Увага української медичної спільноти наразі прикута до змін у системі медичної освіти й оцінювання знань. Мовляв, новоспечений лікар у нас і в розвинутій країні — це «дві великі різниці»… Ми поцікавилися в канадки українського походження, відомого професора-невролога Оксани Суховерської, у чому ж ця різниця?
ВЗ Вам доводилося консультувати українських пацієнтів. Чому, на вашу думку, українські лікарі у складних випадках часто змушені звертатися по допомогу до іноземних колег?
— Ми всі звертаємося по допомогу — і це нормально! Лікарі — не боги, ми не можемо знати все. Коли я не впевнена в тактиці лікування або ж у встановленому діагнозі, то не соромлюся шукати відповіді на свої запитання у інших фахівців (зазвичай у лікарів клініки Мейо). Особливо часто таке буває при рідкісних хворобах. На щастя, з появою телемедицини отримання консультацій значно спростилося: тепер мені не доводиться їхати за порадою, достатньо підключитися до системи зв’язку й у режимі реального часу вирішити всі проблемні питання.
Оксана СУХОВЕРСЬКА, професор неврології, Голова відділення медичної генетики, провідний дослідник неврологічного дослідницького центру університету Альберти (Едмонтон, Кананда)ВЗ Тобто, щоб стати неврологом у Канаді, треба прослухати загальний курс медичного вишу і пройти п’ятирічну спеціалізацію?
— Загальна медична освіта триває чотири роки, за нею — дворічна магістратура, потім — три роки медичної школи, і тільки після цього — п’ятирічна спеціалізація і рік стипендії Fellowship. Загалом 14 років безперервного навчання! Так само довго навчаються всі лікарі Канади, окрім спеціалістів загальної практики.
ВЗ На якому етапі дозволяється самостійна практика?
— Лише на рівні Fellowship або, у кращому випадку, на останньому році спеціалізації.
ВЗ Чому ви обрали саме неврологію?
— Зізнаюся, що я взагалі ніколи не мріяла про фах лікаря. Мені подобалася дослідницька діяльність. Піти в медичний виш я вирішила за компанію з друзями і була дуже здивована, коли мене прийняли.
Щодо неврології, то це кохання з першого погляду. Неврологічні прояви хвороб дуже лякають пацієнтів, тому фахівцю доводиться довго спілкуватися з кожним. Враховуючи те, що я спеціалізуюся на захворюваннях, які завжди переходять у хронічну форму та перебігають десятиріччями, часто спілкуюся з цілими родинами. Ці комунікації мені подобаються найбільше.
Окрім того, кожного року з’являються інноваційні методики лікування, і зараз ми можемо допомогти тим, кому не могли раніше. У мене багато пацієнтів із хворобами Паркінсона, Альцгеймера чи мультисклерозом, і я дуже тішуся, що на сьогодні можу забезпечити їм прийнятну якість життя. Наприклад, для хвороби Гантінгтона ми розробили спеціальні генетичні тести, за допомогою яких можна скласти родинний прогноз — прогресуватиме захворювання в нащадків хворого чи ні. Завдяки тому, що я спостерігаю родини, для власних досліджень обрала саме генетичну тему. Ми знайшли кілька нових генів, котрі відповідають за виникнення згаданих захворювань, і дуже пишаємося таким відкриттям. Це дослідження триває й досі.
ВЗ Чи потрібно було отримувати додаткову освіту генетика?
— Безумовно! Я пройшла той самий шлях і здобула науковий ступінь з генетики.
ВЗ Пацієнти, які беруть участь у ваших клінічних дослідженнях, платять за експериментальні ліки з власної кишені?
— Усі клінічні дослідження фінансуються державою. Узагалі ж абсолютно вся медицина в Канаді — безкоштовна, включаючи дослідження, консультації спеціалістів та препарати для лікування! Виняток становлять пластична хірургія та стоматологія. Усі канадці охоплені безкоштовним медичним страхуванням, за яке платить уряд.
ВЗ Наскільки великі черги до лікаря та листи очікування?
— Черги є, іноді на прийом до фахівця доводиться чекати кілька місяців. Але мова йде про ті недуги, які це дозволяють. В екстрених випадках, звичайно, допомогу надають миттєво, а ось із мігренню, скажімо, доведеться чекати кілька місяців.
ВЗ Чи можна уникнути процесу очікування, звернувшись, наприклад, до приватного лікаря?
— У Канаді немає приватної медицини. Взагалі! Якщо лікар погодиться на таку авантюру й візьме в пацієнта кошти за прискорення візиту, його суворо покарають. Відсутність приватного медичного сектора — особливість канадської системи охорони здоров’я. Усі, хто бажає отримати швидкі медичні послуги за свої гроші, їдуть до США.
ВЗ Чи однаковий рівень заробітної плати у лікарів, якщо врахувати, що всі вони працюють в однакових умовах?
— Різний. Наприклад, кардіологи та хірурги отримують найбільше. Але в них дещо жорсткіші умови праці: такі спеціалісти мусять бути на зв’язку 24 години на добу і повинні прийти до госпіталю за першої потреби. Фахівці терапевтичного напряму отримують більш-менш однакову заробітну плату. І, повірте мені, цього більше ніж достатньо! Нам справді дуже добре платять для того, аби ми із задоволенням щоранку йшли на роботу і не зазирали до чужих кишень. Більше того, у жодного канадського лікаря не виникає потреби шукати підробіток.
ВЗ Чи регламентований пенсійний вік канадського лікаря?
— Раніше він становив 65 років, а тепер ми можемо йти на пенсію, коли забажаємо: після масових звернень лікарів до суду були внесені зміни до законодавста, і пенсійний вік лікаря не регламентується. Скажімо, представники хірургічних спеціальностей йдуть на пенсію раніше, ніж решта, адже це — важка фізична праця. Лікарі отримують гарні пенсії та мають достатньо заощаджень, які неважко накопичити протягом активного трудового життя.
ВЗ Як вам здається: неврологія — популярна серед канадських лікарів спеціалізація?
— На жаль, ні — таких фахівців усього 700 на країну, і, чесно кажучи, я розумію, чому. Встановлення неврологічного діагнозу — це заплутаний детектив! У серці чи нирках усе зрозуміло анатомічно, досить провести спеціалізоване обстеження. А от розібратися в підступах людського мозку зовсім не просто. Більшість функціональних розладів не видно на жодному МРТ, а пацієнт страждає та чекає від тебе допомоги.
ВЗ Чи вистачає такої кількості спеціалістів, щоб забезпечити всі потреби канадців?
— Насправді їх потрібно дещо більше, але студенти неохоче обирають нашу спеціалізацію, і з цим важко щось зробити.
ВЗ А медична освіта в Канаді є платною?
— Усі медичні школи Канади платні. Щороку в кожну із них подають у середньому 1,5 тис. заявок, а приймають лише 200 абітурієнтів. Зате уряд повертає частину коштів родині, а решту можна взяти в кредит. Тобто вступити до медичного вишу важче, ніж оплачувати навчання.
ВЗ А розподіл після навчання обов’язковий?
— Випускник обирає практику самостійно, ніхто його силоміць не працевлаштовує.
ВЗ Що головне для невролога-детектива: новітнє устаткування чи гарне клінічне мислення?
— Звичайно, клінічне мислення! Картинка МРТ — лише тінь. Коли ти не знаєш чого шукати, жодне устаткування не допоможе!
ВЗ Яким є ваш звичайний робочий день?
— Я працюю 60 годин на тиждень: один день проводжу в клініці, два витрачаю на наукові дослідження при університеті, решту часу виконую обов’язки медичного директора відділення медичної генетики, тобто займаюся адміністративною діяльністю. Окрім цього, звичайно, викладаю неврологію та генетику і навчаю інтернів.
ВЗ Достатньо часу лишається на родину?
— Мій чоловік також лікар, професор університету, тому він розуміє мене і специфіку моєї роботи, як ніхто інший. Інколи ми не бачимося тижнями, враховуючи, що обоє часто буваємо у відрядженнях. Але в цьому немає нічого поганого, навпаки, це зміцнює наш шлюб. Кожен із нас займається улюбленою справою та черпає в ній натхнення. Такий активний спосіб життя подовжує нашу молодість, і це чудово!
ВЗ Ваша українська досить гарна. Як вдалося зберегти мовні навички, враховуючи, що ви народилися в Канаді?
— Моя мама — киянка, а тато з Буковини. Вони виїхали до Канади одразу після війни. Ми із сестрою народилися вже тут, але я не розмовляла англійською, поки не пішла до школи: у родині завжди звучала лише українська. У Канаді багато емігрантів з України, тому зберегти мовні навички було нескладно. Але в дитинстві я розмовляла рідною мовою значно краще. Тепер доводиться поповнювати словниковий запас під час візитів до Києва, проте я не володію медичною термінологією, через що всі лекції для українських лікарів читаю англійською. Окрім цього, маю багато пацієнтів українського походження, щоправда, деякі з них уже забули мову.
ВЗ Чи відчуваєте ви себе в Україні, як удома?
— Мене сповнюють дуже теплі почуття щоразу, коли ходжу українською землею. Мій прадід був священиком у церкві Андрія Первозванного, тому завжди, як буваю в Києві, намагаюся відвідати цей храм. А ось на батьківщину батька їздила лише раз. Мрію відвідати Буковину ще.
ВЗ Із чого почалася ваша співпраця з українськими лікарями?
— Кілька років тому до нас у Канаду приїхав український лікар Євген Труханов. Його стажування тривало рік, а коли він повернувся додому, мене почали запрошувати в Україну. Є спеціальна міжнародна програма, яка зобов’язує неврологів із США та Канади навчати лікарів з інших країн, наприклад, сучасним аспектам лікування хвороби Паркінсона. Відповідно до неї я маю їздити до Індії, Філіппін, Німеччини й Австралії. А ось з Україною до появи Євгена зв’язку не було, і зараз мені надзвичайно приємно, що така можливість з’явилася.
Я була в Києві 15 років тому і хочу сказати, що місто дуже змінилося: люди почали більше спілкуватися українською, зникли написи російською, натомість з’явились англійською. Це дуже зручно! Наприклад, вчора я відвідала Києво-Печерську лавру і завдяки написам англійською зрозуміла це місце набагато краще, ніж 15 років тому. Може, я помиляюся, адже не була на периферії міста, але, гуляючи центром вашої столиці, не бачу особливої відмінності від інших великих міст Європи.
ВЗ Які можливості відкриваються перед українськими неврологами, котрі хочуть стажуватися в Канаді?
— Будь-який лікар з України може приїхати сюди на рік та вивчати неврологію — це позиція Fellowship. Більше того, ми повністю оплачуємо це стажування і всіляко підтримуємо людину протягом цього часу. Єдина умова — гарна англійська.
Окрім згаданої є й інші програми, скажімо, студентська — на три місяці. У нас багато студентів з інших країн, але з України, на жаль, жодного. Також можна брати участь у дослідженнях: до речі, Євген почав своє дослідження в Канаді, а закінчив уже в Україні. Рішення про те, брати лікаря на стажування з неврології чи ні, приймаю я, тому щиро запрошую всіх бажаючих!
ВЗ Ваші плани на майбутнє?
— Наразі я «укомплектована» науковими дослідженнями. Нещодавно отримала грант для вивчення можливих шляхів сповільнення прогресування хвороби Гантінгтона. Ми вже розробили такий метод. У Канаді є кілька установ, що фінансують подібні дослідження, але здобути грант важко: лише 20% заявок отримують такі кошти.
ВЗ Який термін гранту та скільки грошей на нього виділено?
— Дослідження триватиме три роки, на нього ми отримали 300 тис. дол. Цих коштів вистачить, аби виконати хорошу роботу.
Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
