Реформа медицини по-німецьки

1016

germanskiy-flagСьогодні Німеччина посідає лідируючі позиції за якістю медичних послуг у світі. Німецькі лікарі мають багатовіковий досвід та традиції, сучасну технічну й інтелектуальну базу, що дозволяє досягати максимально високих показників у всіх галузях медицини. Та в 1990 році, після возз’єднання країни, німецьке суспільство опинилося перед необхідністю реформування галузі охорони здоров’я в Східній Німеччині, яка з 1949 року знаходилася в соціалістичному таборі. 

Німецький досвід реформування медицини став однією з ключових тем конференції «Німецько-українські відносини в галузі медицини та фармації», що проходила в Харкові. Організувала конференцію Українсько-німецька медична асоціація за підтримки Харківського німецького цент­ру та Почесного консульства ФРН у Харкові. Одним із доповідачів панелі «Реформа охорони здоров’я: досвід Німеччини та України» був лікар-психоневролог Анатолій Гусов, який уже понад 20 років живе та практикує в Німеччині.

ВЗ Ви приїхали до Німеччини на початку 90-х років і були безпосереднім свідком реформування медичної галузі країни…
— Так, Берлінський мур було зруйновано, німці об’єдналися. У Східній Німеччині на момент возз’єднання був типово соціалістичний варіант системи охорони здоров’я. І першими реформами стали саме реформи юрисп­руденції та медицини. Дуже швидко почали закриватися державні поліклініки. Лікарям запропонували на пільгових умовах відкривати приватні кабінети. Це було новим для медиків, і держава робила все необхідне, щоб лікарі не боялися йти на такий крок. Що саме? На пільгових умовах можна було орендувати приміщення в поліклініках, а також узяти кредити на оренду або будівництво нових приміщень для приватної практики (так називається в Німеччині приватна амбулаторна служба), для придбання нової медичної апаратури, комп’ютерів та іншого обладнання. Дипломи лікарів, які працювали в Східній Німеччині, були визнані. І, власне кажучи, медики швидко адаптувалися й продовжили виконувати звичну роботу, але вже в нових умовах. На сьогодні в Німеччині не залишилося державних поліклінік — їх замінили приватні практики. Приїхавши до Німеччини, я перші тринадцять років працював у різних клініках, а в березні 2004 року відкрив приватну практику, яку почав з нуля. Зараз у мене більше 6 тисяч історій хвороб.

ВЗ А що відбувалося з лікарнями — їх також торкнулося реформування?
— Звичайно. Але тут була дещо інша ситуація. В НДР, як з’ясувалося після возз’єднання, лікарень було невип­равдано багато. Сучасні ж методики лікування вже не вимагають тривалого перебування в стаціонарі, а в багатьох випадках взагалі дозволяють лікуватися амбулаторно. Кількість лікарень і лікарняних ліжок почала зменшуватися, й у першу чергу скорочення торкнулося психіатричних лікарень.

Тривалий час лікарні залишалися державними, але останніми роками держава їх продає, з’являється мережа приватизованих лікувальних закладів. У медицині прогрес — це завж­ди великі витрати, навіть для такої економічно розвиненої держави, як Німеччина. Саме тому й відбувається процес приватизації лікувальних зак­ладів. Розвиваються й форми інтегративного медичного обслуговування, які поєднують стаціонарну та амбулаторну допомогу.

ВЗ Німці пишаються своєю системою медичного страхування…

VZ_48-49-2014_Страница_12_Изображение_0001Анатолій Гусов, лікар-психоневролог
— У Німеччині ви не знайдете людини, яка б не була застрахована. Існує як державне страхування, так і приватне, дорожче. Державними страхові каси можна назвати лише умовно. Називаються вони gesetzliche Krankenkasse, що переводиться з німецької як «законні лікарняні каси» (але це не означає, що інші каси не законні). За німецьким законодавством кожен громадянин країни зобов’язаний мати медичне страхування і сплачувати страхові внески. Ці внески і є тим капіталом, який дозволяє платити за лікування членів каси, якщо вони захворіють, і, що дуже суттєво, за лікування членів їхніх родин, які не мають прибутків, а також їхніх дітей. Якщо всі члени родини мають прибутки, але вони нижчі визначеного рівня, внески за них до лікарняної каси робить держава. На рівень медичної допомоги та рівень медичного обслуговування ані те, де пацієнт застрахований, ані розмір його внесків у страхову касу ніяк не впливають.

Які переваги приватного медичного страхування? Ну, скажімо, якщо не всі палати в лікарні одномісні, то хворий із дорожчим страховим полісом може за бажанням отримати одномісну палату. Або вибрати лікаря, який його лікуватиме. У відсотковому співвідношенні на сьогодні понад 80% громадян Німеччини застраховані в державних лікарняних касах.

Розмір внесків до страхової каси, а також види медичних послуг, які пок­риваються за рахунок страхування, регулюються німецьким законодавством. На практиці існують спеціальні каталоги, якщо ж медичної послуги в каталозі немає, її потрібно оплачувати самостійно. Насправді таких послуг не так багато, й вони не є принципово важливими для лікування.

Ще один цікавий момент: у Німеччині не існує периферійної медицини. У маленькому містечку надається такий самий високий рівень медичної допомоги, як і в столиці. Більше того, саме в маленьких містах нерідко працюють вузькоспеціалізовані клініки, на лікування до яких їдуть із інших регіонів. Звичайно, дуже дороге обладнання є не в кожному селі, але якщо хворий потребує додаткового обстеження чи лікування, то в більшості випадків він може бути доставлений до спеціалізованої клініки за досить короткий час як наземним, так і повітряним транспортом.

Попри все, ще зберігається відмінність між вартістю перебування в лікарнях Західної та Східної Німеччини. Та й заробітна плата медичного персоналу в лікарнях Західної Німеччини на сьогодні на 13-15% вища. Хоча поступово цифри вирівнюються. Хочу сказати, що ідеальної системи медичного страхування, як і ідеальної медичної системи, не існує. Але як медична система в цілому, так і система медичного страхування, навіть далекі від ідеальних, — краще, ніж відсутність будь-якої системи. В Україні зараз немає медичної системи, але є те, що я б назвав «острівною медициною»: хвора людина вимушена шукати той медичний острів, де їй зможуть надати по-справжньому висококваліфіковану медичну допомогу.

ВЗ Реформа торкнулася й медичної освіти. Що змінилося?
— Змінилися вимоги до якості підготовки фахівців. Практично на будь-який факультет у Німеччині можна вільно вступити й навчатися. Але не на медичний — атестат повинен мати максимально високий бал. Більше того, враховуються не лише оцінки, а й характер абітурієнта. Майбутній лікар має зарекомендувати себе людиною з високим почуттям відповідальності, обов’язково пройти спеціалізацію не просто в лікарняній установі, а там, де конкретний лікар має право видавати сертифікат з того чи іншого розділу спеціальності, яку він отримує. А це право мають далеко не всі лікарі. Навчання організоване таким чином, що випускник медичного факультету не має шансів не стати професіоналом.

Я, наприклад, дуже ціную, коли мої колеги з інших областей медицини направляють своїх пацієнтів на консультацію чи лікування саме до мене — це велика довіра й визнання професіоналізму. Тільки коли я почав працювати в Німеччині, то зрозумів: епікриз — не безликий документ, а лист, адресований конкретному лікарю. Він починається словами «Шановна/ий колего… Щиро дякую за те, що ви направили до мене пані/пана…» Я не один десяток років прожив в Україні, і це була Україна часів Радянського Союзу. Та й зараз, проживаючи й працюючи в Німеччині, продовжую підтримувати професійні та дружні стосунки з багатьма українськими лікарями.

Добре знаю, що важливу роль у вирішенні будь-якої справи відіграють зв’язки. Це стосується багатьох країн, у тому числі й Німеччини. Є навіть такий вислів: «вітамін В». Чому «В»? Бо «зв’язки» перекладається на німецьку як Beziehung. Але в Німеччині цей фактор працює за інших рівних умов.

Якщо, скажімо, я беру на роботу одного з двох лікарів і бачу, що вони обид­ва професіонали і добре знають свою справу, але один — син мого друга, не важко здогадатися, кого я оберу. Але в першу чергу він повинен бути кваліфікованим лікарем. Протекціонізм тією чи іншою мірою присутній у будь-якій сфері, але сама система має будуватися так, що вирішальну роль відіграватимуть не зв’язки, а рівень професіоналізму та особисті якості людини.

Інна САРІОГЛО, власкор «ВЗ», м. Харків

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я