ПАТ «Українська залізниця» забрала до свого статутного капіталу кілька лікарень у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську — усього 10 медустанов. Решту ж Постановою Кабінету Міністрів від 1 січня 2015 р. було вирішено передати на утримання місцевим громадам. Здавалося б, вони мали радо прийняти такий королівський дарунок. Хіба не розкіш отримати в розпорядження майнові комплекси із сучасним медичним обладнанням та висококласними фахівцями? Хоча обладнання це, якщо бути зовсім відвертими, дещо застаріле, а приміщення часто потребують ремонту… Як би там не було, але 74 відомчі лікарні все ж спромоглися знайти нових господарів. «Сиротою» залишилася лише Вузлова лікарня станції Чернігів Південно-Західної залізниці. Місто категорично відмовилося прийняти на баланс цей медичний заклад.
Півроку без грошей
Людмила Тарасенко, в. о. головного лікаря ДЗ «Вузлова лікарня станції Чернігів Південно-Західної залізниці»Доведений до відчаю колектив лікарні оголосив страйк. Але тут втрутилася Укрзалізниця, але не для того щоб кардинально вирішити ситуацію. Колишнього господаря хвилювало лише збереження безперебійного руху поїздів, у тому числі міжнародного сполучення. Південно-Західна залізниця прийняла рішення вивести з підпорядкування Вузлової лікарні ст. Чернігів медпункт моторизованого депо ст. Чернігів, медпрацівники якого проводять медогляди бригад, що виїжджають у рейси, та терміново підпорядкувала його Дарницькій вузловій лікарні. У зв’язку із цим вплинути на рух транспорту медики Вузлової лікарні ст. Чернігів уже не могли — отже конфлікт набув місцевого значення.
Прокуратура захищає інтереси працівників
На захист колективу вузлової лікарні встала обласна прокуратура, яка подала позов до суду на Чернігівську міську раду з вимогою прийняти лікарню в комунальну власність територіальної громади м. Чернігів і виграла справу.
Господарський суд Чернігівської області 18 травня зобов’язав Чернігівську міську раду прийняти в комунальну власність територіальної громади м. Чернігів об’єкт соціальної інфраструктури (заклад охорони здоров’я) — ДЗ «Вузлова лікарня станції Чернігів Південно-Західної залізниці». Міська рада не погодилася з рішенням суду й подала апеляцію до Київського апеляційного господарського суду, але при цьому все-таки внесла доповнення до Міського бюджету на 2015 р. про виділення 1,5 млн грн медичної субвенції на видачу заробітної плати працівникам лікарні. Таким чином, 12 червня працівники лікарні отримали свою першу за 2015 р. зарплату та заборгованість за п’ять місяців.
Масові звільнення
14 вересня рішенням Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Чернігівської міської ради було відхилено та залишено в силі рішення господарського суду Чернігівської області від 18.05.2015 року. Проте остаточно питання з фінансуванням лікарні не вирішено дотепер.
«З першого серпня ми знову не отримуємо зарплати. Люди не витримують такого фінансового становища, адже більшість наших працівників ще не досягли пенсійного віку, і зарплата для них — єдине джерело існування, — розповідає в. о. головного лікаря Вузлової лікарні ст. Чернігів Південно-Західної залізниці Людмила Тарасенко. — Колектив на початку року складався із 87 працівників (у тому числі 11 лікарів), зараз — із 55, при цьому лікарів залишилося всього 7. Звільнилися невропатолог, рентгенолог, два терапевти. Уже зараз ми відчуваємо, як нам не вистачає спеціалістів, адже попри всі негаразди мусимо надавати медичну допомогу пацієнтам. На сьогодні ми обслуговуємо 4236 осіб, зокрема 1576 працюючих залізничників. Мусимо на всьому економити. Через припинення фінансування були вимушені закрити харчоблок і перевести всіх стаціонарних хворих на денну форму перебування».
Своє занепокоєння з приводу невизначеності долі Вузлової лікарні ст. Чернігів висловив і заступник міністра інфраструктури Микола Снітко під час виїзного засідання Комітету Верховної Ради України, що відбулося 18 вересня в Чернігівській облдержадміністрації. Він закликав народних депутатів допомогти у вирішенні цієї проблеми. Проте ситуація з місця не зрушила.
І знову причиною — брак коштів
Чому ж міська рада зайняла таку категоричну позицію та відмовляється брати вузлову лікарню на баланс міста? Відповідь дуже проста — у міста немає коштів на утримання ще одного медичного закладу. Якщо прийняти позитивне рішення, доведеться скорочувати наявні міські медичні заклади. Крім того, потрібні значні кошти на ремонт і реконструкцію будівель лікарні, упорядкування й утримання території площею 3,198 га.
«На утримання медичної сфери міста державна субвенція становить лише 192 млн грн при реальній потребі мінімум у 235 млн грн. Фактично ці зобов’язання, а також розрахунки за енергоносії та інші важливі витрати лягають винятково на міський бюджет. Тож брати на баланс залізничну лікарню місто не має ані реальної потреби, ані фінансової змоги, — коментує ситуацію секретар міської ради Владислав Кухар. — Не можемо ми ризикувати станом наявної системи охорони здоров’я та брати на себе додатковий тягар в умовах жорсткої економії бюджетних коштів».
«Ми думаємо, як оптимізувати вже існуючу в місті систему медичних закладів, навіщо нам ще одна лікарня? Заборгованість по заробітній платі працівникам закладу ми виплатили, але брати на баланс міста Вузлову лікарню ст. Чернігів не плануємо, — додає заступник начальника Управління охорони здоров’я Чернігівської міської ради Ольга Малець. — До речі, за найскромнішими підрахунками для утримання лікарні на рік необхідно близько 3 млн грн (2,5 млн — на зарплату, 0,5 млн — комунальні платежі)».
Створення реабілітаційного центру на базі лікарні — не по кишені облраді
Вирішити проблему Вузлової лікарні ст. Чернігів намагалася й обласна рада, зокрема розглядалося питання про створення на базі закладу реабілітаційного центру для учасників АТО. Але від цієї ідеї відмовилися — також через брак коштів.
Річ у тому, що останні роки були не найкращими в історії медичного закладу, якому виповнилося 90 років. Починалася лікарня з мобільно-санітарної частини на колесах, потім у будівлі поряд із вокзалом відкрили залізничну лікарню на три ліжка, а вже в 1936 р. залізниця взяла у безстрокове користування 3,198 га землі, де побудували стаціонар, поліклініку та допоміжні приміщення. Саме тим роком і датовані чотири із семи будівель лікарняного комплексу. Розквіт лікарні припав на 60-80-ті роки минулого століття: тоді хворі будь-якою ціною намагалися потрапити сюди на лікування. У 80-х роках була побудована двохповерхова будівля стаціонару (зараз тут розташоване терапевтичне відділення), наприкінці 90-х — адміністративний корпус. Тут працював фаховий колектив, було гарне обладнання. На той час у лікарні діяли 4 відділення на 50 ліжок кожне: хірургічне, гінекологічне, терапевтичне та дитяче.
Проте в 1990 р. дитяче відділення закрили, згодом, у 2003 р., — хірургічне та гінекологічне. У складі лікарні залишилися лише терапевтичне відділення на 30 ліжок і поліклініка. Відтоді більшість одноповерхових старих будівель стоять пусткою, а оскільки територія лікарні не охороняється, приміщення поступово розкрадаються: тягнуть сантехніку, батареї, вікна. Тож заклад потребує капітального ремонту. «Для відновлення будівель і поповнення матеріальної бази лікарні, що нині є застарілою, потрібні великі кошти, — говорить попередній головний лікар установи Григорій Демченко. — Тому обласна рада відмовилася від ідеї відкрити тут реабілітаційне відділення для учасників АТО й організувала його на базі обласного психоневрологічного диспансеру та госпіталю для ветеранів війни».
Військові пропонують взяти лікарню на своє утримання
Є ще один варіант вирішення проблеми Чернігівської вузлової лікарні, причому досить реальний — передати її Державному науково-випробувальному центру (ДНВЦ) Збройних Сил України, що був передислокований до Чернігова з тимчасово окупованого Криму. Для нормального функціонування частині необхідно розмістити свої підрозділи, у тому числі й медсанчастину. І кращого місця, ніж майновий комплекс лікарні, складно уявити: велика територія в затишному місці поряд із вокзалом і неподалік від центру, з гарним яблуневим садом і великою кількістю будівель. Якщо їх відремонтувати, то буде приміщення і під поліклініку, і під госпіталь, і під гуртожиток для медперсоналу та казарму господарського взводу, який допомагатиме утримувати територію медсанчастини в гарному стані. Крім того, військові погодилися працевлаштувати частину медперсоналу лікарні. Зрозуміло: майновий комплекс разом із ділянкою землі в цьому разі з балансу Укрзалізниці переходить на баланс Міноборони.
Здавалось б, таке вирішення проблеми влаштує всіх: військових, залізничників, місто, область. Але з’ясувалося, що здійснити передачу досить складно, адже це рішення не відповідає вимогам Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», де чітко прописано: залізничні лікарні передаються на баланс місцевих бюджетів.
Протягом кількох місяців тривали перемовини між Міністерством інфраструктури та Міноборони. «На нинішньому етапі вже досягнута домовленість між Міністерствами про передачу цілісного майнового комплексу, тобто будівель, споруд, земельної ділянки, обладнання та майна лікарні, — розповідає Людмила Тарасенко. — Ми сподівалися, що військові приймуть на баланс нашу лікарню як цілісний майновий комплекс, і всі наші працівники будуть автоматично працевлаштовані в медсанчастині ДНВЦ ЗСУ. Але з’ясувалося, що набирати співробітників до медсанчастини вони будуть відповідно до свого штатного розпису (який, до речі, ще не узгоджений), тобто в кращому випадку працевлаштують наших лікарів і невелику кількість медичних сестер (на всю поліклініку медсанчастини їх усього три). Тож працівники нашої лікарні, особливо середній і молодший медичний персонал, знову втрачають надію. Зараз з острахом чекаємо, як вирішиться наша доля».
Залишається відкритим і питання з медпунктом вокзалу, що підпорядкований лікарні. Військовим він не потрібний, про що вони натякають уже зараз. «Сподіваюся, що Південно-Західна залізниця залишить за собою хоча б медпункт вокзалу. Адже це нонсенс — вокзал обласного значення без медпункту! Крім того, Чернігів — перша станція на кордоні з Білоруссю. Працівники медпункту часто надають медичну допомогу пасажирам на пероні, у потягах. І це буде вкрай нерозумно, якщо залізниця залишить пасажирів без медичної допомоги», — переконана лікар.
А хто лікуватиме залізничників?
Але це тільки одна сторона медалі, інша — хто відтепер лікуватиме та проводитиме медогляди залізничників? І це стосується не лише Чернігова, а й інших залізничних станцій України. «Руйнувати завжди легше, ніж будувати. Була чітко налагоджена система медоглядів залізничників, яка, на жаль, вже частково знищена. І це дуже прикро, адже менш ретельний огляд через велику завантаженість працівників лікарсько-експертних комісій (якщо медогляди будуть проводитися на базі залізничних лікарень), або ж недостатню кваліфікацію і відсутність досвіду їх спеціалістів (у разі проведення їх на базі територіальних лікувальних закладів) може спровокувати нещасні випадки й аварії на транспорті, — переконана Людмила Тарасенко. — Крім того, це великі незручності для працівників залізниці. Наприклад, відтепер чернігівським залізничникам, ймовірно, доведеться їздити на медогляди до Дарницької вузлової лікарні. Через відстань витрачати мінімум два дні, стояти в чергах. А це змарнований час й зіпсований настрій, що, звичайно, не покращує здоров’я працівників транспорту».
Удар у спину страхової медицини
Не варто забувати й про ще один суттєвий недолік рішення Кабінету Міністрів про передачу залізничних лікарень на баланс місцевих громад — руйнацію зачатків страхової медицини. Адже саме у відомчих лікарнях Укрзалізниці з 2000 р. діє така система. Майже всі залізничники застраховані, причому 50% страхових внесків платить сам працівник, а 50% — Укрзалізниця. Усі пенсіонери лікуються безкоштовно за страховим полісом.
Застрахована людина може отримати лікування в будь-якій залізничній лікарні, причому безкоштовно та на дуже високому рівні. Крім того, у кожній області є лікувальні заклади, з якими страхові компанії укладають договори: у цих лікарнях залізничники також лікуються безкоштовно.
Як надалі складеться доля відомчої лікарні та чи зможуть працівники залізниці, що протягом багатьох років ретельно сплачували страхові внески, в умовах руйнації відомчої системи медичних закладів скористатися своїм страховим полісом — питання риторичне. Але з усього видно, що МОЗ, декларуючи перехід до страхової медицини як головний пріоритет медичної реформи, одночасно руйнує й ті її острівці, що вже давно діяли в країні.
Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
