Омбудсмен з прав пацієнта

Доступно на русском

Права пацієнтів як специфічної групи прав людини визнаються на міжнародному рівні та закріплені в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про права людини та біомедицину тощо. Слід відзначити роль інституту омбудсмена — це конституційно-правовий механізм захисту прав і свобод людини, який є не лише незалежним, а й демократичним інститутом. Його діяльність базується на філософії, що уряд та інші органи державної влади мають служити людям, а не навпаки. Чи можливе запровадження інституту омбудсмена з прав пацієнта як спеціально уповноваженої державної інституції, основним завданням якої є контроль за дотриманням прав пацієнтів, в Україні?

У тій чи іншій формі інститут омбудсмена з прав пацієнта функціонує в Австрії, Фінляндії, Греції, Великій Британії, Норвегії, Хорватії, Польщі, Угорщині, Ізраїлі, Грузії тощо. У кожній із наведених країн він має свої характерні ознаки, зумовлені історичними, соціальними й політичними чинниками.

Фінляндія

Пацієнт, незадоволений медичною допомогою чи обслуговуванням, може подати скаргу в органи, уповноважені здійснювати нагляд за медичною практикою, вища інстанція — Національний контрольний орган за добробутом та здоров’ям (Valvira). Відповідно до Закону Фінляндії «Про статус та права пацієнтів», у кожному закладі охорони здоров’я, незалежно від форми власності, має бути призначений омбудсмен з прав пацієнта. Отже, приблизна кількість омбудсменів з прав пацієнта становить близько 2000. Зважаючи на значну децентралізацію щодо управління та керівництва омбудсменами з прав пацієнта, повноваження останніх є предметом локальних угод між омбудсменом та зак­ладом охорони здоров’я чи муніципалітетом. Відповідно до Закону омбудсмен консультує пацієнтів та допомагає їм у випадках, коли вони незадоволені якістю наданої медичної допомоги, чи в разі необхідності подачі скарги до контролюючих органів, а також інформують пацієнтів про їхні права тощо.

Австрія

Інститут представників пацієнтів діє окремо від Палати омбудсмена — колегіального парламентського органу, що займається питаннями захисту прав та інтересів людини в Австрії. Представники пацієнтів є незалежними органами, основне завдання яких — забезпечення прав та інтересів пацієнтів і, в деяких провінціях, людей, що потребують допомоги. Зазвичай, уповноважені з прав пацієнта є в зак­ладах охорони здоров’я, проте їх компетенція не поширюється на скарги стосовно неналежного медичного обслуговування в приватному секторі. У такому разі постраждалі особи мають звертатися зі своїми скаргами в порядку цивільного судочинства.

Ізраїль

У кожному закладі охорони здоров’я керівник має призначити особу, відповідальну за дотримання прав пацієнта. Згідно із Законом Ізраїлю «Про права пацієнтів» такий уповноважений має наступні пов­новаження: надавати консультації та допомогу пацієнтам у реалізації вимог зазначеного закону; отримувати та розслідувати скарги пацієнтів (скарги стосовно якості медичної допомоги, насамперед, мають бути доведені до відома керівника закладу охорони здоров’я), навчати та інструктувати медичний і допоміжний персонал щодо дотримання вимог зазначеного закону. У випадку незадоволення скарги на рівні закладу охорони здоров’я вона передається до уповноваженої особи у відділ забезпечення якості Міністерства охорони здоров’я.

Велика Британія

Для захисту прав пацієнтів у Великій Британії одночасно функціонують наступні інституції: Парламентський уповноважений по справах охорони здоров’я (Health Service Ombudsman) та на недержавному рівні — Громадські консули з питань громадського здоров’я (Community Health Councils) і Рух на захист потерпілих від медичних помилок (Action for Victims of Medical Accidents). Уповноважений по справах охорони здоров’я є представником Парламентського Уповноваженого з прав людини, що спеціалізується на задоволенні скарг у національній системі охорони здоров’я. Він підзвітний Парламенту та незалежний від національної системи охорони здоров’я.

Норвегія

Омбудсмен з прав пацієнтів діє на підставі Закону Норвегії «Про права пацієнтів»(1999). У країні працює Парламентський омбудсмен з прав людини та 19 омбудсменів з прав пацієнта, що діють на регіональному рівні. Повноваження омбудсмена з прав людини та омбудсмена з прав пацієнта не дублюються та не протирічать один одному. Перший діє на підставі окремого законодавчого акту Парламенту та здійснює загальний нагляд на всій території держави, а захисник прав пацієнта — на підставі спеціального закону про права пацієнтів наглядає вик­лючно за медичним обслуговуванням в одному з 19 регіонів.

Основною метою їх діяльності є захист тих пацієнтів, які потребують допомоги в забезпеченні власних прав стосовно медичного обслуговування, та впровадження належних заходів для підвищення якості медичного обслуговування.

Хорватія

У 1997 році була ратифікована Конвенція про права людини та біомедицину, а у 2004 році під тиском громадськості був прийнятий спеціальний Закон «Про захист прав пацієнтів», відповідно до якого в кожному з регіонів створена Комісія з захисту прав пацієнтів (регіональна), а на загальнодержавному рівні — Національна комісія з захисту прав пацієнта. Регіональна комісія складається з 5 осіб (пацієнти, представники неурядових організацій та експерти у сфері захисту прав пацієнтів) і має наступні функції: моніторинг порушень прав пацієнтів, вжиття заходів із захисту та просування прав пацієнтів тощо. Вона має право доступу до закладів охорони здоров’я з метою інспектування додержання прав пацієнтів, за результатами якого надсилається звіт до компетентної інспекції (охорони здоров’я чи санітарної) або до організації, що контролює роботу медичних працівників. Проте пацієнт, який вважає, що його права були порушені, спочатку звертається до керівника закладу охорони здоров’я. Якщо останній не відреагує протягом 8 днів чи пацієнт буде незадоволений заходами, тоді можливе звернення до Регіональної комісії.

Національна комісія з захисту прав пацієнта складається з семи осіб (три представники неурядових організацій, один представник засобів масової інформації, три представники від Міністерства охорони здоров’я) та виконує наступні функції: моніторинг реалізації Закону «Про захист прав пацієнтів», надання висновків, рекомендацій компетентним органам з метою побудови дієвої системи захисту прав пацієнтів тощо.

Португалія

У цій країні кожний заклад охорони здоров’я має «Клієнтський офіс», де пацієнти можуть подати скаргу щодо будь-якого аспекту національної системи охорони здоров’я.

Запровадження інституту омбудсмена з прав пацієнта в зарубіжних країнах здійснювалося через запровадження спеціальних законів про захист прав пацієнтів. В Україні права людини у сфері охорони здоров’я охороняють Основи законодавства України про охорону здоров’я. У статті 24-1 Основ йдеться про необхідність прийняття спеціального закону, що регламентує захист прав та законних інтересів пацієнтів. До сьогоднішнього дня такий спеціальний закон ще не був прийнятий.

Уповноважений з прав пацієнта не може підміняти ані органи судової влади, ані медичну адміністрацію. Головним його завданням є виявлення фактів порушення прав пацієнтів, надання їм належної правової оцінки і через існуючі правові механізми усунення цих порушень та притягання до відповідальності винних. Тож максимумом службових повноважень Упов­новаженого з прав пацієнтів може бути проведення службової перевірки (внутрішнього розслідування) і, в разі виявлення відповідних порушень, передання цих матеріалів до органів, які проводять досудове слідство, або, якщо справа є цілком очевидною і носить цивільно-правовий характер, — безпосередньо до відповідного суду.

Яким має бути український омбудсмен?

Отже, омбудсмен з прав пацієнта — це спеціалізований омбудсмен, який займається питаннями дотримання прав певної групи громадян — пацієнтів, або прав у певній визначеній сфері — сфері охорони здоров’я. Він має на меті діяльність з урегулювання проблем у національній системі охорони здоров’я на підставі скарг потерпілих пацієнтів. Порівняно з іншими правозахисними інституціями має певні особливості. По-перше — це є незалежний інститут, діяльність якого сфокусована на правах пацієнта. По-друге, працює на реалізацію засад та принципів, які лише опосередковано визначені у міжнародних правових документах, однак закріплені на національному рівні.

Основні функції:

•  контроль (у даному аспекті контролю підлягають саме права пацієнта);
•  сприяння (посередництво) — виступає ніби третьою стороною у конфлікті між пацієнтом та закладом охорони здоров’я.

Компетенції з:

•   ненадання гарантованого державою рівня медичної допомоги;
•  порядку та процедури розгляду скарг у системі охорони здоров’я;
•  якості наданої медичної допомоги, проте не може самостійно кваліфікувати дії медичних працівників як такі, що не відповідають вимогам якості; 
•  констатації порушення прав пацієнта та використання наявної компетенції з метою захисту порушених прав пацієнта;
•  інформування у вигляді щорічних доповідей про стан справ із правами пацієнтів, при цьому важливим є вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

Чи буде даний механізм — омбудсмен з прав пацієнта — дієвим? Чи буде достатнім обсяг пов­новажень для вирішення індивідуальних скарг пацієнтів? Чи не перетвориться даний механізм на ще одну складову забюрок­ратизованої державної машини? Все це залежить від комплексу заходів із реформування національної системи охорони здоров’я.

Але, говорячи про заснування/впровад­ження спеціальної інституції з захисту прав пацієнта, чи не забуваємо ми про захист прав та законних інтересів інших учасників медичних відносин — лікарів і медичних працівників? Адже діяльність медичних працівників є ризиковою діяльністю і вітчизняне законодавство встановлює досить суворі вимоги до медичних представників.