Попри те що реформа медицини передбачає чимало ноу-хау, молодим спеціалістам досі де-факто доводиться маневрувати між старими й новими підходами. Чи не найважче сімейним лікарям, які, обслуговуючи щодня по 20-30 пацієнтів різного віку і з різними недугами, змушені ходити по лезу ножа, підбираючи нові ліки й методи лікування, але дотримуючись старих протоколів. Як зберегти баланс?
ВЗ Ви наймолодший лікар вашого закладу, однак один із найпопулярніших серед пацієнтів. Як вам це вдалося?
Юлія ЗАГНИБІДА, сімейний лікар КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Вінниці»У наш медичний заклад прийшла у 2012 році — саме тоді Вінниччина долучилася до пілотного проекту з реформування первинної ланки. Отримала дільницю, ставку й понад 1000 пацієнтів. Багато хто з одногрупників не розумів мого вчинку. Молоді лікарі не хочуть іти в сімейну медицину, бо важко бути «універсальним солдатом» і поєднувати в одній особі педіатра, терапевта й геронтолога, адже в немовлят і осіб літнього віку або геть різні захворювання, або перебігають вони по-різному. Але в цьому й унікальність сімейного лікаря — зараз 60-65% моїх пацієнтів розпочинають і завершують своє лікування в нашому центрі.
ВЗ Зі скількома пацієнтами ви вже підписали договори? Як відбувався процес укладання декларацій? Конкуренцію з боку досвідченіших і старших лікарів відчували?
— Я маю тільки 6 років стажу. Коли кампанія з вибору лікаря стартувала, було страшно, хоча в душі відчувала, що мої пацієнти мене не залишать. Але перші 3 місяці зверталися люди переважно з інших дільниць. Я однією з перших набрала 1000 пацієнтів. Старші лікарі, мої наставники, казали, що я їх «взула», обігнала, однак я хвилювалася: а де ж ті, хто живе на моїй дільниці? Лише з початком профілактичних оглядів дітей перед школою з’ясувалося: люди думали, буцімто вони автоматично залишаються у свого лікаря. Тепер маю на обслуговуванні понад 1,6 тис. пацієнтів, третина з яких — діти.
За 7 місяців цього року 263,6 тис. вінничан підписали декларації із сімейними лікарями, тобто 70,5% від загальної кількості жителів міста, і на сьогодні це найкращий показник в Україні. У нашому центрі кожен сімейний лікар у середньому уклав договори з понад 1 тис. пацієнтів, є й такі, які мають максимальне навантаження у 1,8 тис. А вести стількох пацієнтів важко, бо сімейний лікар мусить працювати 24 години 7 днів на тиждень. Це найвідповідальніша медична професія, котра передбачає виконання різнопланових завдань, зокрема спостереження за станом здоров’я пацієнта, діагностику та лікування найпоширеніших хвороб, супровід пацієнтів із хронічними захворюваннями, надання невідкладної допомоги, проведення профілактики тощо. Дехто думає, що сімейний лікар «відсидів» прийом і йде додому, але справжній спеціаліст постійно на зв’язку із хворими. Добре, що зараз є різноманітні гаджети, які дають змогу надіслати фото, відео, поспілкуватися, у тому числі завдяки відеозв’язку, — усе це я активно використовую. Відеоконсультації буває достатньо, аби зрозуміти, що відбувається з пацієнтом. Захворіла дитина — мама мені телефонує, якщо я веду прийом і є вільне віконечко в графіку, пропоную прийти до лікарні, коли в дитини висока температура, прошу описати симптоми, показати малюка по відео, щоб я могла оцінити його стан. Коли ситуація некритична, раджу дочекатися мого візиту, в іншому разі рекомендую викликати фахівців невідкладної або швидкої допомоги. Зараз на первинній ланці планують скасувати виклики лікаря додому, але я своїх пацієнтів не залишу, бо доліковувати все одно доведеться мені, то ліпше одразу бути в курсі.
Я вже досить добре вивчила всіх своїх пацієнтів, і великий плюс у тому, що переважно обслуговую родини: дідуся, бабусю, маму, тата й дітей. Робота з ними дає змогу отримати більше інформації про всіх членів сім’ї й, відповідно, досягти кращого результату в лікуванні та профілактиці. Моїм колегам, яким довелося перекваліфіковуватися з педіатрів, складніше адаптуватися до такого режиму роботи, але вони незамінні, коли треба проконсультуватися щодо немовлят. Коли один лікар обслуговує сім’ю, це важливо насамперед для здоров’я дітей, бо вдається спрацювати на випередження — запобігти розвитку певної патології в малюків. Якщо, наприклад, у когось із батьків бронхіальна астма, то ця недуга може проявитися і в дитини, а отже, вона потребує ретельнішого спостереження при ГРВІ.
Узагалі ж слід віддати належне нинішній реформі, бо вона дещо систематизувала нашу роботу. Крім того, пацієнти, які підписали декларації, тепер частіше приходять на профілактичні огляди. А це дає змогу контролювати їх здоров’я. Тим паче, що в нашому центрі ПМСД є все необхідне для проведення обстежень і лікування.
ВЗ Тобто пацієнти в одному місці можуть отримати весь спектр медичних послуг?
— Майже весь! Вінниці пощастило опинитися в пілотному проекті реформи, бо тоді первинка міста отримала значні фінансові вливання. Наш центр утворився за рахунок об’єднання міських поліклінік №3 і №1. На початку 2012 року в центрі працювало 140 лікарів, із яких 33 дільничні терапевти, 20 педіатрів і 9 лікарів загальної практики-сімейної медицини, а також 236 представників середнього медичного персоналу. Усього за штатним розписом — 466 посад. Нині в закладі медиків менше: 63 лікарі (із них 4 терапевти, 60 лікарів загальної практики-сімейної медицини та 6 педіатрів) і 147 представників середнього медичного персоналу. Функціонує центр як самостійна одиниця, обслуговуємо 93 тис. населення. У структурі закладу є пункт надання невідкладної допомоги, 7 амбулаторій ЗПСМ, крім того, наші пацієнти мають змогу отримати широкий спектр лабораторних і рентгенологічних досліджень, а за потреби — й консультації хірурга, травматолога, офтальмолога, отоларинголога. При центрі діють денний стаціонар, кабінет ультразвукової діагностики та фізіотерапевтичний кабінет.
Кожен кабінет обладнаний комп’ютером, адже у Вінниці давно користуються електронними медичними картками пацієнтів. Заповнює всі документи медсестра. І тут є один неприємний нюанс: МОЗ декларує, що з кожним сімейним лікарем, який обслуговує 1,5 тис. населення й більше, мають працювати 2 медсестри. Одна допомагала б на дільниці, а інша оформлювала документи. Але все не так. Виходить, що багато паперової роботи лягає на плечі лікарів, оскільки медсестри просто фізично не встигають її виконувати. Це проблема всіх лікувально-профілактичних закладів. Середній і молодший медичний персонал часто не витримує такого навантаження. Напевно, саме тому в нас нині значна еміграція медиків. Серед сімейних лікарів такого явища практично немає, бо отримуємо достойну зарплатню. Але «вузьких» спеціалістів і кваліфікованих медсестер іноземні роботодавці переманюють високими зарплатами й безкоштовним житлом. Молоді спеціалісти не хочуть працювати за копійки і чекати на «подяки» від пацієнтів, щоб потім їх зневажливо називали «хабарниками». Тому багато хто йде в приватну медицину або стає представником фармацевтичних компаній. Професійність і відповідальність лікаря мають цінувати не лише пацієнти, а й держава, тоді сімейна медицина розвиватиметься.
ВЗ Щоб бути професіоналом своєї справи, слід постійно вчитися. Для сучасного лікаря це особливо актуально. Чи вдається знаходити час на самовдосконалення?
— Учитися доводиться постійно, оскільки змінюються підходи до діагностики та лікування, з’являються нові препарати, прийоми і протоколи. Відставати не можна, бо потім не наздоженеш. Тому участь у науково-практичних конференціях, майстер-класах, медичних школах конче необхідна, і я намагаюся знайти час для цього. Півроку тому мені випала нагода пройти курси з підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки від Британського медичного журналу BMJ. Це було дистанційне навчання, заняття готували міжнародні експерти, а аналізували українські клініцисти. Велося воно англійською мовою, але для україномовного користувача були субтитри. Програма виявилася особливо корисною з точки зору клініки, адже нині ми стикаємося з величезним масивом інформації, тож із кожним днем усе важче підтримувати теоретичні й практичні знання на належному рівні. Такі онлайн-курси забезпечують лікарям швидкий і простий доступ до найновішої інформації, що допомагає під час встановлення діагнозу або прийняття рішень про лікування пацієнтів. Так, іноземні протоколи діагностики та лікування дещо дисонують із нашими, але допомагають прийняти правильне рішення.
Важливо, щоб молоді спеціалісти мали можливість навчатися, й могли це робити безкоштовно для себе (мої курси оплатила міська рада). Ще краще було б стажуватися в інших закладах, за можливості — за кордоном, бо це дасть змогу критично подивитися на свою роботу й поліпшити її. Лікар, зокрема сімейний, не повинен «сидіти на ставці» й не напружуватися зайвий раз. У нас у всіх родини, але мої чоловік і синочок звикли, що мама з телефоном не розлучається навіть уночі, бо за ці роки я пересвідчилася, наскільки потрібна людям… Можливо, де-інде в мене все склалося б по-іншому, але у Вінниці комфортно не лише жити, а й працювати.
ВЗ У чому ж проявляється цей комфорт?
— У нас гарні умови праці, зокрема маємо потужну матеріально-технічну базу в усіх лікувально-профілактичних закладах. Програми МОЗ з реімбурсації працюють, як годинник. Окрім цього, у місті вже третій рік діє програма «Стоп грип», завдяки якій діти з інвалідністю та позбавлені батьківського пік-лування можуть отримати безкоштовне щеплення, а всі інші вінничани — придбати вакцину лише за півціни. У межах програми ми отримали швидкі тести для розпізнавання вірусів грипу, противірусні й симптоматичні засоби. Під руками маємо тонометри, глюкометри, кардіографи. Ми відчуваємо, що про нас, лікарів первинки, дбають і створюють належні умови для праці, а це дуже важливо.
От якби лишень іще вінничани дбали про своє здоров’я! Я часто кажу своїм пацієнтам, що їх здоров’я лише на 10% залежить від лікаря, решта 90% — це здоровий спосіб життя, щаслива сім’я, благополуччя в суспільстві. Але наші люди не вміють дбати про себе, до лікаря звертаються, коли припече, й тоді для лікування доводиться застосовувати весь «арсенал». Тому постійно нагадую своїм підопічним про профілактичні огляди. Ходимо з медсестрою по дворах, навіть вивішуємо списки тих, хто не з’явився, — дисциплінуємо, одним словом.
Люди не звикли нести відповідальність за своє здоров’я, тому й зринають час від часу звинувачення в непрофесійності лікарів. Завдання лікаря — розповісти про проблеми та шляхи їх вирішення, а відповідає за прийняття рішення сам пацієнт. У цьому аспекті я покладаю великі надії на страхову медицину. Нині лише 5-7% моїх підопічних користуються послугами страхових компаній, це передусім працівники підприємств, на яких страхують увесь колектив. Але переваги страхової медицини вже помітні, особливо у випадках із травмами. Тому сподіваюся, що медична реформа не завершиться змінами лише на первинці.
Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»
