Громадам ніби дали право самостійно вирішувати, як їм організовувати життя людей на підвладних територіях, але чомусь перший самостійний досвід засвідчив: держава, як і раніше, тримає руку на пульсі. І в деяких питаннях ці обійми скидаються на викручування рук. Саме так сталося, коли Харківщину почали ділити на госпітальні округи.
Причини пробуксовки, або Хто гальмує — місцеві чи київські?
Харківська область ще у 2005-2006 роках однією з перших в Україні запустила пілотний проект з реформування системи охорони здоров’я, яким опікувалися експерти країн Британської співдружності й Агентство США з Міжнародного розвитку (USAID). Одинадцять років тому були напрацьовані обґрунтовані та статистично функціональні підходи до реформування вторинного рівня системи охорони здоров’я. Тоді ж уперше прозвучала тема майбутніх госпітальних округів, які на той час мали назву «функціональні об’єднання лікарень» без підпорядкування головних лікарів один одному. У сучасному трактуванні Постанови Кабміну від 30.11.2016 р. №932 це, по суті, одне й те саме.
Вiкторiя Мiлютiна, Голова постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО Харківської обласної ради
Михайло Черняк, заступник Голови Харківської ОДА
Олександр Галацан, колишній директор Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДАРеформа — як айсберг: видно лише сьому частину
Харківські чиновники не просто виступили з пропозиціями — усі подальші 10 років в області працювали над облаштуванням майбутніх лікарень інтенсивного лікування, робили ремонт, замінювали меблі та потихеньку «підтягували» до сучасного рівня й інші центральні районні лікарні. До 2014 року, готуючись до переходу на нову систему надання меддопомоги населенню, створили єдиний медичний простір з єдиною диспетчерською службою екстреної та невідкладної допомоги, яку було справедливо визнано кращою в країні, відкрили сучасні операційні та реабілітаційні відділення у районних і навіть великих сільських лікарнях, що для великої області дуже актуально. Крім того, виконували обласну програму розвитку медицини, відповідно до якої у Харківській області готували як мінімум 15 багатофункціональних лікарень інтенсивного лікування І рівня і 12 — ІІ.
Але у 2014 році раптом з’являється концепція Міністерства регіонального розвитку, за якою на Харківщині залишають лише 4 госпітальні округи й відповідно 4 лікарні інтенсивного лікування ІІ рівня. Чому? Виявляється, головний критерій — економічна доцільність.
«Я неодноразово бував на нарадах у Міністерстві регіонального розвитку, — продовжує А. Галацан, — особисто спілкувався з першим заступником тодішнього міністра, автором цієї ідеї В’ячеславом Негодою. Причому, ідею висунула не група експертів, а одна людина на підставі свого особистого припущення про доцільність урізання кількості госпітальних округів, наприклад, на Харківщині — до 4, на Дніпропетровщині — до 3, і це — за наявності таких міст із високим ризиком травматизму, як Кривий Ріг і Кам’янське, розташованих на відстані 100 км від обласного центру. Тому я вже тоді зайняв жорстку позицію, доводячи з огляду на розрахунки британських експертів, що це неправильно і згодом призведе до значних економічно-соціальних збитків. Проте схему прийняли й активно впроваджують».
Знаковим явищем в організації реформування галузі стала виїзна колегія МОЗ у Харкові у травні 2016 року, на якій харків’яни двічі сперечалися з автором ідеї скорочення госпітальних округів. До речі, тодішній в. о. Міністра МОЗ В. В. Шафранський погодився з аргументами регіональних чиновників.
Так, госпітальні округи повинні створюватися з урахуванням економічної ефективності, але головним завданням має стати не реформа заради реформи, а зміни заради підвищення доступності й якості медичної допомоги, насичення медичної сфери потужним технологічним і кадровим потенціалом. У результаті дійшли згоди, і колегія затвердила рішення, у якому сказано: на території одного округу може бути не одна лікарня інтенсивного лікування. Це стало справжньою перемогою обласних департаментів.
Поділили, як хрест поставили
Після цього 30 листопада минулого року виходить Постанова Кабміну №932, у якій чітко вказано, що в кожному госпітальному окрузі має бути не менше однієї лікарні інтенсивного лікування, а за бажанням місцевої влади — і більше. Начебто думку «знизу» зрозуміли «нагорі». Проте позиція Мінрегіону прямо протилежна позиції областей. Можливо, тому Харківській області наполегливо пропонують зменшити кількість лікарень інтенсивного лікування ІІ рівня до 4 — по одній у кожному окрузі. При цьому в Києві абсолютно штучно, без урахування думки жителів області, «нарізали» ці округи за принципом розподілу території на чотири частини по лініях, орієнтованих на… сторони світу. Ось так просто: накреслили з півночі на південь і зі сходу на захід дві лінії — і поставили хрест на десятирічній роботі, покликаній змінити на краще систему охорони здоров’я!
Якщо спробувати за таким типом змоделювати госпітальні округи, то стане зрозумілим, що жодної лікарні інтенсивного лікування ІІ рівня з тих, які вже підготовлені до переходу на новий вид діяльності, там не буде.
Змінам бути, але тільки з урахуванням місцевих особливостей
Так заявили харків’яни, продовжуючи відстоювати свою позицію: запропонована згори схема неприйнятна ані для області, ані для її керівників, ані для чиновників від медицини, ані для самих медиків і всіх тих, хто відповідає за добробут і здоров’я громад, сімей, пацієнтів. Це засвідчили й події в місті Люботин, коли населення вийшло захищати від закриття свої лікарні. Квінтесенцією проблеми стала передача під юрисдикцію місцевих громад залізничних лікарень у містах Люботин, Лозова, Ізюм і Куп’янськ без узгодження їх бюджетів із місцевими радами.
Щоб такого не повторилося, свою схему територіальних госпітальних округів харків’яни у черговий раз відстоювали на спільній нараді в МОЗ і Міністерстві регіонального розвитку 8-9 лютого цього року. Якщо вже не можна мати більше чотирьох округів, то вирішили в цій схемі передбачити принаймні 10-12 лікарень інтенсивного лікування ІІ рівня, тобто по 3 в одному окрузі. Усі вони відповідають медичній статистиці та міжнародним кваліфікаційним показникам, їх і надалі продовжуватимуть насичувати передовими європейськими технологіями лікування. Але в цілому всі вони готові надавати інтенсивну екстрену допомогу другого рівня, як це організовано в європейських країнах.
Серед цих закладів виділено лікарні, розташовані на автотрасах всеукраїнського значення (передусім це Валківська, Куп’янська, Ізюмська ЦРЛ), що приймають колосальну кількість постраждалих у ДТП. Наприклад, тільки Валківська ЦРЛ торік витратила понад 500 тис. грн на надання допомоги пацієнтам, які не мають жодного відношення до територіальної громади. Проте механізм компенсації таких витрат у країні не працює, хоча багато разів це питання обговорювали на нарадах у Києві.
Але це ще не все. На Харківщині планується залишити лікарні інтенсивного лікування І рівня для забезпечення головного принципу сучасної розвиненої медицини — доступності. Обласна влада на чолі з Головою облдержадміністрації однозначно підтримує таку позицію в реформуванні системи охорони здоров’я.
І останнє: уся спеціалізована мережа третього рівня зберігається. Вона є ядром медицини й надалі опікуватиметься лікуванням найважчих пацієнтів, із якими складно впоратися фахівцям багатопрофільної лікарні ІІ рівня, навіть якщо вона оснащена за останнім словом медичної техніки.
Гра слів чи навмисна фінансова плутанина?
У горезвісній Постанові Кабміну №932 допущена гра слів: є вторинний рівень медичної допомоги, а є багатофункціональні лікарні інтенсивного лікування другого рівня. Насправді через це може виникнути не лише термінологічна плутанина, а й фінансові колізії. Коли ж врахувати, що на сьогодні жодних законодавчих актів немає, а питання фінансування взагалі не ввійшли до цього документа, проблема вимагає окремого обговорення. На нього розраховували не лише харків’яни, а й представники всіх інших областей, яким пообіцяли «свободу слова» на лютневій нараді в МОЗ і Мінрегіоні.
Проте на обговорення проблем створення госпітальних округів часу не знайшлося. Після короткої розмови вирішили реформу першого рівня відкласти до 1 липня у зв’язку з тим, що МОЗ допрацьовує необхідні документи. А другий рівень повинен запрацювати по-новому з 2018 року і в 2019 році в повному обсязі довести всі переваги екстреної допомоги в госпітальних округах. А потім настане черга й третього рівня. Оце й уся конкретика. Можливо, тому представники Департаментів охорони здоров’я Харківських ОДА та міської ради, повернувшись із Києва, висловили 10 лютого на засіданні постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО обласної ради свою незгоду із центральною владою.
У тумані їздити незручно
Щоб його розсіяти, треба нарешті налагодити діалог між центральною владою й обласними адміністраціями. Але тут дуже важливе не лише взаєморозуміння, а й залізна витримка обох сторін. Бо програма медичної реформи, запевняють фахівці, недопрацьована. Запроваджувати її у такому вигляді не можна.
«До того ж її писали без проведення аудиту, — заявив директор Департаменту охорони здоров’я міської ради Юрій Сороколат. — Створити госпітальні округи необхідно до кінця 2017 року. Але на сьогодні є лише одна Постанова Кабміну про запровадження реформи, більше документів немає. Випадкові люди прийшли до Міністерства охорони здоров’я і намагаються розробляти для нас якусь концепцію, а потім її впроваджувати. Я взагалі цього не розумію. Як можна таку серйозну програму невідпрацьованою виносити на державний рівень? Це взагалі нонсенс».
Світлана Горбунова-Рубан, заступник Харківського міського Голови з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення, додала: «Немає відповідей на жодне наше питання, відсутнє будь-яке обґрунтування. Хоча б дали визначення, що таке госпітальний округ, у чому його перевага. Про які громади йде мова, адже, коли люди не розуміють сенсу об’єднання, починається боротьба «за свою лікарню», вони не хочуть домовлятися. Ми вже маємо люботинський досвід». «Ми збережемо наші медичні установи, але змінимо їх профіль, — завершив дискусію заступник Голови Харківської ОДА Михайло Черняк. — Кількість округів остаточно не затверджена, питання в процесі обговорення. А отже, є шанс відстояти свою позицію: залишити той проект, який влаштує регіон. І найголовніше, щоб ми із центральною владою зрозуміли один одного, щоб ніхто не забивав клину між нами та людьми.
Є золоте правило: півроботи не показувати, але сьогодні про нього забули. Недаремно ж у нас створювалися «пілоти», і зараз робота триває. Головне в ній — не скоротити лікарні, а підвищити якість медичних послуг і зуміти фінансово забезпечити високий рівень медичного обслуговування в нових умовах роботи. Це залежить як від нас, так і від центральної влади».
Реалії сучасної медицини — економіка головна
«В основу реформування вторинного рівня надання медичної допомоги закладено підвищення відповідальності місцевих громад, — внесла остаточну ясність у дискусію Вікторія Мілютіна, депутат обласної ради, Голова постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО. — Саме їх керівні органи в основному формуватимуть бюджет госпітальних округів та п’ятирічні плани їх роботи, у яких обрахують і будівництво доріг у госпітальній мережі, і транспортні потреби, і постачання обладнання та медикаментів.
На Харківщині сьогодні сформовано чотири об’єднані територіальні громади, звідси — й чотири госпітальні округи. Але ніхто не забороняє включити до них не чотири, а значно більше лікарень інтенсивного лікування ІІ рівня. Інше питання: фінансування цих округів. У зв’язку з реформою самоуправління громад, збільшенням надходження коштів до їх бюджетів маю зазначити: реформа — не революційний радикальний процес, а еволюційний. Харківщина йде цим шляхом уже понад 10 років й однозначно досягла високих результатів. Але жодна держава світу, навіть найпрогресивніша, не бере на себе всіх витрат на медицину. Громади мають відігравати тут не останню роль. Ми це розуміємо.
Сьогодні реформа — це насамперед економіка. Економічну модель у медицині слід змінювати, від цього ми нікуди не дінемося. Тобто округів створимо рівно стільки, скільки дозволить нам бюджет. Безумовно, підтримка держави буде, хоча не відомо, у якому вигляді, але покладатися слід передусім на сили громад. Такі сучасні реалії».
Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків
