистоти
Особливе значення для хірургії мали досягнення бактеріології. Науково обґрунтоване поняття чистоти повинно було враховувати ризик потрапляння у відкриті органи щойно виявлених мікроорганізмів, про небезпеку яких ще вчора ніхто навіть не здогадувався. (Мабуть, тому до початку ХХ століття хірургічні шапки, халати і рукавички здебільшого не використовували). Так важливою складовою хірургічних втручань стало зниження ризику післяопераційного інфікування, й на світ з’явилася концепція асептичної хірургії.
Тим не менше, асептиці передувало цілком зрозуміле прагнення до чистоти. Хірургія, перш ніж вона стала асептичною, завжди була чистою — а білий одяг був втіленням чистоти. І спочатку в білий колір переодяглося багато кваліфікованих хірургів, хоча інші їх колеги продовжували носити чорний — символ гідності, честі, високого статусу.
Та наприкінці позаминулого століття ідеологічний вектор змінився, й почуття власного достоїнства та гордості лікарів переважили інтереси і безпека пацієнтів. (Узагалі, історія медичної форми ілюструє спосіб, у який мода, тобто одяг, стає невід’ємною складовою комунікації: вона сприяє формуванню не лише довіри, а й авторитету та влади.) Хірурги були серед перших, хто переступив цей «поріг моди», і відтоді до суворого, але зловісного чорного повернення вже не було. Отже, сучасну медицину зробила білою саме хірургія.
Джерело «бентежних оптичних ілюзій»
А потім знову ж таки хірурги скасували білий одяг — з міркувань… медичної безпеки. По-перше, з розвитком науки ставало дедалі очевиднішим, що найсвітліший халат ніколи не буде достатньо чистим з мікробіологічної точки зору. По-друге, прагнення відбілити одяг якомога сильніше призвело до непередбачуваних наслідків яскравості.
Річ ще й у тім, що на кінець XIX сторіччя більшість операційних, принаймні на Заході, були електрифіковані — ці приміщення вже не потребували вікон і гасових ліхтарів, адже їх буквально заливало штучним світлом.
Комбінація яскравих вогнів і ще яскравіших білих халатів виявилася надто потужною. Блиск видавався нестерпним для людського зору, й коли хірург переводив погляд із закривавлених нутрощів пацієнта на біле тло, у його очах виникали зелені відблиски.
У 1914 році доктор Гаррі Шерман, хірург із Сан-Франциско, опублікував статтю, у якій назвав білий одяг своїх колег «джерелом бентежних оптичних ілюзій» і вказав на відблиски від білих стін, рушників, простирадл та інших аксесуарів в операційній кімнаті як на фактор ризику виникнення медичної помилки. У серії експериментів американський фахівець наглядно продемонстрував колегам, що традиційний білий колір надто яскравий для ювелірної роботи хірурга, і відблиски (особливо з новими системами освітлення) зменшували здатність лікаря розрізняти анатомічні особливості пацієнта.
Одяг для зцілення
Розібравши кольорове коло-схему, котра демонструє те, як пов’язані поміж собою кольори видимого спектра, Гаррі Шерман запропонував революційну інновацію, порекомендувавши медичному персоналу операційних змінити білий одяг на зелений, оскільки він доповнює червоний, тобто є його додатковим кольором. І це, на думку, Гаррі Шермана, забезпечувало необхідну для хірурга контрастність, чіткість, видимість деталей.
Власне, Гаррі Шерман просто звернув увагу колег на явище, із яким вони всі стикалися, але над яким просто не задумувалися: коли довго дивитися на щось червоне або рожеве, око стає до цих кольорів несприйнятливим — лікарю стає важче розрізняти нюанси людської анатомії. Якщо ж час від часу споглядати щось зелене, то очі залишаються доволі чутливими до відтінків червоного кольору. Доцільність власних порад він знову ж таки продемонстрував на ділі. Використовуючи ту саму теорію кольору, Гаррі Шерман створив власний відтінок зеленого, у який перефарбував свою операційну кімнату: зеленкуватими стали не тільки стіни з підлогою, а й простирадла, рушники, приладдя тощо. Він продемонстрував колегам, що їх зір за таких умов може «спиратися на деталі та структуру рани, не сперечаючись зі стороннім світлом».
Це переконало практикуючих хірургів, і згодом багато з них переодягнулися в зелене. Протягом наступних 10-20 років рекомендація поступово прижилася. Утім, на цю тему все-таки провели кілька наукових досліджень, які знову підтвердили: Гаррі Шерман мав рацію. Результати показали, що зелений не тільки підтримує гостроту зору хірурга після споглядання червоних і рожевих відтінків чи знижує відблиски — велика кількість зелених відтінків додає лікарям психологічного комфорту, даючи змогу очам відпочити від червоного кольору крові або внутрішніх органів пацієнта під час операції: мозок ніби протиставляє ці кольори однин одному.
Майже по Люшеру
Утім, найпотужнішого поштовху впровадженню холодних відтінків у формах медичних працівників надав Фабер Біррен, зовсім далека від медицини людина. Фабер Біррен працював у промисловості консультантом-колористом. Учорашній випускник Чиказького інституту мистецтв розгорнув у Нью-Йорку успішний консалтинговий бізнес: клієнтами його компанії стали армія і флот США, лікарні, школи, в’язниці, текстильні фабрики, а також промислові гіганти на кшталт General Motors.
За період з 1930 по 1970 рік Фабер Біррен буквально перефарбував інституційний та індустріальний ландшафти Сполучених Штатів! Щодо лікарень, то їм він запропонував унікальні серії гам із детальними рекомендаціями відносно відтінків, які могли б застосовуватися для приміщень з конкретним функціоналом, а також меблів і медичного устаткування.
Як згадують його сучасники, цей фахівець керувався двома основними принципами, доволі таки резонними й прагматичними. По-перше, яскраві кольори здатні стимулювати увагу до навколишнього середовища. По-друге, пастельні кольори можуть мінімізувати вплив навколишнього середовища як джерела інтересу глядача. Так, завдяки грі з кольором Фабер Біррен вдосконалював функціональність будь-яких предметів чи приміщень.
«Туманний» зелений колір, отриманий зі схем, розроблених ним для армії США, став одним з найпопулярніших відтінків, які застосовували виробники медичних інструментів, меблів, пристроїв тощо. «Зелений — один з найкращих відтінків. Він свіжий на вигляд і злегка пасивний за якістю», — писав Фабер Біррен у своїй першій книзі Color in Vision. Так завдяки цьому бізнесмену зелений колір став символом тогочасної лікарні, а не лише хірургічного відділення.
Американську моду швидко перейняли у сусідній Канаді. У 1945 році представник Канадської медичної асоціації заявив, що цей колір набув великого значення в психологічному лікуванні пацієнтів, оскільки він «сприяє заспокоєнню».
І лише згодом для пошиття хірургічного одягу почали використовувати також тканину синього кольору. За словами дослідників, на цей тренд сильно вплинула популярність телевізійних програм, у тому числі навчальних.
Утім, білий колір не здає своїх позицій у медичних закладах. Тут варто знову згадати цікавий зв’язок із символічною чистотою цього «кольору святості», що уособлює вже професійну чистоту й нове бачення професійної гідності чи навіть професійної ідентичності. Білий халат — це вже не гонор суворого джентльменського костюма, який носили лікарі в XIX столітті, це нова форма гідності фахівця, котрий викликає довіру до своєї персони відкритістю і чистотою — і жоден колір не транслює її так, як білий. Ось чому так важко виявилося вбити білий халат.
Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
