Як відкрити приватний медичний центр. Кейс Тетяни Майкової

2213

«Починати не можна зволікати!» — де ставити кому, кожен вирішує сам. Ми розповідаємо цю історію для лікарів, які найближчим часом планують відкрити приватний медичний кабінет чи щось більше. Тетяна Майкова, головний лікар медичного центру «Головний біль», кандидат медичних наук радить з цим не затягувати, адже в системі старої поліклінічної допомоги їм невдовзі може не залишитися місця.

як відкрити приватний медичний кабінет
Тетяна Майкова, головний лікар Науково-консультативного та діагностичного медичного центру «Головний біль», кандидат медичних наук

ВЗ Ваш медичний центр приймає пацієнтів уже 26 років. Мабуть, починати тоді й сьогодні — не одне й те саме.

— І тоді, і зараз не обійтися без двох складових: упевненості у своєму професіоналізмі та розуміння того, чого хочеш досягти.

Моя клініка народилася за цікавих обставин. Я працювала асистентом на кафедрі нервових захворювань Дніпропетровського медичного інституту. Мені на той час виповнилося 32 роки, я вже «захистилася», і, звісно, треба було рости. Завідувачка кафедри, видатний український невролог, професор Вікторія Миколаївна Миртовська завжди надихала мене і в професії, і в житті. Вона постійно наголошувала: зупинятися на досягнутому не можна. Одного разу Вікторія Миколаївна взяла мене із собою до Москви на конгрес Європейської федерації головного болю. Практично всіх провідних неврологів, завідувачів кафедр країни я вже знала, на конгресі ж випала можливість поспілкуватися із зарубіжними фахівцями.

Оскільки наш захід відбувався в центрі Москви та збігся у часі з «переворотом», то гуляти вулицями міста не дуже хотілося, отже, працювали буквально 24 години на добу. Так народилася ідея створити в Москві центр, подібний до європейських headache centers, що на той час у Європі працювали як недержавні комерційні медичні установи.

І я подумала: «А чому б не відкрити такий у Дніпропетровську?» Йшов 1993 рік, відбувалися фундаментальні зміни у суспільстві, формувалася нова структура в економіці — і це було на часі.

У Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І. І. Мечникова, де базувалася наша кафедра, нам виділили кілька непоказних кабінетів, але ми були раді й тому. Головне — наші унікальні діагностичні та лікувальні підходи тепер можна буде застосувати на практиці.

У чому ж полягала їх унікальність? За часів Радянського Союзу вважали, що будь-який головний біль має судинне походження, у крайньому випадку — спровокований шийним остеохондрозом. До речі, такої думки, на жаль, багато лікарів дотримуються і сьогодні. А ми вже тоді знали, що в разі больового синдрому слід працювати з нервовою системою…

Наведу один приклад з практики, який навчив мене лікувати головний біль. Мати одного мого знайомого була госпіталізована в нашу лікарню зі скаргами на сильний біль у нозі. Дуже довго лікарі не могли впоратися з її проблемою — вже почали підозрювати онкологію. Син попросив мене підібрати якийсь ефективний знеболювальний засіб, аби мати могла хоча б спати. Усе своє життя вона приймала наркотичний анальгетик седалгін, аби впоратись із систематичними мігренями, і, по суті, у неї розвинулася опіатна залежність. Після консультації із залученням психіатра призначила жінці нейролептик та антидепресант. Уперше за довгі роки пацієнтка спала вночі, й наступного дня в неї вже нічого не боліло!

Зіставивши знання, які я здобула на конгресі, і цей випадок, дійшла висновку, що головний біль — захворювання нервової системи збуджувальної природи, таке саме, як депресія, епілепсія, панічний розлад, порушення сну тощо. Сьогодні такої концепції дотримуються всі лікарі, котрі займаються проблемою головного болю. Тоді ж це був абсолютно новаторський підхід, що отримав назву «явище саморегуляції людського мозку». Таке наукове відкриття і стало приводом створити окрему клініку — розпочати приватну медичну практику.

«Є речі-символи, як ця кришталева черепаха — подарунок колег. Коли ми лікуємо пацієнтів, ми кажемо, що наше завдання — заощаджувати життєві ресурси та діяти за принципом: «Тихіше їдеш — далі будеш». Тут є і керамічне панно «Головний біль» скульптора Іллі Новгородова, родича моєї пацієнтки-балерини, яка пройшла в нас курс лікування з приводу атрофії руки і повернулася на сцену...»

ВЗ Але ж лікарі наведуть масу аргументів на захист того, що відкривати свій бізнес заважають серйозні речі. І такий страх відчувають майже 80% лікарів.

— Оскільки від самого початку ми розуміли, що перехід України на європейську систему охорони здоров’я неминучий, то як приватний бізнес орієнтувалися на зарубіжні стандарти. Первинний прийом у європейських країнах і в США ведуть лікарі загальної практики: саме вони встановлюють пацієнту діагноз і призначають лікування. Але головний біль, особливо хронічний, часто не відповідає на лікування знеболювальними. Це доволі тяжке захворювання, і, зважаючи на високу вірогідність не впоратися з проблемою самостійно, терапевт направляє пацієнта до «вузького» спеціаліста, зазвичай до невролога. Подальшу стратегію та тактику лікування розробляє саме цей фахівець. Так відбувається за кордоном, так найближчим часом буде і в Україні. Але не кожен заклад первинного рівня зможе дозволити собі таку розкіш, як мати у штаті лікаря-невролога, адже на сьогодні «утримувати» його, по суті, мають сімейні лікарі.

За кордоном до «вузьких» фахівців існує черга тривалістю від кількох тижнів до кількох місяців. Так, «відстоявши» цю чергу, пацієнт потрапить до лікаря за рахунок страховки. Але йому болить сьогодні, тому він здебільшого згоден заплатити гроші за консультацію приватному лікарю, який не зволікаючи призначить лікування. Тому неврологи в цих країнах часто відкривають приватну медичну практику.

Подібна ситуація найближчим часом очікує і нас. Тож неврологу варто серйозно замислитися над тим, наскільки він готовий до ведення «власної неврологічної справи».

В Україні вже є прецедент, і вельми успішний, з відкриттям кабінетів із лікування хвороби Паркінсона — недуги, яку можна назвати лідером серед неврологічних захворювань українців.

Оскільки мігрені та хронічний головний біль теж входять у топ-захворювань нашого населення, то попит на лікувальні послуги неврологів обов’язково буде. Тим більше, що відкриття консультативного кабінету невролога не передбачає якихось глобальних інвестицій. Доступ до відповідних протоколів лікування зараз вільний, і вони не містять складних нейрохірургічних маніпуляцій і втручань. Говорити про якусь конкуренцію немає підстави — ніша вільна, і починати її заповнювати варто саме зараз. Лікарям залишається конкурувати лише на професійному рівні.

ВЗ Повернімося до історії створення вашої клініки — приміщення вам дісталося на «гуманних» умовах, але ж необхідно було придбати діагностичне устаткування. А це гроші…

— Як відкрити медичний центр? Спершу ми купили УЗ-апарат для діагностики стану судин, сучасний енцефалограф із картуванням. Усе придбали за гроші мого чоловіка-бізнесмена, який тоді вже міцно стояв на ногах. Не приховуватиму: для мене як для лікаря, котрий ще не мав імені, цей крок був досить ризикованим. І я вдячна своєму чоловікові за те, що дав мені можливість займатися справою, яку люблю і в якій прагну розвиватися.

Але навіть найдорожче та найсучасніше обладнання без фахівця — гроші на вітер. І я дуже ціную тих лікарів, які мене підтримали.

Я одразу вирішила, що запрошу лише «зірок», тобто фахівців із досвідом роботи зі складними, ускладненими та задавненими випадками. Зараз у клініці працюють 10 лікарів, 4 з яких мають міжнародні сертифікати Європейської федерації головного болю та чималий лікувальний досвід. Це наш «золотий запас», який створювати ой як нелегко. Лікарем, а особливо лікарем-«зіркою» управляти… неможливо — він абсолютно самостійна та самодостатня особистість. Обов’язок клініки — позбавити його організаційних і фінансових клопотів, а також забезпечити потік клієнтів і гідні гонорари. Я, хоч і головний лікар, але теж веду прийом пацієнтів і чудово розумію потреби лікаря, отже, даю йому можливість реалізувати власні професійні амбіції.

У нашій країні якість професіоналізму лікаря обернено пропорційна кількості нагород і папірців: він або займається професійною кар’єрою, або бюрократичним зароблянням звань і членств.

Своїх «зірок» я не обмежую стандартами, і вони працюють так, як вважають за потрібне, головне — результат. При цьому вони завжди можуть розраховувати на мою консультативну допомогу. Їх гонорари залежать від кількості прийнятих пацієнтів. Лікар не повинен працювати з ранку до ночі — максимум 6 годин на добу. Коли він вимушений підробляти у 5 місцях одночасно, то стає неефективним.

У нашій країні комунальні тарифи, вартість палива та продуктів наближаються до європейських, а коли ж європейським стандартам відповідатиме зарплата лікаря? Фахівець високого рівня має заробляти не менше 1 тис. євро на місяць. Отже, не варто боятися розпочинати свій бізнес, гідно заробляти можна завдяки професіоналізму.

ВЗ Ви готові ділитися своєю методикою?

— Наш центр не випадково позиціонує себе як науковий. Спільно з Європейською федерацією ми провели дві Школи головного болю, де навчання пройшли близько 200 лікарів. «Учні» отримали міжнародні сертифікати, які надають право лікувати больові синдроми. Це обнадіює, адже, за статистикою, у світі головний біль посідає третє, а мігрень — сьоме місце серед причин інвалідизації населення.

Здавалося б, я «вирощую» для себе конкурентів, коли запрошую на Школу президента Європейської федерації головного болю і проводжу для лікарів безкоштовне навчання. Насправді ж я створюю нормальне середовище для життя в цій країні. Мені дуже приємно, коли сьогодні у соцмережах лікарі обговорюють правильні концепцію та класифікацію головного болю чи болю у спині. Але іноді стає сумно — адже ми пройшли все це ще 20 років тому!

ВЗ Бренд зазвичай прийнято розкручувати. Яким шляхом у цьому напрямку пішли ви?

— На той час ні про які рекламні агентства та правильний маркетинг мова не йшла в принципі. Та ми на це навіть не розраховували. І коли мені вперше запропонували дати інтерв’ю на ОРТ, я заготовила 3-4 красиві, як на мене, фрази. І поки вимовила їх перед камерою на всю країну, втратила, мабуть, кілограмів з десять.

Пізніше ми почали робити передачі на Дніпропетровському телебаченні, де в мене було багато друзів. Це були й історичні сюжети, наприклад, про хвороби великих людей, і просвітницькі — про проблеми головного болю та здоровий спосіб життя. Теми продумували разом із журналістами й намагалися подати їх у популярному ракурсі.

Потім я вловила драйв і вже не лякалася прямих ефірів. Саме в цьому форматі мені подобалося разом із журналістами шукати експрес-відповіді на питання, які насправді давно мене турбували. Зізнаюся: така медіа-робота виявилася дуже корисною для популяризації клініки, формування довіри до неї в пацієнтів.

Сьогодні з великим задоволенням ходжу на ефіри і спілкуюся з представниками ЗМІ. Та зовсім не для реклами центру. Я роблю це заради популяризації теми, заради того, аби люди не вдавалися до крапельниць, не чистили судини та не лікували остеохондроз, коли в них голова роками розривається від болю.

Якщо клініка в особі керівника перетворюється на місіонера, носія зрозумілої та важливої ідеї, вона приречена на успіх. 

ВЗ Хто для вас пацієнт — клієнт, хвора людина чи партнер?

— Буквально протягом першого року ми зрозуміли, що роботу треба організувати так, аби не відпускати пацієнта у вільне плавання. Ми беремо його на лікування одразу на кілька місяців, упродовж яких надаємо повний спектр обстежень і лікування, необхідних для одужання. Зазвичай це може тривати до півроку, а пацієнт платить лише за першу консультацію. 

У нашій клініці є традиція: ми проживаємо з нашим клієнтом його життя. Приходять родинами, приводять дітей і онуків, радяться з приводу інших захворювань та станів, вибору інших лікарів, життєвих проблем. Ми стали для наших пацієнтів сімейними лікарями.

Але я волію не називати це товаришуванням — це партнерство. Пацієнт працює так само, як і лікар, він знає, чого хоче фахівець і за рахунок яких ресурсів може цього досягти. Лікарю не треба лякатися професійних конкурентів, адже пацієнт передусім «іде на особистість» і дуже цінує при цьому жіночу турботу, тому я намагаюся не обманути його очікувань. І своїм співробітникам весь час пояснюю, що вони мають оточити пацієнтів любов’ю та турботою, адже ми живемо завдяки їм. 

<h3>ЛІКАРЮ, КОТРИЙ НЕ ХОЧЕ ЖИТИ ГІДНО, &mdash; НЕ ЧИТАТИ!</h3> <p>Головне для лікаря, який впевнений у своєму професіоналізмі та прагне гідно жити і не залежати від волі чиновника, &mdash; розпочати власну справу. Не треба за- махуватися на клініку, відкрийте кабінет. На кабінет лікаря-невролога вистачить 20 тис. грн &mdash; на оренду й оформлення всіх необхідних документів. Додайте сюди ще вартість звичайного неврологічного моло- точка! Дороговартісне обладнання на старті не потрібне &mdash; на обстеження пацієнта завж- ди можна направити у спеціалізовану кліні- ку, їх у нас достатньо.</p> <p>Наприклад, у Швейцарії лікарі ведуть прийом удома. Що для цього потрібно? Стіл і стілець. Та найкращий вихід, на мою думку, орендувати кабінет у державній лікарні. Ста- тус лікувального закладу вже є, стежка па- цієнтами в &laquo;радіусі дії установи&raquo; проторена, існує певна довіра. З одного боку, такі лікарі певною мірою утримуватимуть цю будівлю, з іншого &mdash; не матимуть потреби в рекламі. Це лікар з іменем може дозволити собі від- крити кабінет у якомусь престижному місці &mdash; пацієнти будь-що знайдуть його в інтер- неті. Наша клініка у Дніпрі досі розташована в приміщенні Лікарні Мечникова.</p>

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я