Марина Сікорська: На передовій «медичного фронту»

Чому саме сімейна медицина?

Тому що в цій професії є надзвичайна, як на мене, можливість перемикати увагу з людей літнього віку на дітей, із немовлят — на їх батьків, і це значно урізноманітнює роботу.

Якщо чесно, то, вступаючи до медичного університету, справді «лікарською» я вважала лише одну спеціальність — хірургію. Так уже повелося, що люди найбільше поважають саме хірургів: вони, мов чарівники, здатні «відремонтувати» людський організм. Я досі схиляюся перед руками, які вправно тримають скальпель.

Однак найвідповідальніша місія — усе-таки в лікарів загальної практики, терапевтів, педіатрів. Саме вони мають вчасно розпізнати недугу й вилікувати її, аби уникнути потреби в хірургічному втручанні. І я щаслива, що перебуваю на передовій «медичного фронту», можу зробити професію сімейного лікаря престижною та шанованою. У мене були чудові вчителі, вмотивовані та запрограмовані на успіх. Усе, що мені залишається, — тримати високу планку, аби не підвести їх.

Колегіальність лікарів загальної практики спонукає до розвитку — ти відчуваєш дружнє плече, підтримку, бачиш, якого успіху в професії досягають колеги, і просто не можеш стояти на місці.

Головна професійна мета і як її досягти?

Мета не може бути однією на все життя, і це нормально. На сьогодні для мене головне — мати достатньо знань, а також сміливості, аби налагодити наближений до ідеального процес надання медичних послуг пацієнтам нашої амбулаторії загальної практики-сімейної медицини.

Причому і я, і мої колеги дбаємо не лише про високий рівень медичної допомоги, а й про затишок у приміщенні амбулаторії. Позитивний наст­рій і спокій хворого — одна з обов’язкових складових успішного лікування.

Наразі сімейні лікарі можуть провести достатню кількість важливих обс­тежень. З’являються нові техніка, апаратура, інші ґад­жети для лікарів. І такий сучасний підхід до роботи фахівців первинної ланки потрібно повсякчас розвивати — цікавитися новинками, домагатися забезпечення технікою лікарів-сімейників, опановувати апаратуру та прилади, бо це дає змогу вчасно встановити правильний діагноз.

Крім того, я маю й інші, не такі вагомі, але важливі цілі: зокрема, хочу показати пацієнтам, що лікарі — також люди, котрі намагаються зробити їх життя якіснішим. А колег прагну переконати, що бути хорошим сімейним лікарем не менш престижно, аніж, скажімо, хірургом.

Ваш найбільший професійний успіх?

У КНП «ЦПМСД №1» Дніпровського району м. Києва на посаді лікаря загальної практики-сімейної медицини я працюю вже 3 роки. Наразі обіймаю посаду завідувачки АЗПСМ №8, і це для мене дуже важливо, бо довіра колективу — визнання того, що мої зусилля не були марними.

Також пишу медичні статті для пацієнтів в онлайн-журнал 4mama.ua, веду блоги у Facebook та Instagram, у яких розповідаю про свою професію, про те, як важливо допомагати пацієнтам на початку розвитку хвороби, а то й запобігти їй. Для мене дуже цінним є спілкування з людьми, люблю ділитися всім, що вмію.

Планів на майбутнє багато, тому хвалитися професійними здобутками ще зарано.

Пацієнт для вас це…

…передусім людина зі своїми життєвою позицією, думками, переконаннями, відчуттями та певним емоційним станом і настроєм. До кожної потрібен особливий підхід, і коли вдається його знайти, то шлях до одужання стає значно коротшим. Траплялося багато випадків, коли причина недуги полягала в психологічному стані пацієнта. Визначивши подразник, ми разом знаходили засоби, що могли б змінити ситуацію й допомогти організму відновитися й подолати хворобу. І кожен такий випадок дає мені нагоду не просто вилікувати пацієнта, а змінити його життя на краще, що я вважаю своєю перемогою.

Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?

Найскладніше — розповідати людям про профілактику захворювань, адже більшість не хоче сприймати таку інформацію й чекає на «диво-пігулку». На жаль, багатьом дотримуватися нормованого режиму фізичної активності та відпочинку, споживати здорову їжу складніше, ніж приймати ліки. Також іноді буває важко пояснити людям, що дітям до 6 років взагалі не можна давати… сиропи від кашлю. Складно спілкуватися із хворими старшого віку, які мають усталені погляди на методи медичної допомоги, звикли займатися самолікуванням та використовувати народні засоби.

Дуже страшно бачити смерть, а ще спостерігати, як змінюється твій пацієнт через невиліковну хворобу. Неможливо від цього відсторонитися, ти завжди відчуваєш частку болю тяжкохворих. Це, напевно, найскладніше в роботі лікаря.

Прикро, коли приходиш додому й бачиш, що твої діти вже сплять, а коли ідеш на роботу — іще сплять. Однак, коли хочеш бути хорошим спеціалістом, необхідно багато часу приділяти і роботі, і навчанню. Звісно, його ніколи не вистачає на все, але вибір — завжди за тобою.