Онкологічні хвороби посідають друге місце серед причин смертності в Чернівецькій області. Щорічно в регіоні реєструють близько 2,5 тис. нових випадків злоякісних новоутворень. Минулого року померли 1465 онкопацієнтів, 765 із них — до року після встановлення діагнозу. Як правило, люди гинуть вдома у страшних муках, бо спеціалізованого лікувального закладу для паліативних і хоспісних хворих у Чернівецькій області немає.
Олександр КУЦАК, лікар-онколог Чернівецького обласного онкологічного диспансеруКоли бачимо, що за допомогою спеціальних методів лікування можемо полегшити стан паліативного пацієнта, призначаємо йому симптоматичну терапію, якщо приєдналася вторинна інфекція — антибіотикотерапію. У разі, коли хворий має резерви, проводимо променеву та хіміотерапію. Часто саме завдяки цьому вдається зменшити біль, покращити якість і тривалість життя онкохворого.
Нечасто (за потреби) проводимо також паліативні оперативні втручання — зі зменшення пухлинної маси, санітарні ампутації, аби уникнути інтоксикації, тощо.
Ще одна важлива проблема турбує і нас, і хворих: пацієнтів у термінальній стадії через нестачу місць у відділенні доводиться класти в одну палату з перспективними хворими. Це не лише порушення елементарних санітарно-побутових умов (при розпаді злоякісної пухлини виникає дуже неприємний різкий запах, хворий лежачий, практично нерухомий), а й психологічна травма для того, у кого є всі шанси перемогти рак. Коли на твоїх очах від цієї недуги помирає людина, зникають моральні ресурси і мотивація.
Наш онкодиспансер, на жаль, частково перетворився на хоспіс. Бо таких пацієнтів більше нікуди везти. А ми не можемо від них відмовитися. Коли вперше діагностуємо в людини рак, розуміємо: або вилікуємо, або будемо поруч до кінця.
Володимир ЄЛЕНЄВ, директор Чернівецького обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастрофНа жаль, кількість паліативних пацієнтів із кожним роком суттєво зростає. Наприклад, якщо у 2014 р. таких хворих у Чернівцях було 2970, то у 2015-му — 3260! Як правило, швидку вони викликають, коли не можуть впоратися із сильним болем.
Наша служба забезпечена всіма необхідними лікарськими препаратами. Серед знеболювальних — ненаркотичні та наркотичні анальгетики. Аби локалізувати больовий синдром, використовуємо сильнодіючі ненаркотичні засоби — кетанов, кеторолак, ренальган тощо.
Буває так, що до хоспісного пацієнта щоденно виїжджає спеціальна поліклінічна бригада, яка вводить знеболювальний засіб наркотичного ряду. Проте в якийсь момент визначеної лікарем дози може не вистачити. Тоді родичі викликають швидку, бо хворий не може терпіти біль. Звісно, ми приїжджаємо і вводимо промедол або морфін. На щастя, нині бюрократичний контроль
за використанням препаратів наркотичного ряду трохи послабшав. І насамперед це важливо саме для онкохворих у термінальній стадії. Тож коли є всі документи на підтвердження того, що в пацієнта онкологічне захворювання і йому призначене наркотичне знеболення, ми одноразово вводимо препарат. Після цього обов’язково повідомляємо лікаря поліклініки про такий виклик і протягом двох годин дільничний терапевт або онколог приїжджає до пацієнта. Якщо це ніч, то, відповідно, лікар приходить уже вдень.
Окрім того, паліативні пацієнти часто викликають швидку з приводу різноманітних ускладнень: кровотечі, гострої затримки сечовипускання тощо. Найскладніша ситуація з кровотечами, бо не завжди в онкохворих їх вдається спинити консервативно — за допомогою інфузій, крапельниць. Зі значною кровотечею можна впоратися лише хірургічним методом, тому ми перевозимо пацієнта до лікарні. Проте далеко не завжди стаціонари охоче приймають таких хворих, адже, як правило, це — гарантована летальність. А вона псує показники медичного закладу. Тож на шальках терезів опиняються людське життя та медична статистика.
Андрій СОКОЛЬНИК, лікар анестезіолог-реаніматолог Чернівецького обласного онкологічного диспансеруЯкщо не вдається подолати хворобу, то навіть за відсутності спеціалізованої хоспісної установи ми робимо все, аби зменшити страждання людини. Хворий не повинен терпіти біль. В інкурабeльному стані радимо приймати знеболювальні, тільки-но з’являться перші його ознаки, тобто діяти на випeрeджeння. Завдяки цьому вдається трохи полегшити стан пацієнта.
Ольга ГУСКА, лікар-терапевт КМУ «Міська поліклініка №2»У більшості випадків важкого хворого терапевт відвідує мало не щодня. До обов’язків дільничного лікаря входить виписування сильнодіючих знеболювальних препаратів — трамадолу, буторфанолу, морфіну на короткий термін, оскільки це суворо контролюється органами прокуратури. Кожні сім-десять днів рідні онкохворого знову звертаються до лікаря. Після обов’язкового огляду пацієнта, призначення симптоматичного лікування (протикашльових, протиблювотних, антиангінальних, протинабрякових та інших препаратів) навчаємо родичів основам догляду за хворим (положення в ліжку, режим харчування, профілактика пролежнів тощо), надаємо психологічну підтримку і пацієнту, і його родині. Адже рідні таких хворих через безвихідь, втому, неможливість приділити достатньо уваги (бо ж мусять у цей час ще й працювати!) дуже часто потребують допомоги і підтримки.
Марія ПОЛІЩУК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької обласної державної адміністраціїНадання хоспісної допомоги онкохворим в області складається з окремих напрямків, об’єднаних функціонально. Проте спеціалізованого закладу або відділення немає, хоча вже давно створено проект і розраховано кошторис на будівництво окремого хоспісного відділення на території обласного онкологічного диспансеру. Проте саме тільки будівництво вимагає чималих затрат. Не можемо й виділити під хоспіс окреме приміщення — його в системі закладів охорони здоров’я немає. Звісно, якби чернівецька міська чи обласна громада знайшли приміщення, можна було б розпочинати створення паліативного закладу.
Окрім дорослих паліативної допомоги потребують і діти з тяжкою онкологічною та вродженою патологією. Думаємо про те, аби окреме хоспісне дитяче відділення створити при Чернівецькому обласному будинку дитини. Такий досвід є в Івано-Франківську та Харкові. У цих містах на базі будинку дитини відкрито хоспісні центри для онкохворих дітей. Однак і тут виникає проблема: заклад, який надаватиме паліативну і хоспісну допомогу, повинен мати ліцензію не лише на медичну практику, а й на використання наркотичних препаратів. А будинку дитини поки що таких дозволів не надано.
Попри всі проблеми, буковинські лікарі-анестезіологи та онкологи пройшли навчання в паліативному закладі Івано-Франківська і знають, як має працювати система паліативної допомоги, тому роблять усе можливе для впровадження її в наших умовах.
Чернівецькій області потрібен державний хоспісний медичний заклад, подібний до реабілітаційного центру. До того ж, він повинен бути обладнаний сучасною апаратурою. А в нашому регіоні, на жаль, досі не всі лікарні забезпечені достатньою кількістю медичного обладнання. Наприклад, не вистачає апаратів для штучної вентиляції легень. Перед медичною галуззю краю стоїть чимало нагальних і критичних питань, і на розвиток хоспісної та паліативної допомоги коштів, на жаль, бракує.
Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці
