Страхування професійної відповідальності лікарів: хто, скільки і як платитиме?

387

Про наближення перспективи запровадження обов’язкового страхування професійної відповідальності лікарів в Україні заговорили на найвищому рівні. Планується й прийняття відповідного закону. Його проєкт ще блукає в кулуарах Парламенту, однак пропозиції щодо того, які питання він має регулювати, уже надходять від медичної громадськості. Що потрібно врахувати в першу чергу? Про це — наша розмова з генеральним директором Асоціації «Страховий бізнес» Вячеславом Черняховським.

ВЗ Наскільки актуальною на сьогодні є проблема незахищеності лікарів від судової тяганини?

Вячеслав ЧЕРНЯХОВСЬКИЙ, генеральний директор Асоціації «Страховий бізнес»
Чомусь прийнято вважати, що на відміну від американських колег українські лікарі практично не потерпають від судових позовів та покарань. Мовляв, наші пацієнти пасивні, суди забюрократизовані, а лікаря завжди «прикриють» судмедексперти, які надають висновки щодо його діяльності. Однак факти свідчать про інше. За 10 років до Єдиного реєстру судових рішень України внесено вироки у 133 кримінальних справах, де відповідачами були або окремі лікарі або заклади охорони здоров’я. І лише в 10% випадків вони були виправдальними! Водночас у США таких — 97%. Тому передусім ми пропонуємо внести до законодавства норми про декриміналізацію низки випадків, коли, скажімо, дії лікаря не завдали критичної шкоди життю та здоров’ю пацієнтів і не були навмисними. Адже для більшості пацієнтів, які постраждали внаслідок таких випадків, головне не посадити лікаря у в’язницю, а по можливості виправити ситуацію, отримати компенсацію — як моральну, так і матеріальну, аби відновити здоров’я.

Водночас декриміналізація посилить незалежність інституту судмедекспертизи. Адже сьогодні експерти стають на бік лікаря, бо розуміють, що він не заслуговує на таке суворе покарання, яке передбачене чинним законодавством, оскільки насправді не міг запобігти негативним наслідкам, або ж не все від нього залежало. Однак розбиратися в цьому будуть роками. Натомість декриміналізація ненавмисних дій лікаря, що приз­вели до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості, переведе «розбірки» між лікарем і пацієнтом у площину матеріальних збитків. І всі від того виграють: пацієнти не «вибиватимуть» роками відшкодування, лікарі збережуть роботу, нерви, «честь мундира» та гроші. Навіть суди будуть менше завантажені, оскільки більшість питань вдасться вирішити на досудовому етапі. І судмедекспетри розумітимуть, що не калічать долю лікарів і не розоряють їх своїми висновками. Головне — правильно прописати й організувати всі процеси.

ВЗ Страхування професійної діяльності — надійний захист репутації та гаманця лікаря?

— Безперечно, і лікарі, і медичні зак­лади зможуть розраховувати на захист своїх фінансових інтересів і репутації, адже можна буде застрахувати завдання шкоди здоров’ю чи смерть хворого через ненавмисні помилкові дії лікаря під час діагностики або лікування, а також інші ситуації, що можуть виникнути внаслідок помилки медпрацівника. Але для цього потрібно забезпечити низку важливих умов.

По-перше, слід чітко визначити мінімальні страхові суми для різних категорій медпрацівників і клінік. Нині розмір завданих пацієнту збитків оцінює суд. Наприклад, згідно із Цивільним кодексом України, компенсація за смерть годувальника нараховується залежно від його заробітку, віку та кількості його утриманців. І це можуть бути доволі великі суми, які вже сьогодні сягають сотень тисяч гривень. А моральна шкода взагалі оцінюється і у 30, і 50, і у 250 тис. грн. Чи можуть пацієнти розраховувати на виплату таких компенсацій? Хіба що від потужних клінік. У державних закладах скажуть: платити нічим. Приватно практикуючі лікарі також не в змозі оплатити такі суми зі своїх доходів. Хіба що їм доведеться продати житло, але часто там мешкають інші члени родини, тож суд зможе примусити лікаря сплачувати пацієнту по кілька тисяч гривень упродовж десятків років. Кого це влаштує? Потрібна певна градація й для різних клінік залежно від потужності, складності, специфіки лікування, кваліфікації та складу лікарів тощо. Адже, наприклад, якщо в закладі працюють 5 лікарів, кількість допущених ними помилок впродовж року, ймовірно, буде набагато меншою, ніж у клініці, у штаті якої — 100 лікарів.

По-друге, держава повинна встановити фінансову гарантію для захисту всіх пацієнтів у вигляді певної мінімальної суми виплат. Наприклад, у розмірі 5-10-річного заробітку пацієнта, а можливо, й більше. Зрозуміло: ця сума варіюватиме для різних категорій населення залежно від їхніх доходів та щороку автоматично переглядатиметься, приміром, з огляду на розмір мінімальної зарплати в країні. Щоб страхування ефективно працювало, потрібно чітко прописати і порядок відрахувань, процес проведення експертизи. Наприклад, передбачити, що передусім виплачуються компенсації в разі смерті пацієнта, потім — у випадку настання інвалідності тощо.

ВЗУсе це має бути враховано при запровадженні обов’язкового страхування професійної відповідальності медичних працівників?

— Обов’язкове страхування в державі запроваджується тільки тоді, коли в ньому виникає велика соціальна пот­реба. Адже це лише один із механізмів забезпечення матеріальної гарантії на випадок настання несприятливих подій. До речі, досить простий і зрозумілий механізм, який можна легко перевірити. Однак не обов’язково ним обмежуватися. Можна встановити інші правила. Наприклад, вимагати від клініки забезпечити певну суму гарантійного депозиту або ж створити банківську гарантію для лікаря. Зрештою, застосувати інші механізми дотримання вимог щодо забезпечення безумовного виконання відповідних зобов’язань.

Безперечно, отримати банківську гарантію складніше, ніж страховий поліс. Та й обійдеться вона дорожче. Однак якщо власник клініки це може собі дозволити, чом би й ні. Чесно кажучи, український досвід впровадження багатьох обов’язкових видів страхування змушує сумніватися в ефективності обов’язкового виду страхування професійної діяльності лікарів. Зазвичай це негнучкий механізм — встановлюється він винятково постановами Уряду. У нього можна втрутитися, наприклад, зменшивши ліміти на догоду чиїмось інтересам, унаслідок чого страхування перетвориться на профанацію. Тобто наразі потрібно забезпечити обов’язок мати поліс страхування професійної відповідальності, а держава має встановити лише основні позиції: хто, скільки і як виплачуватиме компенсації, а також контролювати наявність полісу. Це можна зробити, змінивши кілька статей у чинних законах.

Можливо, не потрібно приймати спеціальний закон, адже страхування професійної відповідальності лікарів нічим принциповим не відрізняється від страхування відповідальності представників інших професій. Тобто доцільніше говорити про обов’язковість вимог до системи компенсації та встановлення фінансових гарантій з боку держави. Також їхній розмір має бути достатнім для компенсації завданої шкоди. Варіантами фінансового покриття можуть бути банківська гарантія, прямий гарантійний депозит чи ескроу-рахунок або ж страхування. Тобто для впровадження інших  механізмів (окрім страхування) необхідно внести доповнення до нормативних актів, у тому числі щодо використання таких компенсаційних рахунків, як «розкриття» депозиту та гарантій, залучення до роботи адвокатів тощо.

ВЗДехто наполягає на першочерговості запровадження ліцензування лікарів, аби легше було притягнути їх до відповідальності за заподіяння шкоди пацієнту, і вже потім «підставити плече» у вигляді страхування такої відповідальності.

— Це неправильний підхід. Адже клініка — не просто спільнота лікарів. Це ще й робота інших членів колективу. Скажімо, результати лікування пацієнта багато в чому залежать від професійності чи непрофесійності медсестри. А також від умов роботи персоналу і лікування пацієнтів, наявності відповідного обладнання, стану його зношеності, якості лабораторних досліджень тощо. Це завдання і зона відповідальності клініки. Зрештою, пацієнт може постраждати від того, що на харчоблоці лікарні було порушено технологію приготування їжі, чи через пожежу в закладі. То в цьому випадку він також має вимагати компенсації від медпрацівників?

Лише ті лікарі, котрі працюють індивідуально, відповідатимуть за наслідки своїх дій самостійно. Або, наприклад, якщо співробітник університетської кафедри працює в кількох закладах, але не належить до їнього штату, а їхні керівники не хочуть брати на себе відповідальність за «чужого лікаря», то йому доведеться оформити індивідуальну страховку. До речі, у світі вартість страхового поліса лікаря, який працює у клініці, нижча ніж у того, хто працює індивідуально. У цілому ж страхування професійної відповідальності лікарів може бути одним із дієвих інструментів забезпечення якості надання медичної допомоги в Україні. 

Уважно укладайте страховий договір

Страхування професійної діяльності лікарів

Олена БАБИЧ, медичний адвокат
«У межах чинного законодавства України наразі можливе тільки добровільне страхування професійної відповідальності медичних працівників. Такі пропозиції їм надходять від приватних страхових компаній, хоча їх не так уже й багато. Однак упродовж своєї 17-річної практики я не спостерігала жодного випадку, коли страхова компанія виплатила відшкодування за позовом пацієнта. Бо якщо уважно прочитати умови більшості страхових договорів, стане зрозуміло: відшкодування отримати досить важко. По-перше, зазвичай воно виплачується після остаточного рішення суду, а всім відомо, як «оперативно» працює вітчизняна судова система — справи розглядаються дуже повільно. Особливо ті, що пов’язані із наданням медичної допомоги. У них, як правило, призначається судово-медична експертиза, а ця процедура може тривати більше року. Судові засідання  можуть переноситися, оскільки суддів не вистачає, тож справи на етапі першої інстанції «зависають» на кілька років, ще стільки ж — в апеляційній інстанції. Тож не відомо, чи до того часу ще існуватиме страхова компанія, із якою лікар уклав договір.

Немає затвердженої методики проведення судово-медичної експертизи, результати якої є ключовими у «справах лікарів». Тому страхування професійної діяльності медичних працівників буде дієвим лише за умови вирішення згаданих проблем, що забезпечить прозорі й зрозумілі правила гри.
Олена Бабич

По-друге, у договорах страхування професійної відповідальності прописують такі умови, за яких взагалі дуже складно отримати відшкодування. Наприклад, вказано, що воно буде виплачено лише, якщо  в діях лікаря не було помилки. Але ж в Україні лікарська помилка взагалі не визначена на законодавчому рівні. І можна по-різному трактувати, чи вона мала місце, чи є підстави вважати конкретний випадок страховим.

Я раджу керівникам лікувальних закладів уважно читати такі документи, перш ніж їх підписати, оскільки їхні умови можуть відрізнятися від привабливих презентацій страхових компаній. Страхові договори в інтересах своїх працівників укладають лікувальні зак­лади, які в будь-якому разі несуть цивільно-правову відповідальність за компенсацію шкоди, завданої їхнім працівником. Перед прийняттям рішення про підписання договору потрібно ретельно обговорювати його умови із страховою компанією. Зокрема, для того аби розуміти, на які виплати розраховувати в тому чи іншому випадку. Бо страхова компанія може обмежити їх, наприклад, 100 тис. грн, а позови пацієнтів інколи сягають 500 тис. грн.

Певна настороженість виникає і щодо ідеї запровадження обов’язкового страхування професійної діяльності лікарів. Чи буде прописано механізм, який забезпечить його ефективність? Тобто питання перше: воно буде лише обов’язковим чи й дієвим? І друге: за чий рахунок відбуватиметься? Пацієнта, роботодавця чи самого лікаря? Адже обов’язковість процедури не означає її безкоштовність.

Окрім цього, потрібно передусім «узаконити» поняття лікарської помилки, хоча це слід зробити навіть без прив’язки до професійного страхування.

Також наразі за багатьма нозологіями відсутні клінічні протоколи, а значна їх частина недосконала. До того ж українські лікарі сьогодні вже мають можливість використовувати міжнародні клінічні настанови. Який документ брати за основу, аби перевірити, чи не помилився лікар? Зазвичай судові експерти за відсутності вітчизняних протоколів спираються на міжнародний або й власний досвід. Інша проблема: немає затвердженої методики проведення судово-медичної експертизи, результати якої є ключовими у «справах лікарів». Тому страхування професійної діяльності медичних працівників буде дієвим лише за умови вирішення згаданих проблем, що забезпечить прозорі й зрозумілі правила гри. Інакше отримаємо черговий «закон як дишло». 

У договір про добровільне страхування професійної відповідальності мають бути внесені відомості про:

  • • лікаря, відповідальність якого страхується (вік, спеціальність, навчальний заклад, який він закінчив, наявність ученого ступеня);
  • • професійну діяльність (дата початку професійної медичної діяльності, коли і де працював за спеціальністю);
  • • наявність інших договорів страхування;
  • • факти претензій, які стосувалися його медичної практики. 

Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я