Одне з нових глобальних досліджень, опублікованих в авторитеному Lancet, ущент розбило всі ілюзії прихильників теорії «червоного вина»: безпечного рівня споживання алкоголю не існує. Масштабне дослідження, котре проводилося у 195 країнах за період з 1990 по 2016 роки, оцінило рівень споживання алкоголю та його вплив на здоров’я людини. Виявилося, що навіть «спорадично» вжитий алкогольний напій може завдати шкоди організму. Прискіпливі вчені точно підрахували ризики: люди, котрі випивають у день один алкогольний напій, у якому міститься 10 грамів етилового спирту, підвищують тим самим ризик виникнення тяжкого захворювання на 0,5%. Загроза зростає в геометричній прогресії: два напої на добу дають уже 7% ризику, а п’ять — цілих 37%.
Звісно, можна розкритикувати дизайн цієї роботи, як і відсутність у ній чітких пояснень каузальних зв’язків. А можна пригадати, що були часи, коли алкоголем, зокрема вином, лікували чимало хвороб… Мало того, у китайській традиційній медицині лікарське вино визнають «першим з усіх ліків», та й у європейській воно теж було не останнім помічним засобом від різних хвороб. Загалом алкогольні напої фігурують у медичних, соціальних, ритуальних і релігійних аспектах багатьох цивілізацій на різних етапах розвитку. При цьому формули так званих лікарських вин і показання до їх застосування відображають єдину традицію, яка охоплює широке коло екологічних та культурних чинників.
Тільки рис
Тільки-но наші предки відкрили принади продуктів бродіння, вони зрозуміли, що алкоголь може зігріти, зменшити симптоми застуди, розігнати кров, стимулювати травлення тощо. Логічно, що спиртні напої почали застосовувати в якості ліків. Першими терапевтичне вино виготовили китайці. Більшість китайських істориків приписують авторство цього засобу двом стародавнім вченим — Ія Ді та Дю Кангу. У китайському фольклорі про них можна знайти чимало історій, тому достеменно не відомо, наскільки реальні ці персонажі.
Перші згадки про лікування різних хвороб винами залишили нам оракули з двох династій Шан і Чжоу — вони практикували цей метод терапії вже приблизно 2500 років до н. е. Унікальний напій був не просто продуктом бродіння — він вирізнявся гірко-солодким смаком, а також міг бути пекучим і навіть містити отруту. Цікаво, що на той час для базису лікарського вина не підходив жодний злак: справжній цілющий напій міг був виготовлений лише з рису.
Вони щось знали
У ті часи терапевтичне вино було дуже дорогим, але, незважаючи на вартість, залишалося основним методом лікування тривалий період. За його допомоги боролися з артралгіями, конвульсіями, гемостазом, втомою, онімінням, застудами, дисбалансом Янь та Інь, фізичним і душевним виснаженням тощо. Водночас цей засіб був протипоказаний пацієнтам з психозами, гіпертонією, гепатитами, туберкульозом — їм було суворо заборонено вживати будь-яке вино. Аналогічно алкогольні напої не рекомендували людям з надмірним апетитом.
Так само були сформульовані рекомендації з медичної допомоги: вином належало лікуватися нетривалий період, адже вже в ті часи було встановлено зв’язок між спиртними напоями і хронічним алкоголізмом та розладами печінки.
З накопиченням медичних знань китайці зрозуміли, що вино — це ще й прекрасний розчинник для різних органічних речовин. На ньому почали настоювати рослини, які містили алкалоїди, смоли, пігменти тощо. Завдяки цим «додаткам» алкогольний препарат із функціями лікарського вина невпинно вдосконалювався, ставав багатокомпонентним і відповідно — багатофункціональним. Крім того, вино використовували як розчинник не тільки для вилучення фармакологічно активних інгредієнтів, а й для їх зберігання, котрі завдяки цьому довше залишалися дієвими. А винайдення процесу дистиляції й зовсім вивело лікарське вино на новий рівень — його почали застосовувати в різних галузях медицини, зокрема в хірургії, гінекології, комбустіології…
Препарат дедалі ускладнювали: на період династії Чанг для його виготовлення застосовували аж шість видів бродіння. Лікарське вино почали призначати не тільки перорально, а й зовнішньо. У 1979 році в провінції Хунань була знайдена старовинна медична книга «Прописи для 52 видів хвороб». Ця монографія стала класикою традиційної китайської медицини — у ній понад 35 діагнозів «контролюються» за допомогою лікарського вина. Цікаво, що принаймні 5 із цих рекомендацій стосуються лікування зміїних укусів, карбункулів, фурункулів, свербежу тощо. У деяких випадках терапевтичний напій потрібно було застосовувати і внутрішньо, і зовнішньо.
Напій можновладців
З розвитком і вдосконаленням технології харчової промисловості відбувався апгрейд лікарських вин — від них уже очікували окрім цілющих властивостей ще й приємного витонченого смаку. Почали з’являтися унікальні версії вин, які виготовляли винятково для аристократів: вони не тільки вирізнялися неповторним смаком, а й маркувалися печатками знатних вельмож. Деякі з таких екземплярів не призначалися для застосування при конкретних хворобах, вони просто «заряджали енергією» та «подовжували життя». Звісно, такі вина приймали не курсами — їх пили постійно.
Згодом на виробництві вирішили заробляти, і в перші роки правління імператора Кіенлонга династії Цин було відкрито аптеку, яка спеціалізувалася винятково на виготовленні та продажі лікарських вин.
Паралельно лікарі експериментували з температурними режимами прийому цього напівнапою-напівпрепарату. Вважалося, що підігріте вино швидше діяло на організм пацієнта, проте за деяких обставин температура негативно впливала на біоактивні компоненти й загалом на стабільність засобу. Тому до терапії винами придворні цілителі підходили зважено й персоналізовано.
Made in China
Наразі китайське лікарське вино застосовують у цій країні не лише як засіб традиційної народної чи компліментарної медицини — воно успішно асимілювало з різноманітними підходами офіційної медицини й навіть входить до Державної фармакопеї країни.
Політичні пертурбації в Китаї 1911-1949 років дещо знизили популярність цього засобу, але потім уряд КНР схаменувся й почав відроджувати спадщину традиційної медицини. Сьогодні в Китаї на дослідження терапевтичних властивостей лікарських вин виділяють чималі кошти, й це навряд чи обумовлено сентиментальністю: східні виробники прагнуть вийти з таким дивовижним продуктом на європейський і американські ринки.
Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
