Як утамувати «кадровий голод»?

Можна перелічити безліч причин, які спонукають молодь обирати лікарську спеціальність. Тих же, що відбивають охоту працювати за фахом, менше, але саме вони спричиняють «кадровий голод», утамувати який подекуди немає змоги. Як вирішують проблему дефіциту кадрів на вторинній та третинній ланках охорони здоров’я в регіонах і що має зробити для вирішення цього питання держава?

Буковина

Юрій ЛЕСЮК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

Натомість є проблеми на Кельменеччині: тут зайнято лише 77,5% посад. У Кельменецькій ЦРЛ не вистачає реаніматологів, терапевта, рентгенолога. Медики насправді дуже неохоче їдуть на роботу в цей віддалений район. Головна причина — значна відстань до обласного центру та неналежне матеріальне забезпечення. Нині в цій лікарні переважно працюють пенсіонери, хоча закінчують інтернатуру 3 молодих лікарів, які, сподіваюся, продовжать роботу саме тут.

Кілька років тому в іще одному віддаленому районі нашої області назустріч медикам пішла місцева влада: молодий хірург переїхав із Кельменецького до Сокирянського району, тому що там йому надали житло. Власне, саме вирішення житлового питання — те, чого найбільше потребують молоді лікарі. Частково цю проблему вдається розв’язати за рахунок повернення випускників медичних вишів у той район, звідки вони родом.

На жаль, жодної регіональної програми стимулювання медиків вторинної та третинної ланок на кшталт доплат до заробітної плати з місцевих бюджетів, забезпечення житлом, пільгових кредитів у нас немає. Проблема банальна — в обласному бюджеті на це бракує коштів. У 2013 році у зв’язку з реалізацією Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільст­во, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» був складений Національний план дій, який передбачав розробку і впровадження програми «Місцеві стимули» для медиків. Проте вона фінансувалася недостатньо.

У проблемі кадрового забезпечення медичної галузі бачу кілька складових. Передусім потрібно змінити механізм її фінансування — перший крок у цьому напрямку вже зроб­лений із початком реформування первинної ланки. Принцип «Гроші йдуть за пацієнтом» має нарешті вирішити проблему оплати праці лікарів, аби не було так, як колись: випускник медичного вишу приїжджає працювати лікарем у село, кілька годин веде прийом пацієнтів, а далі займається господарством, аби вижити. Лікарі повинні отримувати достойну зарплатню, інакше галузь охорони здоров’я приречена.

Другий аспект — зміцнення матеріально-технічної та нормативної бази лікувальних закладів. Верховною Радою України у листопаді 2017 року прийнято Закон «Про підвищення дос­тупності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості». Відповідно до нього для Чернівецької області було виділено 157 млн грн на розвиток трьох напрямків у медицині: інфраструктури, транспорту та послуг зв’язку (інтернет). Така фінансова підтримка сільської медицини дасть змогу підвищити якість надання послуг і стимулюватиме роботу лікарів.

Чернігівщина

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, начальник відділу управління медичними кадрами та зверненнями громадян управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

Дуже гострим, зокрема, є питання укомплектування лікарськими кадрами медичних закладів вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги, особливо це стосується центральних районних лікарень. На сьогодні на 2643 лікарські посади в закладах вторинної ланки маємо 1957 лікарів, що становить 74,3% від потреби. Звичайно, частину посад закрили шляхом сумісництва, але, на жаль, не всі — 305 досі вакантні. Трохи краща ситуація у закладах третинного рівня, де з 984 чинних посад не укомплектовано лише 111. Але і там забезпечення фахівцями частково відбувається за рахунок сумісництва, адже фактично працюють 738 лікарів, що становить 75% від потреби.

Найбільший дефіцит кадрів —серед анестезіологів: спеціалістів цього профілю бракує навіть в обласному центрі, не кажучи вже про ЦРЛ. У деяких районних лікарнях уже декілька років поспіль через відсутність анестезіологів не можуть проводити операційні втручання. На сьогодні у закладах вторинної ланки працюють 89 лікарів-анестезіологів за наявності 148 посад, третинного — 49 спеціалістів на 68 посадах. Недоукомплектована кадрами й хірургічна ланка — майже в усіх районах не вистачає фахівців цього профілю. У закладах вторинного рівня на 177 посад усього 121 лікар, на третинному на 36 посад — 28.

Традиційно відчуваємо нестачу фахівців за такими спеціальностями, як педіатрія, рентгенологія, інфекційні хвороби. Бракує лікарів-ендокринологів, фтизіатрів, психіатрів, патологоанатомів та лікарів-лаборантів. Ситуація, що склалася на Чернігівщині, — типова для областей, які не мають власного медичного вишу. Утім, ми добре забезпечені середнім медичним персоналом — в області працюють 2 медичні коледжі та 2 медучилища.

Головний чинник браку кадрів і їх плинності — погані соціально-побутові умови, зокрема відсутність житла та неможливість професійного зростання лікарів. Тож там, де головні лікарі ЦРЛ, голови РДА та ОТГ працюють над проблемою поліпшення соціально-побутових умов, де достойний рівень організації надання медичної допомоги (а для лікаря, тим більше молодого, важливі не тільки умови проживання, але й те, наскільки цікаво йому працювати, чи може він підвищувати свій професійний рівень тощо), не виникає кадрових проблем.

З метою вирішення означеної ситуації у медичній галузі в усіх районах області в 2012-2013 роках були затверджені програми місцевих стимулів, якими передбачалося забезпечення житлом, земельними ділянками, надання пільгових кредитів, навчання у вишах коштом місцевих бюджетів, надбавки до заробітної плати тощо. У багатьох з них програма подовжена на 2018-2020 роки, але в різних районах вона працює з різною ефективністю. Цікавий досвід започаткували громади Корюківського та Куликівського районів, які за власний кошт навчають у медичних вишах майбутніх фахівців для своїх лікувальних зак­ладів. Преміювання лікарів та інших медичних працівників за рахунок місцевих кош­тів відбувається зазвичай наприкінці року за умови їх наявності, тобто не завжди й не всюди. Так, минулого року за програмою місцевих стимулів премії отримали лише лікарі первинної ланки Деснянського центру ПМСД та Семенівської ЗПСМ.

Протягом останніх трьох років житлом забезпечено 43 медичні працівники закладів вторинного та третинного рівнів, 34 з яких — лікарі. Найкраще це питання вирішується в Корюківському, Менському, Бобровицькому, Ічнянському, Талалаївському, Семенівському та Новогород-Сіверському районах, де майже щороку медикам виділяються квартири. Наприклад, торік Корюківська центральна районна лікарня за підтримки райдержадміністрації та районної ради придбала 4 квартири для молодих лікарів. У Менському районі позаминулого року за державний кошт було збудовано чотириквартирний двоповерховий будинок, де дві квартири отримали лікарі — молоді спеціалісти. Працюють у цьому напрямку й інші райони, зокрема торік для забезпечення житлом лікарів ЦРЛ придбано будинки в Сосниці, Ічні, Носівці, за програмою місцевих стимулів у Срібному купили квартиру для лікаря-терапевта ЦРЛ, також отримали окремі однокімнатні квартири лікарі Новгород-Сіверської ЦРЛ, Семенівської ЦРЛ та Ніжинської міської лікарні.

Сновська районна державна адміністрація зараз запрошує молодих спеціалістів, пропонуючи двокімнатну квартиру в центрі міста. Готові надати квартири анестезіологу та хірургу в Городні, у Талалаївці на молодих лікарів теж чекають. Тобто райони розуміють важливість проблеми та заявляють, що придбають квартири за умови прибуття до них молодих спеціалістів. Але зазвичай через постійне недофінансування програми «недопрацьовують». Так, наприклад, на сьогодні в черзі на житло стоять 154 лікарі вторинної та третинної ланок, із яких 54 — молоді спеціалісти. І це тільки офіційна статистика, насправді лікарів, які потребують покращення житлових умов, набагато більше.

Вважаю, що до програми місцевих стимулів необхідно також включати оснащення робочого місця відповідно до Табеля оснащеності та створення умов для регулярного підвищення професійного рівня медичних працівників, у тому числі за допомогою дистанційних форм навчання. Аби вирішити проблему «кадрового голоду», треба створювати належні умови праці, дієву систему матеріального заохочення лікарів і забезпечувати можливість реалізуватися в професії, а також підвищувати престиж лікарської праці на рівні як держави, так і місцевих громад.

Вінниччина

Василь ЖЕЛЕЗНЯК, начальник КУ «Вінницький обласний медико-статистичний інформаційно-аналітичний центр»

Реально ж сьогодні вторинці не вистачає близько 6-7% лікарів від загальної кількості, яка мала б бути. Найбільше бракує анестезіологів-реаніматологів — 15 посад. Це, начебто, на перший погляд, велика цифра, але якщо взяти лікарні у 27 районах області й місті Він­ниця (а їх 35) та врахувати, що то в основному вакансії на півставки, — проблема щезає. Бо в кожному закладі, де обов’язково передбачений анестезіолог, він є, а от тих чверть чи півставки доводиться перекривати цими самими лікарями, які просто мають трохи більше навантаження і відповідно більше заробляють. Є вимога, що там, де в лікарнях надається цілодобова реанімаційна допомога, має бути 4,75 ставки лікарів. Але якщо в закладі є 4 спеціалісти, то вони спокійно впораються з роботою.

Кого справді не вистачає, то це лікарів невідкладних станів. Така ситуація склалася тому, що в процесі змін у системі охорони здоров’я замість приймальних відділень створюються відділення з надання екстреної медичної допомоги, куди й пішли ці фахівці. Дефіцит лікарів відчувається і серед педіатрів.

Така тенденція в області зумовлена конкретними причинами. По-перше, заклади вторинного рівня перебувають на тому етапі, коли час визначатися і переходити в новий статус — некомерційного підприємства. Головні лікарі розуміють, що це призведе до зміни структури закладу, тому залишають люфт (резерв) — кілька вакансій, аби потім не довелося скорочувати своїх спеціалістів. По-друге, на сьогодні скасовані всі нормативні акти щодо штатного розпису закладів вторинного і третинного рівнів, тому такий нормативно-правовий вакуум дає змогу лікарям на власний розсуд визначати наповнюваність кадрами — головне, щоб відсутність спеціалістів не позначилася на роботі установи та якості надання медичних послуг.

Тож, на мою думку, головна проблема полягає не у відсутності кадрів, а радше в тому, що за нестачі молодих фахівців медзаклади мусять обходитися працівниками-пенсіонерами. Через це на первинному рівні надання меддопомоги на Вінниччині працюють 28% лікарів пенсійного віку, на вторинному — 23%, на третинному — 19%. Причому, більшість із них — люди віком понад 65 років. Середній медперсонал теж «солідного» віку: на первинці — 28% медсестер-пенсіонерок, на вторинці — 32%. Та найбільше медсестер пенсійного віку на третинному рівні — 40%, тож коли буде прийнято закон: або пенсія, або зарплата, — медиків точно забракне.

Нині об’єднані територіальні громади впроваджують чимало місцевих стимулів. Наприк­лад, у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова за кошти громад навчаються близько 70 студентів, які по завершенні курсу поїдуть працювати в села і райони області. Агітують і вузькопрофільних спеціалістів. Скажімо, міський Голова Ладижина, коли в лікарні бракувало таких фахівців, гарантував їм гарну зарплату та безкоштовне житло, й охочі знайшлися. Тобто нині ситуація така, що кожен господар, який хоче, аби члени його громади були здоровими, мусить дбати і про оснащення лікарень, і про кадри.

Дехто говорить про те, що останнім часом спостерігається відтік спеціалістів за кордон, однак серед вузьких фахівців ми цього не помічаємо. А от випускники медичних вишів дійсно охочі працевлаштуватися в країнах ближнього зарубіжжя. Майже всі вони активно опановують польську, чеську, угорську мови, аби скласти іспити і підтвердити свої дипломи за кордоном. Сподіваюся, що реформа вторинного та третинного рівнів сприятиме створенню медичних стимулів для всіх фахівців, адже заклади нарешті отримають автономію і власні бюджети.

Тернопільшина

Олександр КУЗНЕЦЬ, провідний інспектор організаційного забезпечення відділу медичних кадрів управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

Про належну забезпеченість лікувальних закладів області свідчать і статистичні дані. Так, наразі 5002 штатні лікарські посади обіймають 4474 лікарі. Укомплектованість штатних посад лікарськими кадрами в області становить 89%. Хочу зазначити, що немає суттєвої відмінності у забезпеченості лікарськими кадрами закладів охорони здоров’я різних рівнів надання медичної допомоги. Зокрема обласні лікувальні заклади (третинна ланка) укомплектовані лікарями на 86%, центральні районні та районні лікарні (вторинний рівень) — на 89%, центри первинної медико-санітарної допомоги (первинний рівень) — на 88%. Із 334 вакантних лікарських посад 144 — на первинному рівні (з них 78 — посади лікарів загальної практики-сімейної медицини), 123 — на вторинному та 97 — на третинному.

У закладах охорони здоров’я області, які надають вторинну та третинну медичну допомогу, немає гострої потреби в кадрах за окремими лікарськими спеціальностями — вакантні посади з’являються періодично у зв’язку зі звільненням людей та їх виходом на пенсію. До прикладу, акушерами-гінекологами посади в лікувальних закладах Бережанського району укомплектовані на 88%, Борщівському — на 100%, Зборівському — на 100%; педіатрами у Борщівському районі — на 100%, Гусятинському — на 67%, Монастириському районі — на 97%. Стоматологами заклади охорони здоров’я в районах забезпечені на 100-111%. Настільки ж обласні лікувальні заклади укомплектовані офтальмологами, тоді як хірургами — на 93%, терапевтами — на 90%.

Рівненщина

Володимир ЛУЦИК, начальник відділу кадрової та наукової роботи управління охорони здоров’я Рівненської ОДА

З іншого боку, ми не можемо сьогодні адекватно оцінювати ступінь забезпеченості лікувальних закладів кадрами, адже раніше цей процес регламентувався нормативами відповідно до кількості населення, й усі потреби формувалися під них. Тому нестача лікарів, яка озвучується в нас зараз, на мій погляд, штучна, адже штати в лікувальних закладах непомірно роздуті.

У галузі охорони здоров’я триває реформа, якою передбачено, що з 2020 року вторинна і третинна ланки фінансуватимуться відповідно до реально наданих послуг, і лікарі самі зароб­лятимуть свою зарплатню. Тому зараз жоден головний лікар не може впевнено сказати, чи буде він укомплектовувати свій лікувальний заклад стовідсотково. Скажімо, якщо хірург проводитиме в рік лише 2-3 операції, то ймовірно він залишиться без роботи. Очевидно, що ринкові відносини призведуть до скорочення спеціалістів на вторинці і третинці або, за їх бажанням, до перепрофілювання — наприклад, уже сьогодні є чимало фахівців, які прагнуть отримати спеціалізацію лікаря загальної практики-сімейної медицини.

Припускаю, що проблема з кадрами може виникнути, коли тенденція до еміграції медиків за кордон залишатиметься такою само агресивною, але наразі такої загрози немає. Так: у цьому році навчання в медичних вишах закінчують 150 випускників з Рівненщини, а лікувальні заклади подали заявку на потребу тільки у сотні фахівців. Словом, «кад­ровий голод» — не стабільний, а гнучкий чинник, і життя саме вносить у нього корективи.

Щодо програм стимулювання медиків, то на Рівненщині відповідні рішення приймають місцеві ради, і стосуються вони здебільшого спеціалістів первинної ланки (у 2017 році житлом було забезпечено 5 лікарів ЗПСМ, цьогоріч виділено кошти для придбання житла для 1 лікаря ЗПСМ). Торік лише 2 «вузьким» фахівцям із Дядьковицької районної лікарні було надано в користування колишні приміщення закладу, які вони реконструювали під житло. Як відомо, наразі в нашій країні скасовано державний розподіл випускників медичних вишів і примусове відпрацювання протягом 3 років, тож молоді фахівці мають право самостійно обирати заклад, у якому бажають працювати. Відтак, саме головні лікарі чи ОТГ повинні їх зацікавлювати, якщо відчувають таку потребу.

Запоріжжя

Вікторія КЛИМЕНКО, директор Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА

На сьогодні укомплектованість лікарями та молодшими спеціалістами з медичною освітою в обласних закладах становить 66 і 83% відповідно, у Запоріжжі — 72 та 76%, Бердянську — 75 і 97%, Мелітополі — 73 та 94%, центральних районних лікарнях — 61 і 81%. Така задовільна ситуація обумовлена наявністю Запорізького державного медичного університету та 3 медичних коледжів, а також випускників, які були направлені у сільську місцевість у минулих роках.

Але це узагальнена інформація по області. Що віддаленіший район регіону, то менше розвинена його інфраструктура, то складніша ситуація з укомплектованістю кадрами. Так, на сьогодні проблеми існують у Великобілозерському, Розівському, Чернігівському та Бердянському районах. Також випускники медичних вишів, які були направлені в область та відпрацювали 3 роки, з набуттям досвіду зазвичай працевлаштовуються у заклади охорони здоров’я, які надають медичну допомогу на третинному рівні, та переїжджають в обласний центр, Київ чи навіть за кордон. Наприклад, у КУ БМР «Бердянське територіальне медичне об’єднання», яке надає вторинну медичну допомогу не тільки населенню Бердянська та Бердянського району, а й інших районів, працює тільки 1 педіатр-неонатолог. Та й інші заклади охорони здоров’я потребують хірургів, ортопедів-травматологів, анестезіологів, фтизіатрів, психіатрів.

З 2012 року в 20 районах Запорізької області були затверджені й діяли програми з підготовки та поліпшення соціального захисту медичних працівників. На сьогодні такі регіональні програми зберігаються у 14 районах області. Ними зокрема передбачені заходи зі створення належних умов для роботи та проживання медичних працівників, профорієнтаційна робота серед сільської молоді щодо вступу до ВМНЗ, проведення профілактичних щеплень контингенту ризику медичних працівників тощо. Однак цих заходів не вистачає для залучення спеціалістів до роботи у сільській місцевості. На нашу думку, з метою покращення кадрової ситуації на державному рівні необхідно передбачити можливість розбудови загальної інфраструктури сільської місцевості, надання лікарю відомчого житла, а після відпрацювання 10 років на посаді передання його у власність лікаря, видачу пільгових кредитів на житло та поліпшення соціально-побутових умов, навчання студентів за кошти місцевих територіальних громад у разі укладення договору із закладом охорони здоров’я на відпрацювання не менше 5 років після отримання сертифіката лікаря-спеціаліста, уведення місцевих надбавок до заробітної плати та інших стимулювальних заходів.

Волинь

Ігор ВАЩЕНЮК, начальник управління охорони здоров’я Волинської ОДА

Але провідну роль відіграє не стільки нестача кадрів, скільки процес утворення госпітальних округів, що передбачає консолідацію і концентрацію окремих видів медичної допомоги. Також дещо гірша кадрова ситуація в районах, які межують із Польщею. Та загалом гострого дефіциту фахівців на вторинці та третинці ми не відчуваємо. Думаю, цим область може завдячувати наявності потужних медичних університетів у сусідніх Львові та Тернополі.

Крім того, на Волині діють програми стимулювання для медиків. Частина лікарень за рахунок оптимізації надала власні приміщення під житло, районна влада також намагається підшукати квартири чи будинки медикам і зацікавити молодих спеціалістів. Однак навіть за умови наявності житла знайти фахівця часом усе одно дуже складно, бо визначальним фактором для молодих лікарів є рівень зарплати. На жаль, ця проблема в найближчій перспективі залишатиметься невирішеною.

Хоча системного «кадрового голоду» на Волині поки немає, це не означає, що все ідеально. Перші тривожні дзвіночки вже пролунали. Так, нещодавно робили аналіз плину кадрів за перші 3 місяці цього року. За цей час в області кількість лікарів зменшилася на 45, а середнього медперсоналу — на 200. Така прикра ситуація в нас виникла вперше. З кожним роком зростає чисельність людей, які виїжджають на заробітки за кордон, частина медиків йдуть працювати в інші сфери економіки. Крім того, зараз в Україні відмінили обов’язкове відпрацювання після закінчення медичного вишу, а для працевлаштування за кордоном вже не потрібно проходити складну процедуру визнання українського диплома лікаря. Єдиний вихід із ситуації — піднімати рівень заробітної плати лікаря до рівня оплати праці медиків у тих же Польщі, Словаччині, Чехії. Ніхто не агітує за те, що лікарям необхідно платити, як у Німеччині, але коли в Україні їх зарплатня — одна з найнижчих з-поміж інших галузей економіки, то про що говорити?

Харківщина

Галина СІРОШТАН, заступник начальника управління охорони здоров’я Харківської ОДА — начальник відділу з медичної діяльності

Якщо перевести відсотки на безпосередню кількість лікарів стаціонарних медичних закладів, котрі обслуговують населення області, то здоров’я кожних 10 тис. жителів на вторинній ланці у нас нині забезпечують 24,11 фахівця з вищою освітою, на третинній — 3,24 висококваліфікованого медичного спеціаліста. Забезпеченість молодшим медперсоналом вторинної ланки надання медичної допомоги відповідно на кожні 10 тис. населення становить 48,4 фахівця, третинної — 6,11.

Низькі показники укомплектованості (менше 60%) спостерігаємо за такими спеціальностями, як медичні психологи — 13%, трансфузіологи — 35%, імунологи — 36%, генетики-лаборанти — 40%, сексопатологи — 40%, лікарі-генетики — 41%, судово-медичні цитологи — 42%, дитячі онкологи — 44%, дитячі патологоанатоми — 47%, радіологи — 50%.

Відносно спокійна ситуація із забезпеченням лікарями та молодшим фаховим медперсоналом в області обумовлена тим, що в нас працюють Харківський національний медичний університет і Харківська медична академія післядипломної освіти. А молодших спеціалістів різних медичних фахів готують у 6 самостійних медичних коледжах та в колед­жах при згаданих медичних вишах.

Львівщина

Андрій ВАСЬКО, в. о. заступника директора Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА

Щодо закладів вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги, то реформи тут розпочинаються з 2020 року. Проте готуватися до них потрібно було ще вчора. Лише функціонально доцільні (ті, котрі надають необхідну та стратегічно важливу медичну допомогу) й економічно обґрунтовані (ті, які надають меддопомогу відповідно до протоколів) заклади зможуть функціонувати в майбутньому. Тому вже сьогодні варто проаналізувати якість надання медичної допомоги та навантаження на лікарів. А влада всіх рівнів має зрозуміти, що сусідні країни ЄС вже давно «накинули оком» на наших фахівців, тож ми повинні боротися за них й робити все, аби лікар, фельдшер, медична сестра хотіли працювати в Україні та бачили перспективу і майбутнє своєї родини саме тут.

Дніпропетровщина

Алла ТОЛЧИНСЬКА, в. о. головного лікаря Дніпропетровського обласного центру здоров’я

Дефіцит кадрів у Дніпропетровській області зокрема та в Україні загалом зберігається і поглиблюється в процесі провадження реформ. Будь-які перетворення у сфері охорони здоров’я неодмінно супроводжуються низкою ризиків, вираженість яких залежатиме від підготовленості до змін працівників вказаної сфери. Це стосується як об’єктивних показників (наявність кадрів), так і суб’єктивних (якості підготовки фахівців, їх прагнення до надання високоякісних медичних послуг). Адже очікування медиків, від яких вимагають впровадження реформ, не завжди збігаються з очікуваними суспільством результатами самих реформ. Саме тому для забезпечення ефективних системних змін у медичній сфері особливу увагу слід приділяти кадровому питанню та питанню якісної підготовки медичних працівників.

До 2017 року щорічно Департамент охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА надавав Міністерству охорони здоров’я України пропозиції щодо формування плану працевлаш­тування випускників вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів ІV рівня акредитації. МОЗ затверджувало план виконання державного замовлення, який, однак, не відповідав потребам області, куди щорічно направлялося на 60-80% менше випускників, ніж було конкретних місць для їх працевлаштування. І це при тому, що наша область має власний медичний виш (ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»).

1 січня 2017 року набув чинності Закон України №1662-VІІІ «Про внесення змін до закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників», прийнятий Верховною Радою 6 жовтня 2016 року. Ним скасовується обов’язкове відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням. Передбачається, що вони вільні у виборі місця роботи. Проте, на нашу думку, для вирішення питання забезпеченості закладів охорони здоров’я області кадрами, особливо у сільській місцевості, необхідно розподіляти випускників на місця, які вимагають першочергового укомплектування.

На сьогодні в області найбільша потреба у лікарях зі спеціальностей «Загальна практика-сімейна медицина» (176 вакантних посад), «Терапія» (76), «Педіатрія» (55), «Медицина невідкладних станів» (79) й «Анестезіологія» (53 вакантні посади). Щоб вирішити питання забезпечення кадрами, в області на рівні органів місцевої влади подекуди намагаються стимулювати медиків вторинної та третинної ланок. Наприклад, у місті Павлоград була велика потреба в лікарі-онкологу, і Павлоградська міськрада знайшла можливість забезпечити фахівця квартирою та здійснювати щомісячно доплати до зарплати. У цілому, за інформацією, наданою Департаментом охорони здоров’я Дніпровської міськради, управліннями охорони здоров’я РДА та закладами охорони здоров’я області, протягом останні 5 років житло надано 153 медикам (з них 70 — працівники первинної ланки).

Сучасні кадрові проблеми сфери охорони здоров’я пов’язані, по-перше, з дефіцитом персоналу, особливо тим, який надає первинну медичну допомогу, по-друге, з надлишком фахівців вузького профілю, і по-третє, з надмірною концентрацією медичних працівників у великих містах. Укомплектування сільських медичних установ медперсоналом важко вирішити через такі негативні чинники, як професійна ізоляція, незадовільні житлові умови та інші незручності.

Для поліпшення ситуації із забезпеченням кадрами сфери охорони здоров’я потрібно вжити заходів на державному рівні. Зокрема, необхідна врегульована правова і матеріальна підтримка медичних працівників, мають бути збільшені обсяги державного замовлення та пріоритетної підготовки медичних кадрів відповідно до реальних потреб галузі, вдос­коналена нормативно-правова база щодо відпрацювання трьох років у закладі охорони здоров’я для надання можливості укомплектування закладів охорони здоров’я всіх рівнів, особливо у сільській місцевості. Крім того, необхідно вирішити питання забезпечення житлом медичних працівників, запровадити мотивуючу систему оплати праці персоналу та підвищити привабливість професії лікаря загалом.

Підготували Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Анастасія ПОЙДА (м. Запоріжжя), Петро ГЕРАСИМЕНКО (м. Луцьк), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпро), спеціально для «ВЗ»