Витрати на профілактику – найкращий доказ її пріоритетності

Коштів на медицину завжди не вистачає, а прибуток від інвестицій « у хвороби» на перший погляд не помітний. Чого не скажеш про сферу суспільного здоров’я, розвиток якої забезпечує покращення показників здоров’я населення і помітний економічний ефект. Кожен долар, вкладений в запобігання хвороб, обертається чотирикратним прибутком. Головне – спрямовувати кошти на правильно визначені пріоритети. Як це роблять у світі й чому варто повчитися Україні?

Вигідні інвестиції та ціна бездіяльності

Марина ШЕВЧЕНКО, доцент Школи охорони здоров’я Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор медичних наук

Світовий досвід свідчить: аби знизити щорічно зростаючі витрати на медичну допомогу, необхідно додатково інвестувати в систему охорони здоров’я 1-4% поточних витрат на її потреби. Натомість профілактичні заходи забезпечують окупність інвестицій упродовж одного-двох років, оскільки є більш ефективними. Наприклад, завдяки профілактичним програмам, які впливають на фактори ризику, в деяких країнах з високим рівнем доходів вдалося знизити смертність від ішемічної хвороби серця на 50-74%, в той час як завдяки медичним втручанням – лише на 23-47%. Економічні втрати від неінфекційних захворювань, які обчислюються мільярдами євро в рік, є найбільш переконливим аргументом на користь інвестицій у заходи зі зміцнення здоров’я і профілактику. Згідно з підрахунками Medicare щодо економічної доцільності профілактичних втручань, скринінг раку шийки матки економить 1666 доларів США за рік за кожне збережене життя, скринінг колоректального раку – від 9 до 14 тис доларів. Водночас можна навести протилежні приклади – витрат, пов’язаних з найбільшими загрозами здоров’ю та факторами ризику для нього. Зокрема, у країнах ЄС лікування серцево-судинних захворювань в середньому обходиться 169 млрд євро у рік, рак забирає 6,5% загального обсягу витрат на медичне обслуговування.

Національна служба охорони здоров’я (НСОЗ) Великої Британії витрачає майже 10,5% свого бюджету на послуги з відновлення психічного здоров’я. «Вартість» однієї лише депресії становить 1,7 млрд ф. ст., тривожних розладів – 1,2 млрд ф. ст. на рік. Дорого обходяться й інфекційні хвороби. Кожна госпіталізація хворого на грип коштує НСОЗ 347–774 ф. ст. Що вже говорити про більш грізні інфекційні виклики! Неінфекційні недуги не відстають. Діабет лягає на бюджет НСОЗ значними витратами – 1,3 млрд ф. ст. в рік. З ожирінням пов’язано до 3% всіх витрат на медичне обслуговування в більшості розвинених країн, у США 5-10%! За даними Європейського агентства з навколишнього середовища, забруднення повітря автомобільним транспортом обходиться країнам ЄС у 25 млрд. Євро в рік, а забруднення, спричинене промисловими об’єктами – 102-169 млрд. Євро. У Данії порахували, що низький рівень фізичної активності може бути причиною 8% випадків інвалідності. А частка витрат, пов’язаних з малорухливим способом життя, становить 1,5 – 3% національних бюджетів охорони здоров’я в усьому світі. Масштаби загального скорочення національного доходу країн в результаті споживання тютюну досягають 3,6%.

Чий клопіт, той і платить?

Оскільки хвороби населення завдають глобальній економіці значних збитків, то усі зацікавлені у їх мінімізації. Термін “громадське здоров’я” (ГЗ) вказує не лише на функцію піклування про здоров’я всього суспільства, а й на роль держави у формуванні, розробці та функціонуванні мережі закладів і організацій системи.

Повноваження й обов’язки урядів у цій сфері можуть бути централізовані або децентралізовані – згідно з конституційним устроєм країни. Наприклад, у Швейцарії (конфедерація) більшість повноважень з управління й фінансування громадського здоров’я належать кантонам, у Німеччині, Бельгії та Австрії (федеральні землі) існує чіткий розподіл функцій між національним урядом та регіонами, які отримали значний обсяг повноважень тощо.

У більшості країн координація та надання послуг з охорони ГЗ є спільною відповідальністю між національним та регіональними рівнями влади. Зокрема, національні інституції виконують функції регулювання, визначення пріоритетів, нагляду, інспектування та міжнародного співробітництва у цій сфері. Вони можуть мати різну організаційну структуру й підпорядкування, відповідно, різні повноваження, ролі та сфери відповідальності.

Наприклад, England Public Health є виконавчим органом Національної служби здоров’я Великої Британії. Він розробляє відповідні рекомендацій для уряду, забезпечує надання послуг зі зміцнення здоров’я, проводить дослідження проблем ГЗ, здійснює експертизу та забезпечує необхідною інформацією субнаціональні структури.

У Франції політику в сфері ГЗ на національному рівні забезпечує спеціальне агентство (Agence nationale de santé publique), яке підпорядковується Міністерству охорони здоров’я. Його функції: аналіз знань і даних про детермінанти здоров’я та фактори ризику, надання рекомендацій для прийняття управлінських рішень, розробка заходів для органів влади та науково обґрунтованих рекомендацій з профілактики, сприяння готовності до надзвичайних ситуацій та реагування на них.

У Польщі це урядова структура (Poland National Institute for Public Health – National Institute of Hygiene), яка забезпечує проведення досліджень і тренінгів, моніторинг факторів ризику, контроль за хворобами та інфекціями.

Регіональний рівень, як правило, забезпечує координацію, планування й безпосереднє надання послуг ГЗ. Їх постачальники поєднують різні функції. Зокрема, вони можуть виконувати управлінські ролі (формування політики, регулювання, планування та нагляд за діяльністю суспільного здоров’я), а також відповідати за координацію та надання послуг. Це можуть бути як приватні (прибуткові або неприбуткові), так і державні/комунальні структури.

Зокрема, в Англії на регіональному/муніципальному рівнях послуги системи громадського здоров’я забезпечують відповідні департаменти місцевих органів влади, які мають високий рівень автономії й виконують функції планування та надання послуг.

У Франції послуги ГЗ надаються широкою мережею різних постачальників (неурядові організації, місцеві органи влади, офіси медичного страхування), які мають високий рівень управлінської та фінансової автономії.

І нарешті про місцевий рівень. Він відповідає переважно за надання послуг, в тому числі й залучаючи постачальників первинної медико-санітарної допомоги. Неурядові організації також відіграють значну роль в наданні послуг населенню на індивідуальному і популяційному рівнях.

Механізми фінансування повинні створювати «правильні» стимули

Вони мають бути розроблені як для постачальників, аби ті вчасно надавали послуги і забезпечували доступ до них для населення, так і на індивідуальному рівні. Такі стимули можуть бути закладені в різних моделях фінансування.

• Державно-інтегрована модель. Фінансування послуг ГЗ поєднується із залученням державних постачальників, які надають стаціонарну допомогу. Така модель забезпечує загальне охоплення послугами охорони здоров’я, оскільки система контролюється єдиним державним бюджетом. Однак у ній закладено слабкі стимули до підвищення продуктивності роботи, підтримки якості послуг та уваги до потреб пацієнтів, оскільки персонал зазвичай отримує фіксовану заробітну плату.
• Державно-контрактна модель. Уповноважені державою органи укладають договори (контракти) на надання послуг з приватними постачальниками. У багатьох таких системах приватні лікарні й клініки працюють на некомерційній основі. Вважається, що такі системи більш чутливі до потреб пацієнтів, ніж державно-інтегрована модель, однак їм так само не вдається успішно стримувати витрати на медико-санітарну допомогу, що потребує додаткового регламентування та контролю з боку державних органів.
• Модель приватного страхування / приватного постачальника. Приватне страхування поєднується із залученням приватних постачальників послуг, переважно на комерційній основі. Страхування може бути обов’язковим або добровільним. Для такої моделі притаманна вища ступінь свободи вибору і чутливості до потреб пацієнтів. Однак можливості обмеження витрат практично відсутні.

Частка витрат на профілактику здебільшого невелика

Співвідношення витрат на профілактику й лікування у структурі сукупних витрат на охорону здоров’я слугує показником пріоритетності системи ГЗ в державі. Частка таких витрат в різних країнах світу значно відрізняється. Наприклад, у Греції, Кіпрі, Італії, Ізраїлі вона становить менше, ніж 1%, тоді як у Румунії та Великій Британії сягає 7%. Однак достеменно оцінити бюджети, які виділяються на громадське здоров’я або профілактичні послуги, досить складно, оскільки кошти на програми, що дотичні до цих напрямків і мають значний вплив на детермінанти здоров’я, можуть виділятися, але не фігурувати у бюджетах ГЗ. У цілому ж уряди більшості країн витрачають на профілактику в середньому лише 3% бюджетів охорони здоров’я. Цікаво, що у країнах ЄС ця частка менша у порівнянні з державами Південно-Східної Європи. Дуже важливо мати довгострокове планування цього напрямку, хоча багато держав розробляють короткострокові або навіть щорічні бюджети, що не зовсім підходить для стратегій профілактики, які часто потребують тривалого планування й чимало років на реалізацію. По-різному формуються й структури таких бюджетів. Наприклад, у Франції витрати на фінансування національних і локальних профілактичних програм становлять 2, 3% загальних витрат на охорону здоров’я. У їх структурі переважають кошти на індивідуальну первинну профілактику (51%), вторинну колективну профілактику (понад 11%), таку, що пов’язана з детермінантами здоров’я – 7%, на охорону навколишнього середовища та заходи зі збереження здоров’я – майже 31%.

Німеччина розподіляє витрати на ГЗ та профілактику інакше: 1,13% загального бюджету охорони здоров’я – на захист здоров’я, 1,26% – на сприяння (промоцію) здоров’ю, 0,53% – раннє виявлення захворювань, 0,36% – на підтримку і координацію діяльності.

У Нідерландах 73% фінансування системи ГЗ спрямовується на профілактику захворювань.

Політика «трьох мільярдів»

Тринадцята загальна програма роботи ВООЗ на період 2019–2023 рр. передбачає три основні напрямки: досягнення універсального доступу до послуг охорони здоров’я; реагування на надзвичайні ситуації в сфері охорони здоров’я; промоція здоров’я серед населення. Також у ній сформульовано так звану мету трьох мільярдів: додатково охопити послугами охорони здоров’я 1 млрд осіб, підвищити рівень захисту від надзвичайних ситуацій в сфері охорони здоров’я ще 1 млрд населення, а також поліпшити здоров’я і благополуччя додатково 1 млрд людей. Це можливо тільки у разі комплексного підходу до профілактики та боротьби із захворюваннями у будь-яких умовах і ситуаціях (в тому числі й надзвичайних), а також за умови зміцнення систем охорони здоров’я.

Метою реформ, які наразі відбуваються в Україні, задекларовано зміцнення потенціалу охорони суспільного здоров’я. Аби її досягнути, потрібно налагодити інформаційно-пропагандистську роботу для забезпечення політичної прихильності до системи та її належного фінансування, при цьому використовуючи аргументи на користь інвестицій. Також необхідна перебудова системи підготовки кадрів для ГЗ. Вкладення коштів в інноваційні послуги з охорони суспільного здоров’я та професійне зростання кадрів, зробить цю сферу більш привабливою для нового покоління працівників і більш авторитетною для суспільства в цілому.

Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»