Ні поваги, ні справедливості

4384

Нинішні умови оплати праці медиків є принизливими. Тому для стимуляції оптимізму і віри медичної громадськості у світле майбутнє галузі після реформ лікарям обіцяють щедрі статки, які прийдуть або за пацієнтами, або з новими тарифами, або після автономізації закладів. Передбачені кошти на такі обіцянки, чи ж нагадують приманку для тих, кого насправді женуть батогом зрівнялівки?

Житомирщина

Вікторія ІВЧУКВікторія ІВЧУК, головний лікар КУ «Амбулаторія загальної практики-сімейної медицини» Станишівської сільської ради, експерт за напрямом загальна практика-сімейна медицина управління охорони здоров’я Житомирської ОДА
Підвищення заробітної плати медикам у січні 2018 року, якщо порівняти з груднем 2017 року, попри очікування, де-факто не відбулося. Зміни стосувалися лише тарифікаційної сітки окладів, що значно нижчі, ніж мінімальна заробітна плата. Натомість через скорочення кількості населення розмір медичної субвенції на громаду зменшився (не змінився тільки в деяких медичних закладах). Тож грошей вистачає винятково на заробітну плату. Решту потреб — розвиток амбулаторій, придбання комп’ютерів, оргтехніки тощо — фінансує рада ОТГ.

Коли запрацює медична реформа, то виплати на одного пацієнта зростуть від 240 до 370 грн у середній віковій групі (18-39 років). А відтак лікар-професіонал, який зумів налагодити комунікацію з мешканцями, допоміг вирішити проб­леми, пов’язані зі здоров’ям, зможе заробляти більше. Принцип медичної реформи «Гроші ходять за пацієнтом» на первинному рівні дає можливість пацієнту і лікарю вибирати стиль взаємовідносин. Більше того, кількість коштів, які мають надійти в другому півріччі на кожного пацієнта залежно від віку, місця проживання, збільшиться. Ці гроші будуть використані не тільки на оплату праці, а й на розвиток закладу, невідкладну медичну допомогу, лабораторні обстеження, профілактичні заходи тощо.

А от як оплачуватиметься праця медиків вторинного і третинного рівнів, поки що не зрозуміло. Реформування цих напрямків заплановане на нас­тупні роки. Навіть механізм здійснення таких виплат поки що не прописаний. У 2018 році нам важливо організувати процес укладання декларацій між лікарями і жителями громади, щоб охопити все населення нашої території. Хоча паралельно вивчаємо, як далі складатимуться зв’язки із закладами вторинного та третинного рівнів, хто, за що, а головне — з якої кишені має платити.

Сьогодні більшість коштів, які потрібні для обслуговування жителів об’єднаної територіальної громади, має виділяти держава. Розміру медичної субвенції вистачає винятково на заробітну плату медичним працівникам й оплату енергоносіїв. І зов­сім мало лишається на придбання лікарських препаратів та виробів медичного призначення. Є труднощі із закупівлею деяких потрібних речей, як-от протипожежних засобів для амбулаторій, від наявності яких залежить безпека людей. Цьому теж сприяє сільська рада. Крім того, депутати ради можуть визначатися з деякими додатковими пос­лугами, котрих потребує громада, якщо, звісно, матимуть фінансово спроможний бюджет.

Чи вірять лікарі у великі статки, які їм дасть розпочата реформа медицини? Вірять. І таких немало. Але передусім це успішні професіонали, відповідальні та досвідчені лікарі-менеджери, які впевнені у своїх можливостях і практичних результатах, авторитетні та з високим рівнем довіри серед пацієнтів. А ще — комунікабельні, відкриті для пацієнтів, уміло доводять свою фахову спроможність. Але є і невпевнені у собі лікарі, які не сприймають новітніх технологій, європейських стандартів лікування, діагностики та профілактики хвороб, воліють жити без змін, не вірять у реформи і не бажають жодної. Важко працювати і жити в час реформування, але якщо людина готова до змін, це дасть їй можливість повністю реалізувати себе у професії.


Рівненщина

Марія ДЕМЧУКМарія ДЕМЧУК, головний бухгалтер Рівненської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України
У цьому році зріс рівень тарифної ставки для першого розряду, але незнач­но: порівняно з 2017 роком усього на 162 грн (торік було 1600 грн, у 2018 році стало 1762 грн), збільшилася і мінімальна зарплата — із 1 січня 2018 року. Але суттєвого фінансового поліпшення медики не відчули. Та є ще одна суттєва проблема.

Для прикладу, розмір посадового окладу лікарів другої кваліфікаційної категорії, без кваліфікаційної категорії та інтернів — 3471, 3207 і 3048 грн відповідно, а це потребує додаткових виплат, через що донині в галузі існує «зрівнялівка» в оплаті праці лікарів і середніх медпрацівників. Тобто в лаборантів, медичних сестер, фельдшерів така сама тарифна ставка, як і в лікарів без кваліфікаційної категорії.

Тому галузева профспілка намагається налагодити діалог із Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом, аби звернути увагу Уряду на такий стан справ у галузі охорони здоров’я. 18 квітня відбудеться засідання Ради профспілки працівників охорони здоров’я, на якій буде порушено питання про підвищення зарплати медикам і прийнята вимога до Уряду підняти тарифну ставку першого розряду до рівня мінімальної заробітної плати. Або, якщо це внаслідок економічних причин зробити неможливо, хоча б ввести нарахування зарплат, починаючи з тарифу третього розряду. Так, як це запровадили для галузі освіти з минулого року. До речі, освітянам ввели також доплату за престиж професії, і тут оминувши медичних працівників. Виходить, що робота лікаря чи медсестри є менш престижною…

Але, на жаль, поки що влада не йде на перемовини з профспілками та ігнорує їх вимоги, незважаючи на численні звернення.


Василь ВИСОЧАНСЬКИЙВасиль ВИСОЧАНСЬКИЙ, заступник начальника управління охорони здоров’я Рівненської ОДА
Завдяки запровадженій реформі медичні працівники матимуть можливість отримувати гідну заробітну плату. Адже незабаром її розмір залежатиме від кількості пацієнтів, яких вони обслуговуватимуть, та якості медичної допомоги, котру надаватимуть.

Так, з 1 липня Національна служба здоров’я України почне надавати кошти центрам ПМСД відповідно до кількості зареєстрованих у них декларацій на медичне обслуговування. А до того часу головне завдання лікувальних закладів первинки — стати автономізованими, тобто комунальними некомерційними підприємствами, бо інакше НСЗУ з ними не співпрацюватиме, і зареєструвати якомога більше декларацій, щоб відповідно мати більший бюджет.

У нашій області вже два центри ПМСД (Боремельський і Мирогощанський) здобули цей статус і готові підписувати декларації. Але, на жаль, донині немає наказу, який регламентував би укладання угод. На нараді в МОЗ України я особисто виступив із проханням пришвидшити цей процес, аби вже можна було залучати людей до співпраці з конкретними лікарями і тим самим стимулювати інші лікувальні заклади оперативніше вирішувати питання з автономізацією.

У будь-якому випадку з 1 квітня ця кампанія розпочнеться, і за її результатами наприкінці червня НСЗУ розподілить кошти для ЦПМСД. А там уже на місці головні лікарі під контролем наглядової ради вирішуватимуть, яку зарплату отримуватиме той чи інший лікар відповідно до кількості набраних пацієнтів, обсягів роботи та її якості. До речі, створення наглядових рад на первинці не є обов’язковою умовою, на відміну від вторинного і третинного рівнів, але ми все ж закликаємо до цього й первинку, аби процес призначення заробітних плат був максимально справедливим і прозорим.

Зрозуміло: у липні вагомого підвищення зар­платні не відбудеться. Адже процес укладання декларацій реалізовуватиметься поступово, у три етапи. І ми очікуємо, що в другому кварталі їх буде зареєстровано тільки близько 50%. До вересня сподіваємося підписати 75%, а до грудня — 90% декларацій. Тож фінансове поліпшення медики відчуватимуть теж поступово, а значним воно буде, найімовірніше, тільки у 2019 році.

При цьому кожен лікар матиме індивідуальний заробіток, який різнитиметься від тих, що отримуватимуть фахівці в інших закладах, і не залежатиме більше від стажу та категорії, а тільки від кількості пацієнтів та ще від того, наскільки якісною є його робота. Адже пацієнти матимуть право змінити лікаря, із яким вони підписали дек­ларацію, якщо він їх чимось не влаштує. Відповідно, й «гроші підуть» за ними в кишеню більш розторопного фахівця, котрий зможе привабити пацієнтів кращим медичним «сервісом».

Варто також зауважити, що рівень зарплати медиків первинки залежатиме ще й від вікових категорій мешканців, із якими він підпише декларації. Так, капітаційна ставка на одного пацієнта становить 370 грн. Але існують коефіцієнти, відповідно до яких за обслуговування дітей віком до 5 років і людей віком понад 65 років ставка збільшується вдвічі і становитиме вже 740 грн, а за обслуговування населення віком 16-18 і 40-45 років зросте у 1,2 разу (445 грн). До речі, з таким розрахунком середня капітаційна ставка по Рівненській області становитиме 483 грн на одного мешканця. Для порівняння, наразі субвенція на первинку — 240 грн. І, до речі, ці кошти надходитимуть від держави й надалі для тих людей, які не підпишуть декларацію з лікарем.

З отриманих від НСЗУ коштів центри ПМСД зможуть використати на адміністрування не більше 20%. Решту 80% отримають лікарські амбулаторії. Словом, заробіток сімейних лікарів напряму залежатиме від них самих. Від того, скільки декларацій вони зможуть підписати із пацієнтами, а головне — утримати їх якісною профілактикою, ранньою діагностикою, ефективним лікуванням і реабілітацією.

Механізм розподілу коштів головними лікарями амбулаторій узаконений і цілком зрозумілий. Тому, впевнений, з липня він запрацює.


Чернігівщина

Павло ПОТАПКОПавло ПОТАПКО, Голова Чернігівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, Заслужений лікар України
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, сьогодні вона сягає 3723 грн. Мабуть, Кабінет Міністрів мав підстави до цього. Але, на превеликий жаль, після такого підвищення у лікарнях практично всі одержують однакову платню: лікар, медична сестра, санітарка, двірник. Так, зарплата санітарки 3723 грн, а посадовий оклад лікаря — 3735 грн, тобто всього на 12 грн більший.

Профспілка працівників охорони здоров’я України вважає подібну ситуацію з оплатою праці лікарів та середнього медичного персоналу неприпустимою. У минулому році ми зверталися до Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, народних депутатів з вимогою провести диференціацію заробітної плати медиків, зокрема щоб перший тарифний розряд був на рівні мінімальної заробітної плати. Якщо на це в держави не вистачає коштів, то пропонуємо хоча б підвищити заробітну плату лікарям та середньому медичному персоналу на 2-3 розряди, аби стимулювати кваліфікованих медпрацівників й усунути зрівнялівку, яка зараз існує.

На початку лютого Центральний комітет профспілки працівників охорони здоров’я України ухвалив рішення зустрітися з Прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом, щоб спільно обговорити проблеми щодо вирішення критичної ситуації, яка склалася в галузі через порушення трудових прав медиків, зокрема «зрівнялівки» в оплаті праці, недостатнього фінансування медичних закладів, відсутності соціального діалогу з боку Міністерства охорони здоров’я України. Якщо наші вимоги не приймуть, проводитимемо Все­українську акцію протесту.

На превеликий жаль, сьогодні у Міністерстві охорони здоров’я України працюють не фахівці, а випадкові особи. Вони кричать про те, що незабаром «гроші підуть за пацієнтом». У принципі, ідея, мабуть, гарна. Але це палка з двома кінцями. З 1 квітня МОЗ України начебто планує ввести цю норму й обіцяє підвищення зарплат лікарям первинної ланки до 18-30 тис. грн. Ми спробували розподілити кошти, передбачені бюджетом, на заробітну плату первинної ланки, й у нас вийшло, що в кращому випадку лікар отримуватиме лише 7-8 тис. грн, і в жодному разі не 20!

Однак коли первинній ланці хоча б обіцяють підвищити зарплату, то як же вузькі спеціалісти? Так і отримуватимуть свої 3735 грн? Де логіка? Якщо підвищувати зарплатню, то всім, а не одній ланці. Та й невідомо, чи взагалі отримають лікарі первинки обіцяні кошти. За розрахунками, на це потрібно на 2018 рік 8 млрд грн, а виділяють тільки 3 млрд. Звідки візьмуть іще 5 млрд грн, поки не зрозуміло. Здається, що наше Міністерство просто займається популізмом.

Ми зробили елементарні розрахунки: сімейний лікар повинен набрати 2 тис. пацієнтів, тож із розрахунку 370 грн на пацієнта — на рік виходить близько 700 тис. грн. Якщо лікар візьме в оренду приміщення умовно за одну гривню, то, можливо, щось і отримуватиме, але якщо він платитиме повноцінну оренду, зарплату медичній сестрі, купуватиме обладнання, то на заробітну плату коштів не залишиться. Керівники центрів ПМСД підрахували: якщо не скорочувати ФАПи і платити зарплату медичним сестрам, фельдшерам, молодшим медичним сестрам, водіям, то зарплатня лікаря буде навіть меншою, ніж зараз.

Є Закон «Про підтримку сільської медицини», але він стосується дільничного лікаря, а про фельдшерські пункти там ані слова. З одного боку, кажуть: давайте наблизимо медичну допомогу до сільської місцевості, з іншого — навіщо нам фельдшери. У нас є погане передчуття, що ФАПи хочуть передати на утримання об’єднаним територіальним громадам. Але громади — різні, якщо, наприк­лад, взяти Деснянську ОТГ, то вони фінансують не тільки свою медицину, а хочуть і Остерську лікарню трохи підтримати, щоб її зберегти. А є бідні громади, які неспроможні утримувати ФАПи, тож там виникатимуть великі проблеми з медичним забезпеченням мешканців.

На мою думку, на сьогодні центри ПМСД по всій області фінансуються непогано, але на вторинну і третинну ланку бюджетне фінансування передбачене лише на 6-8 місяців, подекуди — на 9. Повторюється минулорічна ситуація, коли по 3-4 місяці не отримували заробітної плати медичні працівники Ніжинського, Сновського, Сосницького, Семенівського районів, міста Прилуки. І так щороку. Однак зрештою, після численних звернень до можновладців, а то й акцій протесту заборгованість гасять, тож гроші в державі знаходять. Чому ж не можна спланувати так, аби виплачувати зарплату без затримок і не доводити людей до злиднів?

Міністерство охорони здоров’я займається популізмом і обіцяє покращення, але звідки? На медичну галузь виділяють 3,5% ВВП, а має бути не менше 6-10% відповідно до норм ВООЗ. На 2018 рік сукупний бюджет на медичні потреби — 115,7 млрд грн, із них на саму систему охорони здоров’я (первинна, вторинна, третинна ланки) виділено лише 80 млрд грн. Начебто порівняно з 2017 роком є підвищення на 10%, тобто виділено додатково 10 млрд грн для системи охорони здоров’я. Але ми все порахували й виявили, що ці гроші підуть лише на підвищення мінімальної заробітної плати, а на медикаменти, закупівлю апаратури взагалі нічого не залишиться. У нас сьогодні заробітна плата забирає 85-90% видатків — такого нема ніде у світі. І досить уже говорити про покращення — давно час діяти, а не вкотре обіцяти.


Буковина

Ольга КОБЕВКООльга КОБЕВКО, лікар-інфекціоніст ОКУ «Чернівецька обласна клінічна лікарня», член комісії з питань медицини, соціального захисту та АТО Чернівецької обласної ради
Я — лікар третього рівня надання медичної допомоги, працюю в спеціалізованому відділенні. На сьогодні нам нараховується заробітна платня згідно з окладом, вислугою років та категорією. Дійсно, за лютий відбулося підвищення посадового окладу. Якщо порівнювати з груднем 2017-го, то в інфекціоністів ставка зросла приблизно на 9,19%, тобто на 342 грн.

З квітня на первинці «гроші ходитимуть за пацієнтом». У нових умовах лікар буде зацікавлений у тому, щоб пацієнти були здоровими, бо від цього безпосередньо залежатиме його дохід. Вузькопрофільних лікарів реформа торкнеться не раніше 2020 року. До цього часу ми працюємо за старою схемою. Відповідно до плану реформ, лікар спеціалізованих відділень укладатиме договір із лікарнею, яка до того часу повинна стати «підприємством» із новим статутом та робочим планом. І вже згідно з домовленостями буде вирішуватися розмір окладу, окремо оплачуватимуться надані медичні послуги. Усе це залежатиме в першу чергу від керівника медзакладу, від бажання його розвивати, а не влаштовувати на роботу кумів-братів. Сподіватимемося, що будемо забезпечені гідними умовами праці та достойною зарплатнею, адже більшість із нас працюють і понаднормово. Ми свідомо йшли в медицину, розуміли всю відповідальність цієї роботи. Наразі всі надії покладаємо на керівника, який повинен стати професійним менеджером і бути зацікавленим у високопрофесійних кадрах. І сподіваюся, що ані МОЗ, ані Департамент охорони здоров’я не лобіюватимуть «своїх» керівників. Хотілося б, щоб цей принцип залишився в минулому.

Також прикро, що звичайний медик зараз абсолютно беззахисний. Лише кілька років тому всі профспілкові організації стали де-факто «громадськими». У Європі профспілки створюють саме для захисту працівників, а в Україні часто-густо — це ще одна підтримка керівника, захисний механізм головного лікаря. Тому в процесі реформування медицини потрібно також створювати власні незалежні профспілкові комітети, котрі в будь-який момент зможуть захистити нас від свавілля та неприпустимого ставлення, контролюватимуть режим праці й умови перебування на роботі, сприятимуть притягненню до відповідальності головних лікарів. За кордоном керівництву лікарні дешевше створити належні умови праці для лікаря, ніж оплатити штрафи після перевірок профспілки.

Переконана: уже з квітня перед українською медициною нарешті відкриються нові перспективи. Відповідно до закону фінансових гарантій, мінімальна заробітна плата лікаря у нових умовах на початку становитиме приблизно 10-12 тис. грн, надалі — більше. Цього недостатньо, однак краще, ніж те, що є на сьогодні.


Волинь

Іван СИДОРІван СИДОР, головний лікар Волинської обласної клінічної лікарні
Не знаю, як щодо виконання чергових обіцянок, але ми поки не відчуваємо жодного підвищення зарплати. Якщо проаналізувати ситуацію по нашій лікарні, то за день ми проводимо 65 складних операцій, які вимагають високого рівня кваліфікації лікарів. Серед них — кардіохірургічні втручання, що виконуються на зупиненому серці, та вшивання штучних клапанів. Також здійснюємо шунтування артерій і судин головного та спинного мозку. Судинні хірурги під час такої операції змушені працювати безперервно 6-7 годин. Середня заробітна плата чистими у них зараз виходить 5,6 тис. грн. Це сьогодні достойна зарплата? Ні, звичайно. Хірург вищої кваліфікаційної категорії отримує дещо більше — 7 тис. грн. Але хіба це гідна зарплата?

Наведу деякі статистичні дані. Так, протягом року зарплата медичного персоналу Волинської обласної лікарні зросла лише на 13%. То про яке відчутне підвищення можна говорити? Навіть рівень інфляції у нас був вищим, ніж зростання зарплати. Через низький рівень доходів чимало працівників розраховується, зокрема молодший медичний персонал їде працювати до Польщі. А дати працівникам 30 чи 50% надбавки за інтенсивність праці я не можу, тому що вона розраховується від тарифної ставки, котра не змінилася на відміну від мінімальної зарплати.

Коли в Міністерстві говорять, що з 1 квітня «гроші підуть за пацієнтом», то в нас виникають великі сумніви. Скажімо, скільки «піде» тих грошей? Офіційних даних про суму коштів на кожного пацієнта досі немає. Але повернімося до реальності. Щоб пролікувати просту бактеріальну пневмонію, треба близько 5 тис. грн. А якщо це вірусна пневмонія, то ціна лікування зростає в кілька разів. Де брати кошти?

Постанова Кабміну №1081 обмежила нас у можливостях купувати ліки для лікарні за державні кошти, закріпивши лише 365 найменувань. Ми підрахували: для кардіохірургічної операції можемо придбати препаратів лише на 4 тис. грн. А операція коштує 70-80 тис. грн… Крім того, якщо обласна рада чи облдержадміністрація вирішить перерахувати нам гроші, то вони надходять не на благодійний, а на загальний фонд, тож ліків для проведення операцій ми все одно купити не можемо, бо в нас зв’язані руки.

Якщо ж говорити про медичну реформу загалом, то поки що не відчуваємо її позитивних наслідків. Замість того, аби експериментувати, Уряду варто було сконцентруватися на впровад­женні бюджетної страхової медицини, яка існує у розвинутих країнах. Ми взяли за основу англійську модель, але чи працюватиме вона на практиці? Ось життєвий приклад: чи може пенсіонер, який отримує, скажімо, 1800 грн, купити медичну пос­лугу? А в нас зрівняли усіх: і пенсіонерів, і депутатів, які мають високі зарплати, і бізнесменів, котрі отримують мільйонні прибутки. Багаті люди могли б самі собі купити медичну послугу, а бідним чи соціально незахищеним держава мала б компенсувати вартість лікування. Бо близько 80% хворих, які звертаються в лікарню, не мають достатньо грошей на отримання медичної допомоги. Казали так: частину платить держава, а решту — пацієнт. Але ж поки що немає навіть процедури, як це зробити на практиці. Щоб лікар міг отримувати гідну зарплату, потрібно, аби пацієнти платили гроші за послуги. А люди в нас переважно бідні.

Тепер щодо зарплат працівників вторинної та третинної ланок. Їх реформа розпочнеться десь у 2020 році. Якою вона буде — поки що не знає ніхто, тож важко сказати, скільки отримуватимуть лікарі таких закладів. Звісно, ми дуже хотіли б зарплату у 20 тис. грн, як нам обіцяють. Але треба бути реалістами. Звідки такі зарплати можуть взятися? Адже в держави й так повно проблем: економіка зростає дуже повільно, інфляцію не подолано, бюд­жет виконується непросто та з дефіцитом. Багато категорій громадян вимагають підвищення соціальних стандартів, а коштів у бюджеті немає. Чи вистачить у ньому грошей на такі зарплати медикам? Бо в пересічних громадян не настільки високі доходи, аби оплачувати ще й зарплати лікарям. Навпаки, вони хочуть безкоштовного лікування. Влада мала б чітко пояснити, де вона братиме гроші на ті обіцяні 20 тис. грн зарплати, із яких джерел. Але вона цього не робить.

Я думаю, якщо у концепції реформування медичної галузі допущено помилку, то потрібно її вчасно виправити. Визнати, що в окремих моментах автори реформи були неправі. Якби це прозвучало відверто, то і медики, і громадяни зрозуміли б. На моє переконання, Україні потрібна сучасна бюджетно-страхова медицина. Тоді і працедавці страхували б своїх співробітників, і кожен громадянин дбав би про себе. Держава зі свого боку також виділяла б певний обсяг фінансування на медицину, тоді галузь отримала б живі кошти і могла забезпечити як належний рівень медичної допомоги, так і заробітну плату медикам.


Запоріжжя

Мирослава КАМЕНЕВАМирослава КАМЕНЕВА, лікар-анестезіолог, Голова Незалежної профспілки працівників КУ «Запорізька міська багатопрофільна лікарня №9»
На сьогодні розмір зарплат медиків як первинної, так і вторинної ланки не змінився. Нам тільки підняли оклад на 300 грн у зв’язку з підвищенням мінімальної заробітної плати — у результаті ми отримуємо близько 4 тис. грн. Але якщо про перспективи зарплат в 20 тис. грн для терапевтів хоча б говорять, то про працівників стаціонарів мовчать. Акцент робиться на первинну ланку, а інших лікарів нібито взагалі не існує. Ще раз повторюю: ми отримуємо 4 тис. грн, а, наприклад, ліфтер у нашій лікарні — 3700 грн. Тож нашим лікарям навіть немає сенсу їхати після зміни в іншу лікарню працювати на півставки — із тим самим успіхом можуть у своєму стаціонарі підробляти ліфтером й отримувати ті самі гроші…

Кажуть, що хочуть зробити так, аби керівницт­во медичного закладу саме визначало зарплату кожного лікаря. Адже в кожного медика — своє навантаження. Скажімо, у нас, анестезіологів, в одного в тиждень може бути 20-30 операцій, а в іншого — лише 5. Тож різниця в оплаті логічна навіть усередині спеціальності. Але ніхто не називає цифр, а нам хочеться знати, чого очікувати. Через таке невідання багато хто виїжджає за кордон. По суті, наша медицина зараз тримається на «лівих» грошах: кому пацієнти носять «подяки» — ті ще працюють, інші ж намагаються шукати щастя за кордоном.

Прикро, що нашу медицину опустили до такого рівня — нижчої зарплати, ніж у медиків, ні в кого в країні немає. Вчитися 8-9 років, щоб отримувати мінімалку? Ну, ще максимум 300 грн за кожну категорію… І це при тому, що рівень відповідальності в нашій професії пов’язаний зі збереженням найдорожчого, що є у людини, — її життя.

Я в цілому не вірю в підвищення заробітних плат для нас, тому що спілкуюся з колегами, які по 30-40 років відпрацювали в медицині й теж колись сподівалися на якісь поліпшення, але так і не дочекалися. Зміниться щось в нашій країні тоді, коли зміниться свідомість самого медика, коли він скаже: усе, досить, не хочу працювати за таку мізерну зарплату. І коли всі медики вийдуть на масову демонстрацію, залишивши тільки ургентну допомогу… А поки ми мовчки погоджуємося на ці жебрацькі подачки — система працює, народ отримує хоч якесь лікування, і нічого по суті не змінюється. А її треба паралізувати, аби хоча б щось зрушило з місця.


Львівщина

Галина ГУКГалина ГУК, співзасновник первинної організації Вільної профспілки медичних працівників України КП «Львівська станція швидкої медичної допомоги», лікар першої категорії підстанції №1
Обіцяну лікарям підвищену зарплату із січня 2018 року ми фактично вже отримали. Нас­правді ж її підняли лише на 10%. Відповідно, ставка лікаря вищої категорії відтепер становить близько 4 тис. грн, а згодом із тієї суми ще й вираховуватимуться податки. Тож фактично зарплатня зросла менше ніж на 400 грн. І це при тому, що лікарі, котрі працюють у сфері екстреної медичної допомоги, перебувають у вигіднішому становищі порівняно з іншими медиками, зокрема первинної ланки, адже ми отримуємо надбавки до посадового окладу у вигляді 20% за особливий характер праці та 20% за особливі умови праці.

Загалом же в медицині відбувається цілковита «зрівнялівка», оскільки молодий лікар, який щойно розпочав свою кар’єру, отримує заробітну платню нарівні із санітаркою, медичною сестрою, фельдшером тощо — близько 3700 грн, фактично «мінімалку». Лікарям обіцяли, що такого не станеться, однак наші побоювання справдилися.

Серед медиків поширюється інформація, що зростання заробітних плат відбудеться лише після того, як запрацює реформа. Усе це, на нашу думку, для того, аби якнайшвидше її впровадити. Хоча більшість лікарів — проти такого реформування. Тож складається враження, що нашими руками просто прагнуть загребти жар реформи, а ми й ведемося на чергові популістські обіцянки.


Черкащина

Олександр ФЕДОРУКОлександр ФЕДОРУК, головний лікар К3 «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» Черкаської міської ради
Питання нарахування зарплати абсолютно не відпрацьоване. Так, уже двічі підвищували мінімальну заробітну плату, але досі не врахували різницю міжпосадових окладів. В результаті від підвищення «мінімалки» виграв лише молодший медперсонал — тепер у лікаря, сестри медичної та молодшої медичної сестри зарплатня практично однакова.

Так, набула чинності Постанова КМУ, якою керівникам медичних закладів рекомендовано підвищувати заробітну плату лікарям та медичним сестрам, коли для того знайдуться відповідні бюджетні асигнування. Однак якщо такої фінансової можливості немає (а віднайти її практично неможливо), то і підвищити лікарю зарплату немає з чого. Навіть навпаки: у 2017 році після чергового підвищення «мінімалки» не вистачало коштів виплатити навіть передбачену державою зарплатню.

Бюджетної субвенції, яка розраховується за відповідною формулою, до 2015 року нам вистачало на 77% зарплат і 99,6% комуналки. Усе інше потрібно було додавати із місцевого бюджету. Тепер згідно з формулою субвенція трохи зросла, але інф­ляція це все поз’їдала. Останні роки не вистачає навіть на зарплату. Сьогодні за кошти державної субвенції фактично можемо покрити лише 65% заробітної плати. А ще ж потрібно враховувати комуналку, закупівлю ліків, харчування тощо.

Я зробив аналіз і з’ясувалося, що в нашому міському медичному закладі найнижча заробітна плата по області — реальних грошей нам не додали. Фонд оплати праці не дає змоги провести диференціацію заробітної плати шляхом встановлення доплат, надбавок, премій.

Скрізь говорять про те, що підвищують зарплати, однак коли зважити на постійне зростання цін, то фактично вони зменшуються. А якщо прирівняти до «твердої валюти», то в такому еквіваленті по нашому лікувальному закладу зарплата лікаря становила у середньому 390 дол., а нині, коли її нібито підвищили, — 247 дол. Єдина категорія, зарплата якої за ці п’ять років вирівнялася, — санітарки та інший молодший медперсонал: 144 дол. проти 187 дол. у 2013-му.


Київщина

Тамара КОШЕВИЧТамара КОШЕВИЧ, Голова Білоцерківської міської організації профспілки працівників охорони здоров’я України
Складається враження, що Уряд поділив бюджетників на синів і пасинків, серед яких опинилися й медичні працівники — щорічне недофінансування галузі охорони здоров’я (у середньому воно становить 40-60% від потреби та в межах 3% від ВВП) унеможливлює гідну оплату їх праці й належні умови для надання ефективної медичної допомоги.

Хоча урядовці, зокрема представники МОЗ, запевняють: обсяг видатків зведеного бюджету України на охорону здоров’я за період 2012-2017 років у гривневому еквіваленті зріс в 1,5 разу, при цьому вони не пов’язують такий «ріст» зі стрімким падінням курсу національної валюти впродовж 2014-2017 років, що водночас призвело до зменшення обсягів фінансування галузі в минулому році порівняно із 2012-м у 2,2 разу (у перерахунку на іноземну валюту).

У держбюджеті на 2018 рік фінансування системи охорони здоров’я в умовах реформування галузі також закладено з дефіцитом коштів. Зокрема, це стосується і оплати праці іншого персоналу (молодших медичних сестер, бухгалтерів, юрист-консультів тощо) та поточних видатків закладів первинної ланки, у тому числі й необхідних діагностичних складових надання медичної допомоги, що ставить під заг­розу реалізацію заходів з реформування.

До того ж із 1 січня 2017 року було порушено міжпосадові (міжкваліфікаційні) співвідношення в розмірі оплати кваліфікованої і некваліфікованої праці представників системи охорони здоров’я. Відтепер «зрівнялівка» поставила в одну шеренгу некваліфікованих працівників (прибиральника, сторожа, двірника тощо) та висококваліфікований медичний персонал (лікарів, медичних сестер, фельдшерів, юрисконсультів, економістів, бухгалтерів), які отримують практично однакову заробітну плату. Минулий рік позначився активністю медичних працівників у відстоюванні своїх прав (відбувалися не лише перемовини галузевої Профспілки з представниками влади, а й масштабні акції протесту), однак можновладці всіх рівнів проігнорували вимоги людей в білих халатах.

Їм байдуже до того, що у 2018 році середній посадовий оклад висококваліфікованих працівників галузі, визначений за тарифними розрядами єдиної тарифної сітки та з урахуванням доплати до мінімальної заробітної плати, становитиме 3735 грн, тобто на 2 грн більше ніж розмір самої мінімалки!

На владному «Олімпі» не поспішають виділяти кошти на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. №1037, аби забезпечити дотримання чинних законодавчих гарантій щодо проведення диференціації заробітної плати залежно від рівня освіти та кваліфікації, складності, відповідальності й умов виконаної роботи. Тож невідомо, коли висококваліфіковані спеціалісти дочекаються підвищення посадових окладів на 2 тарифні розряди чи встановлення розміру тарифної ставки працівника першого розряду ЄТС на рівні мінімальної заробітної плати.

Соціальні стандарти в державі мають бути справедливими і гарантованими для всіх працівників бюджетної сфери. Це аксіома державної політики в будь-якій державі. Тому ми підтримуємо вимоги ЦК Профспілки працівників охорони здоров’я до Президента України, Голови Верхов­ної Ради України та Прем’єр-міністра України щодо збільшення обсягів фінансування галузі охорони здоров’я до рівня не менше 6% ВВП, забезпечення процесу реформування галузі належним фінансовим ресурсом, підвищення посадових окладів професіоналам та спеціалістам у галузі охорони здоров’я на 2 тарифні розряди. Держава має забезпечити єдині підходи до оплати праці представників бюджетних галузей, передбачивши для цього відповідні видатки. Зокрема, медичні та фармацевтичні працівники мають отримувати ті самі виплати, що й освітяни (надбавки за престижність праці в розмірі 20% посадового окладу; допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу; щорічна грошова винагорода в розмірі одного посадового окладу за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов’язків). Уже кілька років поспіль Профспілка наполягає на розробці та прийнятті Державної програми соціально-економічного захисту працівників охорони здоров’я в умовах реформування галузі, яка охоплювала б питання їх праце­влаштування, навчання, перенавчання, пільгового пенсійного забезпечення. Однак реформи йдуть повним ходом, змінюються їх напрямки, ідеї, а медичні працівники, як були, так і залишаються беззахисними перед буревіями змін (часто непередбачуваних або й непродуманих).


Івано-Франківщина

Наталія БИРЧАКНаталія БИРЧАК, Голова Івано-Франківської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я
Унаслідок тривалого та значного недофінансування галузі охорона здоров’я перебуває в кризовому стані. За даними національних розрахунків, питома вага власних витрат пацієнтів у структурі витрат на охорону здоров’я сягає 50%. І тому давно назріла потреба у створенні національної системи охорони здоров’я, яка забезпечила б кожній людині доступність якісної медичної допомоги, а медичним працівникам гарантувала б належні умови праці та гідну заробітну плату.

За рівнем середньомісячної заробітної плати серед галузей економіки галузь охорони здоров’я стабільно має негативний рейтинг та посідає перед­останнє місце. Внесені з 1 січня 2017 року зміни до ст. 95 КЗпП України та ст. 3 Закону України «Про оплату праці» щодо визначення мінімальної заробітної плати призвели до порушення між­посадових (міжкваліфікаційних) співвідношень у розмірі оплати кваліфікованої і некваліфікованої праці, тобто до «зрівнялівки» в оплаті праці.

Запропоноване Кабінетом Міністрів України підвищення заробітної плати за рахунок доплат та надбавок нереальне, оскільки в кошторисах зак­ладів охорони здоров’я області закладені кош­ти на оплату праці в обсязі лише 8-10 місячних фондів. Унаслідок цього починаючи з червня 2017 року спостерігалася заборгованість із виплати заробітної плати, яка у двох районах області (Верховинському та Косівському) станом на 1 січня 2018 року не була погашена. Тому на сьогодні реального підвищення заробітної плати, як такого, не відбулося.

Роз’яснення, котрі надають очільники МОЗ України щодо нових підходів до фінансування галузі й оплати праці в умовах реформування мають досить привабливий вигляд, особливо для пацієнтів, зокрема лозунг про те, що «Гроші ходитимуть за пацієнтом». На сьогодні триває підготовча робота із запровадження нової системи фінансування первинної ланки надання медичної допомоги — створення спроможних об’єднаних територіальних громад й підписання декларацій між пацієнтом і лікарем.

Зі значним запізненням МОЗ України готує нормативно-правову базу, до того ж за відсутності професійного менеджменту й ігнорування соціального діалогу як дієвого механізму врегулювання розбіжностей сторін, а також з обмеженням та порушенням прав медичних працівників. Задеклароване підвищення заробітної плати (лікар — 18 тис. грн, сестра медична — 12 тис. грн), на думку медичної спільноти та Профспілки, не відбудеться, оскільки немає фінансового забезпечення. Розрахунковий фонд оплати праці на півроку на загальних підставах тільки для медичних працівників первинки, що відповідно до світової практики передбачає сімейну практику — лікар та дві медичні сестри (без адмінперсоналу і молодших медпрацівників), становить 3,7 млрд грн за потрібних 8,1 млрд грн. Тож навіть за існуючих на сьогодні рівнів заробітної плати дефіцит коштів сягає 1 млрд грн.

Фінансування закладів охорони здоров’я вторинного та третинного рівнів до 2019 та 2020 років відбуватиметься шляхом надходження медичної субвенції. «Зрівнялівка» в оплаті праці медиків задекларована до 2020 року: рівень тарифу першого розряду ЄТС у 2019 році становитиме 1921 грн, у 2020 році — 2073 грн.

Така ситуація призводить до катастрофічного відтоку медичних кадрів. Медики зі стажем та випускники вишів шукають кращої долі за кордоном, у фармацевтичному та інших бізнесах. Тому необхідно вжити термінових заходів щодо вирішення питання оплати праці!

Галузева профспілка вважає: реформування медичної галузі — не міф, а необхідність, що давно назріла. Однак діяти слід продумано, обґрунтовано, у правовому полі, з урахуванням думки медичної спільноти та громадськості. Звісно, усе нове сприймається з пересторогою. Однак зусилля реформаторів насамперед слід спрямувати на профілактику й уникнення тих ризиків, які реально існують і можуть призвести до руйнації галузі. На цьому наполягає та концентрує свою діяльність галузева профспілка і намагається шляхом соціального діалогу з усіма гілками влади спрямувати процес реформування в правильному руслі. Напруга у трудових колективах наростає, медики вимагають від профспілки конкретних дій. За умови ігнорування порушених нами питань щодо соціально-економічного та правового захисту працівників галузі профспілка готова захищати їх права всіма доступними методами.

Підготували Ірина ОСТАПЧУК (м. Житомир), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Петро ГЕРАСИМЕНКО (м. Луцьк),Ірина БАБІЙ (м. Івано-Франківськ), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Інна ХІМІЧУК (м. Черкаси), Анастасія ПОЙДА (м. Запоріжжя), спеціально для «ВЗ», Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»


Коментар

Анжела КУПЛІВАНЧУКАнжела КУПЛІВАНЧУК, завідувачка відділу соціально-економічної роботи Профспілки працівників охорони здоров’я України
Другий рік поспіль ситуація з оплатою праці в галузі ускладнюється у зв’язку зі змінами, внесеними до Закону України «Про оплату праці» щодо визначення мінімальної заробітної плати, які призвели до порушення міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень у розмірі оплати кваліфікованої і некваліфікованої праці представників бюджетної сфери. Так, з 1 січня 2018 року середній посадовий оклад лікаря, визначений за тарифними розрядами ЄТС та з урахуванням доплати до мінімальної заробітної плати, становить 3735 грн, сестри медичної — 3723 грн, молодшої сестри медичної (санітарки) — 3723 грн, спеціаліста з вищою немедичною освітою (інженера, бухгалтера, юриста тощо) — 3723 грн. МОЗ не вживає жодних заходів для подолання зрівнялівки в галузі, як і для підвищення зарплати медикам. Це несправедливо, особ­ливо на тлі прий­няття Урядом (наприкінці минулого і на початку нинішнього року) низки нормативних актів щодо підвищення розміру оплати праці освітянам. Можемо тільки порадіти за педагогів, але ж чим гірші медичні працівники? Звідки у держави таке зневажливе ставлення до їх праці? Так само досі не знято обмеження щодо нарахування гарантованих обов’язкових виплат медичним працівникам, запроваджених Постановою КМУ від 25.03.2014 р. №95 «Деякі питання оплати праці працівників закладів охорони здоров’я у зв’язку з кризовим станом у країні». У цьому документі вказано, що Постанова діятиме доти, поки в державі не стабілізується економічна ситуація. Так от нині Уряд заявляє про ріст вітчизняної економіки. Економічна ситуація в Україні постійно змінюється, а рівень середньої заробітної плати в медичній галузі незмінно перебуває в принизливому співвідношенні порівняно з іншими сферами, наприклад, середня зарплата в охороні здоров’я на 50-60% нижча, ніж у промисловості, на 15-20% — ніж в освіті, на 10-15% — ніж у галузі культури.

Якщо послухати посадовців МОЗ України, то медичні працівники, котрі надають первинну медичну допомогу, зможуть заробляти щонайменше 18-20 тис. грн на місяць. Для цього в державному бюджеті України на 2018 рік передбачені видатки за новою бюджетною програмою «Надання первинної медичної допомоги населенню» (8,1 млрд грн) — із розрахунку, що лікар первинної ланки отримуватиме 370 грн на рік за кожного пацієнта, а за пацієнтів віком до 5 років і після 65 років — удвічі більше. Однак поки що це лише декларативні заяви — пропозиції неунормовані, тож і сподіватися на їх втілення можна тільки у мріях. Натомість виникає інша проблема: згідно з поясненнями, які публікуються на сайті МОЗ, максимальне навантаження на одного лікаря первинки становитиме 2 тис. пацієнтів. Наразі діють зовсім інші нормативи, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2013 р. №977, наприк­лад, навантаження на лікаря загальної практики-сімейної медицини — 1500 осіб у міській місцевості та 1200 у сільській; лікаря-терапевта дільничного — 1800 осіб; лікаря-педіатра дільничного — 800 осіб тощо.

Таким чином, норматив навантаження на медичний персонал на первинній ланці буде збільшено, при цьому він не враховуватиме специфіки надання меддопомоги дітям й особ­ливостей місцевості (щільність населення в містах та сільській або гірській місцевості, інфраструктуру і стан автошляхів, відстань між малими населеними пунктами тощо).

Тепер вдамося до простої арифметики. Фонд оплати праці з 1 липня 2018 року, розрахований на штатну чисельність працівників первинної ланки за чинними умовами оплати праці (за розміру середньої заробітної плати лікарів у 5000 грн, а решти працівників, у тому числі і спеціалістів з вищою немедичною освітою, сестер медичних, санітарок, робітників, — на рівні мінімальної заробітної плати) має бути не менший 5,5 млрд грн. Нагадаю, що в держбюджеті на 2018 рік для надання первинної медичної допомоги населенню передбачено видатки в обсязі 8,1 млрд грн, але вони мають бути спрямовані не лише на заробітну плату, а й на інші поточні видатки, у тому числі на забезпечення діагностичної складової надання медичної допомоги. Натомість аби з 1 липня 2018 року забезпечити всіх працюючих на первинці медиків обіцяними заробітними платами (лікаря — 18 тис. грн, сестри медичної — 12 тис. грн, іншого персоналу — на рівні мінімальної заробітної плати), необхідно близько 14 млрд грн. Тобто без скорочення працівників первинної ланки роботодавець не зможе виплатити працюючим обіцяні гроші

Президія Профспілки ініціює зустріч з Прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом задля вирішення проблемних питань підвищення зарплати та збереження кадрового потенціалу галузі охорони здоров’я. Адже за нинішнього ставлення держави до медиків незабаром ні з ким буде проводити реформи — низький рівень заробітної плати та соціальна незахищеність працівників галузі охорони здоров’я вже призвели до катастрофічного відтоку кадрів. На роботу за кордон виїздять випускники медичних вишів, масово звільняються фахівці з лікарень, оскільки багато країн лібералізують свої вимоги щодо підтвердження дипломів наших медичних вишів і радо чекають на наших лікарів. Якщо в Україні не буде вжито термінових заходів щодо вирішення згаданого питання, у 2020 році втілювати реформу охорони здоров’я буде нікому!

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я