Останніми роками все частіше можна почути, що лікарям не вистачає якісних вітчизняних підручників українською мовою. Написати книгу — не поле перейти. А коли мова йде про спеціалізований медичний підручник, де вся текстова інформація продубльована унікальними ілюстраціями, стає зрозуміло, чому на таку титанічну працю не всі погоджуються.
ВЗ Чому ви вирішили витратити майже десятиріччя на написання підручника?
Ігор ДОВГИЙ, невролог, рефлексотерапевт вищої категорії, мануальний терапевт, фізіотерапевт, озонотерапевт, доцент кафедри неврології і рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, кандидат медичних наукВЗ Що ви маєте на увазі?
— Розумієте, у підручнику чи не найголовніше — ілюстрації. Візуальна пам’ять допомагає лікарю краще засвоїти матеріал. Коли я почав роботу, то зрозумів: велика проблема саме в «картинках»! Так, є чудові іноземні атласи, але щоб сформувати власну думку, доводиться переглядати їх цілу купу. Окрім цього, більшість із них в електронному вигляді та й коштують зовсім не дешево. Для описання конкретної проблеми мені потрібна була власна ілюстрація! У попередньому підручнику я використовував найновіші, але чужі малюнки, і тепер мене це не влаштовувало. Тоді допоміг випадок: одного разу до мене на прийом прийшов пацієнт, що виявився художником-ілюстратором, який раніше малював мультиплікаційні фільми. Я вмовив його мені допомогти… Ми й не помітили, як створили 390 ілюстрацій, 70% котрих є унікальними. До цього додайте 1090 фото і зрозумієте, чому робота над підручником розтягнулася на довгі вісім років. Наприклад, процес створення малюнка «Кровопостачання міжхребцевого диска дитини» тривав близько 20 годин! Іноді доводилося ночувати в художника, а зранку бігти до пацієнтів. Але зрештою я отримав саме те, про що мріяв!
ВЗ Виявляється, ви максималіст?
— Певно, що так! До речі, матеріал був майже готовий до друку ще два роки тому. Тоді я поїхав до Іспанії навідати друзів і трохи перепочити від копіткої роботи. А там вирішив перевірити деяку інформацію і зрозумів, що google видає зовсім різні результати для наших країн. Так я «пропав» на п’ять діб, безперервно відшукуючи цікаві малюнки та схеми. Ці малюнки я не використав, але вони підштовхнули нас до вдосконалення власних. Більше того, я від початку планував чорно-білі ілюстрації, але швидко зрозумів, що їх варто робити в кольорі. Це «коштувало» ще двох років.
ВЗ А як художнику мультиків вдалося так вдало передати анатомічні форми?
— У роботі було понад 30 англомовних книжок і близько 15 атласів. З описанням кожної ілюстрації спочатку працював професійний перекладач, потім художник, розклавши їх навколо себе, детально вивчав, і ми радилися, як саме має виглядати наш малюнок. Ну і, звичайно, я намагався бути присутнім під час його «народження».
ВЗ Мабуть, під такі ілюстрації доводилося форматувати й текст?
— Звичайно! Саме співпраця з ілюстратором сприяла постійному вдосконаленню тексту. Художник малював, а я сидів поруч і писав: так маленький розділ міг «розростися» до 200 сторінок. Але зараз я точно знаю, що в трьох томах зібрана вся найактуальніша інформація про захворювання периферичної нервової системи: і вітчизняна, і закордонна.
ВЗ Як вважаєте, що для вас стало стимулом для написання підручників?
— Після закінчення вишу мене запрошували на кафедру мануальної терапії. Добре, що не погодився, інакше не побачив би медицину, як-то кажуть, із середини. Я пішов своїм шляхом: швидка допомога, амбулаторія, районна лікарня, потім — міська. За цей час навчився реагувати на будь-які ситуації й самостійно приймати рішення — це були сумнозвісні 90-ті. Звичайно, ні про які статки лікаря тоді не йшлося: пам’ятаю, щоб зробити ксерокопыю в медичній бібліотеці Києва, я привозив із Житомирщини м’ясо. Але саме ці часи зараз згадую найперше, коли зустрічаємося із колегами-приятелями. Згодом зрозумів, що Житомир став для мене затісним, і вирішив вступати до аспірантури в столиці. Мене відмовляли, адже вдома на мене невдовзі чекало місце завідувача відділення, а в Києві я мусив покладатися тільки на себе. Але я ризикнув. Щоб «вижити», доводилося працювати без вихідних і святкових днів, «через не хочу» йти вперед, до своєї мрії. Я швидко зрозумів: неврологів, які дійсно можуть допомогти при захворюваннях хребта, у Києві чимало, тому одразу почав писати дисертацію. Обласна лікарня, що є базою для кафедри неврології та рефлексотерапії НМАПО ім. П. Л. Шупика, — правильний «майданчик» для наукової діяльності: Київська область чимала (відстань між найвіддаленішими пунктами — 400 км), і всі складні та цікаві клінічні випадки концентруються саме тут. Коли на території лікарні встановили МРТ (а я добре пам’ятаю той день у 1996 році), працювати стало ще цікавіше. Тепер ми бачимо, як грижі або протрузії змінюються в динаміці лікування. Поступово навчився дивитися знімки сам, не покладаючись на описання радіолога. На це пішло кілька років.
ВЗ А вам не здається, що поява методів візуалізації трохи «розслабила» лікарів?
— Мабуть, ви маєте рацію. МРТ ніби бере на себе ту відповідальність, яку раніше ніс лікар. Тоді, у «сліпі» часи, ми могли вгадати розміри грижі навпомацки. Але це невід’ємна складова прогресу, і добре, що вона є. Уся новітня апаратура створюється задля допомоги лікарю, адже забезпечує точність та іноді дає підказку вчасно змінити тактику лікування. Проте не варто забувати й про старий-добрий рентген, ніщо краще за нього не досліджує хребет у русі.
ВЗ Але після захисту дисертації ви могли б і не братися за підручник…
— Тоді змінилося керівництво кафедри, її очолила молода й прогресивна Наталія Свиридова. Кафедра зажила новим бурхливим життям: написали національний підручник з рефлексотерапії, започаткували безліч науково-практичних заходів тощо. У 2007 році я відкрив власний медичний центр «Клініка доктора Довгого» (на базі Київської обласної клінічної лікарні). З моменту відкриття у клініці пройшли лікування й повернулися до повноцінного життя понад 4 тис. пацієнтів з патологією хребта (грижами дисків, остеохондрозом, сколіозом), судинною патологією (атеросклерозом, гіпертонічною хворобою, вегетосудинною дистонією, варикозною хворобою) та іншими недугами. Використовую авторську методику, що поєднує новітні методи лікування як традиційної, так і народної медицини. Більшість методів були запатентовані. Тоді й зрозумів, що саме зараз найкращий час для створення власного підручника. Я дуже вдячний своїм вчителям, без допомоги яких книга не була б такою якісною. Я мріяв, щоб практикуючий або майбутній лікар знайшов у ньому вичерпну інформацію про захворювання, анатомо-фізіологічні властивості конкретної ділянки та можливості лікування. «Родзинка» підручника в тому, що там нарівні з традиційними методиками лікування описані й нетрадиційні (зокрема фітотерапія, апітерапія, гірудотерапія тощо). Багато уваги приділено акупунктурі, яка найефективніше допомагає позбутися больового синдрому та нормалізує кровопостачання хребта! Упевнений, що без регуляції кровообігу повноцінне лікування неможливе. Звичайно, окреме місце в підручнику посідає реабілітація, адже відновне лікування при захворюваннях периферичної нервової системи — обов’язкове. Я систематизував усі вправи ЛФК, які тільки зміг зібрати. Але один із найцінніших розділів, на мою думку, стосується профілактики! Саме запобігаючи захворюванню або його рецидиву, ми найбільше допомагаємо пацієнту.
ВЗ Чи не виникало бажання покинути цю справу?
— Жодного разу! Але видання книги, ще й у трьох томах, потребує значних витрат, і був період відчаю, коли я не знав, де шукати кошти. Це був дуже непростий час, але, на щастя, знову допоміг щасливий випадок. Одного разу до мене, втомленого «нічною вахтою» в художника, привели на прийом дівчинку. Я не поцікавився, хто батьки дитини, але мати, помітивши мою втому, запитала, у чому річ. Я розповів, і вона відповіла: «Будете видавати, допоможемо!». Подумавши, що це жарт, я продовжив пошук грошей. Згодом згадав слова тієї жінки, але зателефонувати так і не наважився… А за кілька днів вона сама прийшла із тією самою пропозицією.
ВЗ Чи гризуть граніт науки сучасні студенти, як це доводилося робити вам?
— У будь-які часи є різні студенти. Одні жадібно поглинають знання, інші — ледачкуваті. Усе залежить від умов і мети. Звичайно, коли б у мене не склалися настільки жорсткі обставини, я, мабуть, теж так наполегливо не займався б. Думаю, ви погодитесь: керівні посади зазвичай обіймають зовсім не столичні мешканці, а ті, хто мусив самостійно пробивати собі дорогу.
Я навчаю інтернів думати і застосовувати до кожного пацієнта індивідуальний підхід. Наприклад, німецькі спеціалісти вважають, що при больовому синдромі найефективніші голки, а американці насамперед використовують мануальну терапію. Власне, мистецтво лікування і полягає в тому, щоб застосувати потрібний метод у потрібний час.
ВЗ Ви багато уваги приділяєте нетрадиційній і рефлексотерапії. Як до таких методів ставляться ваші пацієнти?
— Щоб поставити голки, потрібно мати спеціальний диплом. І, як правило, «чистою» рефлексотерапією мало хто займається. Здебільшого цей метод опановують неврологи та сімейні лікарі, котрі шукають нові шляхи впливу на організм. Якісний акупунктурний рецепт вимагає тривалого часу та неабияких роздумів. Звичайно, коли ставити голки абияк — користі від них не буде, ще й нашкодити можна.
Школа нашої кафедри походить із Франції, і наші вчителі навчалися в тих, хто її започатковував. Більшість нетрадиційних методів терапії, приміром, лікування озоном, є надзвичайно ефективними, треба лише застосовувати їх за правилами. Нас вчили, що основні помилки трапляються якраз від неуважності до пацієнта та від любові до наживи. Беззаперечно, основним пріоритетом на сучасному рівні розвитку охорони здоров’я має стати якість життя хворого.
Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
