Гасло про те, що кадри вирішують усе, схоже ніколи не втратить своєї актуальності. Єдиний нюанс, який підкидає нам новий час — на кадри потрібно не лише надіятися, від них потрібно не лише вимагати,а й дбати про те, щоб «армія» була в усеозброєнні і з «бойовим» настроєм, тобто вміла і хотіла перемогти. Це важливо у всіх сферах діяльності, а в медицині — особливо. Про те, як навчити лікаря професійної майстерності і як стимулювати його до професійного росту — наша розмова з ректором НМАПО імені П.Л. Шупика, академіком НАМН України, професором Юрієм ВОРОНЕНКОМ.
ВЗ Медичні реформи не можуть відбутися без нової генерації кадрів. Які напрямки їх перепідготовки є пріоритетними?
— Вони співзвучні з напрямками реформування вітчизняної системи охорони здоров’я. Зокрема, надзвичайно важливо забезпечити кадрами перинатальні центри, що створюються по всій країні. Це дуже складне завдання, адже перинатальний центр — принципово нова установа, яка виконує нові завдання, функції. Там працюють поряд генетик, акушер-гінеколог, педіатр, інші фахівці, які досі не звикли бути в одній команді. Там з’являються нові знання на стику різних наук, якими потрібно володіти всім членам цієї команди. Тому у розробці нових програм підготовки лікарів перинатальних центрів взяли участь декілька наших кафедр. Другий напрямок реформ — створення інноваційної системи екстреної медичної допомоги, яка також потребує підготовки відповідних кадрів, і ми до цього активно долучилися. Залишається актуальною підготовка сімейних лікарів. У складі академії працює Інститут сімейної медицини, до речі, перший і поки що єдиний в Україні. Минулого року там було створено нову кафедру сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги, оновлено програми підготовки сімейних лікарів. І, нарешті, ми повинні належним чином готувати управлінські кадри, які і вирішують долю реформ — кожен на відведеній йому ділянці. Минулого року академія зробила вагомий крок із підготовки нової генерації управлінців у галузі охорони здоров’я. Досі такі керівники «виходили» із хороших хірургів, терапевтів, стоматологів, здібних організаторів, які пройшли 2-місячний цикл спеціалізацій з організації та управління охороною здоров’я. Але для того, щоб здійснювати керівництво на сучасному рівні, цього замало. Принаймні, у Західній Європі програма підготовки управлінця в галузі охорони здоров’я реалізується впродовж 2-х років (вона включає і бухгалтерський облік, і фінанси, і загальну теорію менеджменту, прикладний та інформаційний менеджмент, страхову медицину, медичну статистику тощо). Впродовж 2010-2011 років ми працювали з колегами з ЄС, Російської Федерації за спеціальним проектом, результатом якого стало створення аналога європейської програми підготовки управлінців. В Україні вона розрахована на 1,5 року, включає 10 дисциплін, з яких слухачі складають іспити. Окрім того вони виконують відповідні курсові роботи за своїми напрямками. Нині ми вже готуємо другий набір таких слухачів (управлінці третинного рівня надання медичної допомоги) з різних регіонів України. Підготовка безкоштовна — діє відповідна державна програма в межах загального фінансування нашої академії. Ну і звичайно академія традиційно працює в напрямку підвищення кваліфікації інших спеціалістів галузі — впродовж минулого року через різні форми навчання пройшло приблизно 24 тисячі лікарів.
ВЗ Нові завдання передбачають нові підходи до їх виконання…
— Безперечно. Щороку ми оновлюємо понад 100 програм перепідготовки лікарів. Створюємо нові кафедри та структурні підрозділи. Минулоріч до їх переліку додалися інноваційні кафедри — медицини праці, психофізіології та медичної екології, кафедра сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги, відділення підвищення кваліфікації молодших спеціалістів та соціальних працівників.
Уже декілька років працюють поки єдині в Україні кафедри: паліативної та хоспісної медицини, дитячої кардіології та кардіохірургії, діабетології, медичної статистики та інші.
Ми вже декілька років проводимо навчальні цикли з інтервенційної кардіології, пластичної хірургії, соціальної геронтології, перинатології — цей перелік досить великий.
Для того, щоб не відставати, ми повинні опановувати нові форми роботи. Передусім маю на увазі дистанційні форми навчання слухачів, які передбачають не лише прослуховування лекцій на відстані, а й надання кожному лікарю можливості доступу зі свого комп’ютера у вільний для нього час до бази інформації відповідної кафедри, щоб під керівництвом викладача знайомитися з інноваціями у своїй галузі.
ВЗ Це поки що мрія для наших лікарів?
— Чому ж мрія? У 2012 році втілювати її почали наші кафедри — нефрології та нирковозамісної терапії, кардіології та функціональної діагностики, управління охороною здоров’я та інші. Хоча коли робота над створенням індивідуального доступу до баз даних академії розпочалася, виявилось, що необхідно змінити і саму технологію дистанційних форм навчання. Відтак ми пішли шляхом впровадження ГРІД-технологій, створили (і він уже функціонує) портал «Єдиний медичний освітній простір», який дає можливість доступу до нормативної документації, навчальної літератури, текстів лекцій, методичних розробок, стандартів надання медичної допомоги у тому чи іншому напрямку. Процес наповнення порталу — складна робота, адже для цього потрібно перевести в електронний формат тисячі документів. Втім вона активно продовжується.
На жаль, традиційно у нас ставили знак рівності між поняттями «інформаційна технологія» і «комп’ютеризація», тож і «рух уперед» вбачали у збільшенні чисельності комп’ютерів, їх підключень до Інтернету, тобто йшли екстенсивним шляхом. На певному етапі це було правильним і необхідним рішенням. Але настав час, коли кількість потрібно перевести у якість. Тим більше, що технології не стоять на місці, комп’ютери швидко «старіють» і витрати на їх програмне переоснащення чи технічне оновлення переважать вартість результату. Тому ми обрали нові технології створення внутрішньої мережі серверів у галузі медичного навчального забезпечення. Кожен із серверів має своє професійне направлення, де зберігаються бази даних різних напрямків (приміром, нормативні документи, реєстр лікарів, навчальні матеріали тощо).
Нині ми працюємо над тим, щоб посилити компонент дистанційного навчання. На сьогодні воно існує, але юридично не розроблені нормативи «дистанційного» навантаження на викладача, відсутні механізми нарахування робочого часу і викладачу, і лікарю, який навчається в такий спосіб. Добре, що з нашої ініціативи почала працювати робоча група Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо розробки таких нормативів. Тож сподіваємось, що цьогоріч вже матимемо вагомі результати в цьому напрямку, які також повинні впроваджуватися еволюційно. Приміром, 25 лютого нинішнього року ми забезпечили технічні, програмні та організаційні умови для проведення першої в історії України відкритої дистанційної лекції Міністра охорони здоров’я України Р. Богатирьової. Лекцію в онлайн режимі слухали 7620 студентів, лікарів-інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, викладачів та лікарів, які приїхали до медвузів для підвищення кваліфікації. До участі долучилися 19 медичних університетів, академій та навіть інститут медсестринства — по всій країні. Зміни повинні відбутися і з тими, хто здійснюватиме післядипломне навчання лікарів. Над цим нині працюють фахівці різних ВНЗ і нашої академії. Адже навчати студента і вже дипломованого лікаря — різні речі. Для цього потрібно мати певні навички, враховувати мотивацію слухачів тощо.
ВЗ До речі, про мотивацію. Дуже часто можна почути, що лікарі не хочуть підвищувати свій професійний рівень, мовляв, жодних стимулів знати і вміти більше у них немає.
— Про мотивацію потрібно говорити на різних етапах становлення лікаря. Адже у випускника школи, який мріє про медичну професію, у студента, який готується вдягнути білий халат, і у лікаря з дипломом вона різна. Абітурієнта, можливо, надихає досвід батьків, романтика професії, студент дивиться не лише у підручник, а й на те, як працюють лікарі, на яких щаблях суспільства вони знаходяться, випускник медуніверситету зважує економічні стимули, які сьогодні є дуже сильними і тому змушують майбутніх лікарів робити кар’єру в інших, більш прибуткових, галузях. Для лікаря, який уже працює, стимулом повинен бути його професійний авторитет, кількість пацієнтів, яким він може надати висококваліфіковану допомогу, і внаслідок чого він відчує економічне покращення. І тут у нас — непочатий край роботи. Мені доводилося відвідати у Словаччині заклад із підвищення кваліфікації лікарів, де слухачка розповідала, що вона потрапила на конгрес у Японії (за своєю спеціальністю) і при цьому не заплатила жодної крони, оскільки всі витрати (а це недешеве задоволення) їй компенсувала страхова компанія — за рахунок зменшення оподаткування. Нам також потрібно активніше думати над впровадженням нових економічних, юридичних, нормативних форм забезпечення зростання професійної майстерності лікаря.
ВЗ А наскільки взагалі вітчизняна система підготовки медичних кадрів відповідає світовим зразкам?
— Післядипломна медична освіта існує скрізь — у Європі, у США, (адже лікар без постійної професійної підготовки — не лікар), але форми її реалізації в кожній країні різні. Незмінним є лише те, що система має дві складові: післядипломне навчання, коли лікар отримує спеціальність (перший етап) і безперервна професійна освіта, яка триває все життя (другий етап). Деякі країни можуть собі дозволити тривалий період першого етапу післядипломної освіти лікаря — 5-6 років (Франція, США), деякі — ні (в Україні — до 3-х років і не за всіма спеціальностями). Цей етап іменується у нас та у деяких країнах як «інтернатура», частіше — «резидентура». Втім, ми повинні йти в цьому напрямку європейським шляхом, поступово збільшуючи терміни післядипломного навчання і водночас підвищуючи його якість. Цей процес недешевий, тривалий і аж ніяк не революційний. Щодо безперервного професійного навчання, після того, як лікар почав працювати, він повинен періодично підвищувати свою кваліфікацію (найчастіше — через кожні 5 років, упродовж яких він набирає «бали» за участь у наукових конференціях, навчальних циклах, за наукові доповіді, статті, тощо). Після того, як лікар набере певну кількість балів (кредитів) і складе іспит, він отримує ліцензію на подальшу діяльність. В Україні також уже впродовж кількох років існує система кредитів, проте ліцензія ще поки видається лише тим, хто працює в недержавних медичних закладах.
ВЗ Чи співпрацюєте із зарубіжними колегами, щоб перейняти позитивний досвід?
— Міжнародна співпраця — важливий напрямок діяльності академії. І в цьому плані приємно відзначити, що ми не лише чогось вчимося у зарубіжних колег, а й самі маємо можливість поділитися цікавим досвідом. Академія готує кадри не тільки для пострадянських, а й для європейських країн — щороку 300-400 іноземних громадян проходять підвищення кваліфікації і навчання в аспірантурі, інтернатурі, клінічній ординатурі.
До того ж працюють і інші міжнародні освітні проекти. У 2012 році ми вперше провели навчальний цикл для американських лікарів. Східно-Мічиганський університет, з яким ми співпрацюємо вже кілька років поспіль, звернувся до нас із проханням поділитися нашим досвідом із підготовки лікарів і соціальних працівників для надання допомоги особам похилого віку в напрямку геронтології та геріатрії. У нас існує відповідна кафедра (на відміну від їхнього університету). Тож ми провели такий цикл тематичного удосконалення для американських лікарів дистанційно. Також спільно з фахівцями Гарвардського університету видали підручник. Минулого року запрацював великий міжнародний проект із безпеки пацієнтів. Цікавим видався проект із колегами з Шотландії та Голландії — щодо розробки нових європейських програм із підготовки сімейного лікаря. Відносно наукової співпраці — разом з університетом Людвіга Максиміліана (Німеччина) працюємо над програмою медико-соціальної реабілітації дітей з ДЦП, наша школа гомеопатії співпрацює з Грецькою академією гомеопатії.
ВЗ Якими є наукові здобутки вчених академії і що складніше — робити наукові відкриття чи впроваджувати їх у практику?
— Нині складно і те, й інше. Щоб плідно займатися науковими дослідженнями, потрібно мати у своєму розпорядженні сучасні прилади, реактиви, кошти на оплату послуг суміжних організацій, академічних інститутів тощо. Впроваджувати ж інноваційні напрацювання в практику можливо лише тоді, коли заклади охорони здоров’я можуть купити нові технології. Однак усі ці обставини не повинні зупиняти пошуки. Вчені академії мають низку патентів на винаходи і це є підтвердженням того, що вони наполегливо працюють на науковій ниві. Хочу відзначити лише один із проектів, який реалізується на шести наших кафедрах. Це проект по зварюванню живих тканин, який свого часу започаткував академік, президент НАН України Борис Патон. Нині ми разом із Національною академією наук України продовжуємо справу. Серед наукових досягнень учених НМАПО імені П.Л. Шупика — розробка низки способів лікування різних хвороб і станів, розробка і впровадження медичних пристроїв, фармацевтичних препаратів. Наукові дослідження — стимул для професійного зростання, без них не може бути викладача вищої медичної школи.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
