Залежність — масштабна проблема людства. За статистикою МОЗ, в Україні на обліку перебувають понад 900 тис. хворих на алкоголізм і 160 тис. хворих на наркоманію. Хоча реальна кількість залежних людей приблизно в 3-5 разів більша. Облік курців та ігроманів узагалі не ведеться. Наразі відомо кілька сотен алгоритмів і методик, мета яких — за будь-яку ціну звести між людиною і шкідливою звичкою нездоланний мур. Теза, на якій ґрунтуються більшість таких підходів, полягає в повній забороні певної поведінки. Це ж ніби аксіома: позбавитися шкідливої звички частково неможливо, вона повинна бути «хірургічно видалена» із життя людини. Але чи таке видалення «з корінням» є екологічним?
Будинок для шкідливих звичок
Іванна БЕРЕЗКО, психолог, науковий співробітник Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН УкраїниВнутрішня реальність має, умовно кажучи, певні зони. Деякі містяться на поверхні особистого досвіду й можуть бути переглянуті, змінені тощо. Потім є певний «шар», котрий становить досвід усталений, у закономірності проявів якого особа мала можливість переконатися, і цей досвід вона використовує для розуміння того, що відбувається з нею та навколо. Цей шар складається із певних мотиваційних установок, до яких також можна отримати психологічний доступ і трансформувати їх.
Але нас цікавить зона, яка має інший «регістр». Це місце, у якому раціональний фактор мінімізований. До неї входять певні психологічні утворення, так звані емоційні консерви. Зазвичай переконання формуються на підставі узагальнення певного досвіду і складаються на певну «полицю» у внутрішньому просторі до більш-менш подібних за змістом речей. Психологи називають це означуванням, тобто поіменуванням досвіду. Але буває так, що деякий досвід не був класифікований у зв’язку з певними обставинами. Це відбувається, наприклад, тоді, коли людина не зовсім усвідомлює свої відчуття, мотиви, потреби. Але разом з тим є дещо, що маркує цей нетиповий досвід: емоція, яка збігається в часі з подіями, котрі відбуваються, певні випадкові речі, які також мали місце «там і тоді». Так утворюється своєрідна «змістовна консерва» — емоція й випадкові маркери, що позначають контейнер з певним досвідом. Він не лежить у зрозумілому сховищі досвіду, а ніби вібрує в підвішеному стані, реагуючи на ті стимули, котрі зумовили його на початку.
Найчастіше цей процес відбувається на початкових стадіях паління та вживання психоактивних речовин. Наприклад, сигарета є символом, маркером стану самоствердження в компанії підлітків, вона просто збігається зі станом «я крутий» у часі. Але згодом змінюються причини й наслідки: паління обумовлює емоційний стан, який був «там і тоді», або ж імітує його. Людина стає курцем або алкоголіком, коли емоційний досвід, емоційна потреба, які збіглися в часі з актом вживання, були особливими і значущими.
Коли ж ми маємо справу з людиною із тривалою залежністю, то її «емоційні консерви» вже перетворюються на дещо більше. Такі змістовні утворення стають сильнішими, впливовішими і зрештою починають претендувати на певні ключові позиції у внутрішньому просторі. І, що важливо, вони не трансформуються з часом, оскільки раціональний доступ до таких «файлів» запаролений абсолютно нераціональними речами.
Не забуваймо, що в центрі таких утворень — дуже важливий для людини досвід, певні речі, які вона надзвичайно цінувала/цінує. І тому, коли психолог, психотерапевт або лікар певним директивним втручанням спонукає людину позбутися разом зі шкідливою звичкою тієї частини досвіду, яка із нею пов’язана, це призводить до серйозних психологічних розладів у великому діапазоні, включаючи клінічну депресію.
Лікування з повагою до особистості
Будь-яка залежність, окрім власне шкідливого впливу на організм, надзвичайно ускладнює перебіг абсолютно всіх соматичних захворювань. Тому боротьба з аддикцією стає невід’ємною складовою терапії. Звичайно, ідеальний результат, що влаштує лікаря, пацієнт якого зловживає, — це повна відмова від руйнівної звички. Але на цьому нелегкому шляху важливо не наламати дрів. Заборони, як правило, призведуть до того, що пацієнт швидко змінить лікаря на більш терпимого до його особливостей або, що найгірше, взагалі відмовиться від лікування.
Наразі великого впливу набувають новітні технології лікування залежностей, об’єднані під назвою «зменшення ризику» (англ. harm reduction). Це підхід, який сконцентрований не на забороні шкідливої звички, а на заміні поведінки на безпечнішу та зменшенні її згубних наслідків. У контексті вищезгаданої теорії цей підхід видається набагато екологічнішим. Коли розглядати основу паління або іншої шкідливої звички як певне смислове утворення, то відмова від нього означає для людини виклик щодо зміни її ідентичності, тобто певних глибинних ціннісних Я. Звичайно, позбутися залежності свідомо не кожному до снаги, бо, як уже було сказано, шкідливі звички ґрунтуються на ірраціональному досвіді. У випадку, коли йдеться про зменшення ризику, людина не відчуватиме загрози для своїх ідентичностей і, можливо, повільно, емоційно комфортнішим способом рухатиметься в напрямку до позбавлення від звички, без драматичних спецефектів і «надлюдських» зусиль.
Підхід harm reduction добре відпрацьовано на палінні, і досвід розвинених країн доводить його ефективність. Наприклад, 80% британців, які перейшли зі звичайних цигарок на електронні, згодом повністю кинули палити без загрози для психічного стану. Зниження шкоди — цінний у контексті громадської охорони здоров’я підхід, що включає політику та програми, спрямовані на мінімізацію негативних наслідків від вживання психоактивних речовин. Концепцію зменшення шкоди цілком підтримують ВООЗ, ЮНЕЙДС та Управління ООН з наркотиків і злочинності, вважаючи її науково обґрунтованим методом профілактики, лікування й догляду. Саме цей підхід допоміг взяти під контроль поширення епідемій ВІЛ-інфекції, гепатиту С і туберкульозу. Результати дослідження Світового банку, проведеного в 2012 році, продемонстрували, що ефективна протидія ВІЛ-інфекції можлива тільки за умови цільового застосування чотирьох ключових підходів зменшення шкоди: програми поширення одноразових голок і шприців, застосування опіоїдної замісної терапії, антиретровірусної терапії і консультування/тестування з питань ВІЛ-інфекції. Більшість із цих заходів недорогі, прості в реалізації й суттєво впливають на індивідуальне та суспільне здоров’я. А в ситуації економічної кризи перевагу слід віддавати саме високоефективним і низьковартісним заходам.
Роль психолога
Дуже корисним під час використання різноманітних методів «зменшення ризику» є психологічний супровід. Він дає змогу м’яко відшукати доступ до «прихованих файлів» та з’ясувати, чи можна певним чином звільнити «емоційну консерву», знайти ресурсні стани для ідентичності, яка опосередковано поповнювала свої сили через шкідливу звичку. Тільки психолог, що спеціалізується на залежностях, може визначити, чи не постраждає пацієнт від психологічних розладів, які можуть супроводжувати процес різкої зміни ідентичності. Недарма в Європі дуже популярні центри лікування залежностей так званого повного циклу, де в кожному випадку окрім нарколога з пацієнтом займається психолог чи психотерапевт. Важливо, аналізуючи ситуацію конкретної залежності, визначити, чи немає в оточенні пацієнта тих, хто свідомо або несвідомо підігріває його залежність додатковими дивідендами. Наприклад, дружина скаржиться на те, що її чоловік хворіє на алкоголізм, але не перестає його утримувати і дає йому гроші. У наркологів є термін: «професійна дружина алкоголіка». Така жінка зазвичай не уявляє, як можна надати чоловікові право самому вирішувати, що він робитиме — питиме чи ні. Їй узагалі не зрозуміло, як це чоловік сам ухвалюватиме рішення. Тому без роботи з усією родиною марно сподіватися на успіх.
Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
