Народний самодіяльний академічний хор медичних працівників Рівненської ЦРЛ

Нещодавно народний самодіяльний академічний хор медичних працівників Рівненської ЦРЛ брав участь у XIX Всеукраїнському фестивалі духовних піснеспівів «Від Різдва до Різдва», який проходив у місті Дніпропетровську.
Фестиваль відбувався на сцені драматичного театру імені Горького. Публіка гарно сприйняла хор. «Браво!» лунало після кожної колядки, адже для багатьох глядачів було дивиною, що медики, які щодня рятують життя людей, ще й так гарно співають. Колектив став дипломантом XIX фестивалю та був запрошений митрополитом Дніпропетровським і Павлоградським Іринеєм та міським головою І.І. Куліченком на XX фестиваль «Від Різдва до Різдва».
Варто зазначити чудову організацію фестивалю, ми ознайомилися з творчістю інших колективів, які вражали своєю майстерністю.
Висловлюємо щиру подяку меценатам, завдяки яким хор здійснив цю поїздку, — головному лікарю Рівненської ЦРЛ Ігорю Гудимі, який щиро вболівав за наш колектив та підтримав його і морально, і матеріально. Також дякуємо за спонсорську допомогу генеральному директору ПрАТ «Консюмерс-Скло-Зоря» Жану-Андре Барбозі та керівнику компанії «НІК Транс» Миколі Антонюку.
Бажаємо їм здоров’я міцного, щастя рясного, гармонії та везіння у професійних та особистих справах. Хай вам ніколи не забракне сил працювати, долати перешкоди і радіти удачам, щоб завжди поруч із вами були вірні друзі, добрі люди, пошана та любов, злагода і чудовий настрій. Рясних Божих благословінь вам!

Колектив академхору
медпрацівників Рівненської ЦРЛ.
©”Ваше Здоров’я” №8 за 2012 р.

— Алло! Це пологове відділення?
— Так.
— Пробачте, будь ласка, ми вчора до вас дівчину привезли. Скажіть, чи вона вже народила?
— До нас дівчат узагалі-то не привозять!

ВИЯВ ЛЮБ’ЯЗНОСТІ

Сестра-господиня до прибулого:
— Зробимо все можливе і неможливе, щоб ви почувалися в нашому санаторії «Березовий гай», як удома.
— Що ви, — злякався приїжджий, — я приїхав сюди лікуватися!

СХОЖИЙ НА КОГОСЬ

Шестирічний синок запитує маму:
— Мені всі кажуть, що я подібний на твого кума?
— Бо то він твій хрещений батько.

СІМЕЙНИЙ РЕВМАТИЗМ

— Як здоров’я, друже, як татко з мамою, як сім’я?
— Краще не питай! У сім’ї ревматизм.
— А що це таке?
— Мама реве, а татко матюкається.

У СТАНІ ПОБОЮВАННЯ

Медсестра до хворого:
— Годі вам дивитися телепередачі, мерщій у ліжко!
Пацієнт:
— А нас не застукають?

ПОЧАТОК ЖИТТЯ

Троє вчених медуніверситету ведуть полеміку про початок життя.
— У момент запліднення сперматозоїда і яйцеклітини, — стверджує один.
— Ні, в момент народження дитини, — говорить другий.
— Що ви, — впевнено каже третій. — Життя починається тоді, коли дружина бере з собою дітей, песика і їде на дачу.

Роман ПОЦЮРКО,
викладач педіатрії Бориславського
медичного коледжу.
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

Олена ПЕТРЕНКО, власкор «ВЗ».
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

Третього жовтня 1928 року Київський медичний інститут нагадував розтривожений вулик. Збурення спричинила статейка у всесоюзній газеті «Правда» за підписом «Група партійців та студентів». Політично пильні партійці сигналізували, що вже впродовж п’яти років інститут є притулком для контрреволюціонерів. «Освіжити атмосферу — прямий обов’язок партійних і радянських органів», — писали анонімні стукачі.
А далі йшов перелік, за оцінками авторів, контрреволюціонерів. Першим у списку значився директор інституту. Грамотії з «групи партійців» не спромоглися хоча б правильно написати його прізвище. У «Правде» він фігурував як Левицький, тоді як справжнє його прізвище — Левитський. Мимоволі виникала підозра: чи не фабрикувалася та статейка десь за межами медінституту?
Другим у тому наклепницькому списку значився професор Володимир Підгаєцький.

Сьогочасні наші співгромадяни, котрі уже доторкнулися до якої не є, а все ж демократії в незалежній Україні, можуть зауважити: ну й що з того — висунуто голослівне обвинувачення, а де документальні підтвердження? Лише люди похилого віку знають, у що в сталінську добу виливалися такі статейки, як ота в «Правде», а обґрунтування обвинувачення було не обов’язковим.
Той сигнал у газеті (можна зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що його було оприлюднено на замовлення влади) з’явився в ті часи, коли тоталітарний режим точив ножі проти української інтелігенції. Потрібно було за щось ухопитися, і почали ліпити надуману «Справу Спілки визволення України (СВУ)». Це було щось схоже на те, якби якийсь господар спустив на когось з ланцюга злючих псів.
Під жорна тоталітаризму потрапила й найчисленніша у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) медична секція. Серед інших було заарештовано й професора Підгаєцького.

ЗІРКА НА НЕБОЗВОДІ НАУКИ

Володимир Якович Підгаєцький уявляється яскравою зіркою, що спалахнула, освітила нерозорану ще царину профілактичної медицини й раптово погасла. Погасла не зі своєї волі.
Молодий лікар почав працювати на українську медицину ще за часів УНР і за якихось 10 років до арешту встиг зробити немало. Заснував першу в СРСР кафедру гігієни праці в Київському медінституті, першу в Союзі і другу в Європі дослідну станцію, що мала розвивати наукову організацію праці в сільському господарстві. Пізніше як директор Інституту фізкультури плідно попрацював і в цій галузі. За ті ж 10 років встиг створити власну школу гігієністів праці. Підготував понад 70 наукових праць, у тім числі 13 монографій.
Колеги знали його як ученого з новаторською жилкою. Він не терпів рутини й консерватизму ані в науці, ні в практиці. У ті ж 20-ті роки минулого століття розробив й удосконалював систему наукової організації праці (НОП) у землеробстві, аби селяни меншим потом, з меншими затратами виробляли більше сільськогосподарської продукції, якої так потребувало нужденне населення України.
Проблеми гігієни і фізіології праці на засадах НОП — то був цілковито новий напрямок досліджень, до якого в СРСР дозріли лише через півстоліття. Стали активно розвивати наукову організацію праці в народному господарстві, однак не вказуючи, кому належав пріоритет.
Хоча б коротенько про життєпис ученого. Володимир Підгаєцький народився у 1889 році в родині вчителя. Хлопець тягнувся до знань. Кінчив гімназію — а далі? За вищу освіту потрібно було платити, а які статки були в провінційного вчителя? Порадилися на сімейній раді і таки знайшли варіант безоплатного навчання у вищій школі — в Петербурзькій військово-медичній академії дітей учителів від оплати було звільнено.
Із дипломом військового лікаря молодий фахівець відбув на місце служби — до Східного Сибіру. У буремному 1917 році повернувся в Україну.
У Києві в нього виявився талант не лише організатора й дослідника, а й педагога-новатора.
У нас в Україні нині модною є Болонська система навчання у вищій школі, запозичена в Європі. І мало хто знає, що цю систему ще понад 80 років розробляв професор Підгаєцький у Києві. Йому вдалося удосконалити навчальний процес шляхом підвищення ролі самостійної роботи над навчальним матеріалом, тестову систему перевірки здобутих студентами знань. Ця його новація дала позитивні результати.
Праці науковця й педагога охоче друкували за кордоном. Його помітили в Європі. Національний інститут індустріальної психології в Лондоні обрав професора своїм членом. Йому пропонували назавжди лишитися на ситому Заході, і це тоді, коли вдома президія ВУАН з великими зусиллями вибивала злиденні продовольчі пайки для науковців. Він не спокусився перспективою безбідного життя далеко від вітчизни, бо любив Україну. За те йому й «віддячили».

СТАЛІН: ВИННИХ СУДИТИ ПРИСКОРЕНО

Шита білими нитками «Справа СВУ» набирала оберти. Особливо після шифрограми з Москви від 3 січня 1930 року на ім’я вищих керівників України Косіора та Чубаря:
«…Ми тут вважаємо, що на суді потрібно розгорнути не лише повстанські та терористичні справи обвинувачених, але й медичні фокуси, які мали на меті вбивство відповідальних радянських працівників… Крім того, нехай знає так звана «Європа», що репресії проти контрреволюційної частини спеців, котрі намагаються отруїти й зарізати комуністів-пацієнтів, мають повне виправдання і по суті бліднуть перед злочинною діяльністю цих контрреволюційних мерзотників… Й. Сталін».
Як бачимо, шизофренічна підозра вождя щодо лояльності медиків у нього вилилася ще тоді, наприкінці 20-х років минулого століття, а ще яскравіше через 20 років потому. Підозра, яка породила грандіозну «Справу лікарів» у Москві (яка й розвалилася).
А тим часом у Харкові йшов гучний, у справі СВУ, процес.
Професора Підгаєцького заарештували в числі багатьох інших у жовтні 1929 року. І висунули страхітливі, хоча й безпідставні обвинувачення.
Вирок Особливої трійки НКВС: 9 років ув’язнення.
Відбувати довелося на страшних Соловках, острові мук і відчаю, як охрестили той концтабір засуджені.
Голод, холод, повне безправ’я. Замість прізвища людини — номер. Виснажлива праця на лісоповалі. Замість робочої спецівки — лахміття. На ногах — личаки тюремного виробництва, які довго не носилися. В одному з бараків заявили, що не підуть на лісоповал, якщо їм не видадуть личаки, в яких можна працювати, замість непридатних. І як відреагували карателі? Облили барак бензином і підпалили. Понад 400 засуджених згоріли живцем. Кому вдалося вирватися з палаючого бараку, — тих зустрічали кулеметним вогнем.

ПІД ЖОРНАМИ ТОТАЛІТАРИЗМУ

Нелегка доля спіткала й родину професора. Із сім’ями репресованих і сусідам небезпечно було спілкуватися — могли пришити співчуття «ворогам народу». Довелося змінити місце проживання. Гнітюче відчуття уявної моральної ущербності, страху за сина Володимира поглиблювало переживання дружини професора за долю чоловіка.
Основним змістом життя Олени Вікторівни стали спроби отримати хоча б якусь інформацію про чоловіка. Єдиною радістю були листи від нього з далекої Півночі, рідкісні й короткі: «Живий, здоровий, бережи сина». А що міг написати політв’язень за умови жорсткої табірної цензури? Хоч живий, і то слава Богові.
Вечорами Олена Вікторівна з сином сідала за стіл і починала вираховувати: а скільки ще років лишалося до закінчення строку? «Усього лише рік з чвертю» — підбадьорював син.

ПРАВДА, ТА НЕ ВСЯ

Подальші події послабили й той слабенький оптимізм, що почав виявлятися у зв’язку з наближенням батькової свободи. Перестали надходити листи із Соловків. Це викликало тривогу. Дружина серцем відчувала, що тут щось не так. Та хіба ж вона могла знати таємниці кремлівської «кухні»? Про той утаємничений документ, що надійшов з Москви на ім’я начальника Соловецької в’язниці майора держбезпеки Апетера?
«Цілком таємно. Лише особисто.
Доправляємо копії протоколів… з рішенням Особливої трійки УНКВС по представлених вами матеріалах у порядку директиви НКВС. Всього на 1116 чоловік. Негайно видайте всіх 1116 чоловік, засуджених до РОЗСТРІЛУ, відрядженому для застосування і виконання вироків… Виконання повідомте».
Нижче — підписи високопосадовців НКВС.
Звичайно, що Олена Вікторівна й гадки не мала про цю страшну директиву, а якби й знала, то вважала б, що те розпорядження не має жодного стосунку до її чоловіка. Не знала й того, що патологічна підозрілість вождя всіх часів і народів з віком загострювалася. Здалося йому, що замало «контрреволюціонерів» розстріляно, і він дав вказівку каральним органам активізувати роботу, яка, на його думку, послабилася.
Виникало питання: за рахунок кого нарощувати списки розстріляних? Карателям вказали: за рахунок «зеків», засуджених до різних строків ув’язнення.
То були лиховісні 1937—1938 роки — пік сталінського терору. І відповідна настанова надійшла на Соловки. Проігнорувавши колишні вироки, політв’язнів судили повторно. Вирок був одним, без жодного винятку — розстріл.
На Соловках таких виявилось 1116 осіб. Серед них був і професор Підгаєцький. І це тоді, коли до звільнення йому за першим вироком лишалося менше року ув’язнення.
Не маючи жодної вісточки від чоловіка і відчуваючи щось зле, Олена Вікторівна жила тільки одним — отримати хоч якусь інформацію. Куди тільки не зверталася зі своїми запитами, дійшла й до найвищих інстанцій. І нарешті отримала повідомлення: ув’язненого Підгаєцького В.В. пересуджено, утримується в умовах суворої ізоляції. І хоча в повідомленні не було й слова про перебування в зоні «без права листування», жінка серцем відчула, що це саме так. А в неї вже було більше досвіду. Вона добре знала, що на мові карателів значить «без права листування»: той таємний енкаведистський код на людській мові означав — розстріл.
Олена Вікторівна наполегливо продовжувала дошукуватися правди. І лише після смерті Сталіна їй відповіли: ув’язнений Підгаєцький В.В. помер на Соловках 5 лютого 1943 року від токсичної пневмонії.
Зробила ще один запит: де похований її чоловік? Мовчання.
До пошуку правди активно долучився уже й дорослий син Володимир.
Хоча б коротенько про сина «ворога народу». Як членові сім’ї репресованого, йому довелося долати могутні бар’єри на шляху до вищої освіти. І в подальшому житті. На щастя, у нього виявився добрий ангел-охоронець в особі всесвітньо відомого вченого академіка Є.О. Патона. Підгаєцький-молодший став працювати в його Інституті електрозварювання АН України. І досяг неабияких висот. Це буде згодом, а поки що…
— Синку, хоч ти довідайся правду про багатостраждального батька, — дала настанову хвора, змучена мати.
Підгаєцький-син продовжував пошук. Минуть роки, аж поки в розсекречених архівах НКВС буде знайдено неспростовний документ, який засвідчував долю професора Підгаєцького. Це був протокол засідання Особливої трійки УНКВС Ленінградської області про те саме повторне засудження ув’язнених, обвинувачених за поданням оперативної частини Соловецької в’язниці. «Слухали… Ухвалили…» Ухвала була одна для всіх — розстріл. У тому списку приречених під номером 186 значився і засуджений Підгаєцький В.В. Розстріляних вивозили із зони в сусіднє урочище й таємно закопували.
Матері й синові ні за що закатованого чоловіка і батька потрібно було понад 50 років, аби дізнатись нарешті всю правду. Але Олена Вікторівна до того дня вже не дожила.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Загублений талант дослідника й педагога, втрачене для науки і суспільства життя!.. А скільки ще таких яскравих зірок української медицини не встигли розкритися у всій своїй повноті внаслідок свідомого винищення цвіту нації тоталітарним режимом. І як ми мало, а здебільшого нічого про них не знаємо. Отож можна лише вітати наших відомих сучасних учених-медиків Ю.І. Кундієва, О.П. Яворовського, І.М. Трахтенберга, І.М. Сахарчука, які виконали величезну пошукову, дослідницьку роботу, зібрали ґрунтовний матеріал і видали книгу «Володимир Підгаєцький: повернення із забуття».
Повернення із забуття чекають і інші жертви тоталітаризму.

Василь КАЛИТА, «Ваше здоров’я».
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

Прес-служба НАМН України.
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

— Зою Федорівно, прошу коротенько поінформувати наших читачів про діяльність згаданої Експертної ради, її цілі й завдання. Про що йшлося на її засіданнях?
— Почну з того, що всі ми живемо в глобалізованому світі. Учені об’єднуються, оскільки наука не має меж і кордонів. Учені-офтальмологи пострадянського простору не є винятком, що підтверджує і створення згаданої Міжнаціональної експертної ради за ініціативою президента Російського глаукомного товариства професора Євгена Олексійовича Єгорова. Раду створено для об’єднання здобутків медичної офтальмологічної науки країн СНД з дуже важливої та болючої для нас проблеми. Вважаю, що консолідація наших ідей, проектів, досвіду дуже актуальна, оскільки проблема глаукоми є загальною для всього світу.
До складу Міжнаціональної експертної ради увійшли п’ять провідних офтальмологів з України. Ми маємо безпосередньо взяти участь у формуванні політики із зазначеної проблеми та у створенні міжнаціонального посібника з питань діагностики, лікування та спостереження за хворобою. Наша зустріч була плідною, оскільки протягом 6 місяців, що минули після попередньої, ми активно працювали в режимі on line. Сьогодні, враховуючи впровадження нових діагностичних та лікувальних методів, насичення ринку фармакологічними препаратами для лікування глаукоми, рекомендації для офтальмологів мають бути чітко сформовані. Відомо, що з метою привернення уваги світової спільноти до зазначеної проблеми та соціальної адаптації хворих цього профілю було створено Всесвітню глаукомну асоціацію та Всесвітню асоціацію хворих на глаукому, день 14 березня став світовим Днем глаукоми.
— Зою Федорівно, в чому гострота, актуальність цієї проблеми?
— З одного боку, це дуже підступне захворювання, розвивається невідчутно для хворого, що й ускладнює ситуацію, а з другого — спостерігається неухильне поширення цієї патології. За даними ВООЗ, у світі потерпають від порушень зору 314 мільйонів осіб, з них 45 мільйонів уражені сліпотою. Щороку кількість незрячих на планеті збільшується на 2—3 мільйони, а саме глаукома й посідає провідне місце серед причин сліпоти і втрати працездатності.
— А яка ситуація в Україні? Яка спостерігається динаміка?
— Ситуація, як і у всьому світі, є неблагополучною. Середня кількість нововиявлених хворих з діагнозом «глаукома» — 68 на кожні 100 тисяч осіб. А поширеність цієї патології зростає з віком людини. Якщо в людей у віці 40—49 років ця біда спостерігається всього у 0,1 відсотка, то в тих, кому пішов сьомий десяток, — у 2,8, а в тих, хто розміняв дев’ятий десяток, — у 14,3 відсотка.
— Хто найбільше схильний потрапити до групи ризику?
— Багато залежить від спадковості. Ризик захворіти більший у тих, у кого в роду були хворі на глаукому. Ризик також збільшується у хворих на загальні серцево-судинні та ендокринні захворювання, на короткозорість тощо. Відкритокутова глаукома частіше розвивається у пацієнтів після 35—40 років. Схильними до захворювання є люди, які зловживають алкоголем, курять, ведуть нездоровий спосіб життя.
— Які зміни відбуваються в органі зору в разі захворювання?
— На фоні періодичного чи постійного підвищення внутрішньоочного тиску у хворих розвивається атрофія зорового нерва з глаукомною екскавацією, тобто глаукомна оптична нейропатія. Основна проблема в тому, що більшість видів недуги перебігає безсимптомно. У таких випадках зір поступово знижується без відчуття болю чи інших ознак, які б спонукали людину звернутися до лікаря. Головна біда в тому, що сліпота, яка розвивається внаслідок глаукоми, носить необоротний характер. Дуже велике значення мають рання діагностика та своєчасно призначене лікування за сучасними стандартами. Тим більше, що на перебіг глаукомного процесу впливає загальний стан судинної та ендокринної систем людини.
Ось чому лікування і нагляд за такими хворими мають бути комплексними. Важливо не лише нормалізувати внутрішньоочний тиск, а й регулярно проводити судинну терапію. Маю сказати, що сьогодні ми володіємо всіма сучасними методами лікування хворих, які допомагають відновити зір у разі захворювання рогівки, кришталика, склистого тіла, тобто оптичних середовищ ока. Про подібні методи ще 10—15 років тому ми тільки мріяли. У таких випадках погіршення зору має зворотний характер. Набагато складніша ситуація в разі глаукоми.
— Наскільки мені відомо, в останнє десятиліття помічено тенденцію до зростання інвалідності внаслідок цього захворювання. Чим це можна пояснити?
— Здебільшого пізнім виявленням патології. Не лише з вини хворих, котрі запізно звертаються по спеціалізовану допомогу, і не з вини лікарів. Поступово й потихеньку згортається соціальна програма профілактичних оглядів у державі. Долікарські кабінети в більшості наших поліклінік не працюють. Зведено нанівець саносвітню роботу. Населення недостатньо поінформоване про специфіку захворювання, і це — незважаючи на значну кількість публікацій, «гарячю лінію» з провідними офтальмологами. Негативно впливає й соціальна та економічна напруга.
— Робота поліклінічної ланки сьогодні здебільшого складається, м’яко кажучи, за принципом економічної доцільності та лікарської зацікавленості. А що показує статистика?
— Якість статистичної звітності лишається нерозв’язаним питанням. Хворих на глаукому у нас значно більше, ніж засвідчує статистика. Так, наприклад, наше незалежне обстеження 1000 киян, проведене півтора року тому, показало, що 12,9 відсотка людей мають підвищений внутрішньоочний тиск, а після обстеження діагноз глаукоми встановлено у 4,7 відсотка хворих. За даними ж статистики, кількість таких хворих по м. Києву значно менша. Хочу додати, що в силу різних особистих причин населення йде на поглиблене обстеження дуже неохоче. Досить сказати, що, незважаючи на настійні запрошення пройти безкоштовне найсучасніше, за міжнародними стандартами, обстеження в нашому спеціалізованому офтальмологічному Центрі, відгукнулося лише 5,8 відсотка з числа запрошених.
Щоправда, останнім часом зауважуються і певні позитивні зрушення. За окремим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 листопада 2011 року для сімейних лікарів та лікарів-офтальмологів розроблено уніфікований клінічний протокол медичної допомоги «Глаукома первинна відкритокутова» щодо організації первинної та вторинної медичної допомоги хворим. У протоколі прописано дії закладів, які надають первинну допомогу, включаючи первинну профілактику, діагностику, методи лікування та подальший нагляд за хворими. Розроблено й рекомендації для офтальмологів профільних стаціонарів, які забезпечують вторинну амбулаторну та стаціонарну допомогу. Сьогодні це дуже своєчасно, оскільки всі ланки спеціалізованої офтальмологічної допомоги мають бути чітко скоординовані. Вважаю, що певну відповідальність щодо діагностики, лікування, статистичної звітності повинні взяти на себе і приватні офтальмологічні клініки та кабінети контактної корекції.
— І насамкінець, Зою Федорівно, торкнімося питань профілактики, бо саме від цього великою мірою залежатимуть зрушення в боротьбі з підступним захворюванням. Що Ви вважаєте доцільним здійснити в цьому напрямку?
— Передусім маємо поліпшити санітарно-інформаційну роботу з населенням: люди повинні знати все про цю недугу, яка може призвести до повної втрати зору. Плануємо збільшити обсяг занять для пацієнтів «Школи глаукоми». У разі розширення приміщень для діагностичного та консультативного відділень нашого Центру плануємо відкрити консультативний кабінет для хворих на глаукому. Проте і в чинному режимі хворі проходять обстеження, лікування та спостереження відповідно до світових стандартів. Маємо весь належний перелік найсучаснішого обладнання. Більш того, враховуючи багатопрофільність Київської міської клінічної лікарні № 1, на базі якої працює наш Центр, такі хворі отримують і потрібне додаткове обстеження та консультації. Наш головний лікар Ігор Іванович Чермак приділяє цьому питанню особливу увагу.
— А що потрібно зробити поза межами вашого спеціалізованого Центру?
— Потрібно відновити діяльність долікарських кабінетів, а лікарям — працювати за рекомендаціями науки, спільно виходити на рівень світових стандартів. І пацієнти, і лікарська спільнота мають об’єднати свої дії для поліпшення ситуації. У контексті нашої розмови мені пригадується Еклезіаст: «І солодким є світ, і радісно очам бачити сонце».

Розмову вів Василь КАЛИТА.
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

Національна академія медичних наук України.
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

Тетяна ГАРНИК, директор ДП «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини МОЗ України», доктор медичних наук, професор

Валерій ФРОЛОВ, доктор медичних наук, професор. Луганський державний медичний університет.

Синдром психоемоційного вигорання (СПЕВ) тісно пов’язаний із виконанням протягом тривалого часу щоденної роботи з постійним психоемоційним перевантаженням, що призводить до накопичення наслідків хронічного стресу (дистрес-реакції) і виснаження запасів життєвої енергії людини. Клінічно СПЕВ проявляється межовими нервово-психічними і психосоматичними розладами у вигляді астенічного, астено-невротичного або астено-депресивного синдрому. Хворих непокоїть постійна втома, загальна слабкість, нездужання, підвищена фізична й розумова стомлюваність. Надмірна заклопотаність з приводу виконання будь-якої роботи, страх «не вписатися» в призначений термін, безсоння, дифузний головний біль, зниження емоційного тонусу — це також ознаки зазначеного синдрому, які з часом переходять в апатію і байдуже ставлення до роботи.
Водночас із посиленням проявів СПЕВ у людини істотно знижується імунітет і природна антиінфекційна резистентність. Це зумовлює часті ГРВІ, повторні ангіни, а також формує хронічну патологію бронхіальної системи і ЛОР-органів, насамперед хронічного тонзиліту. Хворобливим станом супроводжується навіть небажання хворого прокидатися вранці, вставати, одягатися і їхати на «осоружну» роботу. Під час огляду таких пацієнтів неможливо не помітити їх загальний втомлений, пригнічений вигляд, у спілкуванні вони дратівливі, невдоволені, їх легко виводять із себе «проблемні» особи з оточення, наприклад, неуспішні учні — вчителів, прискіпливі хворі — лікарів.
Найчастіше СПЕВ справді виникає у вчителів, лікарів, медичних сестер, менеджерів, торговельних агентів, соціальних працівників і представників інших професій, пов’язаних з постійним спілкуванням зі значною кількістю людей, особливо, якщо від якості такого спілкування залежить матеріальний результат професійної діяльності, якщо цей результат є вкрай незадовільним (для прикладу — заробітна плата лікарів, яка неадекватна затраченому часу і зусиллям).
Психологічні методи лікування СПЕВ ефективні лише на ранніх стадіях, але переважна більшість хворих звертається до лікаря, коли з’являються чітко виражені психосоматичні порушення з астено-невротичною або астено-депресивною симптоматикою на тлі вторинного імунодефіциту II і навіть III ступеня. Тому такі пацієнти потребують лікувальних і реабілітаційних заходів, спрямованих на поліпшення функціонального стану центральної нервової системи в поєднанні з активізацією показників імунної відповіді й підвищенням антиінфекційної резистентності.
Наш досвід лікування хворих із СПЕВ нараховує майже 25 років, і це дає підставу стверджувати, що найбільш ефективним є застосування засобів фітотерапії (з індивідуальним підбором рослинних препаратів залежно від конкретного стану хворого), а також використання (як додаткового методу) засобів апітерапії. Фітозбори повинні включати фітопрепарати з адаптогенною, седативною (у разі невротичних проявів), антидепресивною (за симптомів депресивного регістру), антистресовою детоксикаційною, антиоксидантною і імунокоригувальною дією. Такий лікувальний підхід відповідає і сучасній стратегії ВООЗ, яка передбачає підвищення ролі фітотерапії в лікуванні хронічних межових нервово-психічних захворювань. Отож, розглянемо основні вимоги до лікування таких хворих.
1. Лікування в умовах денного стаціонару, у більш складних випадках — госпіталізація у відділення неврозів психоневрологічної лікарні.
2. Досвід засвідчує, що принаймні впродовж 3—4 тижнів пацієнти повинні бути повністю відсторонені від виконання тих професійних обов’язків, які стали причиною формування синдрому вигорання. Інакше рецидиви СПЕВ неминучі.
3. Хворому вкрай потрібно докорінно змінити спосіб життя: спати не менше 7 годин уночі, а по можливості ще хоча б 30—40 хвилин удень, робити тривалі прогулянки в зеленій зоні, якщо можливо — в супроводі близьких друзів (протягом 1,5 години вранці, 2—2,5 години в пообідній час і 30—40 хвилин — перед сном, з поступовим збільшенням навантаження).
4. Доцільним є вживання фітосорбентів. Останнім часом ми широко використовуємо для корекції СПЕВ фітосорбент Поліфіт П — це біологічно активна добавка, до складу якої входить високодисперсний аморфний кремнезем і такі лікарські рослини, як корінь барбарису, корінь кульбаби лікарської, бруньки чорної тополі, насіння розторопші плямистої, корінь солодки голої, корінь цикорію звичайного.
5. З метою корекції сну в переважної більшості обстежених ми також застосовували комбінований препарат, до складу якого входять екстракт плодів глоду, настойка трави собачої кропиви, суцвіття хмелю, плоди вівса й коріандру. Цей збір зменшує прояви підвищеної дратівливості, безпричинної тривоги, внутрішнього емоційного напруження, сприяє зниженню артеріального тиску й усуває неприємні відчуття в ділянці серця за наявності проявів ВСД за гіпертонічним типом. Для пацієнтів зі схильністю до артеріальної гіпертензії (таких серед обстежених хворих було 42%) ми рекомендували китайський зелений чай із жасмином з урахуванням його високої біологічної активності.
6. Для корекції стану імунної системи рекомендовано відвар із фітозбору (корінь лепехи болотної, корінь родіоли рожевої, корінь реманії, трава будри плющовидної, трава шавлії, плоди шипшини, корінь елеутерококу колючого, корінь ехінацеї пурпурової). Після застосування цього фітозбору загальний стан пацієнтів значно поліпшувався, схильність до рецидивних інфекцій зникала, а якість життя пацієнтів, їхній емоційний тонус значно підвищувалися.
7. Пацієнтам із вираженим посиленням перекисного окиснення ліпідів і зниженням функціональної активності системи антиоксидантного захисту рекомендовано фітозбір з антиоксидантними властивостями (трава материнки звичайної, плоди шипшини коричної, трава кропиви дводомної, трава ожини, яблучний і ананасовий пектин разом із зеленим чаєм).
8. Досвід засвідчує високу ефективність продуктів бджільництва у відновленні стану ЦНС. Вони також здатні оптимізувати показники імунної системи, підвищувати рівень природної антиінфекційної резистентності хворих із синдромом вигорання.
Узагалі ж ми рекомендуємо таким хворим під час літньої відпустки виїхати в сільську місцевість, бажано на пасіку, де можна лікуватися за допомогою спеціальної дієтотерапії — здоєне молоко із чорним житнім хлібом і свіжим натуральним бджолиним медом. Через 2—3 тижні такого лікування хворі починають цікавитися новинами, читати газети (які до цього не читали), будувати плани на майбутнє. Поступово у них зникає стійка відраза до роботи, вони починають згадувати колег. Та й професійна працездатність у них відновлюється. Суб’єктивне поліпшення й навіть повна нормалізація самопочуття в цих пацієнтів підтверджується і даними лабораторних досліджень.
9. Перспективним є поєднання засобів фітотерапії й апітерапії в умовах реабілітаційних центрів, розташованих у лісових зонах з урахуванням сучасних вимог фітоергономіки. Можливе також проведення фітотерапії в умовах денних стаціонарів і відділень неврозів психоневрологічних лікарень.
Таким чином, отримані дані дають всі підстави вважати застосування фітотерапії з метою лікування й медичної реабілітації хворих на СПЕВ раціональним і перспективним. У процесі такого лікування встановлено позитивний вплив фітопрепаратів на клінічну картину й динаміку лабораторних показників, зокрема зниження проявів «метаболічної» інтоксикації, підвищення показників імунітету й природної антиінфекційної резистентності.
8 березня один із авторів цього матеріалу Тетяна Петрівна Гарник святкує свій день народження. Редакція газети, щиро вітає іменинницю із знаменною подією в її житті і зичить їй міцного здоров’я, натхнення, успіхів, весняного настрою і багато-багато сонячних днів.

©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

УНІАН
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.

УНІАН.
©”Ваше Здоров’я” №9 за 2012 р.