Дніпропетровщина: Медичні будні в зоні АТО

953

1363261180_voenny-medik— Мене призвали ще в першу хвилю мобілізації, коли над Україною нависла загроза порушення суверенітету. У зоні АТО я служив начальником медпункту батальйону, який тримав оборону Краматорська, Слов’янська, Дебальцеве, Шахтарська, Вуглегірська, Дзержинська, — отже, практично весь час ми перебували на лінії вогню.

VZ_40-41_Страница_15_Изображение_0003Артем ПРОВАЛОВ, судинний хірург Дніпропетровської обласної лікарні ім. І.І. Мечникова
Можу сказати, що становище лікаря на полі бою мало чим відрізняється від становища солдата. Медпрацівникам, як і солдатам, виділяють повне бойове оснащення — бронежилети, що витримують осколки й кулі, та автомат, адже лікар знаходиться в самому пеклі. Коли необхідно, то вогонь у відповідь на напад відкриваємо. Під час обстрілів ми надавали першу допомогу пораненим, а далі відправляли їх до лікарень, що знаходяться поблизу. Якщо обстановка була більш спокійною й мали вільний час — діставали осколки, збирали розтрощені кістки рук і ніг.

Що стосується питання забезпечення бійців медикаментами, яке зараз найчастіше задають, то можу сказати, що їх достатньо. Спочатку їх поставляла держава, потім — уже в більшій кількості — волонтери. Організація медичної допомоги бійцям залежить безпосередньо від того, чи достатньо лікарів у тому чи іншому медпункті, шпиталі. Якщо достатньо — можна вважати, що організована добре.

Разом з усіма військовими ми жили в наметах (це якщо пощастить), а найчастіше в окопах, звичайно. Як і всі, іноді недоїдали. Коли тримали оборону аеродрому в Краматорську, не було питної води — мусили пити воду з дизельним паливом. Під кінець операції, яка тривала 2 місяці, туди не приїжджав жоден транспорт, навіть вертольоти перестали літати — всі боялися. От і вийшло, що ми залишилися відрізаними від світу.
Прослуживши чотири місяці, я отримав поранення й зараз повернувся в рідне місто заліковувати рани. Мені доля дала другий шанс — я отримав незначні поранення. Коли біля нас розір­валася міна, восьмеро осіб загинуло на місці й іще сімох, окрім мене, тяжко поранило. У мене струс головного мозку, тріснула барабанна перетинка, посічені обличчя й плече. Після цього я ще три дні пробув у зоні АТО, бо можливості евакуювати нас не було, а потім уже керівництво лікарні, в якій я працюю, організувало моє перевезення додому.

Хочу спростувати чутки, які ширяться серед мирного населення, про те, що призовників звільняють із роботи, поки вони знаходяться на полі бою. Я отримував дві зарплатні: по-перше, зберег­лася заробітна плата за місцем роботи в лікарні ім. І.І. Мечникова (мене ж ніхто не звільняв), по-друге, нам видавали зарплату ще й за службу в зоні АТО — гроші доставляли навіть на поле бою.

Зараз я проходжу курс лікування, потім хочу продовжити практику хірурга в рідній лікарні ім. І.І. Мечникова.

VZ_40-41_Страница_15_Изображение_0005Ігор ЙОВЕНКО, завідувач відділення інтенсивної терапії політравми Дніпропетровської обласної лікарні ім. І.І. Мечникова
— У Дніпропетровській обласній лікарні ім. І.І. Мечникова курс лікування пройшли понад 500 поранених у зоні АТО бійців. Безпосередньо у нашому відділенні — понад 100 осіб. Принцип надання допомоги для всіх однаковий — у першу чергу звертаємо увагу на пацієнтів із нестабільним станом функцій дихання та кровообігу. Ті, хто має можливість пересуватися самостійно, отримують допомогу в другу чергу. Зараз до нас надходять в основному важкопоранені. Їх евакуюють літаками, тому про прибуття хлопців і ступені тяжкості їхнього стану нас попереджають заздалегідь, і ми готуємо реанімацію для кожної людини індивідуально. Слід зазначити, що після 24 серпня кількість поранених у зоні АТО збільшилась. Що стосується забезпечення медикаментами — день у день виникає потреба в тому чи іншому препараті, але в цих випадках виручають волонтери. Тому поки що недостачі в ліках для бійців немає.

VZ_40-41_Страница_15_Изображение_0004Юрій СКРЕБЕЦЬ, заступник головного лікаря Дніпропетровської обласної лікарні ім. І.І. Мечникова
— Сьогодні п’ятеро наших лікарів знаходяться в зоні АТО. Вже чотири місяці вони рятують життя прямо на полі бою. За ними збережені робочі місця й заробітна плата. Що стосується лікарів, які отримали поранення, то після проходження реабілітації у військових шпиталях їм, за законом, надається місяць відпустки, після якої ми сподіваємося побачити їх знову в наших рядах.

Анелія СЕРГІЄНКО, власкор «ВЗ», м. Дніпропетровськ

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте такожБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я