Як бути, коли результат лабораторного дослідження викликає в пацієнта сумніви? За кордоном у такому випадку ідуть у референс-лабораторію. Це той «третейський суддя», чий висновок не підлягає сумніву, бо це — найвищий рівень діагностики. Пацієнт навіть має право подати позов до суду на недобросовісного лікаря і лабораторію, діагнози яких не підтвердилися в референсі. На жаль, в Україні таких висококласних лабораторій обмаль, а в галузі діагностики інфекцій, які передаються статевим шляхом, їх зовсім немає. Але з’явилася приємна новина: у Тернопільському обласному клінічному шкірно-венерологічному диспансері, який уже кілька років впроваджує міжнародні стандарти менеджменту якості, незабаром відкриється референс-лабораторія.
ВЗ Наскільки актуальною для Тернопільщини, та й взагалі для України, є питання якості та компететності медичних лабораторій?
Олександр ХАРА, головний лікар Тернопільського обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру, головний позаштатний спеціаліст Департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації зі спеціальності «Дерматовенерологія», кандидат медичних наукРозглянемо, скажімо, імуноферментну діагностику хламідійної інфекції. На хламідії в нашій області обстежують багато жінок, проте імуноферментний метод дає змогу лише запідозрити наявність цього збудника, а не встановити діагноз. Але лікарі-гінекологи за результатами цих скринінгових досліджень призначають пацієнткам повний курс лікування. Відтак логічним є запитання: наскільки коректною та безпечною для організму є така терапія, яку зазвичай проводять за допомогою сильнодіючих препаратів, антибіотиків широкого спектра дії? Отож, ми вважали за потрібне верифікувати цей діагноз, підтвердивши з абсолютною достовірністю необхідність такого лікування.
Перебуваючи на стажуванні за кордоном, я зауважив, що ті лабораторні показники, які в нас вважаються підставою для призначення лікування, іноземні спеціалісти чомусь не беруть до уваги. Подібна ситуація склалася з гонореєю. Проблема полягає в тому, що майже 18% хронічних запальних процесів жіночої статевої сфери, за світовою статистикою, спричинені саме гонококовою інфекцією. Утім, наші колеги-гінекологи її майже не виявляють, тому й практично не проводять адекватного лікування — подружні пари взагалі не обстежуються або роблять це вкрай рідко. Основними методами діагностики гонореї традиційно вважається лабораторний аналіз мазків зі статевих органів. Якщо лікар-лаборант бачить під мікроскопом гонокока, то це і є підставою для призначення лікування. Але річ у тому, що ідентифікація цього збудника на початкових стадіях процесу труднощів не становить. Проте більшість людей звертається до спеціалістів уже із задавненою недугою, латентною формою. Діагностувати її можна тільки за допомогою висівання культури на поживне середовище. Там навіть невелика кількість збудників гарно розростається, і їх можна і в мікроскоп добре розгледіти, і біохімічні властивості вивчити, аби з високим ступенем достовірності встановити діагноз гонореї. Здається, усе просто та зрозуміло, от тільки проблема в тому, що ті поживні середовища, котрі використовують нині в Україні, не дають достовірного росту бактерій, тобто є неінформативними.
На першому етапі наших досліджень ми протестували кілька десятків таких середовищ і тільки одне з них виявилося інформативним. На ньому ми й побачили хороший ріст збудника гонореї та встановили коректний діагноз. Утім, тоді ж у нас виникло питання: а звідки така впевненість, що саме цей збудник є гонококом, бо, як каже народна мудрість, кожний хороший лікар має трохи сумніватися. І тут нам на поміч прийшли колеги з Європейського Союзу. У шведському місті Еребру є центральна референс-лабораторія, яка займається варифікацією діагнозів. Ми відправили туди на тестування 52 зразки вирощених у нашій лабораторії збудників гонококів, і не без гордості повідомляю: всі вони були підтверджені. Отож, ми підібрали відповідне середовище, і наша технологія діагностики не гірша, ніж у Європі. Інша річ, що для цього потрібне й додаткове фінансування, але поки його немає, ми використовуємо власні можливості.
Коли ж іде мова про діагностування інших інфекцій, то завдяки лабораторії Тернопільського державного медичного університету ми можемо виявляти їх за тими самими стандартами, які діють за кордоном. Наприклад, останніми роками на Тернопільщині реєструють багато пацієнтів із задавненими формами сифілісу, що дуже часто призводить до інвалідності. Тому лікарю, погодьтеся, непросто діагностувати всі випадки і з’ясувати, чи це наслідки самолікування, чи недолікованого сифілісу. Ми ж маємо відпрацьовані сучасні методики, які дають змогу верифікувати діагноз.
ВЗ Те, що в Тернополі незабаром з’явиться референс-лабораторія, — результат активної участі фахівців шкірно-венерологічного диспансеру в проекті «Покращення менеджменту інфекцій, які передаються статевим шляхом, у країнах Балтійського регіону», котрий фінансувався шведським урядом. А чи всі медичні заклади могли взяти в ньому участь?
— Упродовж трьох років наш заклад брав участь у цьому проекті. Стати його учасником могли всі бажаючі, інша справа, наскільки великим було бажання витрачати свій вільний час для неоплачуваної роботи. Наприклад, для нас дуже важливим був «момент істини», тобто можливість верифікувати діагнози.
До проекту долучився і Дніпропетровський обласний шкірно-венерологічний диспансер, останнім часом приєдналися й колеги з Рівного. Коли ми дали згоду на участь в проекті, його експерти відвідали наш заклад, ознайомилися з можливостями лабораторної діагностики, і ми, як-то кажуть, потиснули один одному руки. А згодом делегація тернопільських дерматовенерологів відвідала Університетську клініку міста Уппсала (Швеція), де нам провели вступне заняття, а ми розповіли своїм європейським колегам про стан захворюваності в Україні та заходи щодо діагностики й лікування дерматовенерологічної патології.
Продовжили роботу в проекті наші лікарі-лаборанти. Вони пройшли стажування у шведській референc-лабораторії патогенних нейсерій (директор — Магнус Унемо, професор, доктор медичних наук (м. Еребру), що співпрацює з ВООЗ щодо гонореї та інших інфекцій, які передаються статевим шляхом. Їх навчали, як згідно із сучасними євростандартами діагностувати гонорею, бо це друге за поширеністю венеричне захворювання у світі. Опанувавши їх методики, ми мали у своєму регіоні виділити чисті культури гонокока і відправити їх на підтвердження в лабораторію ВООЗ у Швеції. Усі зразки були підтверджені! Це завдання продемонструвало, що виконання аналізів у нашій лабораторії відповідає міжнародному рівню. Загалом увесь підготовчий процес, навчання та паперова робота тривали два роки. Відтепер наша лабораторія стала регулярним учасником міжнародного зовнішнього контролю якості. У серпні минулого року стан справ перевірила представник ЄС — спеціаліст із контролю якості лабораторної діагностики Університетської лікарні м. Тарту (Естонія), експерт зі Стандарту управління контролем якості медичних лабораторії ISO 15189 Естонського національного агентства з акредитації доктор Кай Джоерс. Вона вивчала роботу нашої лабораторії на місці та поставила низку домашніх завдань, які ми мали виконати, аби здобути статус референс-лабораторії. Нещодавно К. Джоерс знову відвідала диспансер й позитивно оцінила їх виконання. Ми організували їй зустріч з нашими колегами з Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського. Сподіваємося, що вже найближчим часом буде підготовлено наказ для Міністерства охорони здоров’я і наша спільна з університетом лабораторна служба отримає офіційний статус референс-лабораторії такого самого рівня, як у Швеції.
Надалі шкірно-венерологічний диспансер ділитиметься отриманим досвідом з українськими лабораторіями, а також здійснюватиме контроль за належним рівнем діагностики інфекцій, які передаються статевим шляхом. Серед інших можливостей — прийом біоматеріалів для виділення штамів й аналізу їх стійкості до антибіотиків. Та головне завдання майбутньої референс-лабораторії — поширення сучасних знань, оцінка якості діяльності колег і достовірності результатів. Нарешті настав час для впровадження міжнародних стандартів та системи управління якістю лабораторних досліджень у практику роботи медичних лабораторій України.
Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль
