Охорона праці медиків — права зникають навіть на папері?

6730

У запалі боротьби із «тягарем минулого» зникають нормативні акти, які регулювали важливі аспекти захисту прав медиків, зокрема в галузі охорони їх праці. Було б добре, аби натомість їм запропонували нові, сучасніші й досконаліші норми. Чому ж наразі все відбувається за принципом «що з воза впало, те пропало»?

Доплата за шкідливі умови праці медичним працівникам

Володимир ФЕСАН, головний технічний інспектор з праці Профспілки працівників охорони здоров’я України
Робота медиків завжди пов’язана з професійними ризиками. І це стосується не тільки вірогідності нападів на працівників швидкої, які дедалі частішають, а й інших видів діяльності медиків, практично кожен з яких ризикує заразитися небезпечними інфекціями чи отримати надмірну дозу опромінення під час роботи з діагностичним обладнанням. Саме тому вітчизняне законодавст­во передбачило заходи, спрямовані на захист від подібних ризиків або ж відповідні пільги та компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах.

Важливим елементом цілісної нормативної бази з охорони праці є галузеві норми, які давно потребують оновлення, оскільки більшість із них були розроблені ще у 60-80-ті роки минулого століття. До того ж наша держава підписала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС і відповідно має переглядати та гармонізувати своє законодавство, зокрема й нормативи з охорони праці. Однак у директивах передбачено: у разі, коли національне законодавство тієї чи іншої країни містить жорсткіші норми, аніж ті, що прийняті в ЄС, їх не потрібно змінювати, якщо ж вони занижують планку вимог, то мають бути неодмінно переглянутими. Натомість Уряд України «перестарався» і скасовує навіть нормативи, суворіші за європейські. Але такого, аби норм узагалі не існувало, мабуть, світ ще не бачив.

Однак українські реформи відбуваються саме за принципом «зруйнувати до основ, а потім…» Яскравим підтвердженням цього є Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 р. №1022р «Про скасування, визнання такими, що втратили чинність, та такими, що не застосовуються на території України, деяких актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з пожежної безпеки, охорони праці та санітарного законодавст­ва», згідно з яким із 1 березня 2018 року скасовано всі чинні галузеві норми. До того часу в галузі охорони здоров’я діяло 10 нормативно-правових актів з охорони праці, нині всі вони визнані такими, що не застосовуються на території України як акти органів влади СРСР. Зокрема, йдеться про Правила обладнання і експлуатації інфекційних установ та охорони праці персоналу цих установ (датовані ще 1959 роком!); Правила обладнання і експлуатації стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів і зуботехнічних лабораторій від 01.05.1964 р.; Правила обладнання, техніки безпеки і виробничої санітарії при роботі в клініко-діагностичних лабораторіях лікувально-профілактичних установ системи Міністерства охорони здоров’я СРСР від 30.09.1970 р.; Правила обладнання, експлуатації та техніки безпеки фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) від 30.09.1970 р.; Правила з охорони праці працівників дезінфекційної справи та з утримання дезінфекційних станцій, дезінфекційних відділів, відділень профілактичної дезінфекції санітарно-епідеміологічних станцій, окремих дезінфекційних установок від 09.02.1979 р.; Правила з техніки безпеки при експлуатації виробів медичної техніки в установах охорони здоров’я. Загальні вимоги від 27.08.1984 р. Сюди ж потрапили Типові галузеві норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам і службовцям установ охорони здоров’я та соціального забезпечення медичних науково-дос­лідних установ й учбових закладів, виробництв бактеріальних і біологічних препаратів, матеріалів, учбових наочних посібників із заготівлі, вирощування й обробки медичних п’явок, затверджені Наказом МОЗ СРСР від 29.01.1988 р. №65.

Безперечно, й такої країни вже не існує, і норми вочевидь застаріли, і керуватися ними вже почасти складно, однак це зовсім не означає, що замість них потрібно створити «білі плями». Чому десятиліттями не осучаснювали чи не розробляли нових галузевих норм попри неодноразові звернення Профспілки до МОЗ із цього приводу? І в чому винні медичні працівники, які нині потерпають від такої недбалості? Наразі Профспілка напрацювала Перелік галузевих нормативно-правових актів з охорони праці, які потрібно розробити замість скасованих розпорядженням Уряду, — інакше галузь залишиться без цілісної нормативної бази з охорони праці, а це є нонсенсом. Також Профспілка вимагає визначити центральний орган виконавчої влади, на який покладається відповідальність за розробку нових галузевих норм, встановити кінцевий термін їх затвердження, розробити порядок фінансування та забезпечити своєчасне виділення коштів. Доки ж нові галузеві норми не затверджено, вимагаємо визначити порядок безкоштовного забезпечення працівників галузі засобами індивідуального захисту.

Однак досі не бачимо жодних кроків до вирішення цієї проблеми. Принаймні, коли Профспілка звернулася з листами до в. о. Міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун, Міністерства соціальної політики України та Державної служби України з питань праці з пропозицією надати роз’яснення щодо того, як за відсутності нормативної бази забезпечити медичних працівників засобами індивідуального захисту, а також вчергове вказала на необхідність якнайшвидшої розробки нових галузевих норм замість скасованих, у відповідь отримала відписки. У них чиновники, замість вказати шляхи вирішення проблем, знову посилаються на вимоги законодавства та намагаються перекласти відповідальність на інших. Зокрема, МОЗ у своїй відповіді відмовилося надати роз’яснення і повідомило, що згідно з чинним законодавством не розробляє галузевих норм, тож пропонує звернутися до Міністерства соціальної політики України та Державної служби України з питань праці. Ті своєю чергою відповіли, що знову ж таки відповідно до чинного законодавства (чи всі його читають по-різному?) галузеві норми має розробляти МОЗ України. Нам нічого не залишалося як скласти ці відповіді в одну теку і відправити третейському судді — Кабінету Міністрів України. На жаль, там ось уже 4 місяці вирішують, хто ж таки мусить зайнятися цією справою.

Натомість у закладах охорони здоров’я накопичуються проблеми із забезпеченням медиків засобами індивідуального захисту. Можна сподіватися на те, що в деяких медичних закладах ще існують бодай незначні запаси (хоча всі ми розуміємо, наскільки «багаті» наші лікарні), однак головні лікарі очікують на колапс у забезпеченні працівників спецодягом. Тож незабаром може статися, що хірургам доведеться йти в операційну у спортивних костюмах або ж купувати спецодяг за власні кошти.

Особливу стурбованість викликають інфекційні лікарні, де ця проблема може обернутися загрозою для здоров’я медичних працівників. Вважаємо подібний стан справ неприпустимим і таким, що порушує вимоги КЗпП та Закону України «Про охорону праці».

Ситуація ще більше ускладнюється тим, що більшість вітчизняних закладів охорони здоров’я є або бюджетними, або неприбутковими установами, тобто їх керівники не мають права закуповувати спецодяг за рахунок отриманих прибутків. Якщо ж таку можливість вишукають, то згідно з вимогами фіскальних служб медичним працівникам потрібно буде сплатити податок на дохід фізичних осіб відповідно до вартості отриманого спецодягу.

Ще одна проблема, обумовлена непродуманими рішеннями Уряду, полягає в тому, що деякі категорії медичних працівників втратили право на компенсацію за роботу у важких і шкідливих умовах, хоча воно гарантоване чинним законодавством, зокрема ст. 7 Закону України «Про охорону праці» та ст. 100 КЗпП, де окрім того вказано, що Перелік робіт зі шкідливими, небезпечними та важкими умовами праці (далі — Перелік) визначається Кабінетом Міністрів України.

Оскільки свого часу Уряд не розробив такого Переліку для галузі охорони здоров’я в установленому порядку, їх було визначено наказами МОЗ України від 23.03.1993 р. №54 «Про затвердження Переліку робіт, на яких встановлюються доплати за несприятливі умови праці працівникам організацій та установ медичної освіти України» та від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення». Згідно із цими документами медичні працівники й отримували підвищену оплату.

Зокрема, Наказом №54 було затверджено види робіт із тяжкими і шкідливими умовами праці, на яких встановлюються доплати для працівників, що займаються науково-викладацькою діяльністю, у розмірі 12% посадового окладу (тарифної ставки). Це роботи в клініко-діагностичних лабораторіях, відділеннях реаніматології й анестезіології, стаціо­нарах, фтизіатричних, інфекційних кабінетах та з інфекційним матеріалом, дерматовенерологічних закладах, із живими культурами збудників і низка інших. До переліку робіт з особливо тяжкими й особливо шкідливими умовами праці, за які встановлюються доплати в розмірі 24% посадового окладу, належали роботи на рентгенівських установках, електронних мікроскопах з напругою понад 10 кВ, радіоізотопних установках і приладах, лінійних прискорювачах, у токсикологічних лабораторіях (з отрутами й отрутохімікатами), віваріях (з тваринами, зараженими грибковими, паразитарними, інфекційними захворюваннями, зокрема туберкульозом, носіями пухлин чи зараженими радіоактивними речовинами), у стаціонарах, диспансерах, відділеннях і кабінетах для лікування психічнохворих, із культурами ракових клітин, з трупним матеріалом, із живими збудниками інфекційних та паразитарних хвороб, туберкульозу тощо. Також окремим рядком було визначено види робіт, за які передбачалися доплати в розмірі 25% і навіть 60%. Серед останніх — ті, що пов’язані з контактами із хворими на СНІД та ВІЛ-інфікованими (під час діагностики, консультування, оглядів, надання медичної допомоги, судово-медичної експертизи тощо).

У червні нинішнього року МОЗ звернулося до Спільного представницького органу (СПО) об’єднань профспілок з тим, аби він погодив скасування згаданого Наказу. Зважаючи на те що подібний крок (за умови відсутності Переліку для галузі охорони здоров’я, визначеного Кабінетом Міністрів України) унеможливить реалізацію права працівників установ медичної освіти на підвищену оплату праці, СПО відмовив Міністерству. Попри це МОЗ таки видало Наказ від 08.06.2018 р. №1097 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23 березня 1993 року №54», який набув чинності 18 вересня 2018 року.

Найбільше обурює те, що в Наказі №1097 вказується як мета прийняття документа «приведення нормативно-правових актів у відповідність до законодавства», але насправді Наказ №54 не було «приведено у відповідність» — його просто скасували. Натомість МОЗ не запропонувало нового документа, який регулював би питання оплати праці медиків у шкідливих та важких умовах і таки відповідав усім вимогам чинного законодавства. Та й Кабмін знову ж таки не затвердив Переліку «шкідливих робіт» для галузі охорони здоров’я. Відтак починаючи з листопада установи медичної освіти вимушені припинити виплачувати додаткові кошти своїм працівникам за роботу у важких та шкідливих умовах (навіть якщо така шкідливість підтверджена атестацією робочих місць за умовами праці).

Працівники обурені, керівники розгублені. МОЗ мало б розробити проект нової Постанови Кабміну, а вже після її прийняття скасовувати Наказ №54, адже умови, у яких працюють викладачі, проводячи зі студентами практичні заняття на базових клінічних кафедрах, аж ніяк не змінилися, натомість вони втратили суттєву частку свого заробітку, їх права на охорону праці грубо порушено. До речі, згаданим Наказом послуговувалися і в закладах НАМН України, де наразі виникла така сама ситуація.

Хтось узагалі подумав про наслідки, перш ніж «рубати під корінь» чинні нормативні документи? Якщо вони застаріли, попрацюйте й запропонуйте нові, котрими можна було б послуговуватися на практиці (чи відкоригуйте їх — особливих змін не потрібно). З огляду на подібне «завзяття» виникає побоювання, що така доля може спіткати й Наказ №308/519, який регулює згадані питання оплати праці у закладах охорони здоров’я. Поки він уцілів, однак завтра можна очікувати чого завгодно.


Василь КРАВЧЕНКО, головний лікар КЗ «Городищенське районне територіальне медичне об’єднання» Черкаської області, Заслужений лікар України
Я вважаю, що на часі оновити всі підзаконні акти, створені за радянських часів, прописати в них нові вимоги і залишити старі, якщо вони мають сенс. Однак скасування певних нормативів має супроводжуватися розробкою нових — ці кроки необхідно здійснювати одночасно. Адже медицина є специфічною галуззю, і через відсутність певних правил та алгоритмів дій щодо забезпечення її функціонування можуть постраждати не лише медики, а й пацієнти. Більше того, усі вимоги й рекомендації мають були унормовані відповідно до специфіки медичного закладу.

Безперечно, часи змінилися, умови також, однак порядку ніхто не відміняв. Наприклад, у лікарнях завжди дотримувалися норм списання витратних матеріалів (мийних засобів, халатів, пос­тільної білизни, дезінфекційних розчинів тощо) та термінів їх використання. Нині під час перевірок медичних закладів на ці питання вже не звертають такої пильної уваги, оскільки їх фінансування не є централізованим, як раніше. Дещо закуповується за кошти державного та місцевого бюджетів, дещо — за благодійні внески. Можливо, такі підходи й дають змогу працювати в межах існуючого (на жаль, обмеженого) кошторису, але це ж не вихід із ситуації.

Принциповими були вимоги до санітарних норм, наприклад, чітко визначалося, скільки дезінфекційних засобів слід витрачати на певну площу кабінету чи маніпуляційної, існували конк­ретні вимоги до спецодягу тощо. Під пильною увагою перебували й питання техніки безпеки — дотримання таких вимог контролювали спеціальні інспектори. Нині цими питаннями майже ніхто не займається, послуговуються старими нормами, бо після їх відміни орієнтуватися взагалі немає на що. А коли станеться біда (до речі, відповідальності за безпеку праці з керівника ніхто не знімав), тоді про них згадають, та буде пізно.

До того ж у медичних закладах обладнання досить специфічне, особливо на третинному рівні, наприклад, барокамери чи устаткування для проведення операцій на серці тощо. На ньому слід працювати з дотриманням технічних вимог та вимог до персоналу. Дуже відповідальна робота з автоклавами, які працюють під високим тиском, на харчоблоках. Також принципові вимоги до стерилізації, роботи із ендоскопічним обладнанням (використання та специфіка обробки). Спеціального допуску (4 рівня!), а отже, й підготовки потребує робота з електрообладнанням, тому, наприклад, ми вже 3 місяці поспіль шукаємо електрика, котрий відповідав би таким вимогам і, мабуть, не знай­демо, враховуючи ту зарплату, яку можемо йому запропонувати. Це серйозні речі, й нехтувати ними означає ризикувати здоров’ям і життям медпрацівників і пацієнтів.


Олена РОГОВА, Голова первинної профспілкової організації ХМАПО, доцент, кандидат юридичних наук
У мене складається враження, що скасування Наказу МОЗ №54 — це системний наступ на вищі медичні навчальні заклади, у якому приховано політичний підтекст, пов’язаний з майбутніми виборами і пошуком для них бюджетних коштів.

Адже умови праці наших співробітників не змінилися, а зарплату буде знижено на 12 або 24%. Такий неприємний «сюрприз» очікує майже 200 висококваліфікованих викладачів закладу — професорів, доцентів, асистентів, тобто осіб, які здійснюють науково-педагогічну діяльність і водночас мають клінічне навантаження. І це при тому, що доплати «за шкідливість» їм було встановлено за результатами атестації робочих місць у ХМАПО, яка є дійсною ще мінімум 1,5 року. Так от згадану атестацію проведено відповідно до чинного законодавства: на підставі Постанови КМУ від 01.08.1992 р. №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», яку ніхто не відміняв. До того ж вказані доплати зафіксовані в Колективному договорі між адміністрацією та профспілковим комітетом ХМАПО на 2016-2018 роки, котрий також зберігає свою чинність.

Парадокс полягає в тому, що доплати в розмірі 15 і 25% й досі отримують наші колеги — медичні працівники, не задіяні в науково-викладацькій діяльності (на них поширюється дія інших нормативних актів). Найбільше обурює те, що абсолютно антисоціальний за змістом Наказ про скасування Наказу №54 було узгоджено низкою міністерств і відомств, а також зареєстровано в Міністерстві юстиції. Тобто це не випадковість, а цілеспрямований удар по правах певної категорії працівників організацій та установ медичної освіти України

Це надзвичайно резонансна подія, яка вплине на діяльність усіх медичних вишів України. До того ж допущено безпрецедентне порушення прав людини, Конституції України, зокрема ст. 92, де чітко зазначено, що права і свободи громадян та гарантії їх дотримання регулюються винятково законами України. Наразі відбулося відверте порушення вимог юридичної техніки, коли права працівників регулюються не законом, а підзаконним актом. Цинізм ситуації полягає в тому, що слідом за Наказом про скасування Наказу №54 нам надійшов лист за підписом заступника Міністра охорони здоров’я П. Ковтонюка з роз’ясненням порядку інформування співробітників про позбавлення їх права отримувати надбавки за шкідливі умови праці. Так от згідно з цим листом адміністрація ХМАПО повинна за 2 місяці письмово інформувати працівників про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій (з урахуванням тих, які надаються їм додатково). Водночас у листі зазначено, що він не встановлює норм права і є інформаційним.

Цілком зрозуміло: лист, навіть за підписом заступника Міністра, не породжує жодних юридично значущих наслідків, на відміну від Наказу, зареєстрованого в Мін’юсті. Залишається відкритим питання, як адміністрація академії може одночасно виконати вимоги МОЗ щодо скасування доплат за роботу у шкідливих умовах праці й у повному обсязі забезпечити реалізацію прав співробітників академії, які продовжують працювати у таких умовах. Адже згадані доплати є складовою суттєвих умов праці, які абсолютно не змінилися!

Ще одне юридичне непорозуміння пов’язане зі скасуванням Наказу №54: чи потрібно відміняти перелік посад підрозділів, зайнятість на яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу, пов’язану із впливом негативних чинників на здоров’я? Ми вважаємо, що ні, однак тоді постає нове протиріччя, яке може призвести до юридичної відповідальності за порушення трудового законодавства з боку адміністрації й оскарження цього порушення співробітниками.

Доки вузлики непорозумінь зав’язуються у питання без відповідей, збігає двомісячний термін попередження науково-педагогічних працівників про зменшення їх зарплат, і вони можуть звільнитися. Академія ризикує втратити кваліфіковані кадри, які роками напрацьовували свій досвід, передавали його молодим поколінням лікарів.

Аби цього не допустити, ми надіслали листи до Харківського обласного комітету профспілки працівників охорони здоров’я України, який відповідно спрямував їх до ЦК Профспілки, МОЗ та Кабміну. У них ми просимо надати офіційне роз’яснення необхідності скасування згаданих доплат, потенційних юридичних наслідків невиконання адміністрацією академії умов Колективного договору, де передбачено такі виплати, тощо. Відповіді з Києва поки не надійшло. Якщо таке мовчання триватиме й надалі, ми готові вдатися до активніших методів захисту прав наших спілчан, незважаючи на те що нині на вищому рівні всіляко намагаються нівелювати роль профспілок.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я