Нещодавно у Києві відбувся V з’їзд гастроентерологів України, де було розглянуто організаційні та науково-практичні питання, важливі для представників галузі. Про нові напрямки світової гастроентерології, про можливості й проблеми вітчизняних фахівців, а також про перспективи розвитку гастроентерологічної служби в Україні — наша розмова з віце-президентом Української гастроентерологічної асоціації, членом-кореспондентом НАМН України, професором Наталією Харченко.
ВЗ Чим нинішній з’їзд вирізняється з-поміж інших? Чи висуває він нові цілі перед Асоціацією?
Наталія Харченко, віце-президент Української гастроентерологічної асоціації, член-кореспондент НАМН України, професорВЗ Наскільки Асоціація може впливати на кардинальні речі в діяльності служби?
— Кілька років я була і головним профільним спеціалістом МОЗ України, і водночас віце-президентом Асоціації гастроентерологів. Тому вдавалося досягти вагомих результатів, хоча й великими зусиллями (якщо вже бути зовсім відвертою). В Україні, вперше на теренах пострадянського простору, було затверджено нові кваліфікаційні характеристики лікаря-гастроентеролога, наближені до міжнародних стандартів. Ми рухатимемося до їх впровадження поступово, починаючи з молодих фахівців — таким чином підготуємо нове покоління гастроентерологів, які відповідатимуть найсучаснішим вимогам. Ми допомагаємо молоді оволодіти сучасними методами лікування й діагностики. Сподіваюся, що відступу назад у цьому питанні не буде, незважаючи на те, хто очолюватиме галузь. Водночас ми повинні підтримувати молодь, адже вона масово виїздить за кордон, де умови роботи значно кращі й більше перспектив. Тому ми вперше провели конкурс молодих вчених, знайшли можливість виділити їм великі премії, призначили стипендії для кількох молодих вчених. Можливо це крапля, але якщо вона потрапить у море добрих справ, це зміцнить і нашу галузь, і віру людей у державу.
Що ще вдалося зробити? Ми узгодили вітчизняну систему кваліфікації хвороб органів травлення із сучасними європейськими та світовими зразками: з 2004 року в нас вона не переглядалася, нині ж готова до затвердження, будемо просити МОЗ пришвидшити цей процес (це важливо для лікарів).
Також ми домоглися впровадження низки клінічних настанов та уніфікованих клінічних протоколів надання медичної допомоги пацієнтам із захворюваннями органів травлення (після ретельного громадського обговорення і тривалого затягування процесу їх затвердження в МОЗ). Чому прий-
няття цих протоколів таке важливе? Бо сьогодні має місце нераціональне використання лікарських засобів. Ми повинні докорінно змінити ситуацію, щоб лікарі у своїй діяльності опиралися на Формуляр лікарських засобів, який базується на засадах доказової медицини. Запровадження протоколів і настанов — це крок до страхової медицини, до дисциплінованості лікарів.
ВЗ Але дехто вважає, що і без протоколів вдавалося успішно лікувати хворих, тож навіщо сковувати творчий підхід лікаря?
— Свого часу академік Володимир Василенко сказав, що виразка шлунка зарубцюється і внаслідок лікування, і без нього, і навіть усупереч лікуванню. Але ж головна мета — не лише загоїти виразку, а й не нашкодити хворому. Тому лікар, якщо вже він узявся лікувати пацієнта, повинен використовувати засоби, рекомендовані доказовою медициною.
На жаль, поширеним явищем є поліпрагмазія — її провокує неякісна, недостатня підготовка лікарів. Але вчити — мало, потрібно ще й посилити вимоги до лікаря, приміром, через суворіші критерії атестації. Однак старше покоління лікарів на пострадянському просторі звикло «товаришувати», в тому числі й на робочому місці. Та це не повинно витісняти вимогливість до якості роботи колег. Часто ж їм бракує волі у вирішенні цих «делікатних» питань. По-друге, щоб суворіше питати з лікаря, потрібно підвищити якість його підготовки. Учень не зможе взяти більше, ніж йому дає вчитель. Тож постає запитання: хто вчитель? І ще одне: а судді хто? Чи є в атестаційній комісії фахівці, які можуть належно оцінити рівень знань і вміння лікаря, чи до неї входять лише чиновники?
Дуже важливим моментом підготовки і перепідготовки лікаря є клінічні аналізи конкретних клінічних випадків. Лікар на практиці повинен зрозуміти, де він помиляється, чого не враховує, тому на такі клінічні розбори запрошують інших спеціалістів. Погодьтеся, це набагато важливіше, ніж слухати розлогі доповіді про використання іноземних фармпрепаратів при тих чи інших захворюваннях.
ВЗ Чи не помічаєте наміру поступово «перекласти» гастроентерологію на сімейну медицину?
— Сімейні лікарі самостійно не впораються з такими пацієнтами. У кращому разі вони можуть зрозуміти, куди направити хворого, надати йому допомогу у найпростіших ситуаціях, але таких ситуацій дуже мало. Гастроентерологія — окрема наука, й у всьому світі нею займаються спеціалісти. До того ж вона стрімко розвивається, з’являються нові напрямки, змінюються пріоритети.
Нам слід повчитися тому, що впроваджує світ. Наприклад, сьогодні ретельно вивчається вплив харчування на здоров’я людини, досліджуються питання дієтології, яка в Україні перебуває на не дуже високому рівні. Нині у світі набуває розвитку дорогий, але прогресивний метод генетичного обстеження і прогнозування виникнення хвороб, генетичного обґрунтування призначення ліків і навіть харчового раціону (персоніфікована медицина та харчування). Хоча цим більше займаються науковці, до робочого кабінету практичного лікаря-гастроентеролога такі новинки ще майже не дійшли.
ВЗ Наскільки можливості вітчизняної гастроентерології далекі від того, що впроваджується у світі?
— Знання наших фахівців (тих, хто хоче навчатися і докладає до цього максимум зусиль) не гірші, ніж знання колег за кордоном. Щодо можливостей — так, у деяких позиціях ми відстаємо, зокрема, у діагностиці. Через недофінансування галузі страждає матеріально-технічна база служби. Сучасне обладнання мають приватні клініки, але ж їх послуги недоступні для більшості пацієнтів.
Непокоїть скорочення чисельності кабінетів та посад лікарів-гастроентерологів у загальній мережі — це також негативно впливає на доступність гастроентерологічної допомоги населенню. Нині реєструється значна кількість функціональних захворювань, які потребують лікування на амбулаторно-поліклінічному рівні. І це потрібно врахувати. На жаль, часта зміна керівництва вітчизняної галузі охорони здоров’я не дає змоги довести важливі питання до логічного завершення.
Тому на з’їзді було прийнято «програму-мінімум» діяльності Асоціації, яка передбачає зміцнення самої організації, посилення її впливу на всі сфери діяльності гастроентерологічної науки та практики. Маємо намір сформувати комітети Асоціації з етики, освіти, роботи з молодими вченими тощо, створити товариство гастроінтестинальної ендоскопії, встановити робочі контакти з усіма суміжними асоціаціями. Потрібно об’єднуватися, згуртовуватися й разом розв’язувати важливі проблеми.
Асоціації належить виконати багато статутних завдань. Ми вперше реєструємо свої осередки, вперше робимо реєстр гастроентерологів, адже без нього ми навіть не можемо вступити до Європейської асоціації гастроентерологів (хоча таку мету задекларував з’їзд). Розробляємо інші важливі документи, які сприятимуть тому, щоб Асоціація стала громадським об’єднанням, яке і вчить, і контролює, і захищає своїх членів.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
