Примушувати не можна відпустити. Де поставити кому, вирішуючи питання розподілу випускників?

Примусовий розподіл випускників і обов’язкове відпрацювання тими, хто здобув освіту за державний кошт, трьох років у визначеному державою місці нині лишилися тільки в медичних вишах. У Міністерстві освіти та науки України вирішили, що подібна практика принижує людську й фахову гідність майбутніх лікарів, і розробили проект закону про її відміну. Чи не призведе це до кадрового колапсу, зокрема в сільській місцевості? Якими методами можна залучити молодих спеціалістів до роботи в сільських і районних лікарнях? 

Рівненщина

Володимир ЛУЦИК, начальник відділу кадрової та наукової роботи управління охорони здоров’я Рівненської ОДА

Так само не виправдовує себе і цільовий прийом у медичні виші сільської молоді, який, до речі, цього року вперше було відмінено. Адже, вступивши до вишу на таких умовах, випускники потім не хочуть повертатися та працювати в сільській місцевості, а шукають всілякі лазівки, щоб уникнути цього. До речі, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. №992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» дає їм змогу це робити за певних обставин, приміром, наявності інвалідності в самого випускника чи його батьків, одруження з військовослужбовцем тощо. Останніми роками це стало масовим явищем. То хіба вигідно державі готувати своїм коштом спеціалістів для роботи в сільській місцевості, якщо вони не бажають повернути їй «борг» трирічним відпрацюванням?

З іншого боку, ми розуміємо позицію МОЗ, яке підтримує систему державного розподілу медиків-випускників через ризик неукомплектування фахівцями сільських медичних закладів (сільських лікарських амбулаторій, районних і дільничних лікарень), адже без обов’язкових трьох років відпрацювання лікарі можуть взагалі не доїхати до села. Але в такий спосіб Міністерство перекладає на «плечі» місцевої влади запровадження так званих місцевих стимулів для сільських медпрацівників, як-то надання їм вигідних кредитів на житло, різних пільг, більшої зарплати. Як на мене, доречніше було б зробити це на рівні держави. Запровадити диференційовану оплату праці, дати сільському медику зарплату в півтора разу вищу, ніж у його колег із міста чи району, — і кращого стимулу годі й шукати.

Та якщо говорити про Рівненську область, то загроза дефіциту лікарів у сільській місцевості для нас уже не є критичною, бо останні чотири роки випускників медвишів направляли винятково на посади лікарів загальної практики-сімейної медицини, і ми майже укомплектували ними лікувальні заклади. Лише в селах кількох районів ще потрібні лікарі. Загалом же укомплектованість лікарськими кадрами сьогодні в нашій області сягає в середньому 82%, а офіційно підтверджена потреба лікувальних закладів у лікарях становить усього 63 фахівці.

Тож, з огляду на такий стан справ, вважаємо: варто вдосконалити порядок працевлаштування випуск­ників шляхом делегування окремих функцій МОЗ на місця, тобто надати право структурним підрозділам із питань охорони здоров’я обласних державних адміністрацій самостійно вирішувати, як добирати і розставляти кадри в галузі. А саме: розподіляючи випускників вищих медичних навчальних закладів, поповнювати кадри медзакладів не лише згідно з Планом праце­влаштування випускників ВМНЗ, завердженим МОЗ, а й відповідно до потреб регіону. Також варто надати регіонам можливість змінювати нап­равлення на роботу молодих спеціалістів без погодження з Міністерством, яке, своєю чергою, має взяти на себе лише контроль за ефективністю кадрової роботи, кадрового забезпечення та якістю надання медичної допомоги населенню відповідного регіону. Лист із такими пропозиціями управління охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації вже направило в МОЗ України.

Херсонщина

Віктор КОРОЛЕНКО, директор Департаменту охорони здоров’я Херсонської ОДА, Заслужений лікар України

75-80% інтернів, яких до нас нап­равляють, залишаються у Херсонській області. Ми намагаємося створити для них якомога комфортніші умови праці, адже молоді спеціалісти — наше майбутнє. Наші фахівці виїжджають на попередні розподіли в медичних вишах, під час яких подають заявки на спеціалістів певного профілю й особисто роз’яснюють випускникам їх перспективи в плані роботи, житла, зарплатні. Якщо випускники погоджуються, то їх розподіляють саме до нас.

До речі, умовами прийому до ВНЗ у 2016 році вступ за цільовим направленням уже не передбачений. Це, звичайно, нас не тішить, бо ми втратили ще одну гарантію того, що наша когорта лікарів поповниться молодими спеціалістами. А цього ми конче потребуємо, оскільки область забезпечена лікарями лише на 70%. Найбільше не вистачає «вузьких» професіоналів: кардіологів, педіат­рів. Особливо це відчувається з початком курортного сезону, коли кількість населення області номінально зростає в 5-8 разів. Нині знаходимо вихід, забираючи лікарів з інших лікарень і направляючи їх у курортні місця області.

Чернігівщина

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, заступник начальника відділу організаційної, аналітичної та кадрової роботи управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

Хоча я абсолютно не згодна з висловлюваннями деяких керівників, що розподіл передусім корисний самим молодим фахівцям, оскільки він гарантує новоспеченому лікарю перше робоче місце. Навпаки, зараз практично в усіх областях бракує лікарів, тож проблем із працевлаштуванням в інтернів не виникне. Наприклад, дефіцит лікарів спостерігається навіть в нашому обласному центрі, хоча укомплектованість кадрами тут завжди була на порядок вищою, ніж у сільській місцевості. Найбільший дефіцит кадрів традиційно відчуваємо за такими спеціальностями, як сімейна медицина, педіатрія, рентгенологія, анестезіологія, дитячі інфекційні хвороби. Тобто там, де треба тяжко працювати за невеличку заробітну плату.

Причому, ситуація, що склалася на Чернігівщині, — типова для областей, які не мають власного медичного вишу. У нас, натомість, — надлишок медичних сестер. В області функціонують два медичні коледжі та два медичні училища, які випускають надмірну кількість середнього медичного персоналу. І ось вам зворотний бік медалі — щорічно розмірковуємо, як нам працевлаштувати наших випускників.

Щодо молодих лікарів, то на сьогодні в лікувальних закладах області інтернатуру проходять 249 інтернів, із них 48 — за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина». У 2015 році інтернатуру закінчили 73 лікарі, з них у центральних районних лікарнях працюють 29, у сільських амбулаторіях — 12, у міських лікувальних закладах — 24, в обласних лікувальних закладах — 8. На початку 2016 року інтернатуру закінчили ще 10 лікарів, які зараз обіймають посади лікарів-психіатрів та лікарів-рентгенологів.

Цього року до нас повинні приїхати випускники із 14 медичних вишів: 104 особи, що навчалися за спеціальністю «Лікувальна справа», 52 педіатри, один стоматолог та 12 спеціалістів із медико-профілактичної справи. Що стосується останніх, то їх мали розподілити до СЕС, але, оскільки зараз служба перебуває в стадії реорганізації, вони працюватимуть у нашій системі лікарями-інфекціоністами та лікарями-рентгенологами.

Сподіваємося, що всі випускники стануть до роботи, хоча, як свідчить наша багаторічна практика, близько 20% з них не доїжджають до місця розподілу. Щодо інтернів, то тут теж відбувається значний відсів. Як правило, обов’язкові три роки відпрацьовують майже 75% випускників. Звичайно, є різні життєві ситуації: вийшла заміж, народила дитину, пішов служити в армію за контрактом тощо. Але головний чинник плинності кадрів — погані соціально-побутові умови, зокрема відсутність житла та неможливість професійного зростання.

Тож там, де головні лікарі цент­ральних районних лікарень, центрів ПМСД працюють над проблемою покращення соціально-побутових умов, де створений достойний рівень організації надання медичної допомоги (а для лікаря, тим більше молодого, важливі не тільки умови проживання, а й те, наскільки цікаво йому працювати, чи може він підвищувати свій професійний рівень), не виникає проблем із забезпеченістю кадрами. Яскравий приклад — Бобровицька центральна районна лікарня, куди протягом останніх 4-5 років із задоволенням їде працювати молодь. Зараз там створений молодий потужний колектив справж­ніх професіоналів.

Дуже серйозно працюють над проб­лемою закріплення кадрів у Менській центральній районній лікарні. Головний лікар закладу сприяє професійному становленню молодих лікарів, приділяє увагу покращенню соціально-побутових умов своїх підлеглих. Наприклад, цьогоріч у Мені для лікарів було побудовано чотириквартирний будинок. Саме через гарні умови деякі лікарі вирішили переїхати із Чернігова до Мени. Цікавий досвід започаткували громади Корюківського та Куликівського районів, які за власний кошт вчать у медичних вишах майбутніх лікарів для своїх медичних закладів. Крім того, громади сіл, селищ, міст беруть активну участь у придбанні обладнання для амбулаторій і центрів ПМСД. Яскравий приклад тому — нещодавнє прид­бання автомобіля для сільської амбулаторії громадою села Киїнка (Чернігівський район).

Для покращення кадрової ситуації в медичній галузі в усіх районах області затверджені районні прог­рами «місцевих стимулів», якими передбачено забезпечення житлом, земельними ділянками, надання пільгових кредитів, навчання у вищих навчальних закладах за рахунок місцевих бюджетів, «місцеві» надбавки до заробітної плати, пільговий проїзд для сімейних, дільничних лікарів і лікарів-педіатрів тощо. Протягом останніх п’яти років житлом забезпечені 32 медичних працівники, 22 з яких — молоді спеціалісти. Найкраще це питання вирішується в Бобровицькому, Корюківському, Ічнянському та Город­нянському районах, де щороку виділяються квартири працівникам сфери охорони здоров’я. Працюють у цьому напрямку й інші райони. Так, нещодавно в Носівському районі було придбано дві квартири для лікарів, минулого року в Талаївському районі громада купила квартиру для родини молодих лікарів тощо. У 2015 році для медичних працівників первинної ланки (яких найбільше бракує в області) за кош­ти місцевих бюджетів було придбано 4 квартири, для забезпечення пільгового проїзду виділені кошти у сумі 1,9 тис. грн, надані місцеві надбавки до заробітної плати на суму 269 тис. грн. Але зазвичай через постійне недофінансування програми «не допрацьовують». Так, наприклад, на сьогодні в черзі на житло стоять 182 лікарі, із яких 69 — молоді спеціалісти. І це тільки офіційна статистика, насправді лікарів, які потребують покращення житлових умов, набагато більше.

Тож для заохочення молодих спеціалістів працювати в області за фахом передусім необхідно подумати про забезпечення їх службовим житлом із подальшим правом набуття власності або ж про надання можливості отримати довготривалий кредит на пільгових умовах на придбання чи будівництво житла та купівлю автотранспорту. Особливо це стосується сільської місцевості, куди вкрай неохоче їде молодь. Вважаю, що в систему «місцевих стимулів» необхідно також включати оснащення робочого місця відповідно до табеля оснащеності та створення умов щодо доступності регулярного підвищення професійного рівня медичних працівників, у тому числі за рахунок дистанційних форм навчання.

Сподіваюся, що після проведення децентралізації, громади зможуть успішно вирішити всі ці питання.

Черкащина

Вардан АЙРАПЕТЯН, головний лікар Звенигородської ЦРЛ Черкаської області

Ті ж, кому не вдалося уникнути відробітку в районній чи сільській лікарні, відпрацьовують три роки за направленням і все одно їдуть шукати кращого робочого місця. При цьому чимало таких випускників особливо не переймаються своєю роботою і не викладаються на повну. Такий розподіл не дає користі ані молодим медикам, ані медичним установам, ані державі. Тому в цьому питанні я прихильник демократичної політики. Надайте випускнику робоче місце за тією спеціальністю, за якою він має бажання працювати. Тоді він не витрачатиме даремно шість років життя на непотрібну йому кваліфікацію (3 роки інтернатури й 3 роки відробітку), щоб потім знову перекваліфіковуватися. Медустанови теж витрачають час на навчання випускника, чекають, поки він оволодіє практичними навичками, а в результаті часто спеціаліста лікарня так і не отримує.

Сьогодні державний розподіл не вирішує кадрової проблеми в медицині. За останні кілька років до Звенигородської ЦРЛ не направили жодного молодого спеціаліста, дарма що в нашому закладі працює чимало фахівців передпенсійного та пенсійного віку. Таке враження, що Міністерство охорони здоров’я поставило за мету знищити вторинну ланку: зовсім немає молодих кадрів, катастрофічна проблема з вузькопрофільними спеціалістами. Ми вже три роки просимо направити до нас невролога, гінеколога та анестезіолога, але результату немає.

Самим же залучити спеціалістів на сьогодні також важко. Ті, хто вчився за контрактом, категорично відмовляються їхати в село, мовляв, вони витрачали кошти на навчання не для того, щоб у селі працювати. Усіх, хто навчається на бюджеті, направляють у сімейну медицину. Хтось аналізував, чи потрібна така кількість сімейних лікарів, яку нині випускають вищі медичні навчальні заклади? На сьогодні в районі вкрай потрібні 3 гінекологи, 3 анестезіологи, невролог і 10 дільничних лікарів. Це при тому, що Звенигородський район забезпечений кадрами найкраще в області.

Сільська медицина обділена молодими кадрами. У міста обласного значення, такі як Умань, Біла Церква, молодого спеціаліста ще якось можна «заманити». А що робити таким райцентрам, як Звенигородка, Катеринопіль, Лисянка? Грошей для заохочення молодих медиків у нас немає, із забезпеченням житлом — теж проблема. Зарплата молодого спеціаліста мізерна — 1,5 тис. грн. Як за таких умов прожити молодій сім’ї? Такі гроші в нас отримує санітарка, і коли вона неякісно помиє підлогу, то нічого не станеться, а якщо молодий лікар неякісно полікує пацієнта? Тому дайте людям свободу вибору спеціалізації та робочого місця. В ідеалі, випускники ВНЗ повинні мати змогу заздалегідь ознайомитися з повним переліком вакансій в усіх регіонах країни, умовами праці та подати заявку відповідно до власних побажань.

Чи вирішить кадрову проблему на Черкащині відкриття філії Луганського медичного університету? Ні, не вирішить. Можна хоч у кожному місті відкрити по університету — нічого від цього не зміниться. Такої кількості медичних навчальних зак­ладів, як в Україні, немає в жодній державі. У нас кожен інститут став університетом і добре розуміє, на чому він може заробити гроші. Вони відкривають факультети, які дають гроші, і не переймаються, чи є база для навчання таких спеціалістів (адже навчальний заклад — це не лише стіни і підручники, це передусім школа викладачів, школа професури), чи є потреба в таких кадрах?

Для вирішення кадрової проблеми сільської медицини необхідно створювати не університети, а нормальні умови роботи для молодого спеціаліста, забезпечити йому достойний рівень оплати праці. У жодній країні світу лікар не має преференцій залежно від місця його роботи. І міський, і сільський лікар отримують високу зарплату. Жоден лікар у Європі, на яку нас рівняють, навіть розмовляти не захотів би за ті гроші, що отримує наш молодий спеціаліст. А наш сільський лікар змушений працювати за мізерні кошти і після прийому обробляти город, аби прогодувати сім’ю. А так не має бути.

Запоріжжя

Руслана САВЧЕНКО, заступник начальника управління — начальник відділу кадрів і спецроботи управління кадрового та фінансового забезпечення Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА

Але, на жаль, багато лікарів, відпрацювавши 3 роки, не залишаються в сільських закладах охорони здоров’я, зокрема через низьку заробітну плату, незабезпеченість житлом, складні побутові умови та інше. Отримавши певний досвід роботи і практику, лікар їде від нас, а сільським мешканцям за медичною допомогою доводиться знову звертатися до центральних лікарень, які часто розташовані на значній відстані.

Ми намагаємося вирішувати цю проблему. Так, з 2012 року в сільських районах Запорізької області діють регіональні програми підготовки медичних працівників і поліпшення їх соціального захисту, якими передбачені «місцеві стимули»: заходи щодо створення належних умов для роботи та проживання медичних працівників. Мотивацією для залучення лікарів у заклади охорони здоров’я сільської місцевості, безумовно, є надбавки до заробітної плати. Програмами 12 районів передбачено навчання студентів на підставі угоди між райдержадміністрацією та студентом і Запорізьким державним медичним університетом за рахунок коштів місцевих бюджетів. У 14 районах за бюджетні кошти проводяться щеплення груп ризику медичних працівників проти грипу, у 17 районах — страхування на випадок захворювання на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Програмами 17 районів передбачено придбання житла для медичних працівників, зокрема торік його отримали четверо лікарів.

На жаль, цих заходів украй недостатньо, проблему потрібно вирішувати на державному рівні. Розпочати, на мою думку, слід із підвищення заробітної плати медичним працівникам до рівня середньої в промисловості, тобто, щонайменше, вдвічі, та прийняття національної програми забезпечення молодих спеціалістів пільговим житлом. Крім того, важливу роль відіграють й умови праці: укомплектованість лікарень санітарним транспортом, медичним обладнанням, приладами для діаг­ностики, ліками тощо.

Закарпаття

Володимир МАРКОВИЧ, директор Департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА

Сподіваюся, що в ході адмініст­ративної реформи, з утворенням громад, нових адміністративних одиниць мають відбутися зміни й у системі охорони здоров’я, бо вся відповідальність за залучення лікарів лежатиме на громадах. Тож вони повинні розробляти місцеві програми, у першу чергу із забезпечення житлом лікарів і належною апаратурою — лікарень. Звісно, треба вирішувати й проблему з підвищенням рівня зарплати медичних працівників.

Сумщина

Сергій БУТЕНКО, начальник управління охорони здоров’я Сумської ОДА

Кожного року держава замовляє навчальному закладу підготовку тих фахівців, яких не вистачає. У такий спосіб область забезпечує потребу в лікарях, бо в нас дуже відчутний дефіцит кадрів. Насамперед тому, що в галузі багато медиків передпенсійного віку. Крім того, певна кількість спеціалістів виїжджає за кордон або в інші регіони України.

Аби повністю вирішити проблему дефіциту лікарів, Сумщині ще потрібно 1700 спеціалістів. Тож із кожним роком область нарощує державне замовлення. Якщо у 2013 році Медичний інститут закінчили 47 осіб, які навчалися за державним замовленням, то у 2014 році їх кількість зросла вже до 72, а в 2015-му — до 75. Цього ж року планується випустити 100 лікарів, які навчалися за кошти держави, у 2017 році — 106.

Відповідно до порядку працевлаш­тування випускників вищих нав­чальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, усі вони їдуть працювати в ті населені пункти, де гострою є проб­лема кадрів.

На мою думку, відпрацювання поки що — єдиний механізм забезпечення лікарями первинної ланки в сільській місцевості, віддалених райцентрах. Адже не секрет, що молоді спеціалісти, а особливо ті, хто навчався за власні кошти, не хочуть їхати на периферію, оскільки там через катастрофічне недофінансування галузі немає належних умов ані для їх роботи, ані для життя. Більше того, лікарі, особливо в сільській місцевості, не забезпечені необхідним обладнанням для надання медичної допомоги. На жаль, в їх арсеналі, як правило, тільки тонометр і мінімальний набір медикаментів. А вони ж — на передовій у боротьбі за здоров’я населення.

Звісно, нарівні з відпрацюванням необхідно піднімати престижність професії медика. Сьогодні керівництво Сумської області та місцеві органи самоврядування намагаються створити необхідні умови, аби молоді фахівці хоча б кілька років пропрацювали на периферії. На Сумщині практично всі райони прийняли та затвердили програми зі стимулювання медичних працівників до роботи в районних центрах і селах. Проте в умовах обмеженого фінансування вони не завжди дієві. Приміром, минулого року медичним працівникам не виділено жодного квадратного метра житлової площі, а до цього — одну-дві квартири на рік. Лише у 2016 році Сумщині нарешті вдалося зламати цю традицію. У Кролевці вперше за 15 років медики отримали 12 квартир, переважна більшість яких дісталася молодим спеціалістам. Крім того, у нас є райони, що сьогодні виділяють медичним працівникам земельні ділянки або, у разі наявності фінансових ресурсів, виплачують додаткові до заробітної плати кошти.

Та попри все це ми вважаємо, що розподіл медичних працівників необхідний, адже завдяки йому випускник отримує перше гарантоване робоче місце, де має змогу «набити руку» і стати згодом професіоналом. Якщо ж відмінити його, то головні лікарі самостійно визначатимуть, кого брати на роботу. Звісно, вони віддаватимуть перевагу досвідченим, кваліфікованим працівникам, яких не треба навчати.

Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Тетяна БОЙКО (м. Херсон), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Інна ХІМІЧУК (м. Черкаси), Олена ПЕТРЕНКО (м. Запоріжжя), Віктор ЛАЗОРИК (м. Ужгород),  Катерина СПІВАК (м. Суми), спеціально для «ВЗ»