Нині у фокусі уваги медичної спільноти опинилися питання не лише реформування, а й децентралізації галузі охорони здоров’я. У дискусіях, які точаться навколо сумісності цих двох процесів, має народитися істина.
ВЗ Що, на вашу думку, заважає реформувати медичну галузь?
— Якщо говорити відверто, вітчизняна система охорони здоров’я сама є стримуючим фактором будь-яких змін. У ній «забуксували» основні тенденції розвитку сучасного українського суспільства: демократизація, автономізація й децентралізація. Тектонічні зрушення, що відбуваються в суспільстві, практично не позначаються на медицині. Безумовно, є певні точки зростання — лікарні та ВНЗ, які прагнуть змін і пробують їх впроваджувати. Але нереформована система управління на різних рівнях (у тому числі і нереформоване Міністерство охорони здоров’я) гальмує ініціативу. Щоб «крига скресла», потрібно залучати в процес реформ широкі верстви населення, зокрема професіоналів-медиків.
Валерій Запорожан, віце-президент НАМН України, Голова Вченої медичної ради МОЗ України, ректор Одеського національного медичного університету, академік НАМН України, доктор медичних наук, професорВЗ Держава постійно декларує «міцний потиск рук» тим, хто хоче змін. Чи відчутний він на практиці?
— Для цього необхідна законодавча ініціатива Парламенту й підтримка Голови Верховної Ради України, який міг би взяти процес реформування системи охорони здоров’я під особистий патронат. Як свідчить досвід зарубіжних країн, реформуванню галузі має передувати широке обговорення вибору основного напрямку змін. Така дискусія може бути ініційована на рівні парламентських слухань з подальшим формуванням міжфракційної групи та спеціальних/тимчасових комісій ВР з окремих, найважливіших напрямків медичних реформ. Надалі для їх підтримки може бути сформована громадська коаліція. Доцільно організувати круглі столи у форматі розширених комітетських слухань на актуальні теми: реформування медицини в контексті децентралізації, розвиток медичної освіти у світлі реформи вищої школи, впровадження державно-приватного партнерства в галузі, створення умов для залучення інвестицій у медицину. У такий спосіб вдасться знайти «точки дотику» інтересів і навіть сформувати суспільно-політичну коаліцію Парламенту та громади. Так само з’явиться й професійна коаліція за реформи в медицині. Це сприятиме просуванню конкретних законодавчих ініціатив і прийняттю нормативно-правових актів, що формують законодавче поле реформування медичної галузі.
ВЗ Хто має стати рушійною силою змін у медицині?
— Насамперед медичні університети. А пілотними майданчиками впровадження медичної реформи мають стати університетські клініки. На жаль, процес їх створення в Україні практично заблоковано — мережа не розширюється. Хоча це простий і водночас дієвий крок прискорення реформ в охороні здоров’я, адже тут поєднуються головні напрямки — лікувальний, освітній і науковий. Університетська клініка може бути структурним підрозділом медичного вишу, а може і взаємодіяти з ним, органами місцевого самоврядування та МОЗ на засадах кооперації.
Сьогодні в Німеччині одна університетська клініка обслуговує 2 млн населення. Враховуючи таке співвідношення, в Україні їх має бути не менше 20, тобто в кожному регіоні країни потрібно створити центри медичних інновацій. На жаль, зарегульованість галузі охорони здоров’я з боку профільного Міністерства перешкоджає залученню інвестицій і грантів, не дає змоги повною мірою використовувати потенціал державно-приватного партнерства. Сьогодні назріла нагальна потреба в децентралізації медичної освіти. Адже новий Закон України «Про вищу освіту» дав університетам свободу лише формально, натомість медичні виші, які перебувають під юрисдикцією МОЗ, досі не можуть проводити самостійну кадрову політику, не мають фінансової автономії. Зокрема не врегульоване питання про можливість університетів мати власні незалежні рахунки в держбанках і розпоряджатися цими коштами на власний розсуд.
Автономія університетів (самостійність у підборі та розстановці кадрів, здійсненні навчальної, наукової, фінансово-господарської та іншої діяльності відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу тощо) завжди була основоположним принципом їх функціонування. Саме вона є запорукою високої якості підготовки майбутніх спеціалістів і наукового пошуку.
ВЗ Наскільки децентралізація в медицині прискорить її трансформацію?
— Організаційно децентралізація передбачає делегування багатьох повноважень територіальним громадам (зокрема формування кадрового резерву та матеріально-технічного забезпечення медичних закладів), а також підвищення їх ролі у виборі стратегії розвитку сектора охорони здоров’я.
Досвід розвинених країн свідчить, що процес децентралізації сприяє підвищенню якості медичних послуг, забезпечує належну гнучкість «відповідей» системи охорони здоров’я на виклики поточної епідеміологічної ситуації та врахування особливостей того чи іншого регіону. Відтак територіальні громади беруть активну участь у процесі прийняття рішень щодо пріоритетів розвитку системи охорони здоров’я. До того ж, у регіоні з’являється можливість координувати роботу лікувально-профілактичних закладів різної форми власності для вирішення актуальних проблем у галузі охорони здоров’я населення. Тіснішим стає зворотний зв’язок зі споживачем медичних послуг. З’являється можливість застосовувати інноваційні медичні технології на рівні регіональних медичних закладів, утверджуються принципи вільного ринку при виконанні замовлення на надання медичної допомоги населенню регіону. До процесу створення оптимальної системи надання медичної допомоги активно залучаються регіональні наукові й освітні центри. На це націлені й реформи в галузі, чи не так?
ВЗ В Одеській області відбувся локальний експеримент з децентралізації в медицині. Які його уроки?
— Так, на Одещині створено регіональний медичний центр, провідну роль у діяльності якого відіграє Одеський національний медичний університет (ОНМедУ). До координаційної ради регіонального центру також входять представники професійних асоціацій, органів самоврядування територіальної громади, неурядових організацій і асоціацій пацієнтів, які страждають на соціально значущі захворювання. Для виконання делегованих центру завдань використовують ресурси університетських клінік ОНМедУ, Центру інноваційно-практичної підготовки лікаря, центрів атестації кадрів, контролю якості медичних послуг та внутрішнього контролю якості освіти. Основна мета проекту — підвищення якості медичної допомоги в регіоні, а також якості до- та післядипломної освіти лікарів. Утім для успішної реалізації подібних проектів необхідно створити національне агентство забезпечення якості освіти — воно має гарантувати належний рівень стандартів освітніх програм, контролювати якість освіти через ліцензування й акредитацію. У віданні Міністерства освіти і науки України має залишитися атестація кадрів вищої кваліфікації та визначення загальної стратегії вищої освіти. А МОЗ України своєю чергою має забезпечувати працевлаштування випускників медичних вишів, які навчалися за державним замовленням, визначати його обсяг по регіонах та фінансово забезпечувати цей процес. Такою я бачу децентралізацію по вертикалі. На горизонтальному рівні модель децентралізації передбачає інтеграцію медичних вишів й управління охорони здоров’я регіону у вирішенні питань працевлаштування випускників, планування обсягу підготовки фахівців для регіону, цільового набору сільської молоді, післядипломної освіти лікарів регіону та їх атестації, розробки стратегії розвитку практичної охорони здоров’я, співпраці в забезпеченні спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги, ліцензування, підготовки фахівців на контрактній основі за кошти регіональних організацій.
ВЗ Чи будуть такі «острівці» контрольованими в плані якості?
— Так. Наприклад, Міністерство охорони здоров’я делегує регіональному центру повноваження з проведення атестації кадрів і лікувально-профілактичних закладів на регіональному рівні на 1 рік. Однак продовжити їх можна лише на підставі позитивних результатів незалежної аудиторської перевірки. Страхові компанії своєю чергою укладають договори з акредитованими в регіоні лікувально-профілактичними закладами, що взаємодіють із регіональним центром. Конфлікти інтересів, що виникають, вирішуються як у позасудовому, так і в судовому порядку, що є додатковим чинником підвищення якості контролю за підготовкою кадрів, їх атестацією, а також акредитацією закладів, які надають медичні послуги в регіоні. Тож, я переконаний, що саме за децентралізацією — майбутнє вітчизняної медицини. Останнім часом у світовій науковій літературі зменшилася кількість публікацій з проблеми децентралізації, деякі з них з’являються в країнах, що розвиваються. Натомість почастішали наукові публікації, у яких обговорюється питання доцільності рецентралізації, — у тих країнах, де сектор охорони здоров’я був максимально лібералізований і децентралізований. Тобто для багатьох країн це вже пройдений етап, ми ж лише стартуємо. Отже, варто врахувати накопичений світовий досвід, щоб пройти цей шлях швидше і не повторюючи чужих помилок.
ВЗ Які настрої медичної спільноти щодо перспектив у цій царині?
— Наприкінці липня відбулося засідання Вченої ради МОЗ України, на якому обговорювалися заходи з децентралізації медичної науки та медичної освіти в Україні. З перших хвилин відчувалася зацікавленість присутніх насамперед у вирішенні озвучених проблем. Одні доповідачі ділилися набутим досвідом, інші повідомляли про труднощі, з якими стикалися на шляху до мети, але байдужих не було. Сподіваємося, що не буде таких і у верхніх ешелонах влади, які мають підтримати ініціативу медичної спільноти. Очікуємо на підтримку і з боку МОЗ, і з боку депутатського корпусу, адже на засіданні були присутні Міністр охорони здоров’я України, його заступники, представник Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Вчена медична рада звернулася до МОН України з ініціативою створення незалежного національного агентства з питань якості вищої освіти, щоб прискорити процес децентралізації управління освіти і науки, зокрема в медичній сфері, а також автономізацію вишів та науково-дослідних установ у галузі розробки власних освітньо-наукових програм. Зі свого боку, очільники цих установ і закладів мають надати до МОН відповідні пропозиції, щоб вони ввійшли до проекту нової редакції Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Маємо спільними зусиллями опрацювати питання щодо створення регіональних науково-практичних кластерів «Університет — науково-дослідний інститут — клініка (лікарня)», а також регіональних і міжрегіональних референт-центрів із розробки сучасних стандартів медичної допомоги (на базі вже діючих університетських клінік і клінік НДІ). МОЗ та МОН України рекомендовано створити спільну групу з розробки алгоритму впровадження децентралізації підготовки й атестації медичних закладів. Також було прийнято низку інших рішень, реалізація яких дійсно посилить «вітер змін» у медичній науці й освіті. Головне — щоб пропозиції науковців не залишилися на папері. Хочеться вірити, що цього не станеться, — життя вимагає змін.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
